адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
09.12.2025 Справа № 917/1713/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., після виходу з лікарняного, розглянувши матеріали справи розглянувши матеріали
за позовною заявою Управління комунального майна Полтавської обласної ради, вул.Матівійчука Юліана (Пушкіна), 115, м. Полтава, Полтавська область, 36014
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня", вул. Перемоги, 34, м.Кременчук, Полтавська область, 39600
про стягнення 303 771,15 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Без виклику учасників справи,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Управління комунального майна Полтавської обласної ради просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" 303 771,15 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 21.07.2011 Договору № 2831 оренди єдиного майнового комплексу, з яких : 271 743,24 грн основний борг, 22 478,20 грн пеня, 7 299,52 грн інфляційні втрати, 2 249,89 грн 3% річних.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія договору оренди № 1547 від 24.06.2021; копія витягу з Державного реєстру речових прав; копія рішення Господарського суду Полтавської області від 22.04.2025 у справі №917/275/25; копія Претензії від 26.11.2024 № 2263/05-10; копія листа Управління від 11.02.2025 № 319/05-10; копія листа Управління від 26.03.2025 № 672/05-10; копія рішення Полтавської обласної ради від 29 квітня 2025 № 984; копія Акта повернення з оренди від 19.06.2025; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про розірвання договору оренди; копія довідки про заборгованість ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" станом на 19.06.2025; копія Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
03.09.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Управління комунального майна Полтавської обласної ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" про стягнення 303 771,15 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 21.07.2011 Договору № 2831 оренди єдиного майнового комплексу, з яких: 271 743,24 грн основний борг, 22 478,20 грн пеня, 7 299,52 грн інфляційні втрати, 2 249,89 грн 3% річних.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025 справу № 917/1713/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 08.09.2025 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали. Означена ухвала відповідно до приписів Закону України "Про доступ до судових рішень" були своєчасно розміщені судом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
У зв'язку із відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в системі "Електронний суд", копія ухвали суду від 08.09.2025 направлялася відповідачу в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначене поштове відправлення повернулося до суду з довідкою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №910/17797/17.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).
За змістом п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно ст. 232 ГПК України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.
Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 ГПК України ухвала суду від 08.09.2025 вважається врученою відповідачу 12.09.2025 р.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на викладене, суд вважає, що ним було виконано умови ГПК України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Таким чином, відповідач на вимогу ч.6 ст.6 ГПК України з 18.10.2023 зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, чого останнім зроблено не було.
Згідно наявної у матеріалах справи відповіді №14121118 (а.с. 55) станом на 05.09.2025 у відповідача не зареєстровано електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Отже, судові рішення (ухвали суду) не були вручені відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету, оскільки останній не виконав свій обов'язок щодо реєстрації електронного кабінету у строк визначений законом.
Неотримання відповідачем поштової кореспонденції (ухвал суду) за місцем офіційної реєстрації, невиконання відповідачем обов'язку щодо реєстрації електронного кабінету своєчасно, свідчать про те, що відповідачем не вживались заходи щоб дізнаватись про стан існуючих судових проваджень.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 ГПК України суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд також зазначає, що з урахуванням умов воєнного стану в Україні, загальної ситуації в Україні та особливого режиму роботи суду, спрямованого на необхідності збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, суд здійснює розгляд справи №917/1713/25 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
21.07.2011 між Управлінням майном обласної ради (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" (далі - Орендар) було укладено та нотаріально посвідчено договір № 2831 оренди єдиного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Кременчук, вул. Перемоги, 34 (далі - Договір №2831) строком на 10 років.
24.06.2021 сторонами було укладено та нотаріально посвідчено договір №1547 на продовження оренди єдиного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Кременчук, вул. Перемоги, 34, з 16.03.2021, строком на 10 років. (далі - Договір, арк.с. 14-20).
У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :
- орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування єдиний майновий комплекс комунального підприємства, зазначений у п. 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов (п. 1.1 Договору);
- орендна плата має сплачуватися орендарем до обласного бюджету (п. 14 Умов Договору);
- місячна орендна плата становить 28 711,16 грн (п. 8 Умов Договору);
- орендна плата за другий і кожний наступний місяці оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції. Орендар сплачує орендну плату до обласного бюджету щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди. (п. 3.2-3.3 Договору);
- у разі припинення договору Орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване Підприємство від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення Підприємства з оренди в такому стані, в якому воно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом; сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення Підприємства з оренди, пеню (за наявності); відшкодувати Орендодавцю збитки в разі погіршення або втрати орендованого майна Підприємства з вини Орендаря (п. 4.1 Договору);
- Орендар повертає Підприємство згідно з порядком, яким регулюються питання повернення орендованих єдиних майнових комплексів після припинення договору оренди, який відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону затверджується КМУ. Орендар зобов'язаний підписати два примірники акта повернення Підприємства з оренди у строки та порядку, визначені порядком, яким регулюються питання повернення орендованих майнових комплексів після припинення договору оренди (п. 4.2 Договору);
- Підприємство вважається повернутим з оренди з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта повернення Підприємства з оренди (п. 4.3 Договору);
- якщо Орендар не повертає майно Підприємства після отримання в Орендодавця примірників акта повернення Підприємства з оренди, Орендар сплачує до обласного бюджету неустойку у розмірі подвійної орендної плати кожен день користування майном Підприємства після дати припинення цього договору (п. 4.4 Договору);
- Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці (п. 11.6.1 Договору);
- про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи Орендодавця, передбачених пунктом 11.6 цього договору Орендодавець повідомляє орендареві листом. У листі повинні міститись опис порушення і вимога про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати надходження листа або у строк п'ять робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні Орендодавцем або уповноваженим органом управління контролю за використанням орендованого підприємства. Лист пересилається на адресу електронної пошти Орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Підприємства. Якщо протягом встановленого у листі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє Орендареві про дострокове припинення договору на вимогу Орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на лист про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного на його усунення. Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після надіслання Орендодавцем Орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає Орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Підприємства. Дата достроково припинення цього договору на вимогу Орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні Орендодавця (п. 11.7 Договору);
- Підприємство вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта повернення Підприємства з оренди (п. 11.9 Договору).
Згідно з пунктом 11 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, затвердженої рішенням п'ятнадцятої сесії обласної ради шостого скликання від 28 лютого 2013 року, (далі - Методика) розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції. У разі, якщо у будь-якому місяці індекс інфляції складає менше 100%, при розрахунках треба враховувати його на рівні 100%.
На момент продовження Договору №2831 (24.06.2021) заборгованість за ним у орендаря була відсутня, про що зазначено у Договорі (п. 16.1 Умов Договору).
Позивач зазначає, що одразу після укладення Договору на продовження відповідач почав допускати прострочення зі сплати орендних платежів. В подальшому відповідач перестав сплачувати орендну плату. Останній платіж був здійснений 06.12.2023.
26.11.2024 Позивачем Відповідачу було направлено претензію з проханням оплатити борг, а також вирішити питання щодо припинення договірних відносин. Вказана претензія була направлена Відповідачу на електронну пошту, а також цінним листом з повідомленням про вручення та описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого підприємства (вказані адреси збігаються). Однак, Відповідач не отримав лист і після закінчення строку зберігання на поштовому відділенні він повернувся Позивачу. Спроби врегулювати спірні питання у телефонному режимі не дали результату : Відповідач почав уникати будь-якого контакту.
У січні 2025 року Позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовними вимогами до Відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати за період від початку дії Договору до 31.12.2024 включно. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.04.2025 у справі № 917/275/25, яке набрало законної сили 20.05.2025, позовні вимоги задоволені повністю.
Позивач зазначає, що 11.02.2025 звернувся до Відповідача листом № 319/05-10, в якому повідомив про розірвання Договору у односторонньому порядку через значну та тривалу заборгованість, як передбачено умовами Договору, та просив делегувати представників для включення до складу комісії, яка буде займатися поверненням майнового комплексу з оренди згідно з Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 № 847. На лист Відповідач жодної відповіді не надав.
Матеріали справи не містять доказів направлення означеного листа Відповідачу. На наявність таких позивач не посилається.
26.03.2025 Позивач направив на адресу Відповідача лист № 672/05-10, в якому повідомив про розірвання Договору у односторонньому порядку через значну та тривалу заборгованість, та просив делегувати представників для включення до складу комісії, яка буде займатися поверненням майнового комплексу з оренди. Докази направлення наявні у матеріалах справи (арк.с. 32 зі звороту)
Позивач зазначив, що лист залишився без реагування.
19.06.2025 Відповідач звільнив орендовані приміщення. Спеціально створеною комісією підписано Акт повернення єдиного майнового комплексу з оренди (далі - Акт). Від Відповідача Акт підписано двома із засновників : ОСОБА_1 та Л.О. Паренковим.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 303 771,15 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 21.07.2011 Договору № 2831 оренди єдиного майнового комплексу, з яких : 271 743,24 грн основний борг за період з 01.01.2025 по 19.06.2025, 22 478,20 грн пеня, 7 299,52 грн інфляційні втрати, 2 249,89 грн 3% річних.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 173 Господарського кодексу України (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати : з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Приписами ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору оренди.
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме : майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди.
Згідно ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є : об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно із ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренди державного та комунального майна" (в редакції від 22.05.2021) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 №180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки, тобто виконати свою частину зобов'язання. Кожна зі сторін у зобов'язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.
Водночас зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд (постанова КГС ВС від 14.02.2024 №911/94/23).
Матеріалами справи підтверджується факт укладення між позивачем та відповідачем Договору оренди, за умовами якого відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення та зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату у розмірі, погодженому сторонами у договорі.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за Договором оренди. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вищезазначеними Договором не сплатив орендних платежів у визначені Договором оренди строки. Дана обставина відповідачем не спростована.
З матеріалів справи вбачається, що з огляду на неналежне виконання умов Договору Позивач звернувся до Відповідача листом № 672/05-10, в якому повідомив про розірвання Договору у односторонньому порядку через значну та тривалу заборгованість, та просив делегувати представників для включення до складу комісії, яка буде займатися поверненням майнового комплексу з оренди. Докази направлення наявні у матеріалах справи (арк.с. 32 зі звороту).
У п. 11.7 Договору сторони узгодили, що про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи Орендодавця, передбачених пунктом 11.6 цього договору Орендодавець повідомляє орендареві листом. У листі повинні міститись опис порушення і вимога про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати надходження листа або у строк п'ять робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні Орендодавцем або уповноваженим органом управління контролю за використанням орендованого підприємства. Лист пересилається на адресу електронної пошти Орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Підприємства. Якщо протягом встановленого у листі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє Орендареві про дострокове припинення договору на вимогу Орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на лист про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного на його усунення. Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після надіслання Орендодавцем Орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає Орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Підприємства. Дата достроково припинення цього договору на вимогу Орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні Орендодавця.
Відповідно до наявної у справі копії опису вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення (листа № 672/05-10 від 26.03.2025 про припинення договору та листа № 319/05-10 від 11.02.2025 про припинення договору) останні надіслані відповідачу 26.03.2025.
Отже, враховуючи вищевикладене та умови п. 11.7 Договору, останній припинився 04.04.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст. 759, 762, 763 ЦК України, ст. 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
У Постанові КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19 Верховний Суд зазначив, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст. 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, ст. 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після припинення дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився, суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої ст. 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди, оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.
Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
З орендаря, що не повертає майно після припинення дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування (Постанова КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19).
В постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 31.10.2019 у справі № 905/2018/18, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 викладено правовий висновок про те, що неустойка, право на стягнення якої передбачено вищевказаною нормою, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі (постанова КГС ВС від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22).
При розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном (п. 47 постанови ОП КГС ВС від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).
Судом встановлено, що Договір оренди припинився 04.04.2025.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок звільнити та передати нежитлові приміщення по 09.04.2025.
Судом встановлено, що Відповідач звільнив орендовані приміщення 19.06.2025. Даний факт зафіксовано у Акті повернення єдиного майнового комплексу з оренди (арк.с. 34-36). Дана обставина не спростована відповідачем.
Отже, обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігався до дати припинення договору оренди (дати розірвання договору), тобто по 03.04.2025 включно (до вказаної дати користування майном було правомірним). Починаючи з 04.04.2025, у зв'язку з неповерненням орендарем орендодавцю майна, користування майном є неправомірним та орендар має нести передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідальність у формі неустойки, яка обчислюється у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності вини відповідача в несвоєчасному поверненні орендодавцю орендованого за договором оренди нежитлового приміщення, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання (ст. 614 ЦК України) свідчить про наявність правових підстав для застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Таким чином, відповідач в силу умов Договору, ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зобов'язаний сплатити орендну плату за період правомірного користування майном з 01.01.2025 по 03.04.2025, а в силу приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України - неустойку за неправомірне користування майном у розмірі подвійної плати за користування річчю без ПДВ за період з 04.04.2025 по 18.06.2025 включно.
Враховуючи, що позивачем не враховано під час розрахунку орендної плати дату припинення договору та відповідно частково неправильно визначено правову природу заявленої до стягнення суми, судом здійснено перерахунок розміру орендної плати та неустойки.
За розрахунком суду, орендна плата з урахуванням індексації за період з 01.01.2025 по 03.04.2025 становить 142 575,24 грн, неустойка відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 04.04.2025 по 18.06.2025 становить 204 019,88 грн (при здійсненні розрахунку, судом брались суми орендних платежів за кожний окремий місяць без урахування податку на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном).
Проте, враховуючи, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендних платежів в сумі 271 743,24 грн, а суд не має права виходити за межі позовних вимог відповідно до ст. 14 ГПК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги та стягнення з відповідача на користь позивача 142 575,24 грн орендної плати за період з 01.01.2025 по 03.04.2025 та 129 168,00 грн неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 04.04.2025 по 18.06.2025.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 7 299,52 грн інфляційних втрат та 2 249,89 грн 3% річних за період з 15.02.2025 по 01.08.2025, нарахованих за несвоєчасну сплату заборгованості з орендних платежів.
З розрахунку позивача вбачається, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється на суму заборгованості з орендних платежів за кожний окремий місяць починаючи з січня 2025 року по червень 2025. Проте судом встановлено, що правова природа заявленої до стягнення суми боргу починаючи з 04.04.2025 є неустойкою в порядку ст. 785 ЦК України.
Верховний Суд неодноразово підкреслював : неустойка (пеня, штраф) це міра відповідальності, а не новий борг. Вона не є первинним грошовим зобов'язанням, тому до неї не можуть застосовуватись інфляційні втрати та 3% річних.
Якщо дозволити нарахування процентів на пеню, це означатиме притягнення боржника до двох форм відповідальності за одне і те саме порушення - прострочення оплати основного зобов'язання. Це суперечить принципам цивільного права (Постанова Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду по справі № 915/14/17 від 31.01.2019).
За розрахунком суду є правомірною та підлягає задоволенню вимога про стягнення 1 626,59 грн 3 % річних та 5 879,82 грн інфляційних втрат за період з 15.02.2025 по 01.08.2025 (нарахованих на заборгованість відповідача з орендних платежів за період з 01.01.2025 по 03.04.2025 (дата припинення договору). В іншій частині вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат суд відмовляє.
Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 3.7 Договору на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення перерахування орендної плати.
Позивач нарахував відповідачу пеню на загальну суму 22 478,50 грн за період з 15.02.2025 по 01.08.2025 (з урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язань з оплати орендних платежів за кожний окремий місяць починаючи з 01.01.2025 по 19.06.2025).
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення пені, встановив, що позивачем було допущено аналогічну помилку, що і при нарахуванні 3 % річних та інфляційних нарахувань, а саме : позивач нарахував пеню на неустойку, що суперечить принципам цивільного права.
Здійснивши перерахунок позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, суд встановив, що правомірною є пеня, загальний розмір якої становить 16 364,38 грн за період з 15.02.2025 по 01.08.2025 (нарахованих на заборгованість відповідача з орендних платежів за період з 01.01.2025 по 03.04.2025 (дата припинення Договору) та з урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язань з оплати орендних платежів за кожний окремий місяць). В іншій частині вимог про стягнення пені позовні вимоги є неправомірними.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 142 575,24 грн заборгованості з орендної плати, 129 168,00 грн неустойки, 1 626,59 грн 3% річних, 16 364,38 грн пені, 5 879,82 грн інфляційного збільшення, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Велика палата Верховного Суду у постанові у справі № 662/397/15-ц вказала, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із установлених фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню, є складовою класичного принципу jura novit curia. ВП ВС наголосила, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові. Адже згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Натомість відмова у задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.55, 124 Конституції. Отже, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.
Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
При прийнятті даного рішення судом враховано також правовий висновок, викладений постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 Великої Палати Верховного Суду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи при зверненні з позовом у даній справі позивачем надані докази сплати судового збору у розмірі 3 645,26 грн.
Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною випискою.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення та враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 3 547,37 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня», (код ЄДРПОУ: 33910242, вул. Перемоги, будинок 34, м. Кременчук) до обласного бюджету Полтавської області (Полтавська область/м.Полтава, отримувач : ГУК у Полтавській області/Полтавська/22080400, код отримувача (ЄДРПОУ) 37959255, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA898999980334179870000016706) 142 575,24 грн заборгованості з орендної плати, 129 168,00 грн неустойки, 1 626,59 грн 3% річних, 16 364,38 грн пені, 5 879,82 грн інфляційного збільшення.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня» (код ЄДРПОУ 33910242, вул. Перемоги, будинок 34, м. Кременчук) на користь Управління майном обласної ради, код ЄДРПОУ 24386961, вул. Матвійчука Юліана, 115, м.Полтава, 36014) 3 547,37 грн витрат на сплату судового збору.
Видати накази з набранням чинності цим рішенням.
3. В частині стягнення з відповідача 6 113,82 грн пені, 1 419,70 грн інфляційних нарахувань та 623,30 грн 3% річних у задоволенні позову відмовити.
4. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписано 09.12.2025 року (після виходу судді з лікарняного).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик