8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" грудня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/3609/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича ( АДРЕСА_1 )
до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, 14)
про стягнення 183'925'328,71 грн
за участю представників:
позивача - Хомякової А.Л.;
відповідача - не з'явився,
Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Держави Російської Федераціх в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення з відповідача на свою користь збитків у сумі 4'451'694,72 доларів США (що еквівалентно 183'925'328,71 грн по офіційному курсу НБУ на дату проведення оцінки), завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Ухвалою суду від 13.10.2025 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою від 12.11.2025 підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 грудня 2025 року о 15:00.
Представник позивача в судовому засіданні 03.12.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання жодного разу не з'явився.
Суд зауважує, що відповідачем у справі є держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Згідно зі ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.
У постановах від 18.05.2022 у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц КЦС ВС розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про застосування у цій справі "деліктного винятку", відповідно до якого будь-який спір, що виник на території України у її громадянина, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
З інформації на офіційному вебсайті АТ "Укрпошти" відомо, що АТ "Укрпошта" припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Водночас у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Отже діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
За таких обставин, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду цієї справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.
Суд також звертає увагу, що усі ухвали суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень вебпорталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, клопотань та заяв по суті спору від останнього не надходили.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Виходячи з того, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд цієї справи, з огляду на те, що судом створені усі умови для забезпечення процесуальних прав сторін та надано достатньо часу відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ч. 1 ст. 178 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд установив такі обставини.
Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович (позивач) є суб'єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність та зареєстрований, як фізична особа - підприємець, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №2 480 017 0000 049514 від 19.12.2005, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 19.12.2019.
Одним з напрямків господарської діяльності позивача є виробництво паливних брикетів, яке було ним розпочато з 2016 року, шляхом закупівлі відповідного обладнання та налагодження Лінії з виробництва паливних брикетів з відповідним додатковим обладнанням..
Дане виробництво було налагоджено позивачем в орендованих нежитлових виробничих приміщеннях в будівлі літ. "Б-3", загальною площею 8176,6 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Тернопільська, 6.
Факт перебування вказаних нежитлових виробничих приміщень в користуванні та володінні позивача, як орендаря, підтверджується Договорами оренди, Додатковими угодами та актами приймання-передач, які наявні в матеріалах справи.
14.07.2022 територія та нежитлові виробничі приміщення за адресою: Україна, м. Харків, вул. Тернопільська, 6 були обстріляні із використанням зенітно-ракетних комплексів систем середнього радіуса дії "С-300" зі сторони збройних сил Російської Федерації, що спричинило істотні руйнування приміщень, внаслідок чого було знищено Лінію з виробництва паливних брикетів, яка знаходилась в даних нежитлових приміщеннях
За даним фактом 14.07.2022 Слідчим відділом УСБУ в Харківській області зареєстроване кримінальне провадження №12022221140000621 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України, що підтверджується Витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.02.2025.
Крім того, за даним фактом 18.07.2022 ТОВ "БЛАЙБЕР", ТОВ "ОЛВЕСТ-ТРЕЙД", ТОВ "МАГНИТЕКС" подано до Основ'янського відділу поліції ГУНП в Харківській області заяви про відкриття кримінального провадження за фактом руйнування та пошкодження майна внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (повідомлення про вчинення кримінального правопорушення).
Разом з тим, 02.12.2024 позивачем подано до Слідчого відділу УСБУ в Харківській області, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022221140000621 від 14.07.2022, заяву про залучення до провадження в якості потерпілого та уточнення обставин кримінального правопорушення, спричиненого збройною агресією Російської Федерації.
У відповідь на вказаний лист, Слідчим відділом УСБУ в Харківській області листом №70/6-621 від 15.12.2024 підтверджено статус позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні № 12022221140000621 від 14.07.2022.
Крім того, згідно листа №70/6-621 від 17.02.2025 Слідчим відділом УСБУ в Харківській області розглянуто клопотання позивача від 03.02.2025 та долучено до матеріалів кримінального провадженні №12022221140000621 від 14.07.2022 перелік знищеного майна, обладнання.
При цьому, згідно листа №70/6-621вх22 від 05.01.2023 Слідчим відділом УСБУ в Харківській області повідомлено, що слідчим відділом Управління здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях внесених до ЄРДР провадженні № 12022221140000621 від 14.07.2022.
За фактом руйнування та пошкодження внаслідок ракетно-артилерійських обстрілів і бомбардування військовослужбовцями збройних сил російської федерації 14.07.2022 об'єктів нерухомості, території, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Тернопільска, буд.6. В межах цього провадження розслідуються факти заподіяння шкоди нерухомому майну ТОВ "БЛАЙБЕР", ТОВ "МАГНИТЕКС2, ТОВ "ОЛВЕСТ-ТРЕЙД", та виробничому обладнанню і товарно-матеріальним цінностям, які належать ФОП Василевському В. Я., яке знаходилось за вказаною адресою.
Позивач вказує, що окрім вказаного, обставина зенітно-ракетного обстрілу зі сторони збройних сил Російської Федерації, який відбувся 14.07.2022, та спричинення відповідачем шкоди нежитловим виробничим приміщенням за адресою: Україна, м. Харків, вул. Тернопільська, 6, підтверджується:
- рішенням Господарського суду Харківської області від 30.05.2024 у справі №922/327/24 за позовом ФОП Василевського В. Я. до Російської Федерації в особі Міністерства Юстиції Російської Федерації про стягнення 2'461'423 доларів США, що є еквівалентом 90'010'800 грн, яким позов задоволено повністю та стягнено з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації грошові кошти в сумі 2'461'423 доларів США, що є еквівалентом 90'010'800 грн станом на 24.04.2023 за курсом НБУ 36,5686 грн./долар США в якості відшкодування майнової шкоди, а саме шкоди нерухомому майну літ. "А-1", літ. "Б-3", літ. "Г-3", які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Тернопільська, 6;
- актом комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 06.07.2023, затвердженого за номером №Ос-4126 від 07.07.2023, яким встановлено факт пошкодження нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-3", літ. "Г-3", які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Тернопільська, 6, що належать ТОВ "БЛАЙБЕР";
- актом комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 06.07.2023, затвердженого за номером №Ос-4126/1 від 07.07.2023, яким встановлено факт пошкодження нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-3", літ. "Г-3", які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Тернопільська, 6, що належать ТОВ "МАГНИТЕКС";
- актом комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 06.07.2023, затвердженого за номером №Ос-4126/2 від 07.07.2023, яким встановлено факт пошкодження нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-3", літ. "Г-3", які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Тернопільська, 6, що належать ТОВ "ОЛВЕСТ-ТРЕЙД".
16.07.2022 співробітниками позивача, з метою встановлення характеру та обсягу пошкоджень Лінії з виробництва паливних брикетів, проведено обстеження вказаного майна за результатом якого складено Акт про знищення та пошкодження майна суб'єкта господарювання від 01.10.2022, який затверджений позивачем, та яким встановлено, що всі складові частини Лінії з виробництва паливних брикетів пошкоджені в результаті вибухової хвилі та подальшого обвалу будівлі, що сталося 14.07.2022 внаслідок обстрілів зі сторони військовослужбовців російської федерації. Відновлення Лінії з виробництва паливних брикетів у стан 23.02.2022 є економічно не доцільним, оскільки буде коштувати більше 80% від вартості нової виробничої лінії.
Крім того, позивачем видано наказ №Т6-Інв/ТМЦ лб від 28.07.2022 "Про призначення інвентаризаційної комісії і проведення позапланової інвентаризації", яким наказано провести позапланову інвентаризацію устаткування - Лінії з виробництва паливних брикетів, що належить ФОП Василевському В. Я., і знаходиться в орендованих приміщеннях за адресою: м. Харків, вул. Тернопільська, 6.
При позивач вказує, що ведення бухгалтерського обліку для фізичних осіб -підприємців законодавчо не врегульоване, відповідно вимоги Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 на них не поширюються (ІПК від 17.08.2020 р. № 3378/ІПК/99-00-07-05-01-06). Тож, оскільки порядку проведення інвентаризації нічим не встановлено, вона може полягати лише в підрахунку фактичної наявності ТМЦ (фіксації їх кількості, вартості), готівки й інших цінностей на дату проведенні інвентаризації.
За результатом проведеної інвентаризації комісією 01.10.2022 складено інвентаризаційний опис, яким встановлено, що всі складові частини Лінії з виробництва паливних брикетів пошкоджені, а саме: деформовані, критично пошкоджені внаслідок ракетного обстрілу, що стався 14.07.2022, та вибухової хвилі і подальшого обвалу даху та стін будівлі на обладнання. Всі складові частини Лінії з виробництва паливних брикетів підлягають списанню.
За наслідком проведення інвентаризації та з урахуванням висновків Акту про знищення та пошкодження майна суб'єкту господарювання від 01.10.2022 позивачем здійснено списання Лінії з виробництва паливних брикетів на підставі Акту списання запасів №1/Т6-ЛБ від 11,05.2023.
З огляду на вищевикладене позивач стверджує, що знищення Лінії з виробництва паливних брикетів сталося внаслідок дій військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, а саме обстрілу із використанням зенітно-ракетних комплексів систем середнього радіуса дії "С-300" території та нежитлових виробничих приміщень за адресою: Україна, м. Харків, вул. Тернопільська, 6, в яких знаходилось вказане майно позивача. Вказане майно внаслідок заподіяння шкоди від збройної агресії втратило здатність виконувати свої первинні технологічні функції, для яких воно призначене.
Таким чином, загальний розмір спричинених збитків позивачу внаслідок знищення його майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації становить 183'925'328,71 грн.
Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо визначення належного відповідача.
Державу представляє влада, яка охоплює виконавчу, законодавчу, судову, а також центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З попереднього твердження випливає, що протиправні дії органів держави є її власними діями, тому безпосередньо держава несе відповідальність за протиправні діяння своїх органів, зокрема, збройних сил. Загальновідомо, що за військові дії на території України відповідальна російська федерація.
У постанові від 20.11.2018 по справі № 5023/10655/11 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини (п. 6.21.). Вступаючи у цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу (п. 6.23. постанови).
Окреслені висновки Верховного Суду вказують на можливість держави вступати в господарські правовідносини через відповідні органи. Як зазначав Касаційний господарський суд у постанові від 04.10.2022 по справі № 910/5210/20 (п. 5.4.) у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Практика Касаційного господарського суду свідчать на користь висновку про те, що органи держави не є самостійними суб'єктами, а виконують представницьку функцію держави. Повноваження цього органу найбільш наближені до представництва інтересів РФ в іноземних судах.
Визначення Держави Російської Федераціх в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації представником є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.
Відповідно до Указу президента рф від 28.05.2018 № 271 "Про внесення змін до положення про міністерство юстиції російської федерації, затвердженого Указом президента російської федерації від 13.10.2004 № 1313" пункт 1 Положення про міністерство юстиції російської федерації, затверджене Указом президента російської федерації від 13.10.2004 № 1313 "Питання міністерства юстиції російської федерації" доповнено підпунктом 5 такого змісту: "5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів російської федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових і арбітражних органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку".
За цих обставин, Держава Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору.
Щодо суті заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Згідно з ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Згідно з п. 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № ES-11/5 від 14.11.2022 Генеральна Асамблея визнає, що Російська Федерація має бути притягнена до відповідальності за будь-які порушення міжнародного права в Україні або проти України, включаючи її агресію в порушення Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також будь-які порушення міжнародного гуманітарного права й міжнародного права, прав людини й що вона має нести правові наслідки всіх своїх міжнародно- протиправних діянь, включаючи відшкодування шкоди, в тому числі будь-якої шкоди, спричиненої такими діяннями.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Факт завдання позивачу збитків підтверджується наявними у справі доказами, а саме: витягами з ЄРДР, інвентаризаційними описами, актом про знищення та пошкодження майна від 01.10.2022, експертними висновками, листом Слідчого відділу УСБУ в Харківській області №70/6-621 від 15.12.2024 підтверджено статус позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні № 12022221140000621 від 14.07.2022.
Розмір збитків підтверджується Звітом від 09.05.2023, складеним суб'єктом оціночної діяльності ФОП Лєсних С.М., відповідно до якого розмір збитків, нанесених матеріальним активам ФОП Василевському В.Я. внаслідок збройної агресії РФ складає 4'451'694,72 доларів США.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Вищевказані докази свідчать, що саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідні ракетні удари, так і за спричинені ними наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні збитків (шкоди); діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач збитків (шкоди). Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача збитків (шкоди). В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Отже, позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Даний спосіб захисту прав позивача є ефективним з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Урахавуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано позовні вимоги позивача, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача реальних збитків в сумі 4'451'694,72 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти (по курсу на момент оцінки) дорівнює 183'925'328,71 грн, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають повністю.
Ураховуючи те, що позов задоволено повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 1'059'800 грн та підлягають стягненню на користь Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 317, 321, 386, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", та ст. 3, 4, 5, 20, 42, 73, 74, 75, 77, 86, 129, 178, 202, 233, 236-241, 365, 367 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) майнову шкоду в сумі 4'451'694,72 доларів США (що еквівалентно 183'925'328,71 грн по офіційному курсу НБУ на дату проведення оцінки), завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 1'059'800 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).
Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14).
Повне рішення складено "10" грудня 2025 р.
Суддя І.В. Трофімов