Справа №522/4716/20
Провадження по справі № 1-кп/522/80/25
05 грудня 2025 року м.Одеса
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси у складі колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_1 клопотання прокурора ОСОБА_2 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено, тримання вказаних осіб під вартою продовжено до 03.02.2026.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, керуючись ч.3 ст. 375 КПК України, вважаю за необхідне викласти доводи з цього приводу в окремій думці.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 КПК України.
Вважаю, що обґрунтування необхідності продовження строку тримання під вартою в тому числі тим, що з моменту взяття ОСОБА_3 , ОСОБА_4 під варту та до моменту вирішення судом клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо зазначених осіб запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинувачених не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід, а також, що у кримінальному провадженні ще не допитані свідки, є недостатнім, з огляду на те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду з 24.02.2020, протягом якого обвинувачені весь вказаний час тримаються під вартою з 03.02.2020.
Обвинуваченому ОСОБА_5 ухвалою суду від 29.04.2020 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
В судових засіданнях протягом всього строку слухання справи заявляються клопотання захисника обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , та обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зміну запобіжних заходів.
Строк утримання ОСОБА_4 , ОСОБА_3 під вартою вказує на відповідність ознаки "надмірності" тривалості перебування обвинувачених під вартою та недостатньо обґрунтованою для подальшого застосування відносно них вказаного запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції. Зокрема, у справі "Корнієнко та інші проти України" (справа №24520/19 та 2 інші заяви) Судом визнано порушення Україною пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внаслідок "надмірної тривалості утримання під вартою" у кримінальному провадженні.
Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини (справа "Боротюк проти України", "Амбрушкевич проти Польщі"), зауважую що саме не на підставі загальних фраз, а доведених конкретних фактів та відомостей, суд, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи його продовження, має оцінювати можливість запобігти встановленим ризикам застосуванням більш м'яких запобіжних заходів, таких як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. І лише посилаючись на обставини конкретної справи, які доводять, що застосування більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не здатне запобігти встановленим ризикам, до особи може бути застосовано такий винятковий захід як тримання під вартою або продовжено строк його дії. За відсутності таких доказів тримання підозрюваного під вартою буде вважатися свавільним.
Зокрема, у 2025 році ЄСПЛ констатовано порушення Україною пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внаслідок "надмірної тривалості утримання під вартою" у кримінальному провадженні у низці справ, серед яких:
«Піддубний та інші проти України» (заява № 22973/23 та 3 інші);
«Гордєєв проти України» (заява № 14335/18);
«Йовановіч та інші проти України» (заява № 37088/24 та 2 інші заяви);
«Гордина проти України» (заява № 10416/24).
Констатовані порушення Конвенції у зазначених вище рішеннях ЄСПЛ призвели до стягнення справедливої сатисфакції на користь осіб з державного бюджету України.
Поруч із наведеними вимогами до застосування запобіжних заходів, у кримінальному процесуальному кодексі зазначені особливості вирішення судом питання продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК України), зокрема і через призму положень ст. 331 КПК України.
Так, розглядаючи клопотання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, крім питань, які зазвичай мають бути з'ясовані при обранні запобіжного заходу, суд повинен також перевірити наявність обставин, передбачених у ч. 3 ст. 199 КПК України та встановити чи такі обставини виправдовують подальше тримання обвинувачених під вартою. При цьому, при з'ясуванні наявності обставин, які свідчать, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові, які можуть виправдати тримання особи під вартою, суд має перевіряти чи конкретні факти не були тотожними із раніше встановленими у попередніх рішеннях фактами.
Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.
Вважаю, що продовжуючи строк тримання обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , судом не був врахований закріплений в п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і розтлумачений в п. 86 рішення ЄСПЛ у справі "Макаренко проти України" від 30.01.2018 принцип "презумпція на користь звільнення" з урахуванням того, що запобігти встановленим ризикам можливо, шляхом застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу.
Колегією суддів під головуванням судді ОСОБА_1 було визначено у 2025 році розмір застави 300 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченими покладених на них обов'язків та не може бути завідомо непомірним для них.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
При цьому, з моменту визначення обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 застави, останні її не внесли, що свідчить про те, що раніше визначений розмір застави є завідомо непомірним для обвинувачених, що в свою чергу виключає забезпечення альтернативності запобіжного заходу у вигляді застави. Також, зменшення суми застави з 300 до 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб не вирішує вказану проблему щодо непомірності обраної судом суми застави для обвинувачених.
Заявлені прокурором аргументи щодо встановлених ризиків на користь продовження запобіжного заходу не є новими і послідовно зазначалися у попередніх ухвалах суду.
Ризик це, зокрема, невизначена подія, яка представляє собою ймовірність отримання несприятливих для судового розгляду подій та запобіжний захід застосовується саме для запобігання ризиків, тобто до моменту їх настання. Зі спливом часу ризики зменшуються або перестають існувати.
Ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого покарання («Панченко проти Росії» 2005, § 106 (прокурор в засіданні говорив про зворотне).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиев проти Молдови», 2005)
Натомість заявлені ризики впливу на свідків, на мою думку, з огляду на відсутність даних про будь-які дії з боку обвинувачених, які б свідчили про вказаний вплив та з урахуванням перебування обвинувачених тривалий час в умовах ізоляції, практично відсутній.
Також, на відсутність вказаного ризику свідчить той факт, що всі ключові свідки та потерпілі у кримінальному провадженні судом вже допитані, а саме були допитані потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Не допитаними залишаються ще частина свідків, проте це не може бути підставою для автоматичного продовження утримання обвинувачених під вартою, з огляду на такий тривалий строк їх утримання під вартою. Ризик тиску обвинувачених на не допитаних свідків, які п'ять років не з'являються до суду для допиту, виглядає вкрай сумнівним.
Окрім цього, звертаю увагу що письмові докази та відео у вказаному кримінальному провадженні вже досліджені.
Одна лише тяжкість інкримінованого обвинуваченим злочину не може бути підставою для такого тривалого утримання обвинувачених під вартою. Те, що обвинувачений ОСОБА_5 притягується до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину у Київському районному суді м.Одеси, не може свідчити про необхідність такого надто тривалого тримання обвинуваченого під вартою з огляду на наступне.
Інкриміноване йому кримінальне правопорушення було вчинено до обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (більш детальну дату не маю можливості зазначити через ненадання членом колегії - головуючим по справі суддею ОСОБА_1 матеріалів справи для написання окремої думки).
З огляду на те, що обвинувачений раніше не судимий та з огляду на принцип презумпції невинуватості, вказана обставина не може мати вирішальне значення під час розгляду питання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у вказаному кримінальному провадженні.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути альтернативні заходи забезпечення явки особи до суду («Ідалов проти Росії», 2012, § 140).
При цьому встановлений судом ризик переховування від суду може бути нівельований шляхом застосування до обвинувачених альтернативного запобіжного заходу, зокрема у виді домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю, або цілодобового домашнього арешту.
Всупереч згоді більшості колегії суддів із висновком про те, що забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків та запобігти встановленим ризикам не можливо шляхом застосуванням більш м'якого запобіжного заходу, з такою оцінкою не погоджуюся.
У даному випадку, з огляду на суттєву тривалість перебування осіб під вартою, з урахуванням зменшення зі спливом часу ризиків негативної процесуальної поведінки, на моє переконання, обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 слід змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. На підтвердження такої думки свідчить і той факт, що третій обвинувачений ОСОБА_5 весь час судового розгляду справи знаходиться під домашнім арештом, не порушуючи встановлені йому судом обов'язки.
Суддя Приморського районного
Суду міста Одеси ОСОБА_13