04.12.2025м. СумиСправа № 920/1235/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Вдовенко Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Шишло Н.С.,
Розглянувши в порядку загального позовного провадження справу № 920/1235/25
за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680)
до відповідача Роменської районної державної адміністрації Сумської області (бульвар Свободи, буд. 1, м. Ромни, Сумська область, 42000)
про визнання недійсним договору,
представники учасників справи:
від позивача - Токаренко Х.О.;
від відповідача - Ковальчук Я.Г.;
Позивач подав позовну заяву, в якій просить суд визнати недійсним договір пожертви дизельного палива в обсязі 4,871 тонн, укладений у спрощений спосіб між Роменською районною державною адміністрацією та Акціонерним товариством “Українська залізниця», факт укладення якого встановлений рішенням Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25.
Ухвалою від 02.09.2025 Господарський суд Сумської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/1235/25; призначив підготовче засідання з повідомленням сторін на 02.10.2025, 11:00; надав учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
11.09.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 4356 від 11.09.2025), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач вже звертався з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням від 31.03.2025 у справі № 920/59/25, яке набрало законної сили, господарський суд у задоволенні позову відмовив повністю. Відповідач вважає, що позивач знову звертається до суду з тим самим позовом змінивши його предмет, а саме замість витребування майна з незаконного володіння просить визнати недійсним договір пожертви. Рішенням Господарського суду Сумської області від 31 березня 2025 року у справі № 920/59/25 встановлений факт укладення між сторонами договору пожертви дизельного палива у спрощений спосіб. Відповідач звертався до позивача з проханням надати допомогу у виділенні дизельного пального, позивач здійснивши передачу дизельного палива прийняв пропозицію відповідача, акти не містять жодного формулювання щодо тимчасової передачі дизельного палива чи необхідності в подальшому його повернення або відшкодування коштів. Відповідач вказує на строк позовної давності щодо подачі позову.
17.09.2025 позивач подав відповідь на відзив (вх. № 4454 від 17.09.2025), в якій просить суд задовольнити позовні вимоги. Позивач зазначає, що у справі №920/59/25 не досліджувалися обставини наявності істотної помилки, відповідність правочину вимогам до форми, повноважень та внутрішніх обмежень позивача. Твердження відповідача про те, що передача дизельного пального відбулася у формі “спрощеної пожертви» або “гуманітарної допомоги», є юридично неспроможним і суперечить як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства України. Відповідач зазначає, що акти, підписані сторонами, мають назву “Акт про примусове відчуження або вилучення майна» і складені за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №998. Їх зміст не містить жодних ознак договору пожертви. Відповідно до пункту 34 Статуту, товариство не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним або фізичним особам, крім випадків, прямо передбачених законом. АТ “Укрзалізниця» є суб'єктом публічного права, 100% акцій якого належать державі, і не має статусу благодійної організації або юридичної особи приватного права, що виключає можливість визнання його дій як благодійної діяльності. Роменська районна державна адміністрація Сумської області не зареєстрована як отримувач гуманітарної допомоги. Позивач, як суб'єкт господарювання державного сектору економіки, виконує функцію перевізника гуманітарних вантажів, але не є уповноваженим донором або розпорядником гуманітарної допомоги у розумінні Закону. Позивач підписував акти про передачу пального у переконанні, що виконує вимоги законодавчо встановленої процедури примусового відчуження майна, передбаченої ЗУ “Про правовий режим воєнного стану» та ЗУ “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Це переконання було сформоване не довільно, а на підставі сукупності об'єктивних обставин, які створили у позивача добросовісне уявлення про правомірність дій відповідача, як органу державної влади, та про те, що передача майна відбувається в межах публічно-правової моделі з наступним відшкодуванням його вартості. Лише з отриманням офіційного листа Роменської РДА від 12.12.2024 позивач дізнався, що жодного рішення військового командування щодо відчуження у нього майна не приймалося. Відповідно, дії позивача, які були спрямовані на виконання такої процедури, не відповідали його справжній волі, а правочин, що виник внаслідок цих дій, був укладений під впливом істотної помилки. Позивач вважає, що листи від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499, додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, не можуть бути належними та допустимими доказами у справі.
Ухвалою від 18.09.2025 господарський суд задовольнив заяву представника позивача (вх. № 4989 від 17.09.2025) про участь у судових засіданнях у справі 920/1235/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
23.09.2025 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 4533 від 23.09.2025), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначає, що рішення про примусове відчуження або вилучення дизельного палива у кількості 4,871 тон військове командування в Роменському районі не приймало, а Роменська районна державна адміністрація - районна військова адміністрація такого рішення не погоджувала. Підписані акти не є актами в розумінні процедури відчуження/вилучення майна, підставою для їх складення і підписання є спільне рішення ухвалене разом із позивачем, про що і вказано в актах. 02.06.2023 ВП “Локомотивне депо Ромни» регіональної філії “Південна залізниця» звернувся з проханням вказати в актах найменування проведеної процедури - примусове відчуження майна, на що Роменська районна державна адміністрація-районна військова адміністрація відмовила, оскільки військовим командуванням такі заходи правового режиму воєнного стану в межах Роменського району не запроваджувались. Щодо “істотної помилки» відповідач вважає таке твердження позивача безпідставним. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Позивач фактично намагається переглянути встановлені судом факти під виглядом нових доводів, що є неприпустимим, суперечить ст. 75 ГПК України та принципу правової визначеності.
Ухвалою від 26.09.2025 господарський суд задовольнив заяву представника відповідача (вх. № 5146 від 26.09.2025) про участь у судових засіданнях у справі 920/1235/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
02.10.2025 позивач подав клопотання (вх. № 4709 від 02.10.2025), в якому просить суд не приймати до розгляду у справі докази, які були подані відповідачем разом з запереченням на відповідь на відзив від 23.09.2025, оскільки відповідні докази не були подані разом з відзивом на позовну заяву.
У судовому засіданні 02.10.2025 суд постановив протокольні ухвали про: відмову у задоволенні клопотання позивача (вх. № 4709 від 02.10.2025), прийняття доказів, що подані відповідачем разом із запереченням на відповідь на відзив до розгляду, враховуючи положення ст. 2, 80, 165, 167 ГПК України; відкладення підготовчого засідання у справі на 28.10.2025, 10:00; забезпечення участі представникам позивача та відповідача у судовому засіданні 28.10.2025 о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Судове засідання 28.10.2025 по справі № 920/1235/25 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Вдовенко Д.В. на лікарняному. Ухвалою від 29.10.2025 господарський суд призначив підготовче засідання на 18.11.2025, 11:20; забезпечив участь представникам позивача та відповідача у судовому засіданні 18.11.2025 об 11 год. 20 хв. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
17.11.2025 позивач подав пояснення (вх. № 5508 від 17.11.2025), в яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач зазначає, що зміст листів, доданих відповідачем до заперечення, свідчить про відсутність належного волевиявлення позивача на безоплатну передачу дизельного палива, а також про порушення процедури, передбаченої законодавством України для примусового відчуження або вилучення майна. Жоден із наведених документів не підтверджує факту укладення договору пожертви, а навпаки - демонструє, що майно було набуте відповідачем без правової підстави.
Ухвалою від 18.11.2025 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні з повідомленням сторін на 04.12.2025, 11:30; забезпечив участь представникам позивача та відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, у зв'язку з військовою агресією рф проти України.
Роменська районна державна (військова) адміністрація Сумської області листами від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499 звернулася до регіональної філії Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» з проханням надати допомогу та виділити дизельне пальне для проведення евакуації населення Роменського району Сумської області, заправки техніки підрозділів територіальної оборони Роменського району Сумської області, які приймають участь в обороні та розташовані на шляху до м. Києва.
Відокремлений підрозділ «Локомотивне депо Ромни» Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» протягом березня-квітня 2022 року передав Роменській районній державній (військовій) адміністрації Сумської області 4,871 т дизельного палива, що підтверджується актами про примусове відчуження або вилучення майна: від 10.03.2022 №16, від 11.03.2022 №17, від 12.03.2022 №18, від 13.03.2022 №19, від 16.03.2022 №20, від 19.03.2022 №21, від 24.03.2022 №22, від 25.03.2022 №23, від 29.03.2022 №24, від 29.03.2022 №25, від 06.04.2022 №26.
02.06.2023 Виробничий підрозділ «Локомотивне депо Ромни» регіональної філії «Південна залізниця» звернувся до відповідача з проханням вказати в актах найменування проведеної процедури - примусове відчуження майна, на що Роменська районна державна адміністрація-районна військова адміністрація відмовила, оскільки військовим командуванням такі заходи правового режиму воєнного стану в межах Роменського району не запроваджувались.
Листами від 26.07.2023 №Н/НЗТ-37/702, від 13.11.2024 №Н/НЗТ-34/2490 АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» звернулося до Роменської райдержадміністрації-районної військової адміністрації з вимогою визначити правовий статус процедури передачі майна - примусове відчуження майна.
У відповідь Роменська районна державна (військова) адміністрація у листах від 17.08.2023 № 01-26/2941, від 20.11.2024 № 01-26/4767 зазначила, що виділення дизельного пального з Фонду ВП «Локомотивне депо Ромни» відбулося з відома та за усним погодженням керівництва "Укрзалізниця" у вигляді допомоги Роменському району для здійснення заходів з евакуації населення та заправки техніки сил територіальної оборони Роменського району Сумської області.
05.12.2024 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 02.12.2024 №НЗТ-34/2622 про повернення безпідставно набутого майна (дизельне паливо у кількості 4,871 тонн).
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Роменської районної державної адміністрації Сумської області про витребування дизельного палива в кількості 4, 871 тон вартістю 130 518, 84 грн. (судова справа №920/59/25). Позивач вказував в обґрунтування позову, що дизельне паливо набуте відповідачем у період з 10.03.2022 по 06.04.2022 з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» №4765-VI, без належної правової підстави, оскільки жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем за рахунок позивача наголошеного майна сторонами не вчинялось, відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення спірного майна військовим командуванням не приймалися, інші підстави набуття відповідачем майна визначені ст. 11 ЦК України відсутні.
Господарський суд Сумської області рішенням від 31.03.2025 у справі №920/59/25 у задоволенні позову відмовив повністю. Ухвалюючи вказане рішення господарський суд встановив, що майно передано позивачем безоплатно та дійшов до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання Глави 55 Цивільного кодексу України.
Постановою від 27.05.2025 Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 залишив без змін. Суд апеляційної інстанції, оцінивши дії позивача щодо передачі відповідачу дизельного палива дійшов висновку, що такі дії цілком узгоджуються з приписами Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та Закону України «Про гуманітарну допомогу», свідчать про його благодійну діяльність шляхом пожертви спірного майна в момент його передачі.
У справі № 920/1235/25 позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору пожертви дизельного палива в обсязі 4,871 тонн, укладеного у спрощений спосіб між Роменською районною державною адміністрацією та Акціонерним товариством “Українська залізниця», факт укладення якого встановлено рішенням Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі №920/59/25 на підставі ст. 229 Цивільного кодексу України, як такого, що вчинений під впливом помилки. Позивач зазначає, що на момент підписання актів був переконаний, що відчуження майна здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»; це переконання ґрунтувалося на добросовісному сприйнятті дій органу державної влади як таких, що мають належну правову підставу, зокрема рішення військового командування, яке, як згодом з'ясувалося, не приймалося.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 729 ЦК України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.
Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.
За своєю правовою природою пожертва є добровільним внеском певним особам, здійсненим для досягнення визначеної у ній меті.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним.
Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм статті 229 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18).
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Правило про звільнення від доказування, передбачене ч.4 ст.75 ГПК, має абсолютний характер, така його дія спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів/справ, де сторони мали би можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.
Суд встановив, що обставини у спірних правовідносинах досліджувались судом у справі № 920/59/25. У цій справі сторонами були надані ті самі докази в обґрунтування своїх позицій щодо обставин передачі дизельного палива.
Суд у справі № 920/59/25 встановив, що майно передано позивачем безоплатно та дійшов до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання Глави 55 Цивільного кодексу України.
Посилання позивача у справі № 920/1235/25 на укладення договору під впливом помилки суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Ухвалюючи рішення у справі № 920/59/25 господарський суд встановив, що висловлена відповідачем в листах пропозиція (прохання) про надання гуманітарної, тобто безоплатної та безповоротної допомоги є чіткою, такою, що не дає жодних сумнівів у її змісті та не передбачає ніяких можливих сподівань на платність чи поворотність, а позивач, своїми діями (передачею дизельного палива) прийняв пропозицію відповідача та водночас не висловив зауважень чи зустрічних умов передачі такого палива, зокрема, щодо його оплатності чи поворотності.
У справі № 920/1235/25 позивач не довів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення.
Відповідач згідно з листами від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499 звернувся до позивача з проханням надати допомогу та виділити дизельне пальне для проведення евакуації населення Роменського району Сумської області, заправки техніки підрозділів територіальної оборони Роменського району Сумської області, які приймають участь в обороні та розташовані на шляху до м. Києва. Жодного посилання на примусове відчуження або вилучення майна вказані листи не містять, як і вказівки на наявність рішення військового командування, положення Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Підписуючи акти щодо передачі палива на прохання відповідача про допомогу, що дійсно мають назву «Про примусове відчуження або вилучення майна», сторони за змістом актів чітко визначили, що паливо передається за спільним рішенням.
Позивач був обізнаний про передачу палива саме на прохання відповідача без визначення найменування проведеної процедури, про що в подальшому зазначив у листі від 02.06.2023.
За цих обставин суд дійшов висновку, що позивач не міг бути не обізнаний стосовно передачі дизельного палива безоплатно. За яких обставин, з урахуванням змісту листів відповідача, відсутності рішення військового командування, передачі палива за спільним рішенням, про що прямо вказано в актах, позивач був переконаний, що відчуження майна здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» останній не обґрунтував. Жодних доказів, які свідчать про не розуміння підстав для передачі палива на момент складання актів, позивач не подав.
Оскільки позивач на дату складання актів про передачу дизельного палива був обізнаний, що паливо передається у зв'язку з проханням відповідача про допомогу, а не на підставі рішення військового командування (таке рішення відсутнє), що виключає застосування норм статті 229 ЦК України, суд відмовляє у задоволенні позову за його необґрунтованістю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до ст. 241, 256, 257 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене та підписане суддею 10.12.2025.
Суддя Д.В. Вдовенко