Справа №504/1229/21
Провадження №2/504/272/25
Доброславський районний суд Одеської області
08.12.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенка В.К.,
секретаря - Ориник М.В.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, с-ще. Доброслав, за позовом ОСОБА_1 до Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом проти Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, яким просив суд встановити йому додатковий строк терміном три місяці з дня набрання цим рішенням законної сили, для подання ним заяви про прийняття спадщини, за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обгрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся заявника - ОСОБА_2 .
Після її смерті відкрилась спадщина.
Заявник вказує, що у 2021 року він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі.
Заявник вказує, що інших спадкоємців до майна спадкодавеці не має.
Надалі, у своїй заяві заявник стверджує, що його мати- ОСОБА_3 відмовилась від своєї частки у спадщині на його користь.
Про те, що його мати відмовилась на його користь йому стало відомо вже після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі.
Інші причини, які заважали заявнику подати заяву про прийняття спадщини після смерті бабусі у позові не вказано.
В судове засідання позивач не з'явився, у раніше проведеному підготовчому засіданні позивач доводи позову підтримав.
Про дату, час та місце розгляду справи заявник був повідомлений судом належним чином.
Поважність причин своєї відсутності суду не повідомив.
Представник відповідача сповіщений електронною поштою про дату, час та місце розгляду справи по суті.
В матеріалах справи зібрано достатньо доказів для ухвалення законного та справедливого судового рішення.
Встановлені судом фактичні обставини:
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .
Після її смерті відкрилась спадщина.
За матеріалами спадкової справи № 290/2008, яка заведена Комінтернівською районною державною нотаріальною конторою Одеської області 27.06.2008 року ОСОБА_3 27.06.2008 року подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_2 , що вбачається зі змісту свідоцтва про народження, копія якого міститься в нотаріальній справі.
ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_5 , шлюбне прізвище дружини ОСОБА_6 .
22.12.2007 року ОСОБА_3 подала до державної нотаріальної контори заяву про те, що вона не прийняла спадщину в установлені законом строки, та на спадщину, яка залишилась після смерті матері не претендує, до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини звертатись не буде.
Отже, ОСОБА_3 не відмовлялась від спадщини на користь ОСОБА_1 , а лише подала заяву про не прийняття нею спадщини у встановлені законом строки.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що вбачається зі змісту свідоцтва про народження від 10.08.1985 р.
23.03.2021 року ОСОБА_1 подав заяву до органу нотаріату про прийняття ним спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Інші спадкоємці як за законом так і за заповітом відсутні.
Згідно із положенням ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішенням ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Щодо суті:
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.
Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.
У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Так, Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування.
Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року визначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.
При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Заявник обгрунтував пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті бабці, відмовою своєї матері від цієї самої спадщини на його користь.
Однак, ці твердження не відповідають встановленим судом обставинам справи.
ОСОБА_1 , належить до наступних (за першою чергою спадкоємців за законом) черг спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_2 .
Однак у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 він заяву про її прийняття не подав.
Фактично майже 14 років спадкоємці ОСОБА_2 , не вжили жодних заходів щодо встановлення їм додаткового строку для подання до органу нотаріату заяви про прийняття спадщини.
Відмовитись від спадщини спадкоємець може лише протягом строку, встановленого законом для подання заяви про прийняття спадщини.
Також, у цей самий строк спадкоємець може відкликати таку заяву.
Жодні інші поважні причини пропуску встановленого законом строку ОСОБА_1 суду не навів.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач без поважних на то причин пропустив встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, а тому суд відмовляє йому у визначенні додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини, за законом, яка відкрилася після смерті бабусі.
Питання судових витрат у позові не порушувалось, підстави для їх розподілу не встановлені.
На підставі наведеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 258, 259, 263-265, 273, 315, 352, 354 ЦПК України, ч. 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. К. Барвенко