65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3351/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.
за участі секретаря судового засідання Дробиш К.А.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (65009, м. Одеса, вул. Артура Савельєва, 6) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Тющенка Віталія Михайловича ( АДРЕСА_1 )
про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності
у відкритому судовому засіданні
представники сторін:
від Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області: Савицький Д.С.;
від позивача в особі Одеської міської ради: Ракша Ю.П.;
від відповідача: не з'явився.
1. Короткий зміст позовних вимог.
20.08.2025 заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся із позовною заявою (вх. № 3439/25 від 20.08.2025), в якій просить:
- усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 14, 19 кв.м., розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності Тющенка Віталія Михайловтича на об'єкт нерухомого майна - допоміжну будівлю нежитлову будівлю, загальною площею 10, 9 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (РНОНМ 2484556551100, номер відомостей про речове право 44583311).
- стягнути з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 вжито заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на нерухоме майно, а саме на допоміжну будівлю нежитлову будівлю, загальною площею 10,9 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 101/1, (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2484556551100, номер відомостей про речове право 44583311), що належить Фізичній особі-підприємцю Тющенку Віталію Михайловичу на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/ позбавлення права користування ним); заборони Фізичній особі-підприємцю Тющенку Віталію Михайловичу та будь-яким суб'єктам державної реєстрації та держаним реєстраторам, іншим особам, вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна - допоміжної будівлі нежитлової будівлі, загальною площею 10, 9 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 101/1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2484556551100, номер відомостей про речове право 44583311).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 закрито підготовче провадження у справі № 916/3351/25 за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача Фізичної особи-підприємця Тющенка Віталія Михайловича про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності; призначено справу до судового розгляду по суті на 20.10.2025 об 11:15.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 20.10.2025, 03.11.2025 відкладався розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 24.11.2025 після судових дебатів суд в порядку ст. 219 ГПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення - 01.12.2025 о 12:12, про що ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 повідомлено всіх учасників справи.
У судовому засіданні 01.12.2025 судом оголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) рішення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішення державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 61069188 від 22.10.2021 щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1, загальною площею 10, 9 кв.м. за Тющенком Віталієм Михайловичем прийняте з порушенням п. п. 41, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 в редакції, що діяла на дату реєстрації права власності та має бути визнане незаконним відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки прийняте за відсутності документів, передбачених чинним законодавством, а саме за відсутності документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та прийняття об'єкту в експлуатацію.
Між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Тющенком Віталієм Михайловичем укладено договір ТС-1303/16 від 12.09.2016 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, загальною площею 11, 6 кв.м., строком дії до 02.09.2026.
Земельна ділянка під зазначеним об'єктом нерухомого майна знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, яка відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, п. «б» ч. 1 ст. 80, ст. 83 ЗК України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» наділена повноваженнями власника щодо цієї земельної ділянки, та яка не приймала рішення про її передачу у власність або користування з метою забудови.
Вказує, що існування зареєстрованого права власності на допоміжну нежитлову будівлю загальною площею 10, 9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , за Тющенком Віталієм Михайловчием з огляду на приписи ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку розташовану по вул. Новосельського, 101/1 у м. Одесі, в частині її права розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
В обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради, прокурор вказав про направлення Приморською окружною прокуратурою м. Одеси листа № 52-9256ВИХ-25 від 27.06.2025 щодо отримання інформації про вжиті заходи інтересів територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1. У листі № 01-11/2/471вих від 18.07.2025 зазначено, що на адресу юридичного департаменту Одеської міської ради не надходили матеріали та документи від виконавчих органів Одеської міської ради стосовно порушення вимог законодавства на об'єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1; позовна робота щодо порушень вимог законодавства на об'єкті за вказаною адресою не проводилась.
Ураховуючи бездіяльність Одеської міської ради протягом розумного строку щодо встановлених фактів порушення інтересів територіальної громади, з метою поновлення державних інтересів шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на незаконно зареєстрований об'єкт нерухомості із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прокурор вбачає необхідність звернення до суду в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
У заяві, сформованій в системі «Електронний суд» 21.11.2025 (вх. № 37219/25 від 27.11.2025), прокурор просив відмовити в задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі № 916/3351/25 та задовольнити позов.
Спір у вказаній справі зумовлений порушенням інтересів територіальної громади м. Одеси як власника земельної ділянки в зв'язку з реєстрацією права власності, в порушення вимог законодавства, на тимчасову споруду, право на розміщення якої отримано ФОП Тющенком В.М., як фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Тющенко Віталій Михайлович з 21.03.2002 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з видами економічної діяльності: роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний); роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами. Таким чином, спір у даній справі виник за участю суб'єкта господарювання - ФОП Тющенко В.М., який здійснює господарську діяльність на земельній ділянці комунальної власності та належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
У відповіді на відзив, сформованій в системі «Електронний суд» 21.11.2025 (вх. № 57224/25 від 24.11.2025), зазначає, що відповідно до інформації, наданої листом КП «БТІ» ОМР від 12.11.2024 № 4538/03.01-09, станом на 31.12.2012 інформація про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 10,9 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1, відсутня.
Хоча в попередніх редакціях Інструкції № 127 і містились положення, які роз'яснювали, що не належить до самочинного будівництва, в будь-якому випадку, приписами Інструкції не було передбачено невизнання самочинним будівництвом нежитлової будівлі, побудованої до 5 серпня 1992 року. Враховуючи вищенаведені норми Інструкції, варто зазначити, що довідка № б/н, видана ТОВ «Архбуд Інжиніринг», не є належним доказом щодо року побудови спірної споруди та, тим більше, доказом із засвідчення самочинного або несамочинного характеру його будівництва. Таким чином, є підстави вважати, що в технічний паспорт серія та номер ТІ01:7232- 9195-4138-5027, виданий 18.10.2021, видавник: ЄДЕССБ, та довідки № б/н, виданої ТОВ «Архбуд Інжиніринг», внесені недостовірні відомості та під час їх виготовлення були допущені порушення Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001, що призвело до реєстрації права власності на тимчасову споруду, яка не є об'єктом нерухомого майна, а отже не підлягає технічній інвентаризації та реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Посилаючись на положення ст. ст. 83, 120 Земельного кодексу України, зазначає, що в результаті проведення реєстрації права власності на допоміжну будівлю - нежитлову будівлю, розміщену за адресою: м. Одеси, вул. Новосельського, 101/1, загальною площею 10,9 кв. м. з комунальної власності вибула земельна ділянка під вказаним об'єктом.
Позивач в особі Одеської міської ради письмової заяви (пояснення) з викладеними правовими позиціями по суті позову прокурора не надала.
Доводи відповідача - ФОП Тющенко В.М.
Ухвали суду від 25.08.2025, 22.09.2025, 06.10.2025, 20.10.2025, 03.11.2025 були надіслані відповідачу на його адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуті засобами поштового зв'язку із вказівкою такого повернення “адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать відповідні рекомендовані повідомлення.
Порядок направлення та вручення судових рішень визначений у ст. 242 ГПК України.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі в порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня (ч. 5 ст. 242 ГПК).
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 ГПК).
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 6 ст. 242 ГПК).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22, від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).
Відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервалів часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
З огляду на зазначене, надсилання судової кореспонденції на юридичну адресу відповідача та її неотримання з відповідної причини вважається належним підтвердженням виконання судом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасника справи про розгляд спору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20 тощо).
Також, суд повідомляв про розгляд справи № 916/3351/25 шляхом розміщення публікацій на сайті “Судова влада України», що підтверджується наявними в матеріалах справи роздруківками.
Отже, судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, про можливість вчинення відповідних процесуальних дій, зокрема надано можливість викласти свої заперечення проти задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про належне повідомлення учасника судового процесу (відповідача) про розгляд справи № 916/3351/25.
Представник відповідача звернувся із заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 07.11.2025 (вх. № 35409/25 від 07.11.2025), про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді ( внесення РНОКПП / коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи ), в якій просить: надати йому (адвокат Карагяур Віктор Іванович, РНОКПП НОМЕР_1 ) доступ до електронної справи № 916/3351/25 в підсистемі «Електронний суд»; перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі, що надійшли до суду в паперовому вигляді.
17.11.2025, після призначення судом справи до розгляду по суті на 24.11.2025 на стадії судових дебатів, відповідачем через систему «Електронний суд» (вх. № 36615/25 від 17.11.2025) був поданий відзив на позовну заяву, в якому останній просить: поновити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 916/3351/25; врахувати відзив при встановленні обставин справи № 916/3351/25; відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Вказує про не отримання ухвали Господарського суду Одеської області від 25.08.2025, якою відкрито провадження у справі та про не отримання позовної заяви разом із додатками. Зазначає, що лише 06.11.2025 відповідачеві надійшла ухвала Господарського суду Одеської області до застосунку «Дія» щодо призначення дати наступного судового засідання. 11.11.2025 відповідач звернувся до адвоката Племениченка Г.В. щоб отримати правову допомогу у цій справі. 11.11.2025 представником відповідача було сформовано ордер на надання правової допомоги Тющенку Віталію Михайловичу і отримано доступ до матеріалів справи в Електронному суді. У зв'язку з цим відповідач тільки зараз, ознайомившись з вимогами позивача та отримавши матеріали позовної заяви та судової справи, має змогу подати обґрунтований відзив.
Просить поновити строк для подання відзиву, зважаючи, що відповідач не був обізнаний про наявність судової справи, не отримував позовної заяви з додатками, а також кореспонденції з Господарського суду Одеської області.
Щодо суті позовних вимог відповідач зазначив наступне.
Державну реєстрацію права власності було вчинено у 2021 році, і, звичайно, жодної інформації про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю станом на 31.12.2012 не може бути.
Вказує, що хоча, на думку прокуратури, довідка не є доказом побудови споруди до 1992 року, проте прокуратурою не надано відповідних доказів на спростування побудови споруди до 1992 року: ані жодного технічного заключення, ані висновку експерта. Таким чином, вказівка на те, що довідка не доводить побудову до 1992, не підкріплена жодними доказами і не доводить протилежного факту - того, що будівлю побудовано після 1992 року.
Твердження щодо внесення недостовірних відомостей є безпідставними, оскільки прокуратурою не зазначено, які саме відомості техпаспорта та довідки є недостовірними. У матеріалах справи також не містяться будь-які докази наявної підробки документів чи наявності службового розслідування щодо державного реєстратора.
Матеріали справи не містять відповідних доказів того, що нежитлова будівля є тимчасовою спорудою. Позивачем та прокуратурою не було подано відповідного висновку експертизи, висновку спеціаліста, якими було б встановлено, що нежитлова будівля за адресою: вул. Новосельського 101/1, м. Одеса, - за фактом є тимчасовою спорудою.
Прокуратура посилається на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», пункти Порядку реєстрації для державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок). Прокуратура посилається на п. п. 40,41,42 Порядку, які у даному випадку не є застосовними. Пункт 40 Порядку містить посилання на загальний перелік документів, що містяться у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». Пункти 41,42 Порядку було виключено на Підставі Постанови КМУ № 509 від 28.04.2021, тобто до 20.10.2021, коли відбулась реєстрація допоміжної нежитлової будівлі.
Звертає увагу на те, що паспорт прив'язки оформлено на споруду за адресою: вул. Новосельського 101, а не вул. Новосельського 101/1. Жодними доказами прокуратура не доводить, що споруда за адресою: вул. Новосельського 101, на яку оформлено відповідний паспорт прив'язки, - це та сама споруда, яка зареєстрована за адресою: вул. Новосельського 101. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа допоміжної будівлі нежитлової будівлі за адресою: вул. Новосельського, буд. 101/1, - становить 10,9 кв.м. Паспорт прив'язки на тимчасову споруду визначає площу тимчасової споруди - 11,66 кв.м. Таким чином, не співпадає ані адреса, ані площа будівель, отже, яким чином прокуратурою зроблено висновок щодо того, що це одна і та сама будівля. Паспорт прив'язки оформлено 02.09.2016, та його дія була продовжена, тобто до моменту державної реєстрації допоміжної будівлі
Акт обстеження не містить жодного експертного аналізу, жодної інформації та даних, які б дозволили зробити відповідний висновок щодо того, що будівля не є капітальною.
Надана до позовної заяви відповідь КП «БТІ» ОМР щодо того, що станом на 31.12.2012 в КП «БТІ» ОМР відсутня інформація про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю ніяким чином не може довести чи спростувати будь-які обставини, оскільки державну реєстрацію було проведено у 2021 році, звичайно, у такому разі дані 2012 року не можуть містити відповідної інформації.
Вказує, що за право тимчасово використовувати місце під тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 11,6 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101 на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси Тющенко В.М. сплачує відповідну плату згідно з Договором на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 12.09.2016 №1303/16. Договір є чинним, його дію продовжено до 02.09.2026.
Розмір земельної ділянки, якою нібито користується відповідач, не доведений, не обґрунтований і не підтверджений достатніми доказами. Таким чином, у позові відсутні докази порушення прав позивача шляхом використання земельної ділянки за адресою: вул. Новосельського, 101/, м. Одеса, - будь-яким чином.
Відповідач звернувся із заявою, сформованою в систем «Електронний суд» 17.11.2025 (вх. № 36623/25 від 17.11.2025), в якій просить закрити провадження у справі № 916/3351/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Зазначає, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
У судовому засіданні 24.11.2025 суд протокольною ухвалою відмовив відповідачу у поновленні процесуального строку враховуючи наступне.
За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
Строк як відрізок часу обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24).
Таким чином, з метою виконання процесуального обов'язку щодо дотримання процесуальних строків учасники справи мають вчиняти усі можливі та залежні від них дії, в тому числі забезпечувати своєчасну підготовку та подання процесуальних документів.
Подання відзиву на позовну заяву є суб'єктивною дією відповідача, яка залежить від його волевиявлення.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК певних процесуальних дій.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст. 113 ГПК України).
Частиною першою статті 116 ГПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. ч. 1, 2 ст.118 ГПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений судом за умови звернення учасника справи із заявою про його поновлення, в якій він має навести причини пропуску, а суд - оцінити наведені причини та визначити їх поважність.
ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом підстав. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про поновлення строку, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин його пропуску, встановити, чи є такий строк значним та чи не буде його поновлення втручанням у принцип юридичної визначеності. При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує, виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2025 у справі №921/379/23, від 17.01.2025 у справі №9/41, від 19.11.2024 у справі №758/1436/21 та від 16.06.2021 у справі №910/15988/16).
Норма про можливість поновлення процесуальних строків по суті є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки інакше нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків (постанови Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №922/2825/23, від 18.08.2023 у справі №32/257-10, від 03.04.2023 у справі №906/1357/20, від 01.09.2022 у справі №904/8456/21).
Отже, строк на подання відзиву на позовну заяву може бути поновлений за обґрунтованою заявою відповідача та лише з причин, що визнані судом поважними. На підставі належних, допустимих та достатніх доказів суд щоразу встановлює поважність причин пропуску строку та ухвалює рішення про його поновлення / відмову у його поновленні. Саме на відповідача покладається обов'язок довести суду наявність поважних причин пропуску строку.
Однак, відповідач не обґрунтував поважних причин з наданням відповідних доказів подання відзиву на позовну заяву після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, відтак справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Суд звертає увагу на те, що прокурором на виконання вимог ст. 164 ГПК України до позовної заяви додано опис вкладення на ім'я ФОП Тющенко В.М., згідно якого останньому на адресу АДРЕСА_1 було направлено позовну заяву з додатками.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження Тющенко В.М.: АДРЕСА_1 .
Щодо заяви про закриття провадження у справі суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Згідно зі ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу.
За змістом ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У відповідності до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 909/996/22, критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Звертаючись із позовною заявою прокурор визначив відповідачем ФОП Тющенко В.М.
З доданих до матеріалів позовної заяви доказів вбачається, що договір № ТС - 1303/16 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, укладений між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП Тющенком В.М., п. 2.1. якого передбачено, що уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
Тобто, вказаний договір підписаний із фізичною особою, яка перебуває у статусі підприємця. Місцем під розташування тимчасової споруди є територіями, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси. Підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки, що є невід'ємною частиною вказаного договору, оформлений на замовлення ФОП Тющенка В.М.
Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тющенко В.М. є фізичною особою-підприємцем; дата державної реєстрації 21.03.2002, номер запису в реєстрі: 25560170000015351, дата запису в реєстрі: 24.06.2005. Доказів припинення статусу фізичної особи-підприємця відповідачем не надано.
Відтак, враховуючи суб'єктний склад та правову природу правовідносин, з яких виник спір, суд доходить висновку про те, що розгляд справи у цій частині підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, у зв'язку з чим заява, сформована в системі «Електронний суд» 21.11.2025 (вх. № 37219/25 від 24.11.2025), відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП Тющенком В.М. 12.09.2016 було укладено договір № ТС - 1303/16 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (далі - договір), п. 2.1. якого передбачено, що уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування групи тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 11, 6 кв. м. за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
У заяві від 27.06.2019, адресованій в.о. начальника управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, ФОП Тющенко В.М. згідно з п. 4 ст. 9 Закону України “Про адміністративні послуги» просив продовжити термін дії договору на право тимчасового користування місцями для розташування ТС за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101.
Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради підтвердило можливість продовження строку дії паспорту прив'язки тимчасової споруди від 02.09.2016 (реєстраційний № 01-08/252) ФОП Тющенко В.М. з 02.09.2021 до 02.09.2026, про що свідчить висновок № 0113/1397/в від 01.07.2019.
У довідці ТОВ «Архбуд Інжиніринг» зазначено, що при поточній інвентаризації нерухомого майна допоміжної будівлі нежитлова будівля, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1, який належить Тющенку В.М. встановлено, що у зв'язку з тим, що будівля: допоміжна будівля нежитлова будівля - літ. «А» побудована до 05.08.1992 відповідно до п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію, затвердженого Наказом Мінрегіонбуду України 11.07.2011 за № 830/19568 (із змінами та доповненнями) не підлягають прийняттю в експлуатацію, зокрема, для потреб державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до Інструкції по порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затверджена Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773 (із змінами та доповненнями) допоміжна будівля нежитлова будівля - літ. «А» не є самочинна.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 433056896 від 26.06.2025 Тющенко В.М. є власником допоміжної будівлі нежитлової будівлі загальною площею 10, 9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 61069188 від 22.10.2021 Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області; документи подані для державної реєстрації: довідка ТОВ «Архбуд Інжиніринг», технічний паспорт, серія та номер: ТІ01:7232-9195-4138-5027, виданий 18.10.2021 ЄДЕССБ.
У відповідь на лист Приморської окружної прокуратури № 52-12087ВИХ-24 від 10.10.2024, Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради листом № 01-15/303п від 29.10.2024 повідомив, що за інформацією архіву та відділу загального листування Департаменту, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва, паспорти забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, 101/1 не зареєстровані. Стосовно паспортів прив'язки тимчасових споруд Департамент повідомив, що в базі даних наявна інформація: 02.09.2016 Департаментом оформлено паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди - павільйону (загальна площа покриття 11, 60 кв.м.) № 01-08/252 за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, замовник - ФОП Тющенко В.М., термін дії паспорту - до 02.09.2026. В базі даних системи Департаменту відсутня інформація щодо звернень інших, крім Тющенка В.М., фізичних/юридичних осіб з метою отримання паспорту прив'язки ТС, пересувних ТС тощо за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, 101/1.
У відповіді № 1315/01-16 від 12.11.2024, наданій на лист Приморської окружної прокуратури № 52-12086ВИХ-24 від 10.10.2024, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради зазначило про направлення копії договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасової споруди з ФОП Тющенком В.М. за адресою м. Оде6са, вул. Новосельського, 101, 101/1. Повідомлено, що за вказаним місцем акти фіксації недотримання вимог Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одеса не складалися; приписи про усунення порушень Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одеса не надавались; питання про демонтаж протиправно розміщених ТС не вирішувалось.
Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради за результатом розгляду запиту Приморської окружної прокуратури № 52-12088ВИХ-24 від 10.10.2024, стосовно надання інформації щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, 101/1, листом № 01-19/1535 від 29.10.2024 повідомив, що за наявною інформацією, рішення про передачу у власність або користування (оренду) земельної ділянки за зазначеною адресою Одеською міською радою не приймались.
Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради за результатом розгляду запиту Приморської окружної прокуратури № 52-12085ВИХ-24 від 10.10.2024 стосовно інформації про документи дозвільного/декларативного характеру, проведення Управлінням перевірок дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та надання відповідних копій щодо об'єкту будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, 101/1, листом № 01-6/318-пр від 21.11.2024 повідомило, що в реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо видачі документів дозвільного/декларативного характеру на об'єкт за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, 101/1; до Управління не надходили та Управлінням не реєструвались документи дозвільного/декларативного характеру на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за вищевказаною адресою; стосовно проведення Управлінням перевірок дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за зазначеною адресою повідомлено, що Управлінням заходи державного архітектурно-будівельного контролю не проводились.
Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради за результатом розгляду запиту Приморської окружної прокуратури № 52-1339ВИХ-25 від 30.01.2025 стосовно проведення комісійного обстеження тимчасової споруди, а також надання інформації щодо її площі, ознак капітальності та дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, листом № 01-6/35-пр від 04.03.2025 повідомило наступне. Посадовою особою Управління спільно з представниками Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради та Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради 27.07.2025 проведено комісійне обстеження за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, тимчасова споруда. Під час комісійного обстеження встановлено факт розміщення тимчасової споруди за вищевказаною адресою; виявлено, що тимчасова споруда розташована з відхиленням від паспорту прив'язки, а саме - розташовано на відстані від бордюру проїзної частини дороги до об'єкту 1, 5 м (згідно паспорту прив'язки складає 2, 30 м); тимчасово споруда візуально не має ознак капітальності.
Додатком до листа № 01-6/35-пр від 04.03.2025 вказано: копія акту обстеження об'єкта містобудування щодо дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудови на території м. Одеси від 27.02.2025; фотофіксація.
Згідно відповіді № 4538/03.01-09 від 12.11.2024 Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, наданої на листи Приморської окружної прокуратури м. Одеси від 10.10.2024 № 52-12090ВИХ-24, за архівними даними, станом на 31.12.2012, в КП «БТІ» ОМР відсутня інформація про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 10, 9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1. Також, повідомлено, що станом на 30.10.2024 інвентаризаційна справа за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1, в КП «БТІ» ОМР не зареєстрована.
У відповіді Комунального підприємства «Право» Одеської міської ради № 229 від 07.07.2025, наданої на лист № 52-9269ВИХ-25 Приморської окружної прокуратури міста Одеси, стосовно надання інформації з Адресного реєстру міста Одеси повідомлено наступне. В Адресному реєстрі міста Одеси адреса м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1 - відсутня, резервування вказаної адреси відповідно до Положення про Адресний реєстр міста Одеси, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 № 809, не здійснювалось, а відповідна довідка з Адресного реєстру міста Одеси не видавалась, що виключає можливість надання запитуваної інформації та копії документів.
За результатом розгляду листів Приморської окружної прокуратури міста Одеси, Одеська міська рада листом № 01-11/2/471вих від 18.07.2025 повідомила наступне. На адресу юридичного департаменту Одеської міської ради не надходили матеріали та документи від виконавчих органів Одеської міської ради стосовно порушення вимог законодавства на об'єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101, 101/1; відповідна позовна робота Департаментом щодо порушень вимог законодавства на об'єкті за вказаною адресою, не проводилась.
5. Позиція суду.
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Зазначене викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які звертає увагу Скаржник, зокрема від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на які вказує скаржник, зазначено, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, на які наголошує Скаржник). Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, на які звертає увагу Скаржник).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
У даній справі прокурором поданий позов в особі Одеської міської ради у зв'язку з тим, що остання, як орган уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи проінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює такий захист.
Листом № 52-9256ВИХ-25 від 27.06.2025 Приморська окружна прокуратура звернулася до Одеської міської ради, в якому просила в розумний строк надати інформацію чи вживались та чи планують вживатись Одеською міською радою заходи позовного характеру щодо звернення до суду стосовно існування зареєстрованого права власності на допоміжну будівлю нежитлову будівлю загальною площею 10, 9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1 за ОСОБА_1 з огляду на приписи ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.
У порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про пред'явлення позову в його інтересах до ФОП Тющенко В.М. про скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, у прокурора, відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.
Щодо позовних вимог прокурора.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно зі ст. 80 ЗК України є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті (ч. 1 ст. 120 ЗК України).
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
У відповідності до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У відповідності до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
За положеннями п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.20216 № 553) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів (п. 41 Порядку).
У відповідності до п. 42 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Згідно з п. 3.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773 в редакції від 08.10.2012 не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року.
У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) адресою об'єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об'єкта та визначення місця його розташування на місцевості. Адреса присвоюється об'єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Адреса (крім реквізиту, визначеного пунктом 10 частини четвертої цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адреси у строк, визначений цією статтею (ч. 5 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора Лиманської селищною ради Роздільнянського району Одеської області Карпенка А.А. від 22.10.2021 № 61069188 за Тющенком В.М. зареєстровано право власності на допоміжну будівлю нежитлову будівлю, загальною площею 10,9 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1 (РНОНМ 2484556551100, номер відомостей про речове право 44583311).
Державна реєстрація допоміжної будівлі нежитлової будівлі відбулася на підставі довідки, серія та номер: б/н, видавник: ТОВ «АРХБУД ІНЖИНІРИНГ» та технічного паспорту серія та номер: ТІ01:7232-9195- 4138-5027, виданий 18.10.2021, видавник: ЄДЕССБ.
Водночас, технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об'єкта, та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо), сам технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації.
Довідка, надана реєстратору, також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомості.
За інформацією Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради рішення про передачу у власність або користування (оренду) земельної ділянки за адресою м. Одеса, вул. Новосельського, 101, 101/1 Одеською міською радою не приймались.
За інформацією Комунального підприємства «Право» Одеської міської ради в Адресному реєстрі міста Одеси адреса: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1 - відсутня, резервування вказаної адреси відповідно до Положення про Адресний реєстр міста Одеси, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 № 809, не здійснювалось, а відповідна довідка з Адресного реєстру міста Одеси не видавалась.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою - власником. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо вона набула майно у власність законно.
Отже, реєстрацію права власності за відповідачем здійснено із використанням недостовірних відомостей та за відсутності обов'язкових документів, визначених п. п. 41, 42 Порядку, та у порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Проведена державна реєстрація права власності на допоміжну будівлю - нежитлову будівлю на земельній ділянці, що є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, яка наділена повноваженнями власника цієї земельної ділянки (та яка не приймала рішення про передачу такої земельної ділянки у власність або користування з метою її забудови), за відповідачем надає йому привілейованого права користування цією землею та виключає можливість використання та розпорядження власником земельної ділянки в особі уповноваженого органу земельною ділянкою виключно в інтересах територіальної громади.
З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод позивачу в особі Одеської міської ради у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права приватної власності за відповідачем, відомості про яку містяться у Державному реєстрі речових прав.
З'ясувавши викладені обставини, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні подані сторонами в установленому ГПК України порядку докази, оцінивши аргументи учасників справи, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що з урахуванням вимог ст. ст. 13, 42, 80, 118, 165, 178, 202, 210 докази не подані у встановлені ГПК або судом строки, та які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судом рішення.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 219, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 14, 19 кв.м., розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 101/1, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на об'єкт нерухомого майна - допоміжну будівлю нежитлову будівлю, загальною площею 10, 9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (РНОНМ 2484556551100, номер відомостей про речове право 44583311).
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тющенка Віталія Михайловича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; ідентифікаційний код юридичної особи: 03528552) судовий збір в сумі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) та витрати за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1514 грн (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень).
4. Заходи забезпечення позову, вжиті у відповідності до ухвали Господарського суду Одеської області від 22.08.2025, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 10 грудня 2025 року.
Суддя О.О. Мусієнко