8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" грудня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2683/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, м.Богодухів, в інтересах держави, в особі: 1. Харківської обласної військової (державної) адміністрації, м.Харків; 2. Державної екологічної інспекції у Харківській області, м.Харків
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном", село Гонтів Яр Харківської обл.
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
прокурор - Кальницький А.В. (посвідчення №072872 від 01.03.2023);
позивача-1 - не з'явився;
позивача-2 - Яковенко І.Ю. (самопредставництво);
відповідача - не з'явився.
01.08.2025 року до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації та Державної екологічної інспекції у Харківській області до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном", в якому просить суд зобов'язати СТОВ «Агроном» (код ЄДРПОУ: 30760370) відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію, проведення робіт із винесення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» загальною площею 110 га, який знаходиться на землях СТОВ «Агроном» та закріплення його меж в натурі (на місцевості) (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2025 року позовну заяву залишено без руху.
06.08.2025 року прокурор надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№18158).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.08.2025 року відкрито провадження у справі 922/2683/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.09.2025 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 30.09.2025 року.
18.08.2025 року представник позивача-1 надав до суду пояснення (вх.№18949), в яких позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
05.09.2025 року представник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області Мітронов М.І. надав до суду заяву про зміну предмету позову (вх.№20380).
09.09.2025 року представник позивача-2 надав до суду пояснення (вх.№20615), в яких зазначає, що вважає позовну заяву цілком законною, обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.
Окремо зазначає, що рішенням Харківської обласної ради від 17.11.1998 створено гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський», загальною площею 110 га на землях СТОВ «Агроном» Валківського району. Наказом виконуючого обов'язки начальника держуправління екології та природних ресурсів в Харківській області від 21 листопада 2000 затверджено «Положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський». Згідно з вказаним положення заповідне урочище місцевого значення «Іллюхівський» передано під охорону СТОВ «Агроном» про що складено відповідне охоронне зобов'язання. Тому вважає, що саме СТОВ «Агроном», під охорону якого передано об'єкт природно-заповідного фонду, зобов'язаний вживати заходи щодо визначення та встановлення їх меж.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 року заяву представника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області Мітронова М.І. про зміну предмету позову (вх.№20380 від 05.09.2025) повернуто заявнику без розгляду.
25.09.2025 року Богодухівська окружна прокуратура Харківської області надала до суду заяву про зміну предмету позову (вх.№22257).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 року заяву Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про зміну предмету позову (вх.№22257 від 25.09.2025 року) повернуто заявнику без розгляду.
30.09.2025 року представник позивача надав до суду клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи, долучити представника Відповідача - адвоката Чернишова К.О. до електронної справи № 922/2683/25 в системі Електронний Суд та надати можливість ознайомитись з матеріалами справи № 922/2683/25 в електронному вигляді в системі Електронний Суд (вх.№22602).
Протокольною ухвалою суду від 30.09.2025 року відкладено підготовче засідання на 07.10.2025 року.
03.10.2025 року прокурор надав до суду заяву про зміну предмету позову (вх.№22959). В заявленому клопотанні прокурор зазначає, що вважає за необхідне змінити позовні вимоги у даній справі, виключивши з них прохання про визнання протиправною бездіяльності відповідача. Таким чином, остаточні позовні вимоги викладені в такій редакції - зобов'язати СТОВ «Агроном» (код ЄДРПОУ: 30760370) відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію, проведення робіт із винесення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» загальною площею 110 га, який знаходиться на землях СТОВ «Агроном», та закріплення його меж в натурі (на місцевості).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.10.2025 року прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну предмету позову (вх.№22959 від 03.10.2025). Постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про зміну предмета позову.
07.10.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи (вх.№23234).
Протокольною ухвалою суду від 07.10.2025 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 21.10.2025 року.
21.10.2025 року представник відповідача надав до суду пояснення (вх.№24414), в яких просить відмовити у задоволенні позовної заяви керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що ні рішенням Харківської обласної ради від 17.11.1998, ні самим охоронним зобов'язанням не встановлюється обов'язку СТОВ "АГРОНОМ" щодо розробки землевпорядної документації щодо встановлення меж в натурі (на місцевості). При цьому, у позовній заяві Прокурор посилається на норми Земельного кодексу України, ЗУ "Про землеустрій", які не встановлюють обов'язку для СТОВ "АГРОНОМ" здійснювати розробку землевпорядної документації. Крім того, зазначає, що вивчаючи подані Прокурором до суду матеріали, незрозуміло які підстави для звернення до суду.
За твердженнями відповідача, у матеріалах справи відсутні будь-які прямі докази, які б беззаперечно підтверджували, що СТОВ "АГРОНОМ" залишило без охорони та належного захисту гідрологічний заказник місцевого значення "Іллюхівський".
Протокольною ухвалою суду від 21.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.11.2025 року, яке протокольною ухвалою було відкладено на 02.12.2025 року.
21.11.2025 року представник позивача-1 надав до суду клопотання, в якому просить провести судове засідання призначене на 02.12.2025 року без участі Харківської обласної військової (державної) адміністрації.
Прокурор у судовому засідання 02.12.2025 року позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник позивача-2 в судовому засідання 02.12.2025 року позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 02.12.2025 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Оскільки явка в судове засідання представників позивача-1 та відповідача обов'язковою не визнавалася, їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останніх за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення учасників справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Богодухівською окружною прокуратурою в ході моніторингу стану використання земель на території Валківської територіальної громади виявлено факт порушення законодавства в сфері охорони об'єктів природно-заповідного фонду.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Харківської обласної ради від 17.11.1998 року створено гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський», загальною площею 110 га на землях СТОВ «Агроном» Валківського району.
Наказом виконуючого обов'язки начальника держуправління екології та природних ресурсів в Харківській області від 21 листопада 2000 року затверджено «Положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський».
Згідно з вказаним положенням заповідне урочище місцевого значення «Іллюхівський» передано під охорону СТОВ «Агроном», про що складено відповідне охоронне зобов'язання, зареєстроване у державному управлінні екологічної безпеки в Харківській області за №М3г-4-574. Вказане зобов'язання підписано землекористувачем СТОВ «Агроном» в особі генерального директора Козаря Є.Т. та в.о. начальником держуправління екології та природних ресурсів в Харківській області Козловим А.В.
Відповідно до вищевказаного охоронного зобов'язання СТОВ «Агроном» бере під охорону вищеназваний заповідний об'єкт і зобов'язується зберегти його та дотримуватись екологічних вимог при використанні природних ресурсів згідно зі статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також провести відмежування заповідного об'єкта в натурі, оформлення його природоохоронною наочністю, нанесення на планово-картографічні матеріали.
Крім того, на вказаній території забороняється:
а) проведення будь-якої господарської діяльності, яка може завдати шкоди заповідному об'єкту та порушити екологічну рівновагу.
б) самочинна зміна меж, зміна охоронного режиму, забруднення території.
в) будь-яке порушення природного стану водойм, розорювання земель.
г) будівництво, геологорозвідування, меліоративні роботи, розведення вогнищ.
Частинами третьою та п'ятою статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 79, частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (частина четверта статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд»).
Як зазначає прокурор, останнім встановлено, що землевпорядна документація на об'єкт природно-заповідного фонду гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський» не виготовлялась, заходи з метою охорони та збереження територій та об'єктів відповідного заказника не проводились.
Враховуючи викладене, відповідно до даних Національної кадастрової системи (nks.dzk.gov.ua) відомості про земельну ділянку гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» відсутні.
Згідно з частинами 2,3 статті 2 Земельного кодексу України суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до листа Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської ОДА від 11.03.2025 за № 56-688вих-25 відомості про встановлення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» в департаменті відсутні.
Прокурор вказує, що вивченням даних Державного земельного кадастру станом на момент пред'явлення позову межі земельної ділянки гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» залишаються невизначеними.
Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.04.2025 № 56-110вих-25 за даними Державного земельного кадастру відсутні відомості щодо встановлення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський».
Таким чином, як вказує прокурор у позові, межі гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» в натурі (на місцевості) залишаються не визначеними, інформаційно-охоронні знаки встановленого зразку відсутні, документи, що посвідчують право на земельну ділянку, не розроблені.
Тож, наразі, на переконання прокуратури, обґрунтованим є висновок про залишення відповідачем СТОВ «Агроном» об'єкту природно-заповідного фонду - гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» без охорони та належного захисту.
Враховуючи, що відповідачем СТОВ «Агроном» протягом більш ніж 20 років не вчинено жодних дій щодо винесення меж Заказника та закріплення їх в натурі (на місцевості), керуючись принципом розумності, тобто у даному випадку зваженості вирішення спірного питання з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу), прокурор звернувся до господарського суду із позовом про зобов'язання СТОВ «Агроном» відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити проведення робіт з винесення меж Заказника та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Прокурор також зазначає, що у даному спорі має місце триваюче правопорушення, тобто проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій, у зв'язку із чим, зазвичай, це не повинно вважатися пропуском встановленого законом строку звернення до суду з позовом суб'єкта владних повноважень стосовно притягнення правопорушника до юридичної відповідальності і це, також, не може бути однозначною підставою для відмови у застосуванні державою примусових заходів, спрямованих на припинення такого правопорушення.
Таким чином, окружною прокуратурою строк звернення до суду не пропущено.
Наведені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно з чч. 3, 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Наведена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.
У даному випадку інтерес держави полягає в необхідності забезпечення режиму охорони та використання об'єкта природно-заповідного фонду.
Зокрема, визначення меж гідрологічного заказника та внесення відповідних відомостей до ДЗК унеможливить відведення земельних ділянок природно-заповідного фонду у приватну власність, зміну їх цільового призначення тощо.
Таким чином, зважаючи на те, що СТОВ «Агроном» упродовж тривалого часу не вжито заходів щодо винесення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» та не закріплено його межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює її належне використання та зберігання, існування ймовірності використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки не визначено межі заповідника, земельна ділянка не віднесена до Державного земельного кадастру, з метою відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об'єкта природно-заповідного фонду, прокурором подано даний позов.
У зв'язку з викладеним, можна зазначити, що звертаючись до відповідного суду господарської юрисдикції із заявою про захист державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дієвих засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та господарського правопорядку. Прокурор - особливий суб'єкт господарського процесу і його участь у господарському судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у виключних випадках і порядку, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру»). Тобто функція представництва інтересів у господарському суді є для органів прокуратури конституційною.
Щодо звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Державної екологічної інспекції у Харківській області.
Відповідно до Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено Харківську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.
Таким органом на території Харківської області є Харківська обласна військова адміністрація. Крім того, до структури Харківської ОДА входить Департамент захисту довкілля та природокористування (далі - Департамент), основним завданням якого згідно положення, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 12.11.2020 за №737, є: забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.
Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання: забезпечує реалізацію державної політики у сфері заповідної справи, здійснює державне управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об'єктів природо - заповідного фонду України на території Харківській області відповідно до чинного законодавства.
Про необхідність визначення обласної державної адміністрації позивачем у вказаній категорії спорів підтверджується також судовою практикою (наприклад, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.08.2019 у справі №620/2379/19 та інші).
Прокурор зазначає, що вказаний позов подається в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, оскільки в ході реалізації повноважень, наданих органам прокуратури Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру», було встановлено факт недотримання вимог природоохоронного законодавства, що проявляється у не винесенні меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» та не закріпленні його меж в натурі (на місцевості).
Таким чином, прокурором вірно визначено співпозивачем в даному спорі Харківську обласну військову адміністрація, як орган державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.
Крім того, відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про природно-заповідний фонд.
Статтею 35 цього Закону визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до п.2 Розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію у Харківській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №127 від 28.04.2022, інспекція здійснює нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами, вимог законодавства про охорону і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема, щодо додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Крім того, згідно з пунктами 3, 6 Розділу ІІ вказаного Положення Державна екологічна інспекція у Харківській області має право проводити перевірки, надавати обов'язкові для виконання приписи, звертатись до суду із позовом.
Враховуючи викладене, прокурором вірно визначено співпозивачем в даному спорі Державну екологічну інспекцію у Харківській області, як орган державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.
Водночас Харківською обласною військовою адміністрацією та Державною екологічною інспекцією у Харківській області не вжито заходів щодо судового захисту інтересів держави, незважаючи на очевидний характер порушень, що свідчить про їх бездіяльність, тобто нездійснення захисту інтересів держави органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження.
Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими органами державної влади допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для подання позову прокурором в інтересах держави.
Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави суб'єктами владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.
Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev v. Russia» пункт 33; рішення у справі «Menchinskaya v. Russia», пункт 35).
Правовідносини, пов'язані з використанням та охороною об'єктів природно-заповідного фонду, становлять суспільний інтерес, а протиправна бездіяльність (якщо така буде встановлена) щодо збереження вказаних об'єктів, такому суспільному інтересу не відповідає.
З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного забезпечення збереження об'єктів природно-заповідного фонду, оскільки пасивна поведінка позивачів такому відновленню не сприяє.
Окремо слід зазначити, що Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
Зокрема, Велика Палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
На виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідні листи-повідомлення до Харківської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції у Харківській області (56-1110ВИХ-25 від 14.04.2025 та 56-1671вих-25 від 04.06.2025).
Від Харківської обласної державної адміністрації отримано відповідь, з якої слідує, що вказаним органом заходи судового захисту інтересів держави не вживались та вживатись не будуть. Заперечення щодо вжиття заходів правового регулювання шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою відсутні (лист №02.02-12/1587 від 10.06.2025).
Від Державної екологічної інспекції у Харківській області отримано відповідь, з якої слідує, що вказаним органом заходи судового захисту інтересів держави не вживались та вживатись не будуть. Також зазначено, що Інспекція не заперечує проти звернення до суду в інтересах держави Богодухівською окружною прокуратурою Харківської області (лист №1531-06-07 від 24.04.2025).
Таким чином, з вказаних листів уповноважених органів наміру вжиття заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується.
На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Богодухівською окружною прокуратурою повідомлено Харківську обласну державну (військову) адміністрацію листом 56/2-2225ВИХ-25 від 24.07.2025 та Державну екологічну інспекцію у Харківській області листом 56/2-2226ВИХ-25 від 24.07.2025 про намір звернутися до суду з даним позовом.
Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави суб'єктами владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.
Наведене спростовує заперечення відповідача в частині відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави та відсутності підстав для звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом окружною прокуратурою було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентними органами жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Щодо суті спору.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.
Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Статтею 43 Земельного кодексу України та ч.1 ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів регулюються Законом України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 № 2456-ХІІ.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 Земельного кодексу України).
Згідно зі ст.5 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються: центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
У відповідності до частини четвертої статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Частиною третьою статті 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
При цьому, за правилами статті 45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Частинами третьою та п'ятою статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст.60 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій (за виключенням перелічених у частині першій ст.60 Закону) покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.
Статтею 79 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша ст.79-1 Земельного кодексу України). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (чч.3, 4 ст.79-1 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
За змістом ст.2 Закону України "Про землеустрій" землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
В пункті «г» ч.1 ст.20 Закону України «Про землеустрій» вказано, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Підставою для здійснення землеустрою відповідно до ст.22 Закону України "Про землеустрій" є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами, (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Згідно з пунктом «в» ч.1 ст.25 вказаного Закону видами документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єкті.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою:
а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу;
б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму;
в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об'єктів культурної спадщини;
г) проведення науково-дослідних робіт;
ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;
д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.
Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів вносяться до Державного земельного кадастру.
Поряд з цим, як передбачено ст.26 Закону України "Про землеустрій", замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.
Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов'язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.
Інструкцією щодо оформлення охоронних зобов'язань на території та об'єкти природно-заповідного фонду (затвердженою наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 за №65, та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.03.2013 за № 404/22936) передбачено, що Інструкція визначає основні вимоги щодо оформлення охоронних зобов'язань стосовно забезпечення режимів охорони та збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення (п. 1.2). Охоронним зобов'язанням оформляється передача під охорону території чи об'єкта природно-заповідного фонду з визначенням переліку зобов'язань щодо забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження (п. 1.3).
Рішенням Харківської обласної ради від 17.11.1998 створено гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський», загальною площею 110 га на землях СТОВ «Агроном» Валківського району.
Наказом виконуючого обов'язки начальника держуправління екології та природних ресурсів в Харківській області від 21 листопада 2000 затверджено «Положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський».
Згідно з вказаним положенням заповідне урочище місцевого значення «Іллюхівський» передано під охорону СТОВ «Агроном», про що складено відповідне охоронне зобов'язання, зареєстроване у державному управлінні екологічної безпеки в Харківській області за №М3г-4-574. Вказане зобов'язання підписано землекористувачем СТОВ «Агроном» в особі генерального директора Козаря Є.Т. та в.о. начальника держуправління екології та природних ресурсів в Харківській області Козловим А.В.
За цим охоронним зобов'язанням СТОВ «Агроном» взяло під охорону вищеназваний заповідний об'єкт і зобов'язується зберегти його та дотримуватись екологічних вимог при використанні природних ресурсів згідно зі статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також провести відмежування заповідного об'єкта в натурі, оформлення його природоохоронною наочністю, нанесення на планово-картографічні матеріали.
Крім того, на вказаній території забороняється:
а) проведення будь-якої господарської діяльності, яка може завдати шкоди
заповідному об'єкту та порушити екологічну рівновагу.
б) самочинна зміна меж, зміна охоронного режиму, забруднення території.
в) будь-яке порушення природного стану водойм, розорювання земель.
г) будівництво, геологорозвідування, меліоративні роботи, розведення вогнищ.
У спірних правовідносинах обов'язок щодо взяття під охорону заповідного об'єкта (гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський») і зобов'язання зберігати його та дотримуватися вимог щодо використання території (об'єкта) природно-заповідного фонду згідно із ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища", а також провести відмежування заповідного об'єкта в натурі, оформлення його природоохоронною наочністю, нанесення на планово-картографічні матеріали, для відповідача передбачено безпосередньо самим охоронним зобов'язанням (наявне в матеріалах справи).
Крім того, як вже зазначалось відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Таким чином, вимогами чинного законодавства передбачено обов'язковість організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також проведення робіт із винесення меж об'єктів природно-заповідного фонду та їх закріплення в натурі (на місцевості).
Отже в даному випадку суд погоджується із доводами прокурора стосовно того, що обов'язок щодо проведення заходів по винесенню меж заказника місцевого значення «Іллюхівський», та закріплення його меж в натурі (на місцевості), як в силу закону, так і взятих зобов'язань покладено саме на СТОВ «Агроном».
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (частина четверта статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд»).
Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.04.2025 № 56-110вих-25 за даними Державного земельного кадастру відсутні відомості щодо встановлення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський», що вказує на ту обставину, що підприємством не виконано вимог охоронного зобов'язання та не здійснено його відмежування в натурі.
Відповідно до листа Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської ОДА від 11.03.2025 за № 56-688вих-25 відомості про встановлення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» в департаменті відсутні.
Таким чином, як встановлено судом, межі гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» в натурі (на місцевості) залишаються не визначеними, інформаційно-охоронні знаки встановленого зразку відсутні, документи, що посвідчують право на земельну ділянку не розроблені.
З матеріалів справи вбачається, що СТОВ «Агроном» взяло під охорону гідрологічний заказник місцевого значення «Іллюхівський», загальною площею 110 га в листопаді 2000 року.
Отже суд доходить висновку, що відповідачем протягом більш ніж 20 років не вчинено дій щодо винесення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, суд констатує, що саме на СТОВ «Агроном» покладено обов'язок із організації проведення робіт по винесенню меж заказника місцевого значення «Іллюхівський» загальною площею 110га, та закріплення його меж в натурі (на місцевості).
Доказів на спростування вищезазначених обставин відповідачем до суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що СТОВ «Агроном» упродовж тривалого часу не вжито заходів щодо винесення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» та не закріплено його межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює її належне використання та зберігання, існування ймовірності використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки не визначено межі заповідника, земельна ділянка не віднесена до Державного земельного кадастру, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених прокурором позовних вимог, які підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані до матеріалів справи, та надана їм правова оцінка.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном" відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію, проведення робіт із винесення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» загальною площею 110га, який знаходиться на землях СТОВ «Агроном», та закріплення його меж в натурі (на місцевості), є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агроном" (адреса: 63040, Харківська обл., Валківський р-н, село Гонтів Яр, вул.Центральна, буд.7; код ЄДРПОУ 30760370) відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію, проведення робіт із винесення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Іллюхівський» загальною площею 110га, який знаходиться на землях СТОВ «Агроном», та закріплення його меж в натурі (на місцевості).
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном" (адреса: 63040, Харківська обл., Валківський р-н, село Гонтів Яр, вул.Центральна, буд.7; код ЄДРПОУ 30760370) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2422,40 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "10" грудня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт