04 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5946/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» (далі - Товариство, позивач) - Романюк І.М. (адвокат),
відповідача - Міністерства оборони України (далі - Міністерство, відповідач, скаржник) - Заведій В.І. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 (суддя Мудрий С.М.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 (судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П., Демидова А.М.)
у справі за позовом Товариства
до Міністерства,
про стягнення 14 123 766,60 грн.
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для повернення позивачу договірного забезпечення договору.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовом про стягнення з Міністерства 14 123 766, 60 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на закупівлю.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 01.07.2025, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.10.2025 залишив без змін, позов задовольнив.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Міністерство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 у справі №910/5946/25 скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити Товариству в задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для дослідження доказів та встановлення всіх обставин справи.
4. Узагальнені доводи касаційної скарги
4.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено всупереч правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.04.2021 у справі №922/2056/20, оскільки встановлення факту належного виконання умов договору виключно на підставі наданих позивачем доказів, на думку скаржника, свідчить про порушення судами попередніх інстанцій принципу pacta sunt servanda. Також скаржник посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/9004/13, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.12.2020 у справі № 916/499/20.
4.2. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про те, що суди не дослідили у своїй сукупності надані докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Міністерство (далі - Замовник) та Товариство (далі - Постачальник) 06.12.2023 уклали договір №220/14/2/24/2 (далі - Договір),.
6.2. Постачальник зобов'язався у 2024 році здійснити постачання Замовнику в обумовлені строки комплектів продуктів, а Замовник - прийняти та оплатити вказані комплекти продуктів відповідно до умов Договору (пункт 1.1. Договору).
6.3. Пунктом 1.4. Договору визначено, що кількість комплектів продуктів та строки їх постачання визначаються представником Замовника заявкою в розрізі асортименту харчових продуктів відповідно до Каталогу продуктів (Додаток 15.1.).
6.4. За умовами пункту 1.6. Договору ціна, кількість та строки постачання комплектів продуктів харчування за Каталогом продуктів зазначаються у специфікації цього Договору.
6.5. Приймання комплектів продуктів в розрізі харчових продуктів, визначених Каталогом продуктів за кількістю та якістю здійснюється Представником Замовника відповідно до вимог чинного законодавства України у присутності Представника Постачальника. Представник Постачальника зобов'язаний передати Представнику Замовника харчові продукти, строк придатності яких повинен становити не менше 70% від загального терміну придатності, встановленого виробником, а для харчових продуктів, термін придатності яких становить менше 7 календарних днів - не менше 50 % від загального терміну придатності, встановленого виробником. У період з 1 лютого по 15 червня для харчових продуктів овочевої групи (1000) термін придатності на день постачання має бути не менше ніж 14 діб (пункт 4.1. Договору).
6.6. Відповідно до пункту 4.2. Договору представник Замовника розпочинає приймання харчових продуктів згідно Каталогу продуктів при наявності у Представника Постачальника, встановлених нормативно-правовими актами України, супровідних документів (або копій документів), що засвідчують його якість, безпечність та придатність, дату та місце його виготовлення, примірник товарно-транспортної накладної, а також примірники накладних на передачу харчових продуктів представником Постачальника представнику Замовника.
6.7. Згідно з пунктом 4.3. Договору під час постачання харчових продуктів Постачальником, у разі виникнення обґрунтованої підозри щодо не відповідності якості, маркування та етикетування, фасування, та стану упаковки, такі харчові продукти не приймаються та підлягають заміні протягом 24 годин або на вимогу представника Замовника або Уповноваженої особи застосовується обов'язковий контроль на сумнівну продукцію в Установі безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини.
Обіг зазначеного харчового продукту або іншого об'єкта контрольних заходів тимчасово припиняється на період проведення досліджень до отримання протоколів лабораторних випробувань строком не більш як на 15 календарних днів, а харчових продуктів молочної групи - не більш як на п'ять календарних днів, що фіксується в Акті приймання-передачі.
У випадку проведення контролю на сумнівну продукцію в Установі безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини рішення щодо подальшого приймання харчових продуктів приймається представником Замовника за результатами проведених обстежень або лабораторних випробувань.
Підставою для прийняття рішення є відповідний акт обстеження або протокол випробування (оригінали або копії протоколів випробувань, актів, завірені Установою безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини).
Про результати обстеження або лабораторних випробувань представник Замовника інформує Постачальника негайно з моменту отримання офіційних документів щодо проведених заходів.
У разі коли в результаті лабораторних досліджень підозру щодо небезпечності харчового продукту підтверджено, такий харчовий продукт повинен бути переміщений Постачальником за межі території військової частини протягом 24 годин. Крім цього, Постачальник зобов'язаний протягом 24 годин поставити якісний харчовий продукт на заміну небезпечного відповідно до заявки Представника Замовника.
Виявлені порушення фіксуються у актах приймання-передачі комплектів (додаток 15.5), у зведених актах приймання-передачі комплектів продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин (додаток 15.6) та складається акт про порушення договірних зобов'язань суб'єктом господарювання (додаток 15.8).
6.8. Пунктом 4.4. Договору визначено, що приймання харчових продуктів у вигляді комплектів продуктів згідно з Каталогом продуктів за кількістю та якістю оформляється Зведеним актом приймання-передачі забезпечення комплектами продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин (Додаток 15.6.), який складає Представник Замовника щотижнево. Зведений акт складається в чотирьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий, четвертий - представнику Замовника, третій - Постачальнику.
Підставою для складання Зведеного акта приймання-передачі забезпечення комплектами продуктів є Акт приймання-передачі комплектів продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин (додаток 15.5.) (далі - Акт приймання-передачі комплектів) за замовленим асортиментом і кількістю визначеною заявкою на постачання харчових продуктів (Додаток 15.3.), накладні на передачу харчових продуктів представником Постачальника представнику Замовнику та документи, що засвідчують якість, придатність і безпечність, відповідністю чинним стандартам та своєчасність постачання харчових продуктів до вказаного місця.
Належним чином оформлений Зведений акт є підтвердженням приймання представником Замовника комплектів продуктів згідно з Каталогом продуктів.
6.9. У відповідності до пункту 5.1. Договору ціна цього правочину становить 470 792 219,72 грн, у тому числі ПДВ 78 465 369,96 грн.
6.10. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення, за умови надання платіжних документів у межах дії Договору. Після закінчення терміну дії цього Договору звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння (абзац 1 пункту 12.1. Договору).
6.11. В абзацах 2, 3 пункту 13.3. Договору сторони домовилися забезпечити виконання зобов'язань Постачальника за цим Договором грошовим депозитом у розмірі 3% ціни Договору 14 123 766,60 грн у виді: (безвідсотковий грошовий депозит шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Замовника) платіжна інструкція від 01.12.2023 №16649.
6.12. Згідно з положеннями пункту 13.4. Договору Замовник зобов'язався повернути Постачальнику забезпечення виконання Договору після закінчення строку дії цього Договору за умови належного виконання Постачальником умов Договору щодо якості та/або кількості, та/або строків, а також у разі скасування у судовому порядку результатів закупівлі або цього Договору та у випадках, передбачених статтею 27 Закону України «Про публічні закупівлі», але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
6.13. Пунктом 13.5. Договору встановлено, що Замовник не повертає забезпечення виконання зобов'язань Постачальнику за цим Договором та стягує безвідсотковий грошовий депозит при настанні однієї або декількох наступних умов:
- порушення Постачальником строків та/або кількості, та /або якості постачених харчових продуктів за цим Договором (крім випадку добровільної сплати Постачальником штрафних санкцій, що передбачені цим Договором);
- за відмову (фактичне непостачання/недопостачання харчових продуктів зазначених у заявці) Постачальником від виконання цього Договору;
- розірвання цього Договору Замовником з підстав невиконання або неналежного виконання Постачальником своїх зобов'язань за цим Договором.
6.14. Сторонами підписано та скріплено печатками Додаток 15.1. до Договору (Каталог продуктів харчування).
6.15. Товариство 01.12.2023 перерахувало на користь Міністерства грошовий депозит у розмірі 14 123 766,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №16649 від 01.12.2023 та випискою АТ «Комінбанк» за рахунком позивача від 29.05.2025 за 01.12.2023.
6.16. Сторонами 28.06.2024 підписано та скріплено печатками Специфікацію до договору, за умовами якої Товариство зобов'язалося поставити Міністерству у період з 01.01.2024 до 21.01.2024 товар загальною вартістю 151 275 326,58 грн (разом із ПДВ): продукти харчування (КЕКВ 2230) на суму 126 030 030,08 грн (без ПДВ) та продукти харчування (КЕКВ 2210) на суму 32 742,07 грн (без ПДВ).
6.17. На підтвердження поставки, обумовлених Договором та Специфікацією товарів, Товариство надало суду зведені акти на оплату у загальному розмірі 151 275 326,58 грн (разом із ПДВ): №1/2 від 10.05.2024 (товари КЕКВ 2230) на суму 141 413 100,62 грн; №2/2 від 10.05.2024 (товари КЕКВ 2210) на суму 39 290,49 грн; №3 від 28.06.2024 (товари КЕКВ 2230) на суму 9 822 935,47 грн, яких містяться підписи представників позивача та відповідача та зазначено, що без зауважень щодо поставлених товарів за вказаними в цих актах зведеними актами приймання-передачі товарів щодо якості, кількості та строків, а також Акт звіряння розрахунків від 28.06.2024 за період з 01.01.2024 до 31.03.2024.
6.18. Позивач вважає, що Міністерство зобов'язане повернути постачальнику забезпечення виконання договору у розмірі 14 123 766, 60 грн на підставі пункту 13.4 Договору із посиланням на належне виконанням постачальником умов договору щодо якості та/або кількості та/або строків.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 06.11.2025 відкрив касаційне провадження у справі №910/5946/25 за касаційною скаргою Міністерства на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. В касаційній скарзі Міністерство просить поновити строк для подання доказів у справі №910/5946/25 та долучити їх до матеріалів справи, врахувати їх під час розгляду касаційної скарги.
7.3. Суд, ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 04.12.2025, відмовив в задоволенні клопотань Міністерства з огляду на положення статей 300, 301 ГПК України.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.
8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволені, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.
8.2. Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача договірного забезпечення договору у розмірі 14 123 766, 60 грн.
8.3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами договору виконання зобов'язань позивача за Договором було забезпечено депозитом у розмірі 14 123 766,60 грн, який повертається Постачальнику у разі належного виконання останнім своїх зобов'язань в частині передання товару та після закінчення строку дії договору. З огляду на належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо передання товарів, визначених Специфікацією за Договором та відсутності підстав неповернення грошового забезпечення, передбачених пунктом 13.5. Договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про повернення Міністерством грошового депозиту у розмірі 14 123 766,60 грн, сплаченого за платіжною інструкцією №16649 від 01.12.2023.
8.4. Колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
8.5. Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.
8.6. За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
8.7. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
8.8. Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 ЦК України.
8.9. Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
8.10. Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У цих правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
8.11. Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
8.12. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
8.13. Як установлено судами попередніх інстанцій, Товариство звернулося до суду з позовом про стягнення з Міністерства грошових коштів у розмірі 14 123 766, 60 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором в частині повернення договірного забезпечення договору.
8.14. На підтвердження своїх вимог позивач надав суду копії: (1) договору №220/14/2/24/2 від 06.12.2023 з додатками, (2) акта звіряння розрахунків, зведених актів на оплату №1/2, №2/2, №3, (3)платіжної інструкції №16649 від 01.12.2023 та (4) виписки по рахунку від 29.05.2025 за 01.12.2023.
8.15. У свою чергу, заперечуючи проти доводів позивача, відповідач у відзиві на позов зазначав, що позивач не надав доказів того, що Договір виконаний ним належним чином щодо (1) якості, (2) та/або кількості (3) та/або строків. В апеляційній скарзі Міністерство посилалося на те, що Товариство не надало суду ані відповідних актів приймання-передачі комплектів товарів, ані зведених актів приймання-передачі товарів. Крім того, Товариство не надало доказів перерахування Міністерству грошових коштів у розмірі 14 123 766, 60 грн, оскільки надана копія платіжного доручення не містить ні підписів, ні печаток уповноважених осіб, що не підтверджує факту здійснення фактичного перерахунку коштів.
8.16. Отже, у спірних правовідносинах для правильного вирішення спору суди мали дослідити умови Договору №220/14/2/24/2 від 06.12.2023 та встановити наявність/відсутність не тільки самого факту поставки позивачем товару згідно з Каталогом продуктів харчування, а й належне виконання умов Договору щодо якості та/або кількості та/або строків.
8.17. Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, суд встановив, що матеріали справи не містять ані відповідних актів приймання-передачі комплектів товарів, ані зведених актів приймання-передачі товарів, однак відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань в частині передання обумовленого товару. Суд відхилив посилання відповідача на порушення позивачем строків поставки товару, оскільки підставами позовів у судових справах №902/522/24, №902/448/24, №902/476/24, №902/411/24, №902/483/24, №902/560/24, №902/487/24 було порушення інших договорів, а не договору №220/14/2/24/2 від 06.12.2023.
8.17.1. Також суд зазначив, що акти на оплату у загальному розмірі 151 275 326,58 грн підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, скріплені їх печатками, зі змісту яких встановлено, що позивач поставив відповідачу якісно, своєчасно та у повному обсязі всі комплекти продуктів згідно зі специфікацією до договору.
8.17.2. Враховуючи викладене, суд вважав, що підписання без жодних претензій та/або зауважень актів на оплату, акта звіряння розрахунків та одночасне заперечення належного виконання позивачем зобов'язань за договором без будь-якого документального підтвердження, є проявом суперечливої поведінки та порушення принципу добросовісності.
8.18. Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши додані позивачем до матеріалів справи докази, встановив, що зі зведених актів на оплату №1/2 від 10.05.2024 на суму 141 413 100,62 грн, №2/2 від 10.05.2024 (на суму 39 290,49 грн, №3 від 28.06.2024 (на суму 9 822 935,47 грн) вбачається, що підставами для оплати сторони визначили зведені акти приймання-передачі, а також зазначили їх перелік (номера, дати та вартість). Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не заперечує наявності зведених актів приймання-передачі перелічених у зведених актах на оплату, підписаних представником відповідача без зауважень щодо якості, кількості та строків поставки товару. Також суд вказав, що у зведених актах на оплату сторони зазначили, що всі послуги надані якісно, своєчасно та в повному обсязі. Доказів щодо порушення позивачем строків, якості, кількості поставлених товарів за договором відповідач суду не надав.
8.18.1. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не надав суду заявок представника Замовника та/або додаткових заявок із зазначенням в них періодів поставки. Також, відповідач не заперечує факт своєчасної поставки товарів позивачем. Суд зазначив, що відповідач не вказує на відмову (фактичне непостачання/недопостачання харчових продуктів зазначених у заявках) постачальником від виконання цього Договору.
8.18.2. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для того, щоб порушення якості були зафіксовані належним чином, представником Замовника повинні бути проведені контрольні заходи та складено відповідний акт. Однак, відповідач не надав суду доказів проведення контрольних заходів та складення відповідних актів, а також відповідач не вказує, що позивач порушив кількість та/або якість поставлених харчових продуктів за цим договором.
8.18.3. Суд також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази настання однієї або декількох перелічених у пункті 13.5 договору подій, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем докази, які підтверджують належне виконання останнім зобов'язань за Договором в частині передання товару за якістю, своєчасністю та в повному обсязі за Специфікацією є більш вірогідними та переконливими. Під час розгляду справи відповідач не надав жодного документу на підтвердження невиконання позивачем умов договору в частині передання товару за Специфікацією. Відповідач не наголошує на тому, що позивачем умови договору було виконано неналежним чином, а також не надано доказів порушення позивачем договірних умов щодо якості, кількості та строків поставки товарів, обумовлених договором.
8.19. Верховний Суд виходить з того, що за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
8.20. Зі змісту частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
8.21. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
8.22. Аналіз викладеного свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання.
8.23. Слід зауважити, що стала практика Верховного Суду засвідчує правову позицію про те, що: акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами (Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/9004/13, 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
8.24. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, на яку також посилається скаржник.
8.25. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.26. Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд вважає, що у цій справі покликання скаржника на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/9004/13, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.12.2020 у справі №916/499/20 відповідають критеріям подібності зі справою, що переглядається, з огляду на наявність певних спільних рис між спірними правовідносинами за їхнім змістом, тобто оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права. Водночас, Суд враховує, що для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.27. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій наведених правових висновків Верховного суду не врахували. Надавши оцінку наявним у справі доказам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у цьому випадку більш вірогідними і переконливими є докази, надані позивачем, з огляду на що, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. За висновками судів попередніх інстанцій позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, що підтверджується підписаними сторонами актом звіряння розрахунків та зведеними актами на оплату №1/2, №2/2, №3.
8.28. Разом з тим, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо належного підтвердження виконання Товариством зобов'язань за Договором виключно підписаними сторонами зведеними актами на оплату, поза увагою судів залишилися умови Договору, які містяться у Розділі VI Договору, так і пункт 4.4. Договору в контексті документів, які сторони оформлюють та їх складові (повнота).
8.29. Відповідно до пункту 6.1. Договору розрахунки за цим Договором проводяться шляхом оплати за фактично постачені Постачальником та прийняті представником Замовника комплекти продуктів за умови надходження коштів з Державного бюджету України, передбачені на зазначені цілі, протягом 30 календарних днів з дня надходження до Замовника належним чином оформлених наступних документів:
- зведених актів на оплату (додаток №15.7.1 та/або додаток №15.7.2.), які складаються на підставі Зведених(ого) актів(у) приймання-передачі комплектів продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин, які є їх(його) невід'ємною частиною. Зведений акт на оплату складається Постачальником у двох примірниках: перший примірник - Замовнику; другий примірник - Постачальнику;
- рахунків-фактур до Зведених актів на оплату, які постачальник надає Замовнику на підставі Зведених(ого) актів(у) приймання-передачі комплектів продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин.
8.30. Верховний Суд зауважує, що пунктом 4.4. Договору визначено, що приймання харчових продуктів у вигляді комплектів продуктів згідно з Каталогом продуктів за кількістю та якістю оформляється Зведеним актом приймання-передачі забезпечення комплектами продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин (Додаток 15.6.), який складає Представник Замовника щотижнево. Зведений акт складається в чотирьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий, четвертий - представнику Замовника, третій - Постачальнику.
Підставою для складання Зведеного акта приймання-передачі забезпечення комплектами продуктів є Акт приймання-передачі комплектів продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин (додаток 15.5.) (далі - Акт приймання-передачі комплектів) за замовленим асортиментом і кількістю визначеною заявкою на постачання харчових продуктів (Додаток 15.3.), накладні на передачу харчових продуктів представником Постачальника представнику Замовнику та документи, що засвідчують якість, придатність і безпечність, відповідністю чинним стандартам та своєчасність постачання харчових продуктів до вказаного місця.
Належним чином оформлений Зведений акт є підтвердженням приймання представником Замовника комплектів продуктів згідно з Каталогом продуктів.
8.31. Верховний Суд виходить з того, що з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20, від 05.02.2025 у справі № 920/451/23.
8.32. За усталеною правовою позицією, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (див. пункти 59-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 915/692/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 910/15161/18, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 19 грудня 2023 року у справі № 925/1205/22, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/5305/13-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 тощо).
8.33. Колегія суддів зазначає, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст. Тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 927/784/23, від 21.05.2024 у справі № 914/4127/21, від 16.01.2024 у справі № 918/86/22.
8.34. Верховний Суд наголошує на тому, що:
- правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (такий правовий висновок означений, зокрема, у пункті 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09. 2020 у справі №907/29/19, у пункті 9.8 постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20, у пункті 7.19 постанови Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.12.2023 у справі №926/3347/22);
- обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків (такий правовий висновок означений, зокрема, у пункті 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).
8.35. За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
8.36. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
8.37. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
8.38. Такий же стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (пункт 81).
8.39. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
8.40. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.41. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
8.42. Натомість, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій належної правової оцінки умовам Договору щодо того якими документами сторони підтверджують належність виконання (якість, кількість, строки) не надали. Застосувавши стандарт доказування «вірогідності доказів», поза увагою суду залишилося питання дотримання положень статей 86, 73, 76-78 ГПК України щодо належності, допустимості, достовірності.
8.43. Верховний Суд виходить з того, що:
- за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;
- належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14);
- тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову;
- отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19;
- згідно з частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;
- отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19;
- обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи;
- важливим елементом змагальності господарського процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;
- статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність;
8.44. Таким чином, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування вказаних у цьому розділі постанови норм матеріального права та залишили поза увагою положення статей 86, 76-78, 236, 237 ГПК України щодо обов'язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.45. Інші доводи касаційної скарги Міністерства з огляду на встановлені порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, які стали наслідком невстановлення обставин на підставі доказів і доводів сторін, які є визначальними за умовами укладеного ними Договору і характеру спірних правовідносин, не впливають на висновок Верховного Суду щодо неправильного застосування судами вказаних норм права, а відтак Суд не вважає їх доречними.
8.46. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.47. З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду та зазначених положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про порушення окреслених вище норм права судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень є частково обґрунтованими з означених у цій постанові міркувань та з огляду на положення частини четвертої статті 300 ГПК України.
8.48. Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.49. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зазначені у цій постанові та порушили норми процесуального права (статті 73-79, 86, 236, 237 ГПК України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.50. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.
9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 9 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. У Верховного Суду відсутні правові підстави для розподілу судового збору, сплаченого Міністерством за подання касаційної скарги, оскільки Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо понесених судових витрат.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 у справі №910/5946/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 у справі №910/5946/25 скасувати.
3. Справу №910/5946/25 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власова