Справа № 947/31462/25
Провадження № 2/947/5389/25
09.12.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Фінансова компанія «Кредит-Капітал»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 22.08.2025 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №3302631 від 10.10.2019 року у розмірі 30100 гривень 00 копійок та витрати зі сплати судового збору, з посиланням на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 12.09.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.
Разом з позовом, позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, яке ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04.11.2025 року задоволено та витребувано з Акціонерного товариства "А-Банк" інформацію, що містить банківську таємницю: чи належить банківська карта з прихованим номером № НОМЕР_1 громадянці ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); чи була успішною транзакція, здійснена 10.10.2019 року, на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 10000,00 грн.; якщо так, то чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 ; чи проводилась верифікація особи власника банківської карти № НОМЕР_1 .
01.12.2025 року до суду від Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла відповідь на ухвалу.
У судове засідання призначене на 09.12.2025 року представник позивача не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак 01.12.2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про підтримання заявлених вимог та розгляд справи у його відсутність, з одночасним зазначенням про відсутність заперечень проти заочного розгляду справи.
ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідачка) у судове засідання призначене на 09.12.2025 року також не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Судом здійснювалось повідомлення відповідачки про дату, час і місце проведення судових засідань шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання відповідачки, однак поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.
Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідачка про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлена належним чином у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак, у встановлений судом строк не скористалась процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомила.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При викладених підставах, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.10.2019 року ОСОБА_2 на веб-сайті miloan.ua заповнила анкету-заяву на кредит №3302631.
Анкета-заява містить загальну інформацію щодо суми кредиту та строку його надання, а також докладну інформацію щодо особи відповідачки, зокрема дату народження, індивідуальний податковий номер, дані паспорту громадянина України, адресу проживання та номер мобільного телефону.
10.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3302631 (індивідуальна частина) у відповідності до умов якого, ТОВ «Мілоан» надає останній грошові кошти в сумі 10000,00 грн., строком на 30 днів, з 10.10.2019 року.
У відповідності до п. 1.4. термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів користування кредитом: 09.11.2019 року.
У відповідності до п.2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті miloan.ua.
Договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п. 6.1. договору).
Приймаючи пропозицію товариства про укладання договору позичальник також погодилась з усіма додатками та невід'ємними частинами (у тому числі Правилами та Графіком платежів) договору в цілому та підтвердила зокрема, що вона ознайомлена, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил.
З наданої позивачем до позову довідки вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікована ТОВ «Мілоан». Акцепт договору підписано позичальником із застосування аналога електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора Z88356.
З наданого позивачем до позову платіжного доручення №2003334 від 10.10.2019 року на підтвердження надання кредитних коштів за вказаним договором вбачається, що 10.10.2019 року ТОВ "Мілоан" було здійснено перерахунок на ім'я ОСОБА_3 на картковий рахунок: № НОМЕР_3 , кредитних коштів в розмірі 10000,00 грн.
17.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №45-МЛ, у відповідності до умов якого кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).
Відповідно до витягу з Реєстру боржників договору відступлення прав вимоги №45-МЛ від 17.01.2022 року складеного сторонами вищевказаними договору, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло від ТОВ «Мілоан» право вимоги за договором про споживчий кредит (індивідуальна частина) №3302631 від 10.10.2019 року, укладеним з ОСОБА_4 , заборгованість якого станом на день укладення цього договору становить у загальній сумі 30100,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 10000,00 грн.; заборгованості за відсотками - 14100,00 грн.
У відповідності до Акту приймання-передачі реєстру боржників від 17.01.2022 року до договору відступлення прав вимоги №45-МЛ від 17.01.2022 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняв реєстр боржників ТОВ «Мілоан» від 17.01.2022 року, складений за формою згідно із Додатком №1 до договору, кількістю боржників №1703.
12.08.2025 року за вих. №5577/352 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на адресу ОСОБА_1 скеровано досудову вимогу щодо виконання зобов'язання перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за договором №3302631 від 10.10.2019 року, а саме погашення заборгованості в сумі 30100,00 грн. з зазначенням реквізитів для подальшої для їх оплати.
З посиланням на невиконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором №132335648 від 05.01.2022 року, звернувся до суду з даним позовом.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є зокрема договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Щодо укладення договору в електронній формі суд також зазначає, що статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частинами 5-8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним .
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.
Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу), суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи вищевикладене в цілому та встановлені судом обставини, суд зазначає, що є встановленим факт укладення 10.10.2019 року ТОВ «Мілоан" кредитного договору №3302631 з ОСОБА_4 , за умовами якого останній надаються у кредит грошові кошти в сумі 10000,00 грн.
У відповідності до поданих до суду документів вбачається, що позивачем набуто право вимоги до позичальника за кредитним договором №3302631 від 10.10.2019 року, укладеним з ОСОБА_4 .
З наданого позивачем до позову платіжного доручення №2003334 від 10.10.2019 року на підтвердження надання кредитних коштів за вказаним договором вбачається, що 10.10.2019 року ТОВ "Мілоан" було здійснено перерахунок кредитних коштів в розмірі 10000,00 грн. на картковий рахунок: № НОМЕР_3 , саме на ім'я ОСОБА_3 .
Поряд з цим, як вбачається, позивачем пред'явлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором №3302631 від 10.10.2019 року до ОСОБА_5 , тобто відмінної особи від належного позичальника за вказаним кредитним договором.
Крім того, від АТ «А-Банк» 01.12.2025 року надійшла відповідь на виконання ухвали суду з повідомленням, що картка № НОМЕР_4 емітовано на ім'я ОСОБА_1 , однак рух коштів за період 20.10.2019 року по картці відсутній.
Будь-яких доказів на підтвердження укладення ТОВ «Мілоан" з відповідачем - ОСОБА_6 кредитного договору за №3302631 від 10.10.2019 року, доказів виконання ТОВ "Мілоан" взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором з надання кредитних коштів саме ОСОБА_1 , як і доказів набуття позивачем прав вимоги за відповідним договором, до позову не надано, а відтак суд доходить до висновку про пред'явлення позову до неналежного відповідача.
Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК.
Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
З аналізу положень ст.13 ЦПК України вбачається, що суд зобов'язаний вирішити справу за тим зверненням особи, що пред'явлене, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (принцип диспозитивності цивільного судочинства).
Відповідач - це особа, яка на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц).
Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).
Водночас позивач всупереч вимогам ч. 1-3 ст.51 ЦПК України своїм процесуальним правом на подання клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, не скористався, тоді як з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу суд позбавлений можливості самостійно вчинити дані процесуальні дії.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
Одночасно судом враховується позиція Верховного Суду України (ухвала Верховного Суду України у справі № 6-788цс16 від 22.02.2017), у відповідності до якої, суд може виправити лише ті описки або арифметичні помилки, яких він сам припустився.
Верховний Суд, переглядаючи справу № 922/1424/14, прийняв постанову від 8 квітня 2020 року в якій дійшов таких висновків: «Резолютивна частина постанови апеляційного господарського суду, щодо внесення виправлень в якій позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про виправлення описки, не містить тих описок, про які вказувалося в заяві позивача, оскільки, як вбачається з тексту прохальної частини позовної заяви та тексту додаткової угоди, яку викладено судом апеляційної інстанції в постанові від 15 грудня 2014 року, вони є ідентичними, тобто текст спірної додаткової угоди, викладений судом апеляційної інстанції у своїй постанові, та текст додаткової угоди, який зазначено позивачем у прохальній частині позову, за винятком тієї частини угоди, в якій суд виправив описку за власною ініціативою, повністю збігаються, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для виправлення описок відповідно до статті 243 ГПК України, про які позивач вказав у своїй заяві.».
У зазначеній постанові в пункті 21 Верховний Суд зазначив, що: «Водночас, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 42 ГПК України, позивач має право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень. Таким чином, Позивач не позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи, в тому числі з матеріалами позову, з метою, зокрема, пересвідчитися в обґрунтованості позиції апеляційного господарського суду, викладеної в оскаржуваній ухвалі щодо висновків про відповідність прохальної частини позовної заяви Позивача тексту резолютивної частини постанови суду від 15.12.2014.».
При цьому, судом враховується, що будь-яких заяв про внесення змін до предмету заяви чи її уточнення, позивачем під час розгляду справи №947/31462/25 не подавалося, за наслідком чого, враховуючи приписи статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, а відтак в межах заявлених позивачем позовних вимог саме до визначеного позивачем відповідача ОСОБА_1 .
Зважаючи на викладене, суд вважає позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, необґрунтованим та не підлягаючим задоволенню.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Приймаючи відмову у задоволенні позову судові витрати понесені позивачем у відповідності до ст.141 ЦПК України, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1-18, 76-89, 133, 137, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-ий поверх) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий Л. В. Калініченко