Справа № 947/20913/25
Провадження № 2/947/3875/25
06.11.2025 року Київський районний суд м.Одеси в складі:
Головуючого - судді Луняченка В.О.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) до ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Заходами електронного суду, з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №800000029 від 31.01.2007, розраховану на підставі ст. 625 ч.2 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду у розмірі 486263,94 гривень, з яких 3% річних -126997,57 грн., інфляційні витрати 359266,36 грн., до Київського районного суду м.Одеси звернувся АТ «Сенс Банк».
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов'язання перед кредитором за Кредитним договором № 800000029 від 31.01.2007 року, укладеним між нею та ЗАТ «Альфа-Банк», яке підтверджене рішенням Київського районного суду м.Одеса від 03.03.2014 №520/12432/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 1411084,14 гривень на користь АТ «Алфа Банк».
Тому, позивач просив стягнути з відповідача 3 відсотки річних в сумі 126997.57 грн., витрат від інфляції в сумі 359266,36 грн..
Посилаючись на те, що рішення суду відповідачем не виконується, позивач просив стягнути з відповідача вказані суми, які визначені ст. 625 ЦК України.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О.
Ухвалою судді від 02.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, про що повідомлено сторони.
Ухвалою суду від 25.08.2025 закрито підготовче провадження у спраі та призначено справу до судового розгляду по суті.
З боку позивача до матеріалів справи надано заяву про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, в якій позовні вимоги підтримані та не має заперечень щодо заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, відомості про що містяться в матеріалах справи.
Від відповідача відзив на позов не надходив.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини
Судом встановлено, що 31 січня 2007 року між ЗАТ “АЛЬФА-БАНК» (на цей час - ПАТ “АЛЬФА-БАНК») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за № 800000029, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 117000 доларів США, зі сплатою 14,0% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.01.2022 року.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 31 січня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки за № 800000029-П, за яким поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 01 грудня 2011 року задоволено позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ “АЛЬФА-БАНК» суми заборгованості, станом на 31.07.2011 року, за кредитним договором за № 800000029 від 31.01.2007 року у розмірі 4542278 грн. 08 коп.
31 січня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір за № 800000029-И, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала у заставу ПАТ “АЛЬФА-БАНК» належне їй на праві власності нежиле приміщення за № 511, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу за № 1613033-1 від 19 квітня 2013 року, були проведені прилюдні торги з реалізації вказаного нежилого приміщення, яке було продано за 236000 грн. переможцеві торгів ОСОБА_3 .
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Банк виконав свої зобов'язання щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Однак позичальник свої зобов'язання з повернення кредиту в обумовлені кредитним договором строки не виконала, внаслідок чого, з урахуванням вартості реалізованого майна, станом на 31.07.2013 р., у неї виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 95744 долара 31 цент США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 31.07.2013 року 765284 грн. 27 коп.; за відсотками - 80795 доларів 68 центів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 31.07.2013 року 645799 грн. 87 коп.
Вказане вище встановлено рішенням Київського районного суду м.Одеси від 03.03.2014 р.ку у справі №520/12432/13-ц, а відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 03.03.2014 №520/12432/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», заборгованість за кредитним договором за № 800000029 від 31.01.2007 року в загальній сумі 1411084 (один мільйон чотириста одинадцять тисяч вісімдесят чотири) грн. 14 (чотирнадцять) коп., у тому числі: заборгованість за кредитом - 765284 (сімсот шістдесят п'ять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 27 (двадцять сім) коп.; заборгованість за відсотками - 645799 (шістсот сорок п'ять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 87 (вісімдесят сім) коп.та судові витрати.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30.09.2014 вказане рішення Київського районного суду м.Одеси від 03.03.2014 залишено без змін.
12.08.2022 позачерговими Загальним зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДРЮО фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Таким чином, АТ «СЕНС Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 800000029 від 31.01.2007, без правонаступництва в розумінні ст.55 ЦПК України, шляхом внутрішніх реорганізаційних процесів.
На підставі виконавчого листа №520/12432/13-ц від 01.07.2015, видано Київським районним судом м.Одеси, було відкрито виконавче провадження № 52835971. В подальшому, відповідно до постанови про повернення виконавчого документу від 25.04.2017, ВП №52835971, виконавче провадження було завершено.
Позивач в порядку ст. 625 ЦК України нараховано заборгованість за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду станом на 23.02.2022 у розмірі 486263,94 гривень, з яких 3% -126997,57 грн., інфляційні витрати 359266.36 грн.
Від відповідача не надходила заяви про застосування строків позовної давності.
Із правового аналізу положень статей 526, 599, 611,625ЦК України слідує, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Згідно із частиною першою, другою статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто,грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі№ 910/10156/17(провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі№ 758/1303/15-ц(провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі№ 686/21962/15-ц (14-16цс18).
Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати; 3 % річних.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання, його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 25 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До того ж, у силу вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, суд зауважує, що відповідач не скористалась своїм правом на подання відзиву та не спростувала розміру нарахованої суми заборгованості перед позивачем за кредитними зобов'язаннями.
Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову АТ « Сенс Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, яка утворилась у зв'язку з невиконанням рішення суду у розмірі 486263,94 гривень.
Суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, оскільки викладені позивачем в позові обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Відповідно дост. 141 ЦПК Українина користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати понесені позивачем за оплату судового збору в розмірі 5835,17 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273, 280-289,354 ЦПК України, суд,-
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості, нарахованої на підставі ч.2 ст 625 ЦК України - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, МФО 300346, ЄДРПОУ 23494714 п/р № НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором №800000029 від 31.01.2007, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України станом на 23.02.22 у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду у розмірі 486263,94 (чотириста вісімдесят шість тисяч двісті шістдесят три грн.. 94 коп.) гривень, з яких 3% -126997,57 грн., інфляційні витрати 359266.36 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 )) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, МФО 300346, ЄДРПОУ 23494714 п/р № НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 5835,17 гривень.
Повне рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Заочне рішення може бути переглянуто Київським районним судом м.Одеси за заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після отримання копії рішення відповідачем та - протягом тридцяти з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 17.11.2025.
Суддя: В. О. Луняченко