Справа № 947/39300/25
Провадження № 2/947/6702/25
08.12.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА - МОДЕРН»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА - МОДЕРН» 20.10.2024 року звернулося до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в загальному розмірі 33913 гривень 61 копійка та судові витрати.
В обґрунтування позову, позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати внесків та платежів до ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН», як власника майнових прав квартир АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , яка перебуває на балансі та обслуговується Товариством з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА - МОДЕРН».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 21.10.2025 року вказану позовну заяву залишено без руху.
29.10.2025 року представником позивача на виконання вказаної ухвали суду, надано до суду заяву про усунення недоліків разом з квитанцією про сплату судового збору.
Оглянувши матеріали справи, суддею встановлено, що позивачем усунуті недоліки поданої заяви у відповідності до ухвали судді від 21.10.2025 року, позовна заява відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України. Підстави для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 06.11.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.
У судове засідання призначене на 08.12.2025 року представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак в позовній заяві просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності, одночасно зазначивши, що проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач - ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач) у судове засідання призначене на 08.12.2025 року також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіді ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідача, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання, однак поштове повідомлення повернуто до суду без вручення з підстав відсутності адресата за даною адресою.
Одночасно, судом здійснювалось повідомлення відповідача про дату, час та місце судових засідань, шляхом скерування судової повістки разом з копією ухвалою про відкриття провадження по праві за наступними адресами:
- адресою надання позивачем житлово-комунальних послуг, а саме: АДРЕСА_4 ;
- адресою, зазначеною позивачем у позові: АДРЕСА_5 .
Однак уся поштова кореспонденція також була повернута до суду без вручення.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 08.12.2025 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 05.09.2023 року Держаною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат №ІУ23230928113, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
21.06.2023 року зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА - МОДЕРН», код ЄДРПОУ 44996479, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА - МОДЕРН» здійснює управління багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного, адміністративного призначення та об'єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, Київський р-н, вул. Івана Франка, 40, коригування, житлові секції 1.1-1.4., підземний паркінг №1 , що підтверджується актом передачі в управління ТОВ «БОНА ВІТА МОДЕРН» від 09.10.2023 року.
Також, як вбачається на виконання вищевказаних цілей, для надання/забезпечення надання послуг, у тому числі житлово-комунальних і виконання робіт за цінами (вартістю) до будинку, за адресою: АДРЕСА_7 , наявні укладені наступні договори, а саме:
- типовий договір №11022 від 29.11.2023 року, укладений між ТОВ «Інфокс» та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;
- договір про надання охоронних послуг №91/09 від 01.09.2024 року, укладений між ПП «Агентство безпеки ОСОБА_2 » та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;
- договір про постачання електричної енергії споживачу №01-7164S-ПВЦ від 07.11.2023 року, укладений між ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;
- договір про надання послуг №10/23 від 01.10.2023 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;
- договір на вивіз твердих побутових відходів №672ожп92 від 09.02.2024 року, укладений між ТОВ «Кліар-Сіті» та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН».
Також судом встановлено, що 21.06.2019 року між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №КПИП-099145, у відповідності до якої останній купує майнові права на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_8 . (будівельна адреса).
Також, того ж дня, 21.06.2019 року, між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №КПИП-099147, у відповідності до якої останній купує майнові права на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_9 . (будівельна адреса).
Вказаними договорами купівлі-продажу майнових прав №КПИП-099145 від 21.06.2019 рокута №КПИП-099147 від 21.06.2019 року, визначено графік ОСОБА_1 зі сплати коштів за придбання майнових прав на вищевказані квартири.
У відповідності до пунктом 4.1.8. договорів купівлі-продажу майнових прав №КПИП-099145 від 21.06.2019 рокута №КПИП-099147 від 21.06.2019 року передбачено, що після перерахування грошових коштів сумі зазначеній в п. 2.1. вказаного договору та прийняття в експлуатацію об'єкту капітального будівництва, передати по Акту приймання-передачі покупцю майнові права на об'єкт нерухомості.
З наданих до позову довідок про заборгованість за житлово-комунальні послуги у ОСОБА_4 за період з 01.01.2024 року по 26.08.2025 року виникла заборгованість за:
- квартирою АДРЕСА_10 в загальному розмірі 17180,20 грн.;
- квартирою АДРЕСА_11 в загальному розмірі 16697,02 грн.
З підстав невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати коштів за надані житлово-комунальні послуги, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що:
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
- колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками;
- колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Положенням статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
За змістом ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку здійснюється на підставі договору, що укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
Відповідно до статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.
За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України, договір про надання комунальних послуг є публічним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є : споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Згідно ст. 68 ЖК України, споживачі повинні щомісячно здійснювати оплату за отримані комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.09.2018 р. № 750/12850/16-ц, від 06.11.2019 р. № 642/2858/16.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до загальних умов виконання зобов'язань, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
З цього випливає, що правовідносини, які склалися між сторонами з приводу надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора, передбачене ч. 1 ст. 509 ЦК України, вимагати сплати грошей за надані послуги.
Разом з тим, задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Досліджуючи надані до суду докази, судом встановлено, що управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_6 є Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА -МОДЕРН».
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Стікон» договори з купівлі-продажу майнових прав №КПИП-099145 від 21.06.2019 рокута №КПИП-099147 від 21.06.2019 року щодо придбання майнових прав квартир АДРЕСА_12 та квартир АДРЕСА_13 , які передбачають сплату коштів за їх придбання з ростроченням платежу, за визначеним сторонами графіком сплати.
Однак, позивачем до позову не надано доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків зі сплати коштів за вищевказаними договорами майнових прав, за наслідком чого не підтвержено належне набуття відповідачем прав власника відповідних майнових прав на вищезазначені квартири, як і не надано доказів на підтвердження передачі ОСОБА_1 майнових прав на вказані об'єкти нерухомості, яким може бути Акт прийому-передачі майнових прав у відповідності до п. 4.1.8 договорів купівлі-продажу майнових прав №КПИП-099145 від 21.06.2019 рокута №КПИП-099147 від 21.06.2019 року.
Також позивач заявляючі вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення з останнього заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла за період з 01.01.2024 року по 26.08.2025 року як власника майнових щодо квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , не надано належних доказів на підтвердження реєстрації відповідачем права власності на вказані квартири, як і доказів щодо незмінності нумерації квартир, майнові права за якими були предметом договорів з купівлі-продажу майнових прав №КПИП-099145 від 21.06.2019 рокута №КПИП-099147 від 21.06.2019 року.
Крім того, судом 08.12.2025 року отримано відповідь №2103108 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої вбачається, що вказані квартири не значиться зареєстрованими за відповідачем на праві власності.
Крім того, приймаючи, що за вказаними договорами майнових прав є продаж майнових прав квартир у будинку АДРЕСА_14 , як за будівельною адресою, позивачем не надано доказів на підтвердження зміни даної адреси після введення будинку до експлуатації на будинок АДРЕСА_7 .
Ухвалюючи рішення суду по даній справі, судом враховується, що відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Приймаючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, як власника майнових прав квартир АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , необґрунтованими, за наслідком чого у задоволенні позову слід відмовити.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Приймаючи відмову у задоволенні позову судові витрати понесені позивачем у відповідності до ст.141 ЦПК України, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1-18, 76-89, 133, 137, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА - МОДЕРН» (місцезнаходження: 65049, м. Одеса, вул. Івана Франка, 40/1) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_15 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко