02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/430/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 (колегія суддів Скрипка І. М., Тищенко А. І., Мальченко А. О.) у справі
за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави
до 1) Рівненської обласної ради,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Рівненська обласна інфекційна лікарня» Рівненської обласної ради,
про визнання недійсним електронного аукціону, договору, зобов'язання повернути нерухоме майно,
(у судове засідання з'явилися: прокурор - Гудименко Ю. В., представники: Рівненської обласної ради - Навроцький Е. К., скаржника - Лук'яненко В. О., Дешевий О. А.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської обласної ради (далі - Рада, відповіда-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» (далі - ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд», відповідач-2) про:
- визнання недійсним електронного аукціону за лотом «майно, що обліковується на балансі Комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради (майно Комунального підприємства «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради, щодо якого прийнято рішення про реорганізацію»), який відбувся 27.12.2021, оформлений протоколом № UA-PS-2021-12- 04-000002-1;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації від 26.01.2022, укладеного між Радою та ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд», за яким передано майно, що обліковується на балансі Комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради (далі - КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр»), розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5625488800:04:001:0726 за адресою: селище Страшеве, вул. Залізничників, 1а;
- зобов'язання ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» повернути Раді нерухоме майно, розташоване за адресою: Сарненський район, селище Страшеве, Рівненська область, вул. Залізничників, 1-а.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що основним видом діяльності Комунального підприємства «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради (далі - КП «Страшівська туберкульозна лікарня») є діяльність лікарняних закладів; вказане Підприємство є об'єктом соціально-культурного призначення, а тому його майно не могло бути відчужене без збереження профілю діяльності, шляхом продажу на аукціоні без умов. Стверджує, що приватизація спірного майна відбулася із порушенням частини четвертої статті 15, частини третьої статті 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та, що наявні обставини для визнання недійсними оспорюваних аукціону, договору та повернення спірного майна Раді.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 17.03.2020 Рада прийняла рішення № 1633 «Про реорганізацію КП «Страшівська туберкульозна лікарня» шляхом приєднання до КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр».
Наявним у матеріалах справи передавальним актом, затвердженим рішенням Ради від 05.06.2020 № 1708, підтверджується передання основних засобів та матеріальних цінностей КП «Страшівська туберкульозна лікарня» - КП «Рівненський обласний фтизіопульмологічний медичний центр».
27.07.2021 КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» надіслало на адресу Ради листа № 847, у якому, серед іншого, зазначило про те, що «Страшівська туберкульозна лікарня» впродовж тривалого часу не функціонує, а використання лікарні у межах діяльності «Рівненського обласного фтизіопульмонологічного медичного центру» неможливе через дію ліцензійних умов Національної служби здоров'я України. З метою розширення переліку медичних послуг, які може надавати КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» та зменшення витрат на збереження відповідного майна, Підприємство просило розглянути можливість реалізації спірного майна та спрямувати кошти від його реалізації на вказані потреби Підприємства.
12.11.2021 Рада прийняла рішення № 365 «Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації» та рішення № 366 «Про приватизацію (відчуження) майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, обліковується на балансі КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» та розташоване за адресою: Сарненський район, селище Страшеве, вул. Залізничників, 1а».
Так, рішенням № 366 вирішено здійснити приватизацію (відчуження) спірного майна КП «Страшівська туберкульозна лікарня» шляхом продажу на аукціоні без умов.
Аукціон було визнано таким, що не відбувся та вирішено здійснити продаж спірного майна ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» шляхом викупу, що вбачається із протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-12-04-000002-1.
26.01.2022 між Радою (продавець) та ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта приватизації, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю, який є переможцем вказаного електронного аукціону, об'єкт приватизації - майно, яке обліковується на балансі КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр», розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5625488800:04:001:0726 за адресою: селище Страшеве, вул. Залізничників, 1 а, а саме будівлі: адмінкорпусу, загальною площею 128,3 кв. м; поліклініки, загальною площею 282 кв. м; дизельної (бензосховище), загальною площею 17,8 кв. м; моргу, загальною площею 22,1 кв. м; пекарні, загальною площею 19,6 кв. м; лікувального корпус № 1, загальною площею 835,6 кв. м; насосної, загальною площею 3,1 кв. м; лікувального корпусу № 2, загальною площею 584,9 кв. м; діагностичного корпусу, загальною площею 28,4 кв. м; котельні з гаражем, загальною площею 170,9 кв. м; пральні, загальною площею 124,4 кв. м; овочесховище, загальною площею 104,6 кв. м; будинку електрики; туалетів; хлівів туб диспансерних; огорожів з сітки; гаражів тублікарні; житлових будинків № 1, загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 27,2 кв. м та житлових будинків № 2, загальною площею 64,4 кв. м, житловою площею 27,1 кв. м.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024, у задоволенні позову було відмовлено.
3.2. Постановою Верховного Суду від 03.09.2024 (колегія суддів Могил С. К., Волковицька Н. О., Случ О. В.) судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова аргументована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи документам (хоча і послалися на них у своїх рішеннях), а саме - рішенню ради від 17.03.2020 № 1633, передавальному актові; суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до зазначеного рішення ради відбулася саме реорганізація КП «Страшівська туберкульозна лікарня» шляхом приєднання останнього до КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр», а не його ліквідація, а за передавальним актом КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» було передано основні засоби та матеріальні цінності реорганізованої особи; а земельну ділянку - на умовах постійного користування.
Тобто суд першої інстанції у цьому випадку помилково ототожнив ліквідацію юридичної особи, загальний порядок чого визначений у ст. ст. 110, 111 ЦК України, із реорганізацію (ст. 107 ЦК України), через що неправильно застосував ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до цих правовідносин (а. с. 306, т. 2), що не було виправлено судом апеляційної інстанції. Також суди обох інстанцій, беручи до уваги відомості щодо спірного майна, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі яких, серед іншого, дійшли висновку про те, що спірне майно є окремими об'єктами нерухомою майна та не відноситься до об'єктів соціально-культурного призначення, не звернули уваги на те, що відповідна інформація була сформована станом на грудень 2022 року, а підставою для державної реєстрації визначено оспорюваний договір від 26.01.2022
Поза увагою господарських судів залишилося і питання дослідження виду діяльності КП «Страшівська туберкульозна лікарня», враховуючи те, що законодавець у статті 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» закріпив норму, відповідно до якої об'єкти соціально-культурного призначення, що не функціонують більше трьох років або перебувають в аварійному стані, можуть бути перепрофільовані, крім, зокрема лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
3.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 918/430/23 (суддя Головіна К. І.) відмовлено у задоволенні позову.
Рішення мотивоване тим, що об'єктом продажу виступило не майно закладу охорони здоров'я, а окремо визначене майно, оскільки це майно не складало єдиний майновий комплекс комунального підприємства.
Водночас суд враховував, що пунктом 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» чітко визначено об'єктом малої приватизації - рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення).
З урахуванням вказівок суду касаційної інстанції у цій справі щодо надання належної оцінки вказаним рішенню та актові суд зазначив, що і рішенням Ради № 1633 від 17.03.2020, і передавальним актом підтверджується факт передачі на баланс КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» окремо визначеного майна - основних засобів та матеріальних цінностей реорганізованої особи, у тому числі земельної ділянки - на умовах постійного користування, що існувало як таке окреме майно ще у період до виникнення спірних правовідносин, тобто до приватизації та укладення спірного договору.
Про статус окремого майна спірного об'єкта приватизації свідчать також прийняті Радою рішення № 365 та № 366 від 21.11.2021, якими було доповнено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад, що підлягають приватизації, шляхом їх продажу на аукціоні без умов, а саме: будівель та споруд, балансоутримувачем якого є КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр». При цьому вказане майно не визначалося як цілісний майновий комплекс КП «Страшівська туберкульозна лікарня» чи заклад охорони здоров'я.
Зазначені обставини про правову природу спірного майна, яке є окремими об'єктами нерухомого майна та не відноситься до об'єктів соціально-культурного призначення, також підтверджуються відомостями щодо цього майна, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесеними в подальшому на підставі оспорюваного договору, на що звертав увагу Верховний Суд у даній справі.
Зокрема із довідок Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №№ 317441269, 317692664 придбане на аукціоні майно КП «Страшівська туберкульозна лікарня» не є єдиним об'єктом нерухомості, оскільки складається з окремих будівель.
Поряд з цим встановлено, що майно, стосовно якого було прийнято рішення про приватизацію, КП «Рівненська обласна інфекційна лікарня» Рівненської обласної ради (правонаступник КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради) не використовувалося у своїй діяльності для надання медичних послуг населенню.
Указане підтверджується листом КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради від 27.07.2021 № 847 (направлений до початку процедури приватизації), в якому підприємство проінформувало обласну раду, що Страшівська туберкульозна лікарня впродовж тривалого часу не функціонує, а її використання як медичного закладу у межах діяльності Рівненського обласного фтизіопульмонологічного медичного центру неможливе в силу дії ліцензійних умов Національної служби здоров'я України; змушене щомісячно здійснювати додаткові витрати на оплату праці працівників, які задіяні в охороні майна.
КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради було відмовлено у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики у зв'язку з невідповідністю заявника згідно з поданими документами Ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з медичної практики.
За таких обставин доводи прокурора про віднесення спірного нерухомого майна до закладів охорони здоров'я, яким надавалися медичні послуги у 2019 та 2020 роках, як і твердження прокурора про те, що реорганізація КП «Страшівська туберкульозна лікарня» здійснювалася з метою безперебійної роботи закладу охорони здоров'я, є безпідставними.
Після проведення аукціону 27.12.2021 та укладення договору купівлі-продажу від 26.01.2022 представниками Ради та ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» був складений акт обстеження об'єкта приватизації від 27.01.2022, з якого вбачається, що будівлі перебували в аварійному стані. Указаний акт суд вважав належним доказом фактичного стану та правового статусу об'єкта приватизації на момент його передачі, оскільки кардинальні зміни його не могли відбутися за період з грудня 2021 по січень 2022 року.
Крім того відповідно до листа КП «Рівненська обласна інфекційна лікарня» № 552 від 07.10.2024 після затвердження передавального акта КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради, додаткові угоди на оплату тепло-, водо- та електропостачання за юридичною адресою: вул. Залізничників, 1А, селища Страшеве, Сарненського району, Рівненської області, не укладались, оплата за спожиті послуги за зазначеною адресою не проводилась.
Отже, наведеними доказами підтверджується статус об'єкта приватизації як окремого майна та спростовуються доводи прокурора про те, що на час спірних відносин цей об'єкт був закладом охорони здоров'я та мав матеріальну і технічну можливість забезпечувати надання медичної допомоги.
3.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №918/430/23 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 скасовано. Позов задоволено.
Постанова аргументована тим, що спірний об'єкт як станом на 2019 рік, коли останній функціонував та надавав послуги по лікуванню, у тому числі стаціонарному, хворих на туберкульоз, так і станом на 2020 рік - коли управлінням охорони здоров'я Рівненської ОДА ініціювалося питання про реорганізацію з метою забезпечення безперебійної роботи закладу охорони здоров'я, так і станом на момент його приватизації є медичним закладом, а відповідно і все його майно є об'єктом соціально - культурного призначення.
Основним видом діяльності як КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради, так і КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради, до якого приєднано КП «Страшівська туберкульозна лікарня», відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є - Діяльність лікарняних закладів (86.10).
За обґрунтованою позицією прокурора, нелогічним є те, що результатом проведення структурної реформи туберкульозних закладів, яка була спрямована на покращення протитуберкульозної медичної допомоги населенню, та прийняття Рівненською обласною радою рішення про реорганізацію спірного об'єкта, викликане потребою в покращенні матеріальної бази останнього, може бути відчуження закладу охорони здоров'я без умов збереження профілю діяльності, тим більше в період зростання захворюваності на туберкульоз.
Пояснювальні записки, рекомендації, що надавались комісіями при вирішенні питання щодо реорганізації КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради також не містять жодних вказівок, застережень чи посилань стосовно того, що майно реорганізованого закладу відтепер не відноситься до майна закладів охорони здоров'я та може використовуватись для інших цілей, навпаки зазначено, що реорганізація здійснюється для забезпечення покращення надання послуг хворим на туберкульоз, що в свою чергу підтверджує, що останнє належить до об'єктів соціально-культурного призначення, а саме лікувальних закладів.
Спірний об'єкт завжди мав статус медичного закладу (об'єкту охорони здоров'я), а відтак і все його майно було і є об'єктами соціально-культурного призначення, які підлягали відчуженню шляхом приватизації виключно з умовою збереження профілю діяльності.
Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірне майно було зареєстровано як окремі об'єкти нерухомого майна лише у грудні 2022 року на підставі оспорюваного договору від 26.01.2022, про що також звертав увагу Верховний Суд, передаючи вказану справу на новий судовий розгляд.
Щодо застосування позовної давності суд апеляційної інстанції зазначив, що відомості про здійснення приватизації майна КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради, що було передано на баланс КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради та розташоване за адресою: Сарненський район, селище Страшеве, вул.Залізничників,1а, з порушенням вимог законодавства Рівненською обласною прокуратурою отримано лише 02.02.2023.
Як зазначає прокурор, що не спростовано іншими учасниками, лише після отримання відповіді Рівненської обласної ради від 02.02.2023 з додатками встановлено, що спірне нерухоме майно належить до об'єктів соціально-культурного призначення та жодного законодавчо визначеного обґрунтування, у зв'язку з чим майно лікувального закладу приватизовано на аукціоні без умов, обласною радою не надано, що і стало підставою для подальшого звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою.
Оскільки прокурор з позовними вимогами звернувся до суду 03.05.2023, відповідно ним не пропущена позовна давноість на звернення з позовом, визначена абз 2 частини 2 статті 30 Закону України «Про приватизація державного та комунального майна».
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій викладено прохання постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №918/430/23 скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Скарга обґрунтована тим, що судами не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 911/1385/21 стосовно того, що обов'язковою ознакою об'єкта соціально- культурного призначення в розумінні Закону України «Про приватизацію державного та комунально майна» є здійснення таким об'єктом діяльності.
На думку скаржника, юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ набуває статусу закладу охорони здоров'я виключно за умови отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, а без наявності отриманої в установленому законом порядку ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ не є закладом охорони здоров'я в розумінні Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
Як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент проведення електронного аукціону, КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради не мало ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, внаслідок чого не здійснювало і не могло здійснювати діяльності з медичного обслуговування населення, тобто не було об'єктом соціально-культурного призначення - закладом охорони здоров'я в розумінні Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
Крім того судом апеляційної інстанції допущено неправильне тлумачення норм ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 N 457 без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.09.2015 у справі N 916/1138/15-г.
Всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України та висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.08.2025 у справі № 922/5248/21 мотивувальна частина оскаржуваної постанови не містить правової оцінки рішення Рівненської обласної ради від 12.11.2021 № 366.
У контексті підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини другої статті 5, частини четвертої статті 15 та частини третьої статті 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» в частині правового визначення поняття «об'єкт соціально-культурного призначення» стосовно об'єктів охорони здоров'я з зазначенням обов'язкових і факультативних ознак, необхідних і достатніх умов і критеріїв віднесення того чи іншого об'єкту приватизації сфери охорони здоров'я до числа об'єктів приватизації, на які поширюються вимоги частини четвертої статті 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо приватизації з у умовою збереження профілю діяльності, в контексті та у взаємозв'язку з нормами статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
Скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 частини другої статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у взаємозв'язку зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо можливості та умов звернення з позовом після спливу позовної давності, за умови належного виконання органом приватизації положень статті 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
На думку скаржника, виконання органом приватизації положень статті 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (оприлюдення повідомлень про хід і результати приватизації) виключає можливість звернення з позовом про визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі- продажу об'єкта малої приватизації після спливу визначеного тримісячного строку.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим визначає Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1 цього Закону приватизація державного або комунального майна (приватизація) - це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями; аукціоном - це спосіб продажу об'єкта приватизації, за яким власником об'єкта приватизації стає покупець, що в ході торгів запропонував за нього найвищу ціну; аукціон без умов є способом продажу об'єкта приватизації, за яким власником об'єкта приватизації стає покупець, що в ході торгів запропонував за нього найвищу ціну без додаткових умов продажу об'єкта приватизації; викуп - це спосіб продажу об'єкта приватизації одному покупцю; єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.
У ст. 2 вказаного Закону законодавець визначив, що приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об'єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об'єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об'єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації.
До об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України (ст. 4 вказаного Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації поділяються на об'єкти малої приватизації та об'єкти великої приватизації.
До об'єктів малої приватизації належать: 1) єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об'єктів великої приватизації; 2) окреме майно.
Окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації; 3) об'єкти незавершеного будівництва (будівлі, споруди, передавальні пристрої, які не введені в експлуатацію), законсервовані об'єкти; 4) об'єкти соціально-культурного призначення.
До об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єкти освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об'єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об'єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств; 5) пакети акцій акціонерного товариства, утвореного у процесі приватизації або корпоратизації, акції (частки), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності та розташованих на території України або за її межами, крім пакетів акцій акціонерних товариств, що належать до об'єктів великої приватизації; 6) інші об'єкти, що не належать до об'єктів великої приватизації.
Порядок продажу об'єктів малої приватизації регулює стаття 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Так, за частинами першою, четвертою цієї статті об'єкти малої приватизації продаються виключно на електронних аукціонах. Для продажу об'єктів малої приватизації державними органами приватизації, органом місцевого самоврядування протягом 10 робочих днів з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта утворюється аукціонна комісія, діяльність якої регулюється положенням, що затверджується Фондом державного майна України, органом місцевого самоврядування. Об'єкти соціально-культурного призначення приватизуються з умовою збереження профілю діяльності. Об'єкти соціально-культурного призначення, що не функціонують більше трьох років або перебувають в аварійному стані, можуть бути перепрофільовані, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Частиною третьою статті 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що в інформаційному повідомленні про приватизацію державного або комунального майно зазначаються, зокрема, дані про будівлі (споруди, нежитлові приміщення) та земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт приватизації (місцезнаходження, кадастровий номер (за наявності), площа, цільове призначення земельної ділянки, інформація про особу, якій земельна ділянка належить на праві власності або на праві користування, інформація про наявність обтяжень на земельну ділянку), функціональне використання будівель (споруд, нежитлових приміщень) та умови користування ними.
Відповідно до статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» у відповідній редакції, заклад охорони здоров'я - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
У постанові від 03.09.2024 у цій справі Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд акцентував увагу на тому, що об'єкти соціально-культурного призначення, до яких відносяться, серед іншого, об'єкти охорони здоров'я, можуть бути об'єктом приватизації за умови збереження їх профілю діяльності (за виключенням об'єктів, які не функціонують більше трьох років або перебувають у аварійному стані з урахуванням деяких обмежень, встановлених статтею 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Так, Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 у справі № 911/1385/21( на яку також посилається скаржник), зазначив, що зміст частини четвертої статті 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» додатково встановлює вимоги щодо приватизації об'єктів соціально-культурного призначення. Зокрема, у вказаній нормі встановлено можливість приватизації таких об'єктів з умовою збереження профілю діяльності. А у постанові від 09.11.2021 у справі № 908/3182/20 Верховний Суд виснував, що поняття «збереження профілю діяльності об'єкта приватизації» та «забезпечення функціонування об'єкта приватизації» не є тотожнім. Так, поняття «збереження профілю діяльності об'єкта приватизації» - це пасивний обов'язок покупця об'єкта приватизації зберігати профіль його діяльності, залишати без змін (не змінювати) виробничий статус, цільове призначення та вид діяльності, за яким експлуатувався об'єкт приватизації до моменту його приватизації, що полягає в утриманні покупця від вчинення активних дій спрямованих на зміну профілю діяльності об'єкта; поняття «забезпечення функціонування об'єкта приватизації» - це активний обов'язок покупця об'єкта приватизації, який повинен забезпечити виконання об'єктом приватизації своїх функцій, обов'язок розпочати діяльність об'єкта приватизації.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 03.09.2024 направляючи дану справу на новий розгляд зауважив, що суди не звернули увагу на те, що в спірному випадку відбулася саме реорганізація КП «Страшівська туберкульозна лікарня» шляхом приєднання останнього до КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр», а не його ліквідація, а за передавальним актом КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» було передано основні засоби та матеріальні цінності реорганізованої особи; а земельну ділянку - на умовах постійного користування (а. с. 23, т. 1; а. с. 37-38, т. 2). Тобто суд першої інстанції у цьому випадку помилково ототожнив ліквідацію юридичної особи, загальний порядок чого визначений у ст. ст. 110, 111 ЦК України, із реорганізацію (ст. 107 ЦК України), через що неправильно застосував статтю 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до цих правовідносин.
Крім того, під час направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд вказав на те, що суди обох інстанцій, беручи до уваги відомості щодо спірного майна, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі яких, серед іншого, дійшли висновку про те, що спірне майно є окремими об'єктами нерухомою майна та не відноситься до об'єктів соціально-культурного призначення, не звернули уваги на те, що відповідна інформація була сформована станом на грудень 2022 року, а підставою для державної реєстрації визначено оспорюваний договір від 26.01.2022 (а. с. 69-79, т. 1).
Під час нового розгляду справи, апеляційний господарський суд встановив, що спірний об'єкт як станом на 2019 рік, коли останній функціонував та надавав послуги по лікуванню, у тому числі стаціонарному, хворих на туберкульоз, так і станом на 2020 рік - коли управлінням охорони здоров'я Рівненської ОДА ініціювалося питання про реорганізацію з метою забезпечення безперебійної роботи закладу охорони здоров'я, так і станом на момент його приватизації є медичним закладом, а відповідно і все його майно є об'єктом соціально - культурного призначення. Основним видом діяльності як КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради, так і КП «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради, до якого приєднано КП «Страшівська туберкульозна лікарня», відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є - Діяльність лікарняних закладів.
Тобто, згідно з приписами Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у сукупності із доказами, наданими до матеріалів справи, суд апеляційної інстанції встановив обставини приналежності спірного майна до об'єктів соціально - культурного призначення.
У спірних правовідносинах, обставин ліквідації юридичної особи (об'єкта соціально-культурного призначення), на чому і акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 03.09.2024, встановлено не було.
Таким чином, саме сукупність зазначених обставин не дає підстав вважати, що відчуження шляхом приватизації спірного майна можливо було здійснити без умови збереження профілю діяльності.
Посилання скаржника на те, що на момент проведення електронного аукціону КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради не мало ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики не вказує автоматично на те, що спірне майно не належить до об'єктів соціально-культурного призначення.
У свою чергу, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника у контексті підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, щодо викладення висновку стосовно об'єктів охорони здоров'я з зазначенням обов'язкових і факультативних ознак, необхідних і достатніх умов і критеріїв віднесення того чи іншого об'єкту приватизації сфери охорони здоров'я до числа об'єктів приватизації, на які поширюються вимоги частини четвертої статті 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Колегія суддів зауважує, що до повноважень Верховного Суду належить перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Однак встановлення обов'язкових і факультативних ознак об'єктів охорони здоров'я у контексті частини четвертої статті 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», про що стверджує відповідач, фактично виходить за межі повноважень Верховного Суду і підстав касаційного оскарження та може мати ознаки перебирання на себе функцій законодавчого органу.
У цих правовідносинах, саме у контексті встановлених судом апеляційної інстанції обставин, спірне майно віднесене до об'єктів соціально-культурного призначення і з наведених вище мотивів не вбачається підстав для іншого висновку.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постанові від 30.09.2015 у справі N 916/1138/15-г. Так, зазначений висновок наведений у постанові Вищого господарського суду України, а не постанові Верховного Суду як зазначає скаржник. Крім того, за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанова Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що необґрунтованими є посилання обласної ради на положення частини п'ятої статті 16 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» , як на надання органу місцевого самоврядування права здійснити приватизацію КП «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради без умови збереження профілю діяльності такого майна. Положення вищевказаної статті передбачають право органів місцевого самоврядування, серед іншого, здійснювати реорганізацію закладів охорони здоров'я. Як зазначив апеляційний господарський суд, у цьому випадку Рівненська обласна рада мала можливість здійснити продаж спірного нерухомого майна не порушуючи при цьому вимог законодавства, а саме частини четвертої статті 15, частини третьої статті 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», права відповідної територіальної громади стосовно забезпечення надання медичних послуг населенню.
Тобто, суд фактично оцінив правомірність дій Рівненської обласної ради та прийняття нею рішення від 12.11.2021 № 366, а тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.08.2025 у справі № 922/5248/21.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 911/1385/21, то як зазначалося вище, у ній звернуто увагу на те, що зміст частини четвертої статті 15 Закону України Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна додатково встановлює вимоги щодо приватизації об'єктів соціально-культурного призначення. Зокрема, у вказаній нормі встановлено можливість приватизації таких об'єктів з умовою збереження профілю діяльності.
У той же час, у справі № 911/1385/21 жодними доказами не доведено, що цей об'єкт коли-небудь функціонував, що є відмінним у цій частині від обставин справи № 918/430/23, яка переглядається. У зв'язку із цим, колегія суддів не убачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував відповідні висновки та допустив неправильне застосування норм матеріального права.
5.4. Щодо позовної давності
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, постанова Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 922/239/22).
За змістом правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, правило щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці. Строк позовної давності для звернення з позовом про оскарження рішення органу приватизації про недопущення до участі в аукціоні або про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону складає один місяць з дня оприлюднення результатів аукціону.
Як вбачається із оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції оцінюючи клопотання відповідача про застосування позовної давності, вказав на те, що лише після отримання відповіді Рівненської обласної ради від 02.02.2023 прокурором було встановлено, що спірне нерухоме майно належить до об'єктів соціально-культурного призначення, а жодного законодавчо визначеного обґрунтування, у зв'язку з чим майно лікувального закладу приватизовано на аукціоні без умов, обласною радою не надано, що і стало підставою для подальшого звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою.
Тобто, суд надав оцінку обставинам коли саме прокурор міг довідатися щодо допущення порушень, якими обґрунтовані позовні вимогиі встановивши, що з позовом він звернувся 03.05.2023, ним не пропущена позовна давність на звернення з позовом, визначена абз 2 частини 2 статті 30 Закону України «Про приватизація державного та комунального майна».
У свою чергу, Верховний Суд з огляду на надання оцінки апеляційним господарським судом зазначених обставинам не вбачає підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права. У цьому контексті саме визначення моменту обізнаності прокурора про спірні обставини і були ключовими у контексті оцінки можливості застосування позовної давності.
Водночас посилання скаржника щодо викладення висновку Верховного Суду щодо можливості прокурора дізнатися про спірні обставини раніше, за умови належного виконання органом приватизації положень статті 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» не стосуються спірних правовідносин та не спростовують мотивів суду апеляційної інстанції. Такі доводи фактично мають узагальнені твердження щодо можливостей застосування приписів статей 21 та 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна, без врахування обставин, які є ключовими у справі № 918/430/23, а тому Верховний Суд не убачає підстав для формування висновку саме у такій редакції.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не обґрунтовані підставами касаційного оскарження.
5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі № 918/430/23.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі № 918/430/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ