8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41
10 грудня 2025 року м. ХарківСправа № 922/4313/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали справи та заяви Київської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 28649 від 09.12.2025 року)
за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків, вул. Сумська, 76
до відповідача 1: Харківської міської ради, 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7 , відповідача 2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16 , відповідача 3: Фізичної особи - підприємця Михайленко Олександра Юрійовича, АДРЕСА_1
про визнання недійсним договору, зобов'язання повернення майна
Київська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Господарського суду Харківської області із позовом до відповідача 1 Харківської міської ради, відповідача 2 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, відповідача 3 Фізичної особи - підприємця Михайленко Олександра Юрійовича про:
- визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.08.2015 № 5281-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Михайленком Олександром Юрійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 1638;
- зобов'язання Фізичну особу-підприємця Михайленка Олександра Юрійовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 593014763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 5-:-9 загальною площею 51,8 кв.м в нежитловій будівлі літ. “А-2» за адресою: м. Харків, вул. Куликівська, 5, а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.
Також, до стягнення заявлені судові витрати.
Ухвалою суду від 08.12.2025 року заяву (вх. № 4313 від 04.12.2025 року) про забезпечення позову повернуто Київській окружній прокуратурі міста Харкова.
Ухвалою суду від 08.12.2025 року позовну заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова (вх. № 4313/25) залишено без руху.
08.12.2025 року від прокурора через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 28551/25) про долучення платіжних інструкцій про сплату судового збору.
09.12.2025 року від прокурора через канцелярію суду надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 28649), у якій останній, просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь- яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-:-9 в нежитловій будівлі літ. “А-2», загальною площею 51,8 кв.м (реєстраційний номер 593014763101), які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Куликівська, 5.
Суд, розглянувши заяву (вх. № 28649 від 09.12.2025 року) прокурора про забезпечення позову, зазначає наступне.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 2, 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується: забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
В обґрунтування поданої заяви, заявник зокрема зазначає, що Київською окружною прокуратурою міста Харкова подано до Господарського суду Харківської області позовну заяву в інтересах держави до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Михайленко Олександр Юрійович про визнання договору купівлі - продажу недійсним, повернення майна у комунальну власність. Так, предметом спору у даній справі є, зокрема вимога про зобов'язання Фізичну особу-підприємця Михайленка Олександра Юрійовича (код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером з реєстраційним номером 593014763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 5-:-9 загальною площею 51,8 кв.м в нежитловій будівлі літ. “А-2» за адресою: м. Харків, вул. Куликівська, 5. Отже, окружною прокуратурою пред'явлено до суду позов майнового характеру. Підставою для звернення прокурора з позовною заявою стали матеріали кримінального провадження, якими підтверджено порушення процедури приватизації комунального майна шляхом його викупу орендарем без проведення поліпшень, без проведення аукціону чи конкурсу.
Вказане на думку прокурора, свідчить про те, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ФОП Михайленко О.Ю. може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час.
Про таку реальну загрозу свідчить той факт, що спірне майно протиправно вибуло з власності Харківської міської територіальної громади та відповідач може розпорядитись ним, як наслідок наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач в подальшому буде вживати заходи щодо неповернення спірного майна законному власнику. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено.
Таким чином, наявність у ФОП Михайленко О.Ю. правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, у тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. При цьому, ФОП Михайленко О.Ю., знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами. Враховуючи викладене, з метою запобігання зміни права власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, його можливого відчуження, передачі в оренду тощо, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, відповідно до статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України вбачаються підстави для вжиття вказаних у заяві заходів забезпечення позову.
У зв'язку із чим, прокурор звернувся до суду із відповідною заявою до суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статті 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 року у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 року у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 року у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 року у справі №904/8506/21.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд, також приймає до уваги, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейський суд у рішенні від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. А тому господарський суд повинен враховувати ризики неможливості виконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відтак, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
З аналізу вищевикладеного слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Також має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 11.01.2024 року у справі №916/3599/23.
Суд звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже таке питання є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, прокурор просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.08.2015 № 5281-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Михайленком Олександром Юрійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 1638;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Михайленка Олександра Юрійовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 593014763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 5-:-9 загальною площею 51,8 кв.м в нежитловій будівлі літ. “А-2» за адресою: м. Харків, вул. Куликівська, 5, а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.
Отже предметом позову є вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.08.2015 № 5281-В-С та повернення нерухомого майна.
При цьому, у наданій до суду заяві про забезпечення позову, прокурор просить суд, заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь - яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-:-9 в нежитловій будівлі літ. “А-2», загальною площею 51,8 кв.м (реєстраційний номер 593014763101), які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Куликівська, 5. Судові витрати просить суд, покласти на відповідачів.
Суд не приймає посилання прокурора на те, що наявність у відповідача 3 Фізичної особи - підприємця Михайленко Олександра Юрійовича наявності зареєстрованого права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника (відповідача) вільно розпоряджатися останнім та вказує на можливість у будь-який момент, у тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб, та не те, що відповідач 3 знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.
Та на те, що на думку прокурора, про таку реальну загрозу свідчить той факт, що спірне майно протиправно вибуло з власності Харківської міської територіальної громади та відповідач 3 може розпорядитись ним, як наслідок наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач 3 в подальшому буде вживати заходи щодо неповернення спірного майна законному власнику, за захистом яких він звернувся суду, оскільки такі припущення не є обставиною, які доводять необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зокрема зазначає, що 19.03.2015 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Михайленком Олександром Юрійовичем укладено договір оренди нежитлових приміщень № 2013.
19.08.2015 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Михайленком Олександром Юрійовичем було укладено договір купівлі-продажу № 5281-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 1638, на підставі якого шляхом викупу за 152 900 грн., з ПДВ, до ФОП Михайленко О.Ю. перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 5-:-9 загальною площею 51,8 кв.м в будинку літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 593014763101). Акт прийому-передачі складений 19.08.2015. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРРП) спірне майно зареєстроване 19.08.2015 року згідно актуальної довідки з ДРРП, власником спірного майна на цей час є Михайленко Олександр Юрійович.
За твердженнями прокурора, ФОП Михайленко О.Ю. дозвіл на проведення невід'ємних поліпшення не отримував та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснив.
З вищевикладеного судом встановлено, що дії щодо спірного нерухомого майна відбулися у 2015 році, а прокурор звернувся до суду із позовом тільки 04.12.2025 році, лише через 10 років після укладення договору.
При цьому, будь - яких доказів щодо того, що відповідач 3 ФОП Михайленко О.Ю. у період з 19.08.2015 року по 04.12.2025 рік вчиняв / вчиняє будь-які дії спірного нерухомого майна, прокурором до суду не надано.
Також, матеріали заяви не містять, а прокурором не надано до суду підтвердження щодо вчинення відповідачем 3 ФОП Михайленко О.Ю. дій, які направлені на відчуження спірного нерухомого майна, або таких, які свідчать про можливе ускладнення ефективного захисту.
У зв'язку із чим, самі лише посилання та припущення прокурора на те, що наявність у відповідача 3 ФОП Михайленко О.Ю. зареєстрованого права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника (відповідача) вільно розпоряджатися останнім, та на те, що подальше ймовірне відчуження на користь третіх осіб, надання в оренду, зміна їх цільового призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся суду, не є достатньою підставою для забезпечення позову у визначений прокурором спосіб.
При цьому, суд зазначає, що прокурор має довести на підставі належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, наявність зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обґрунтувати, яким чином заходи забезпечення позову забезпечать реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.
Проте, останнім вказаних вимог Господарського процесуального кодексу України, дотримано не було, та не надано доказів на підтвердження обставин вчинення відповідачем 3 дій, направлених на відчуження нежитлового приміщення або передачу його в користування іншим особам, або ж доказів на підтвердження підготовки до вчинення вказаних дій.
Крім того, як і в матеріалах справи так і у наданій до суду заяві про забезпечення позову, взагалі відсутні докази, які б підтверджували звернення інших осіб до відповідача 3 із проханням надати в користування нежитлове приміщення, а сама по собі можливість розпоряджатися відповідачем 3 як власником своїм майном жодним чином не свідчить про те, що ним будуть вжиті відповідні заходи.
З вищевикладеного сліду, що забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на самих лише припущеннях заявника щодо дій відповідача 3 у майбутньому.
Аналогічні висновки також містяться у постанові Східного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів від 01 грудня 2025 року у справі №922/3825/25, від 17 листопада 2025 року у справі №922/3624/25.
У зв'язку із чим, застосування вказаних прокурором заходів забезпечення позову є неспівмірним, та не відповідає принципу адекватності заходу забезпечення позову щодо можливих невідворотних наслідків, а самі лише припущення та посилання прокурора на те, що існують підстави вважати, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник нерухомого майна може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час, а подальше ймовірне відчуження на користь третіх осіб, надання в оренду, зміна їх цільового призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся суду, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, прокурором не надано до суду жодних належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних його прав або інтересів, за захистом яких він звернувся, а самі лише припущення прокурора, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, та вжиття заходів забезпечення позову, які є неспівмірними та порушують права інших осіб.
Крім того, прокурор не довів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не навів обґрунтованого припущення про те, що не вжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям такого заходу прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Враховуючи все вищевикладене, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, та за відсутності доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраних заявником заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заявником (прокурором) не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження викладених у заяві обставин, отже у задоволенні поданої заяви необхідно відмовити як необґрунтованої.
Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні заяви Київської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 28649 від 09.12.2025 року) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, а саме 10 грудня 2025 року.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку, передбаченому статтями 255-256 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили з врахуванням пункту 17.5тПерехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 10 грудня 2025 року
Суддя О.О. Ємельянова