Справа № 947/15691/25
Провадження № 2/947/3148/25
10.12.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Димона Ігоря Володимировича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про відшкодування матеріальної шкоди,
завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,
28.04.2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України, за участі третьої особи - Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, в якій позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 понесені витрати на правничу допомогу адвоката Чепіля О.С. в сумі 8000,00 грн., витрати на медичний висновок у розмірі 30173,41 грн., а також стягнути витрати понесені позивачем на правничу допомогу адвоката Колесник А.Ю. в межах даної справи в сумі 8000,00 грн.
В обґрунтування позову, представник позивача посилається на те, що Приморським районним судом м. Одеси розглядалась справа № 522/20049/24, за наслідком розгляду якої судом ухвалено постанову від 26 лютого 2025 року про закриття провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, яка набрала законної сили 10.03.2025 року.
Представник позивача зазначає, що вказаною постановою у тому числі встановлені обставини, що: «Протоколом серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 встановлено, що водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп?яніння, а саме: поведінка, яка не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук та блідість обличчя. Від проходження огляду на стан сп?яніння в законному порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5. ПДР - Відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп?яніння. Направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп?яніння від 30.10.2024 патрульним поліцейським встановлено наступні ознаки сп?яніння: тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, почервоніння шкірного покрову. Не зважаючи на невизначеність уповноваженої службової особи у встановленні ознак сп?яніння, жодна з них не підтверджена матеріалами відеофіксації, доданими до протоколу про адміністративне правопорушення. Фактично доказування вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ґрунтується на зловживанні наданими службовими повноваженнями, що зумовлено особистими неприязними відносинами. Не роз?яснюючи надані права та не встановлюючи дійсне розуміння громадянином Республіки Молдови висунутих вимог, патрульним поліцейським, з порушенням встановленої процедури, грубо порушено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності.», «Так, матеріалами відеофіксації не встановлено законної вимоги для проходження медичного огляду. ОСОБА_4 , здійснивши повідомлення про незаконні дії службових осіб відносно нього, очікував прибуття поліцейських за місцем виклику, неодноразово наголошуючи про готовність проходження медичного огляду на стан сп?яніння (час фіксації нагрудної камери 474591: 10:34, 10:35, 10:40, 10:58, 11:00, 11:03), що свідчить про відсутність об?єктивної сторони складу адміністративного правопорушення. З метою доведення невинуватості за відсутності відповідного обов?язку того ж дня, 30.10.2024, ОСОБА_4 самостійно звернувся до КНП « ООМЦПЗ » ООР для проходження відповідного огляду. Висновком № 003307 від 04.11.2024 встановлено відсутність ознак сп?яніння. За таких обставин, суд приходить до однозначного висновку, що ОСОБА_4 не підлягає адміністративній відповідальності за ч . 1 ст. 130 КУпАП і, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, у зв?язку з відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.».
За наслідком встановлених судом у постанові від 26.02.2025 року обставин, представник позивача вказує, що позивача було зупинено співробітниками поліції, які протиправно склали протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Після чого, позивач відразу самостійно звернувся до медичної установи, де пройшов огляд і отримав висновок, що він не перебуває в стані наркотичного сп?яніння, оскільки працівники поліції не зважали на його прохання про огляд та видачу направлення. За наслідком чого, як вказує представник позивача, позивачем було понесено витрати на виготовлення Висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування від впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 003307, складений КНП «ООМЦПЗ» ООР від 4 листопада 2024 року, які в цілому становлять в сумі 30173,41 грн., та складаються з: 9043,86 грн. + комісія 90,44 грн, 4184,40 грн. + комісія 41,84 грн., 4116 грн. + комісія 41,16 грн., 4114,80 грн. + комісія 41,15 грн., 4144,80 грн. + комісія 41,45 грн., 4270,80 грн. + комісія 42,71 грн. Також представник зазначає, що вказаний висновок слугував у тому числі підставою для закриття провадження у справі, на яку посилається суд, є саме наявність медичного огляду, який підтверджує невинуватість особи, оскільки встановлено, що ознаки сп?яніння у водія відсутні. Крім того, як вказує представник, позивач залучив адвоката Чепіля Олександра Сергійовича для захисту своїх прав в межах розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - №522/20049/24, за наслідком чого поніс витрати в сумі 8000,00 грн.
Представник позивача також вказує, що з метою звернення до суду з даним позовом, для відновлення свого попереднього становища та відшкодування судових витрат, понесених ОСОБА_5 , у зв?язку з розглядом справи №522/20049/24, позивач звернувся за правничою допомогою до адвоката Колесник Анастасії Юріївни, за наслідком чого позивачем понесені додатково витрати в сумі 8000,00 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 29.04.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
07.05.2025 року до суду від представника відповідача ГУНП в Одеській області надійшло клопотання про заміну відповідача ГУНП в Одеській області, як неналежного відповідача, на належного - Департамент патрульної поліції.
14.05.2025 року до суду від третьої особи - Державної казначейської служби України надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
29.05.2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача ГУНП в Одеській області, на належного - Департамент патрульної поліції, а також про виключення з кола третіх осіб по справі - Державну казначейську службу України.
26.08.2025 року у підготовчому судовому засіданні, за наслідком розгляду клопотання представника позивача, суд ухвалено замінити неналежного відповідача - ГУНП в Одеській області, на належного - Департамент патрульної поліції, а також виключено з кола третіх осіб по справі - Державну казначейську службу України.
04.09.2025 року до суду від представника відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на необґрунтованість та недоведеність, що дії працівника патрульної поліції під час розгляду відносно позивача справи про адміністративне правопорушення є неправомірними. Також сторона відповідача зазначає, що витрати понесені позивачем на замовлення висновку медичного огляду після розгляду працівником патрульної поліції відносно позивача матеріалів справи про адміністративне правопорушення є безпосередньо вольовим волевиявленням позивача, як і понесені витрати на правничу допомогу, які не є витратами завданими працівниками поліції. За наслідком чого, представник відповідача з посиланням на не доведення позивачем належним чином фактів заподіяння посадовими особами УПП в Одеській області ДПП втрат майнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останніх в її заподіянні, вважає вимогу позивача про відшкодування матеріальної шкоди необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
10.10.2025 року до суду від представника відповідача Департаменту патрульної поліції надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на правові позиції Верховного Суду.
12.11.2025 року до суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких остання просить суд задовольнити позовні вимоги, з посиланням у тому числі на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 року по справі №335/6977/22.
До судового засідання призначеного на 02.12.2025 року з'явились:
- представник позивача ОСОБА_6 - Колесник А.Ю., яка позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити в повному обсязі;
- представник відповідача Департаменту патрульної поліції - Димон І.В., який заперечував проти задоволення позовних вимог з посиланням на їх необґрунтованість та безпідставність.
За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 10.12.2025 року о 13 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим до задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.10.2024 року інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції Одеській області відносно позивача - ОСОБА_6 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року відповідально до якого 30.10.2024 року, о 10.35 год., за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, №42, водій ОСОБА_4 керував транспортним засобом «Nissan Leaf», д/н НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме поведінка, яка не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук та блідість обличчя. Від проходження огляду на стан сп'яніння в законному порядку, відмовився. Дії ОСОБА_6 були кваліфіковані як адміністартвине правопорушення, за яке передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП.
Справа про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності по ч. 1 ст. 130 КУпАП, з вказаним протоколом, перебувала на розгляді в провадженні Приморського районного суду міста Одеси (справа №522/20049/24).
За наслідком розгляду вказаної справи, Приморським районним судом міста Одеси ухвалено постанову від 26.02.2025 року, якою провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Вказана постанова Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24, не оскаржувалась сторонами по справі та набрала законної сили 10.03.2025 року.
За наслідком чого, позивач посилаючись на неправомірність дій співробітників Департаменту патрульної поліції під час його зупинення та складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, вказує, що відповідні протиправні дії призвели до завданню йому матеріальної шкоди, яка полягає у понесенні витрат на замовлення висновку про проходження медичного огляду та витрат на професійну правничу допомогу, що в цілому становить у розмірі 38173,41 грн.
В межах заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У відповідності до ч.ч.1-3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Одночасно судом враховується висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.01.2025 року по справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), відповідно до якого поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
За наслідком чого, суд зазначає, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст.1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст.1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Приймаючи, що підставою позову позивачем визначені дії працівника патрульної поліції під час складання відносно нього протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, провадження у подальшому за яким закрито у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Верховним Судом, сформульовано висновок у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
У справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.
За результатом касаційного перегляду справи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила наступні висновки про застосування норм права (пункти 53 - 58:
« Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції патрульних поліцейських під час його складання, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів ДТП покладено обов'язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.
Водночас на патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.
Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.».
Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновків (пункти 59-61), що як наголошено у пунктах 40-42 цієї постанови, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями,дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Повторюючи висновки, сформульовані у справі № 638/3490/18, які вже наведені у пункті 51 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду окремо зазначила, що процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
У відповідності висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у пунктах 68-76 постанови від 22.01.2025 року по справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24):
«Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність суперенчність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди,завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.».
Також, у відповідності висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 22.01.2025 року по справі № 335/6977/22, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи вищевикладене в цілому, судом встановлено, що 30.10.2024 року працівником патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції відносно позивача було складено протокол серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
За наслідком розгляду порушеної відносно позивача справи про адміністративне правопорушення Приморським районним судом міста Одеси ухвалено постанову від 26.02.2025 року, якою провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Вказаною постановою суду встановлено, що: «з протоколу серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року вбачається, що 30.10.2024 року, о 10.35 год., за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, № 42, водій ОСОБА_4 керував транспортним засобом «Nissan Leaf», д/н НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме поведінка, яка не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук та блідість обличчя. Від проходження огляду на стан сп'яніння в законному порядку, відмовився.».
Встановлено, що: «…Протоколом серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 встановлено, що водій ОСОБА_4 керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: поведінка, яка не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук та блідість обличчя. Від проходження огляду на стан сп'яніння в законному порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5. ПДР - Відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння від 30.10.2024 патрульним поліцейським встановлено наступні ознаки сп'яніння: тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, почервоніння шкірного покрову.
Не зважаючи на невизначеність уповноваженої службової особи у встановленні ознак сп'яніння, жодна з них не підтверджена матеріалами відеофіксації, доданими до протоколу про адміністративне правопорушення.
Фактично доказування вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ґрунтується на зловживанні наданими службовими повноваженнями, що зумовлено особистими неприязними відносинами.
Не роз'яснюючи надані права та не встановлюючи дійсне розуміння громадянином Республіки Молдови висунутих вимог, патрульним поліцейським, з порушенням встановленої процедури, грубо порушено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності. …».
Встановлено, що: «…Так, матеріалами відеофіксації не встановлено законної вимоги для проходження медичного огляду.
ОСОБА_4 , здійснивши повідомлення про незаконні дії службових осіб відносно нього, очікував прибуття поліцейських за місцем виклику, неодноразово наголошуючи про готовність проходження медичного огляду на стан сп'яніння (час фіксації нагрудної камери 474591: 10:34, 10:35, 10:40, 10:58, 11:00, 11:03), що свідчить про відсутність об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення.
З метою доведення невинуватості за відсутності відповідного обов'язку того ж дня, 30.10.2024, ОСОБА_4 самостійно звернувся до КНП «ООМЦПЗ» ООР для проходження відповідного огляду.
Висновком № 003307 від 04.11.2024 встановлено відсутність ознак сп'яніння.
За таких обставин направлені до суду матеріали не містять належних та допустимих доказів доведеності вини, що не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, який застосовується при оцінці доказів. …».
За наслідком вказаних встановлених обставин, суд у вказаній постанові дійшов до висновку, що: «… За таких обставин, суд приходить до однозначного висновку, що ОСОБА_4 не підлягає адміністративній відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП і, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. …».
Вказана постанова Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24, не оскаржувалась сторонами по справі та набрала законної сили 10.03.2025 року.
Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту постанови Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24, яка відповідає наданій до суду копії цієї постанови, а також встановлено факт її не оскарження та набрання законної сили.
Частиною 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За наслідком чого, постанова Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24, яка набрала законної сили, не оскаржувалась сторонами по справі, є обов'язковою для суду в рамках розгляду даної справи.
Вказані обставини, встановлені у постанові Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24, не спростовані відповідачем під час розгляду даної справи.
Виходячи зі встановлених обставин у постанові Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24, яка набрала законної сили, безпосередньо вбачається встановленим факт, що працівником патрульної поліції під час порушення відносно позивача справи про адміністративне правопорушення, за наслідком чого було складено протокол серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП, мало місце невідповідність дій працівника патрульної поліції, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, що полягають: у порушенні прав ОСОБА_1 , як особи, що притягалась до адміністративної відповідальності, через не роз'яснення наданих прав та не встановлюючи дійсне розуміння останнім, як громадянином Республіки Молдови, висунутих вимог; а також висуненням вимоги працівником патрульної поліції проходження ОСОБА_5 медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння, без законних на те вимог.
Одночасно суд констатує, що відповідачем вказані обставини щодо дій інспектора поліції не спростовано.
Таким чином, дії працівника патрульної поліції з висунення вимоги проходження ОСОБА_5 медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння, без законних на те вимог, що супроводжувалось порушенням прав ОСОБА_1 , як особи, що притягалась до адміністративної відповідальності, на думку суду безпосередньо свідчить про не відповідність вимогам закону та ознакам свавільності дій працівників патрульної поліції під час порушеної відносно позивача справи про адміністративне правопорушення, за наслідком чого було складено протокол серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Щодо завданої позивачеві матеріальної шкоди, суд зазначає, що приймаючи встановлені у постанові Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24 обставини, а також надані до суду докази вбачається, що за наслідком складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП, останній 30.10.2024 року самостійно звернувся до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради для проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наслідком чого отримав висновок № 003307 від 04.11.2024 року про відсутність у ОСОБА_6 ознак сп'яніння.
Вказаний висновок № 003307 від 04.11.2024 року за наслідком звернення позивача до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради та проходження для проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, прийнято і враховано судом, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_6 , порушеної працівниками патрульної поліції.
У відповідності до поданих позивачем до суду квитанцій від 30.10.2024 року вбачається, що ОСОБА_5 за проходження вказаного медичного огляду було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 30173,41 грн., що складаються з наступних розмірів: 9043,86 грн. на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 90,44 грн., 4184,40 грн. на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,84 грн.; 4116 грн. на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,16 грн., 4114,80 грн. на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,15 грн., 4144,80 грн. на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,45 грн., 4270,80 грн. на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 42,71 грн.
За наслідком чого, суд доходить до висновку, що вказані понесені позивачем витрати в сумі 30173,41 грн. з проведення медичного огляду, за наслідком чого було складено висновок №003307 від 04.11.2024 року, належать до матеріальної шкоди та були вимушено понесені позивачем для доведення ним своєї невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке його могли притягнути до адміністративної відповідальності, за наслідком протиправних дій працівника патрульної поліції, які передували складенню протоколу серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Також, з поданих позивачем до суду доказів вбачається, ОСОБА_3 04.10.2024 року звернувся за отримання професійної правничої допомоги до адвоката Чепіль Олександра Сергійовича, що підтверджується додатковим договором до договору про надання правової допомоги від 04.10.2024 року, за умовами якого вартість гонорару складає 8000,00 грн.
У відповідності до акту виконаних робіт (наданих послуг) від 27.02.2025 року, складеного між ОСОБА_3 та адвокатом Чепіль О.С., засвідчено надання адвокатом правничої допомоги з захисту у адміністративній справі №522/20049/24, у період з 04.10.2024 року по 27.02.2025 року.
З постанови Приморського районного суду міста Одеси від 26.02.2025 року по справі №522/20049/24 вбачається, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалось захисником.
Приймаючи вищевикладене в цілому, суд вважає доведеним позивачем, що отримання вказаної правничої допомоги від адвоката Чепіль О.С. за додатковим договором до договору про надання правової допомоги від 04.10.2024 року, було необхідним позивачеві з метою захисту своїх прав та доведення невинуватості у інкримінованому позивачеві адміністративному правопорушенні, за наслідком протиправних дій працівника патрульної поліції, які передували складенню протоколу серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
При цьому суд враховує, що ці витрати в сумі 8000,00 грн. з отримання правничої допомоги від адвоката Чепіль О.С. є саме матеріальною шкодою та були вимушено понесені позивачем для доведення ним своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, за яке його могли притягнути до адміністративної відповідальності.
Водночас, суд зазначає, що розмір заявлених позивачем витрат за надання правничої допомоги 8 000 грн. відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.
Також судом враховується, що Верховний Суд у постановах від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18 та від 16.06.2021 у справі №640/4126/19 дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
Суд не погоджується із твердженнями відповідача, що витрати, пов'язані з правовою допомогою у справі №522/20049/24 повинні бути заявлені у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та розподілені в порядку ст. 139 КАС України. Справа №522/20049/24 не розглядалася у порядку адміністративного судочинства, а Кодексом України про адміністративне правопорушення не передбачено стягнення витрат на правову допомогу у випадку закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, за наслідком чого суд вважає понесені позивачем витрати на правову допомогу у справі №522/20049/24 є матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню в межах розгляду даної справи.
Вищевказані обставини свідчать про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою працівника патрульної поліції та спричиненою позивачу матеріальною шкодою, яка є доведеною належними і допустимими доказами та в цілому становить у розмірі 38173,41 грн.
Ухвалюючи рішення суду в даній справі, суд зазначає, що у відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд ухвалюючи рішення суду враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Приймаючи вищевикладене в цілому, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд приходить до висновку, про доведеність заявлених позовних вимог та наявності підстав для задоволення позову, за анслідуом чого стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 38173,41 грн., що складаються з витрат понесених з проходження медичного огляду в сумі 30173,41 грн. та витрат понесених на професій на правничу допомогу в межах справи №522/20049/24 в сумі 8000,00 грн.
Також позивач у позові просить суд стягнути з Державного бюджету на його користь 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи.
Суд зазначає, що у відповідності до поданих до суду доказів вбачається, що представництво інтересів позивача в даній справі здійснювалось адвокатом Колесник А.Ю., повноваження якої підтверджуються ордером серії ВН №1506826 від 25.04.2025 року, виданим на підставі договору про надання правничої допомоги за №б/н від 25.03.2025 року.
Згідно з наданим до суду договором про надання правової допомоги за №б/н від 25.03.2025 року, останній укладено між адвокатом Колесник А.Ю. та ОСОБА_3 , за умовами якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
У відповідності до пунктів 3.1-3.2 вказаного договору, за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього договору. В ціну договору не включені фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов'язань за договором.
У відповідності до пунктів 4.1-4.2 вказаного договору, розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору. За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу.
25.03.2025 року між адвокатом Колесник А.Ю. та ОСОБА_3 укладено додатковий договір до вказаного договору про надання правової допомоги від 25.03.2025 року, за умовами якого сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги становить в сумі 8000,00 грн.
01.04.2025 року між адвокатом Колесник А.Ю. та ОСОБА_3 складено акт виконаних робіт (наданих послуг), за умовами якого сторони засвідчили надання адвокатом, та прийняття замовником послуги з надання правничої допомоги за договором про надання правової допомоги від 25.03.2025 року, яка складається з надання правничої допомоги щодо відшкодування витрат у межах адміністративної справи №522/20049/24.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами частин 1-6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Надаючи оцінку вказаним доказам судом враховується, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15 ц, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не вправі втручатися в ці правовідносини… За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами… Суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Судом враховується, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19), вказавши, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц.
Враховуючи викладене, суд вважає, що надана позивачеві правнича допомога на підставі вказаного договору стосується і пов'язана з даною справою, а визначений в акті здачі-прийняття послуг робота адвоката підтверджується вчиненими діями адвоката в межах даної справи, які були необхідними для реалізації права позивача на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Здійснення адвокатом правничої допомоги в інтересах позивача підтверджується матеріалами справи, поданими адвокатом позовної заяви, з додатками до неї, поданими іншими заявами по суті справи.
Визначений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем належними доказами доведено понесення ним витрат на правову допомогу у даній справі в сумі 8000,00 грн., а також відсутність в матеріалах справи обґрунтованих заперечень щодо не співмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги, приймаючи задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, суд вважає вимогу позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. ст.ст. 1-18, 76-89, 133, 137, 141, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) у відшкодування матеріальної шкоди - 38173 (тридцять вісім тисяч сто сімдесят три) гривні 41 (сорок одна) копійка.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) у відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу - 8000 (вісім тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 10.12.2025 року.
Головуючий Л. В. Калініченко