Справа № 462/7621/25
09 грудня 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
встановив:
представниця позивача Бекерська О. І. звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з оплати теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення та абонентського обслуговування з постачання теплової енергії, інфляційних нарахувань, 3% річних, пені за період 01.12.2021 року по 30.06.2025 року у розмірі 6 233,42 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач є теплопостачальною організацією- суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії та гарячої води, та на підставі договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води між ЛМКП «Львівтеплоенерго», що є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води у м. Львові (виконавець) та споживачами, позивачем надаються відповідачам вказані послуги. Для здійснення оплати за надані послуги за адресою проживання відповідачів відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . За умовами вказаних договорів, ЛМКП «Львівтеплоенерго» (Виконавець) зобов'язується надавати споживачу послуги відповідної якості, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Проте, відповідачі, проживаючи і користуючись послугами, які надаються позивачем, не виконують обов'язку, щодо оплати таких. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачами зобов'язання щодо оплати наданих послуг, утворилась заборгованість за послуги з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення за період з 01.12.2021 року по 30.06.2025 року в сумі 6 233,42 грн. Такі неправомірні дії відповідачів призвели до порушення майнових прав та законних інтересів позивача. Таким чином, із покликанням на норми ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України, просить стягнути вказану заборгованість з відповідачів в солідарному порядку. Окрім цього, із покликанням на норми ст. ст. 549, 625 ЦК, просить стягнути з відповідачів пеню за надані послуги у розмірі 209,23 грн., 3% річних у розмірі 58,87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 254,65 грн. У зв'язку з наведеним просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 02.10.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву /а.с.39/.
31.10.2025 року від відповідачки ОСОБА_1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Відповідачка вказала, що є власником квартири АДРЕСА_1 , яка відключена від централізованого опалення, що підтверджується актом про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання № 30 від 17.10.2006 року. Також зазначила, що між нею та позивачем не укладалися будь-які договори про надання послуг з постачання теплової енергії, у тому числі щодо постачання теплової енергії до місць загального користування будинку. На думку відповідачки, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, сам по собі не є належним доказом у розумінні вимог статей 77-80 ЦПК України, оскільки не підтверджує фактичне надання відповідної послуги. У відзиві також зазначено, що в будинку АДРЕСА_2 відсутнє опалення сходових кліток та інших місць загального користування, тому послуга, заборгованість за якою є предметом позову, фактично не надається. На підтвердження цього до відзиву долучено довідку ЛКП «Богданівка» про те, що приміщення загального користування, під'їзди та сходові клітки у вказаному будинку не опалюються, а також акт обстеження ЛКП «Сяйво» від 29.10.2025 р., згідно з яким у всіх під'їздах будинку АДРЕСА_2 опалення відсутнє. Крім того, відповідачка зазначила, що в матеріалах справи відсутні дані про зняття помісячних показників загальнобудинкового лічильника теплопостачання, що унеможливлює перевірку правильності нарахувань. Посилаючись на лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідачка наголосила, що у будинках, де проектом не передбачено встановлення опалювальних приладів у місцях загального користування, окрема плата за їх опалення не встановлюється, оскільки підтримання температури здійснюється за рахунок теплопередачі через огороджувальні конструкції житлових приміщень. Враховуючи викладене, відповідачка вважає, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт надання послуги, яка є предметом позову, а відтак просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі /а.с.43-54/.
10.11.2025 року від представниці позивача - ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. Вказана відповідь на відзив обґрунтована тим, що позивач не заперечує факту від'єднання квартири АДРЕСА_1 від мереж централізованого опалення. Разом з тим, із наданого розрахунку вбачається, що нарахування за послуги «опалення» та «приєднане теплове навантаження» відповідачці не здійснювалися. Сума заборгованості за позовом стосується виключно плати за витрати на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та абонентського обслуговування, що підлягають оплаті незалежно від наявності у квартирі індивідуального опалення. Представниця позивача наголошує, що сам факт від'єднання підтверджує існування централізованої системи опалення у будинку, а отже, обов'язок співвласника брати участь у витратах на забезпечення її функціонування зберігається. Із аналізу заперечень відповідачки позивач робить висновок, що остання помилково ототожнює дві різні послуги: опалення місць загального користування та витрати на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення. Відповідні поняття та порядок їх розподілу прямо визначені Методикою розподілу № 315. Методика передбачає, що у разі відсутності повних вихідних даних теплопостачальна організація правомірно застосовує спрощений порядок визначення частки теплової енергії на загальнобудинкові потреби, зокрема 25% для будинків поверховості 1-5 поверхів, до яких відноситься будинок по АДРЕСА_2 . Розрахунок обсягу та вартості спожитої теплової енергії здійснювався відповідно до вимог Методики № 315 та на підставі показників вузла комерційного обліку, встановленого у будинку. Посилаючись на норми Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Методики № 315 та Правил надання послуги з постачання теплової енергії, представниця позивача зазначає, що обсяг теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем, розподіляється на всіх співвласників, у тому числі на власників приміщень, обладнаних індивідуальним опаленням або від'єднаних від мереж централізованого опалення. Таким чином, позивач вважає правомірним здійснення нарахування, оскільки відповідачка як співвласник багатоквартирного будинку зобов'язана брати участь у витратах на теплову енергію, що забезпечує функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, незалежно від режиму опалення її квартири. У зв'язку з цим позивач вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню /а.с.57-62/.
24.11.2025 року на адресу суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву /а.с.66-72/.
02.12.2025 року від представниці позивача - ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі /а.с.75-76/.
Відповідач ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за його зареєстрованим місцем проживання.
Таким чином, надсилання листа рекомендованою поштою на фактичну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним чином здійсненим, оскільки подальше отримання кореспонденції адресатом не залежить від волі та контролю відправника, зокрема й суду.
Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б.
Відповідач ОСОБА_2 у встановлений судом строк не надав суду відзив на позовну заяву, будь-яких заяв, клопотань від ОСОБА_2 теж не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї, виданої ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 24.09.2025 року за № 50 /а.с. 8/.
Зареєстроване місце проживання відповідачів за указаною адресою також встановлено судом із даних Єдиного державного демографічного реєстру /а.с. 37, 38/.
Представником позивача також надано суду Індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.12.2021 року та Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії ЛКП «Залізничнетеплоенерго» від 30.10.2021 року, які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання, типова форма яких затверджена постановами Кабінету Міністрів України № 1022, № 1023 від 08.09.2021 року /а.с. 12-16, 18-22/.
Згідно з листом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.04.2025 року № 8607/25/10-25 щодо розподілу обсягів спожитої теплової енергії у багатоквартирному будинку зазначено, що виконавці розподілу комунальних послуг (теплопостачальні організації) зобов'язані розподіляти загальний обсяг спожитої теплової енергії у багатоквартирному будинку між усіма споживачами, у тому числі власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання. Водночас співвласники всіх житлових і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, зокрема вбудованих, прибудованих, приміщень комерційного поверху, цокольних приміщень, гаражів, мансард тощо, незалежно від наявності у них внутрішньобудинкових теплових мереж, за умови, що вони є складовою частиною даного будинку як єдиного майнового комплексу, а не самостійними об'єктами нерухомості з окремою адресою, зобов'язані брати участь у розподілі обсягів теплової енергії, використаної для опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку, а також обсягів теплової енергії, витрачених на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання /а.с.25-29/.
Згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованості на загальнобудинкові потреби на опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 вбачається, що у відповідачів перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» за період 01.12.2021 року по 30.06.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 6 233,42 грн. /а.с. 9-10/.
Як убачається із наявного розрахунку, упродовж 2021-2025 років відповідачами як споживачами послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 , не здійснювався розрахунок за надані послуги із забезпечення внутрішньобудинкових систем опалення.
У добровільному порядку спір між сторонами не врегульовано. У зв'язку із вищенаведеним представник позивача змушений звернутися до суду з даним позовом.
Статтею 11 ЦК України визначено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Крім цього, частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами частин 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Суд відхиляє доводи відповідачки щодо відсутності факту укладення між нею та позивачем договору з огляду на наступне.
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією - суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Пунктом 5 Індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 01.12.2021 року визначено, що виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором, у тому числі на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Згідно п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг, підготованих виконавцем послуг на основі топового договору, визначено як обов'язок, а не право споживача.
Абзацами 1-3 пункту 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Згідно з п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою КМУ від 21.08.2019 року за № 830, індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку). Фактом приєднання споживача до умов договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, а також факт отримання послуги. У подальшому абзац шостий пункту 13 доповнено словами і цифрами «або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт), наданої відповідно до вимог ст. ст. 10 та 11 Закону України «Про електронну комерцію» (за наявності електронних кабінетів у споживача та виконавця)» (згідно з Постановою КМУ № 1039 від 03.09.2024 року).
01 грудня 2021 року на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.lte.lviv.ua. оприлюднено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1022 від 08 вересня 2021 року.
За умовами індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені договором.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель та виконавці комунальних послуг.
Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За умовами вказаних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов'язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договорами.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1). Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (ч. 3). Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (ч. 4).
Так, за змістом вказаного, особи, місце проживання яких зареєстроване у квартирі у встановленому законом порядку, а також власники (співвласники) квартир, зобов'язані їх утримувати, у тому числі, нести витрати по оплаті фактично наданих житлово-комунальних послуг нарівні з іншими дієздатними, які проживають та/або зареєстровані у житлі, або співвласниками.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач або суб'єкт теплопостачання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо (ч. 3 ст. 19). Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч. 6 ст. 19).
Згідно з ч. 6 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у сфері оплати житлово-комунальних послуг, відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18.09.2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07.02.2024 року у справі № 372/2236/21, від 20.11.2024 року у справі №463/6799/18).
Частинами 1, 4 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.
Плата за абонентське обслуговування платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води). Плата за абонентське обслуговування нараховується у відповідності до ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до вимог пунктів 14, 38 Правил надання послуг постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 за № 830, відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Як визначено ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», до спільного майна багатоквартирного будинку належать: приміщення загального користування (в т.ч. допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Частиною 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Відповідно до ст. 10 зазначеного Закону обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою.
Так, з 1 грудня 2021 року з укладенням нових договорів змінено порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води. Порядок такого розподілу визначено ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика).
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Методики № 315, загальний обсяг спожитої теплової енергії у будівлі складається з таких основних складових: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача (квартири, нежитлового приміщення); обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування (МЗК) та допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Так, згідно з п. 8 розділом IV Методики розподілу у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.п. оп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.
Пункт 12 розділу IV Методики № 315 передбачає, що обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Весь обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, та витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання розподіляються між усіма квартирами (приміщеннями) будинку, в тому числі і відповідачам, пропорційно до площі усіх квартир (приміщень) та підлягає до оплати.
Отже, з 01.12.2021 року нарахування відповідачам оплати за теплову енергію на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення проводилися згідно з наведеними вимогами законодавства та Методики відповідно до показів загальнобудинкового лічильника як частка теплової енергії від загального обсягу споживання, що розподілена між усіма квартирами пропорційно до площі.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом
Згідно з копією акту від 13.10.2006 року, затвердженого рішенням міжвідомчої комісії з питань відключення від мереж ЦО і ГВП (протокол від 17.10.2006 року № 30), таким підтверджено відключення квартири АДРЕСА_1 від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП будинку /а.с.48/.
Заперечуючи факт надання послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води як у квартирі, де проживають відповідачі, так і загалом у будинку АДРЕСА_2 житлового будинку, в якому знаходяться такі квартири, відповідачка покликається на те, що 29.10.2025 року комісією у складі заступника директора ЛКП «Сяйво» Чорного В., головного інженера ОСОБА_4 , майстра дільниці ОСОБА_5 , ЛКП «Сяйво» було складено акт обстеження за адресою АДРЕСА_2 , яким встановлено, що за вказаною адресою у всіх під'їздах будинку на сходових клітках опалення відсутнє.
Водночас, те, що від мереж центрального опалення у встановленому законом порядку відключено цілий під'їзд та/або усі квартири і приміщення під'їзду або, що в такому знаходиться лише квартира відповідачів, матеріали справи доказів не містять.
Також в матеріалах справи відсутні докази щодо поверховості означеного будинку, кількості квартир та інших приміщень в ньому. Так, відповідачкою не надано будівельно-технічної документації на будинок, актуальних матеріалів його технічної інвентаризації чи будь-яких інших доказів які б дозволили суду встановити технічні параметри та склад приміщень і квартир будинку, а відповідно суд приходить до висновку про недоведеність відповідачкою обставин відключення спірного під'їзду будинку від опалення та гарячого водопостачання в цілому.
Окрім того, судом встановлено, що відповідачами не заявлялося клопотань про витребування будь-яких доказів у справі, а також не подано доказів, які б спростовували обставини, викладені у позовній заяві.
Водночас до відповіді на відзив представником позивача додано інформацію про розрахунку кількості та вартості фактично спожитих послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , наведене відповідачкою жодним чином не спростовано /а.с.61-62/.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово комунальні - послуги» внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (для систем газопостачання - від запірного пристрою на вводі в будинок до запірних пристроїв включно перед місцями підключення газових приладів, газоспоживального обладнання, теплових агрегатів тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною. Особа, якій належить квартира (нежитлове приміщення) зобов'язана нести витрати з теплопостачання, утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №703/4963/15-ц зазначено, що нарахування оплати за опалення місць загального користування здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства та існуючих нормативних документів, відповідачі дану послугу фактично отримують, а тому повинні її оплачувати. Нарахування плати за послугу з централізованого опалення у місцях загального користування проводиться рівномірно на всіх мешканців - користувачів багатоквартирного будинку, незалежно від того, підключений цей мешканець до централізованого опалення чи має індивідуальну систему опалення, що відповідає вимогам Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення.
Суд критично оцінює твердження відповідачки про те, що в будинку, де знаходиться її квартира, відсутні батареї та інші прилади централізованого опалення і водопостачання в місцях загального користування, а відтак такі не опалюються, з огляду на наступне.
Крім цього, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.12.2020 року у справі № 311/3489/18, внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3 розділу І Методики, розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Водночас, суд вважає, що можлива відсутність приладів опалення в під'їздах багатоквартирного будинку не підтверджує відсутність системи опалення у місцях загального користування всього будинку.
Означене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 року у справі № 357/4664/15-ц.
Підтримання температури у місцях загального користування (МЗК) відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також шляхом теплопередачі крізь огороджувальні конструкції житлових, нежитлових та технічних приміщень.
Якщо проєктом на будівлю/будинок було передбачено встановлення приладів опалення у МЗК та допоміжних приміщеннях, але вони були демонтовані, то для забезпечення нормативної температури у цих приміщеннях такі прилади опалення повинні бути відновлені виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком (п. 11, розділу ІV Методики).
З огляду на наведене та фактичні обставини справи відповідачі не звільнені від оплати послуг функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та гарячого водопостачання, оскільки такі послуги належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною, а тому вони зобов'язані нести витрати утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку.
За змістом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.09.2018 року у справі № 522/7683/13-ц, саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості за житлово-комунальні послуги, заявленого стороною позивача надавачем відповідних послуг.
Верховний Суд в постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 703/58/16-ц зазначав, що підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, належний температурний режим вище 0° C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку та на горищі.
Оскільки житло відповідачів знаходиться у багатоквартирному будинку, вони зобов'язані нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами.
Так, відповідачка заперечує подані позивачем розрахунки, однак власного суду не проведено, доказів їх неправильності не надано. З огляду на таке у суду немає підстав сумніватися у обґрунтованості розрахунків, які беруться до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем.
Отже, ЛМКП «Львівтеплоенерго», будучи наділеним повноваженнями виконавця послуг за договором приєднання про надання послуг, надавало послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води.
Відповідну правову позицію про обов'язок відповідачів нести витрати з утримання та обслуговування будинку підтримав Львівський апеляційний суд у постанові від 03.11.2025 року у справі № 463/11594/24, від 17.10.2025 року у справі № 466/102/25, від 07.03.2025 року у справі № 465/2388/23 тощо.
Враховуючи викладене, відповідачі не звільнені від оплати послуг функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та гарячого водопостачання, а також абонентського обслуговування, оскільки такі послуги належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною, а тому вони зобов'язані нести витрати утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, у тому числі безвідносно до під'їзду.
Згідно з розрахунком заборгованості відповідачів за надані послуги з постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби на опалення та за абонентське обслуговування за період з 01.12.2021 року по 30.06.2025 становить 6 233,42 грн.
При цьому, аналіз розрахунку заборгованості свідчить про те, що відповідачам не нараховувалася заборгованість за опалення місць загального користування, а лише за постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби та за абонентське обслуговування.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідачка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.
Відповідачами не надано суду доказів про здійснення оплати за відповідні послуги, які б були не враховані позивачем, або належних доказів неправильності проведених позивачем розрахунків існуючої заборгованості за надані послуги.
Одними з основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Відповідно до принципів диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, за якими суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог та наданих ними доказів, дослідивши всі зібрані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. З урахуванням несплати відповідачами вартості житлово-комунальних послуг, а саме послуг з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, з них на користь позивача підлягає солідарному стягненню заборгованість за такі послуги за період 01.12.2021 року по 30.06.2025 року у розмірі 6 233,42 грн.
Крім цього, згідно з наданих розрахунків за надані послуги з постачання теплової енергії за період 01.01.2024 року по 30.04.2025 року інфляційні втрати склали у розмірі 254,65 грн., 3% річних у розмірі 58,87 грн. та пеня у розмірі 209,23 грн. /а.с. 11/.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Закріплена у ч. 1 ст. 26 (п. 10. ч. 3 ст. 10 у попередній редакції) Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування частини другої статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Так, 18.03.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17) дійшов висновку, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження № 61-63св18).
Отже, відсутність між сторонами договірних відносин, за умови існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови у стягненні коштів за надані житлово-комунальні послуги з покладенням відповідальності, передбаченої частиною статті 625 ЦК України, оскільки укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строк дії якого неодноразово продовжено та є діючим і на час вирішення справи.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану»: в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Вказана заборона діяла до 30 грудня 2023 року, а отже у період з 24 лютого 2022 року по 30 грудня 2023 року діяла заборона на нарахування та стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Як вбачається з матеріалів справи представник позивача просить стягнути з відповідачів нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пеню за період з 01.01.2024 року по 30.04.2025 року, що не суперечить вищевказаним приписам та підлягає стягненню з відповідачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року по справі № 717/1323/16-ц (провадження №61-22244св18).
Проте, відповідачі не довели належними та допустимими доказами відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання з оплати вартості наданих послуг.
З огляду на передбачений законодавством принцип обов'язкової оплати спожитих житлово-комунальних послуг та презумпції правомірності договору, укладеного між сторонами справи, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, беручи до уваги те, що відповідачі зобов'язані нести витрати з теплопостачання, утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено 3 028,00 грн. судового збору /а.с. 7/.
З огляду на те, що заявлені позовні вимоги задоволено повністю, то на підставі ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно солідарно стягнути сплачений таким судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. 13, 81, 89, 263 265, 280-289 ЦПК України, ЖК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» суд,
ухвалив:
позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 6 756 (шість тисяч сімсот п'ятдесят шість) гривень 17 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ: 05506460, місцезнаходження: 79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1.
Відповідач-1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач-2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя: Постигач О. Б.