65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"09" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3993/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676)
до відповідача - Релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ЦЕРКВИ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН - БАПТИСТІВ "ВІДРОДЖЕННЯ" селища Шевченко-3 м. Одеси» (65066, Одеська обл., м. Одеса, с. Шевченко-3, вул. Перемоги, буд. 30; код ЄДРПОУ 23992659)
про стягнення 68 965,95 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ЦЕРКВИ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН - БАПТИСТІВ "ВІДРОДЖЕННЯ" селища Шевченко-3 м. Одеси» (далі - відповідач, Релігійна організація) про стягнення 68 965,95 грн, з яких: 45 975,41 грн основного боргу; 12 694,77 грн пені; 2 130,04 грн 3% річних; 8 165,73 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором постачання природного газу № 2302268-РО від 20.02.2023. Вказує, що на виконання умов Договору, протягом лютого 2023 р. - квітня 2024 р., відповідачу було передано у власність природний газ на загальну суму 135 857,78 грн. Зазначає, що відповідач розрахувався за природний газ, поставлений протягом лютого 2023 р. - грудня 2023 р., проте, не здійснив оплату природного газу, поставленого в період з січня 2024 р. по квітень 2024 р. Стверджує, що направляв на електронну пошту відповідача акти приймання-передачі природного газу за зазначений період поставки, однак не всі акти були повернуті на адресу позивача.
Отже, як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснив частково, лише на суму 89 882,37 грн, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору, у зв'язку з чим сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем складає 45 975,41 грн. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач в порядку п. 7.2. Договору та ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення 12 694,77 грн пені, 2 130,04 грн 3% річних та 8 165,73 грн інфляційних втрат.
Ухвалою від 06.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3993/25, справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки для подачі до суду заяв по суті справи в порядку ст. 165-167 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
10.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію мотивує незгодою із розміром спірної заборгованості та її розрахунком, наявністю переплати за поставлений позивачем природний газ, яка станом на кінець 2023 року становила 35 878,88 грн. При цьому зазначає, що протягом січня-квітня 2024 року використав 891 куб.м газу на суму 14 751,29 грн, а фактично сплатив 14 054,16 грн. Відтак вважає, що має перед позивачем заборгованість на суму 697,10 грн. Через відсутність простроченої заборгованості, на думку відповідача, позовні вимоги про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат є неправомірними. На підтвердження своїх міркувань, які стосуються незгоди із розрахунком заборгованості, доводячи суперечливість обсягів газу, зазначених у наданих позивачем актах приймання-передачі природного газу, відповідач разом із відзивом надав до суду акти приймання-передачі природного газу, які підписано ним та іншим його контрагентом - АТ «ОДЕСАГАЗ».
17.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наводить додаткові аргументи щодо обґрунтованості позовних вимог, а позицію відповідача, який надає до суду акти приймання-передачі, підписаних з Оператором ГРМ - АТ «ОДЕСАГАЗ», вважає незрозумілою. Крім того, покликаючись на п. 7 глави 3 розд. ІХ Кодексу ГРС, позивач зазначає, що за наявності розбіжностей у частині визначення об'єму та/або обсягу спожитого (розподіленого) природного газу, вони підлягають урегулюванню відповідно до умов договору розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку; до вирішення цього питання об'єм (обсяг) спожитого (розподіленого) природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ. Наголошує, що питання коригування спожитих обсягів газу залежить виключно від своєчасного реагування споживача шляхом його звернення до Оператора ГРМ, з метою коригування розподілених обсягів природного газу. Позивач стверджує, що він, як постачальник, жодним чином не впливає на відомості Інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС, який за участю Оператора ГРМ заповнює інформаційний ресурс даними і несе за це відповідальність, разом зі споживачем.
Правом на подання до суду заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
20.02.2023 між Товариством, як постачальником, та Релігійною організацією, як споживачем, укладено Договір постачання природного газу № 2302268-РО (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Згідно п.п. 1.4., 1.5. Договору споживач підтвердив та гарантував, що на момент підписання Договору, споживач має укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та Оператором ГРМ та присвоєний останнім персональний ЕІС-код. Розподіл природного газу здійснює АТ «ОДЕСАГАЗ», з яким споживач уклав відповідний договір.
В п. 2.1. Договору сторони узгодили кількість замовленого споживачем обсягу природного газу на 2023 рік, в тому числі по місяцям.
Підписанням Договору споживач надав згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3. Договору).
Відповідно до п. 2.4. Договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.
Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим Договором.
В будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.
Згідно з п. 3.1 Договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.4. Договору постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.
На підставі п. 3.5 Договору приймання передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання передачі газу.
Підпунктами 3.5.1.-3.5.4. п. 3.5. Договору визначено наступне:
- споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що укладений між Оператором(ами) ГРМ та або/Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ;
- на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником постачальника;
- споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання;
- у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору.
Згідно з п. 4.1. Договору ціна природного газу за 1000 куб.м газу з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу становить 16 553,89 грн.
Договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині поставки до 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 13.1. Договору).
26.12.2023 сторони підписали Додаткову угоду № 1-24 до Договору, якою внесли зміни до п. 13.1. Договору та виклали його в наступній редакції: « 13.1. Даний Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до "15" квітня 2024 р. (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження Договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору…».
Цією ж додатковою угодою сторони доповнили п. 2.1. Договору обсягами постачання природного газу, замовленими споживачем на період з січня по квітень 2024 року.
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов пп. 3.5.4. п. 3.5. Договору.
У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу; 4) у четверту чергу компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу (п. 5.4 Договору).
Відповідно до п. 7.2. Договору в разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
В розділі 14 Договору зазначені адреси та реквізити сторін. У цьому ж розділі Договору міститься код ЕІС споживача - 56XS0000NRKIB005.
На виконання умов Договору, протягом лютого 2023 р. - квітня 2024 р. позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 135 857,78 грн, що підтверджується в сукупності наступними доказами:
- копіями листів оператора ГТС від 01.08.2025 № ТОВВИХ-25-11910 та від 23.09.2025 № ТОВВИХ-25-14806 (а.с. 11 (зворот)-14; 17(зворот)-21);
- інформацією щодо остаточних алокацій відборів відповідача за період червень 2023 р., грудень 2023 р. - квітень 2024 р. (а.с. 14 (зворот)-15; 21 (зворот)-22);
- копіями актів приймання-передачі природного газу за лютий 2023 р. від 28.02.2023 на суму 46 400,54 грн, за березень 2023 р. від 31.03.2023 на суму 14 716,42 грн, за квітень 2023 р. від 18.05.2023 на суму 6 853,31 грн, за травень 2023 р. від 31.05.2023 на суму 1 125,67 грн, за червень 2023 р. від 30.06.2023 на суму 248,30 грн, за липень 2023 р. від 31.07.2023 на суму 380,74 грн, за серпень 2023 р. від 31.08.2023 на суму 678,71 грн, за вересень 2023 р. від 30.09.2023 на суму 380,74 грн, за жовтень 2023 р. від 31.10.2023 на суму 446,95 грн, за листопад 2023 р. від 30.11.2023 на суму 1 258,09 грн, за грудень 2023 р. від 31.12.2023 на суму 15 395,12 грн; за січень 2024 р. від 31.01.2024 на суму 22 827,82 грн, за лютий 2024 р. від 29.02.2024 на суму 11 240,10 грн; за березень 2024 р. від 31.03.2024 на суму 10 031,66 грн, за квітень 2024 р. від 30.04.2024 на суму 3 873,61 грн (а.с. 45-56).
Як зазначає позивач, відповідач розрахувався за природний газ, поставлений в період з лютого 2023 р. по грудень 2023 р., сплативши позивачу грошові кошти в загальній сумі 89 882,37 грн, що підтверджується інформацією про надходження від споживача коштів, підписаною фінансовим директором ТОВ «Газопостачальна компанія «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ», реєстрами платіжних документів, платіжними інструкціями та розрахунком суми основного боргу (а.с. 23-29, 43).
Разом з тим позивач стверджує, що відповідач не здійснив оплату газу на суму 45 975,41 грн, поставленого протягом січня-квітня 2024 р.
Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 45 975,41 грн основного боргу за природний газ, 12 694,77 грн пені, 2 130,04 грн 3% річних та 8 165,73 грн інфляційних втрат.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір постачання природного газу № 2302268-РО від 20.02.2023 з додатковою угодою № 1-24 від 26.12.2023 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг у сфері постачання газу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч. 3 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Відповідно до ст. 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд встановив, що на виконання умов Договору, протягом лютого 2023 р. - квітня 2024 р. позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 135 857,78 грн, що підтверджується в сукупності наступними доказами:
- копіями листів оператора ГТС від 01.08.2025 № ТОВВИХ-25-11910 та від 23.09.2025 № ТОВВИХ-25-14806 (а.с. 11 (зворот)-14; 17(зворот)-21);
- інформацією щодо остаточних алокацій відборів відповідача за період червень 2023 р., грудень 2023 р. - квітень 2024 р. (а.с. 14 (зворот)-15; 21 (зворот)-22);
- копіями актів приймання-передачі природного газу за лютий 2023 р. від 28.02.2023 на суму 46 400,54 грн, за березень 2023 р. від 31.03.2023 на суму 14 716,42 грн, за квітень 2023 р. від 18.05.2023 на суму 6 853,31 грн, за травень 2023 р. від 31.05.2023 на суму 1 125,67 грн, за червень 2023 р. від 30.06.2023 на суму 248,30 грн, за липень 2023 р. від 31.07.2023 на суму 380,74 грн, за серпень 2023 р. від 31.08.2023 на суму 678,71 грн, за вересень 2023 р. від 30.09.2023 на суму 380,74 грн, за жовтень 2023 р. від 31.10.2023 на суму 446,95 грн, за листопад 2023 р. від 30.11.2023 на суму 1 258,09 грн, за грудень 2023 р. від 31.12.2023 на суму 15 395,12 грн; за січень 2024 р. від 31.01.2024 на суму 22 827,82 грн, за лютий 2024 р. від 29.02.2024 на суму 11 240,10 грн; за березень 2024 р. від 31.03.2024 на суму 10 031,66 грн, за квітень 2024 р. від 30.04.2024 на суму 3 873,61 грн (а.с. 45-56).
Як свідчать матеріали справи, відповідач розрахувався за природний газ, поставлений в період з лютого 2023 р. по грудень 2023 р., сплативши позивачу грошові кошти в загальній сумі 89 882,37 грн, що підтверджується інформацією про надходження від споживача коштів, підписаною фінансовим директором ТОВ «Газопостачальна компанія «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ», реєстрами платіжних документів, платіжними інструкціями та розрахунком суми основного боргу (а.с. 23-29, 43).
Разом з тим позивач стверджує, що відповідач не здійснив оплату газу на суму 45 975,41 грн, поставленого протягом січня-квітня 2024 р.
Матеріалами справи підтверджується, що акти приймання-передачі природного газу, поставленого протягом спірного періоду, позивач направляв відповідачу на електронну пошту, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 52 (зворот), 54, 55, 56).
Відповідач заперечує обсяги постачання природного газу, які вказані у наданих позивачем актах приймання-передачі та стверджує, що протягом січня-квітня 2024 року використав всього 891 куб.м газу на суму 14 751,29 грн. Вказані обставини відповідач доводить актами від 31.01.2024, від 29.02.2024, від 31.03.2024 та від 30.04.2024, які підписані між ним та Оператором ГРМ - ТОВ «ОДЕСАГАЗ» (а.с. 104, 109, 111, 114).
З цього приводу суд вважає за доцільне звернутися до умов укладеного між позивачем та відповідачем Договору постачання природного газу № 2302268-РО від 20.02.2023, які містяться у розд. 3 цього Договору «Порядок та умови передачі природного газу», а саме:
- приймання передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання передачі газу (п. 3.5.);
- споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що укладений між Оператором(ами) ГРМ та або/Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (пп. 3.5.1. п. 3.5.);
- на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником постачальника (пп. 3.5.2. п. 3.5.);
- споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пп. 3.5.3. п. 3.5.);
- у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (пп. 3.5.4. п. 3.5.).
Так, вищевказані положення Договору свідчать про те, що у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, сторони дійшли згоди, що обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору.
Як вже було зазначено, листами від 01.08.2025 № ТОВВИХ-25-11910 та від 23.09.2025 № ТОВВИХ-25-14806 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на адвокатські запити представника позивача надав інформацію про обсяги природного газу, які використані відповідачем та внесені в алокацію постачальника - ТОВ «Газопостачальна компанія «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ».
Згідно цієї інформації, відповідач використав такі обсяги природного газу:
- з 01.01.2024 по 31.01.2024 - 1379,00 куб.м;
- з 01.02.2024 по 29.02.2024 - 679,00 куб.м;
- з 01.03.2024 по 31.03.2024 - 606,00 куб.м;
- з 01.04.2024 по 15.04.2024 - 234,00 куб.м.
Аналогічні обсяги визначені в актах приймання-передачі природного газу за січень, лютий, березень та квітень 2024 р., які позивач направляв відповідачу та на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.
Відомості Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів, надані Оператором ГТС в додаток до вищезазначених листів, є належними та допустимими доказами споживання відповідачем саме того обсягу природного газу, про який зазначає позивач.
Щодо наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу, в яких невідомою особою та без жодного обґрунтування закреслено обсяги споживання, вартість природного газу та інші дані (а.с. 51 (зворот), 53, 103, 107), суд зазначає, що виправлення у первинних документах будь-яких даних може та повинне здійснюватися шляхом укладення додаткових угод, зауважень до актів, складення коригуючих актів тощо, однак ні в якому разі не може мати місце звичайне перекреслювання та виправлення відомостей, вказаних у первинній документації.
Доводи відповідача щодо наявності переплати у розмірі 35 878,88 грн станом на кінець 2023 року не знайшли свого підтвердження.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що протягом спірного періоду (січень-квітень 2024 р.) позивач поставив відповідачу 2 898 куб.м природного газу на суму 47 973,19 грн, за який відповідач розрахувався лише частково - на суму 1 997,78 грн, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 45 975,41 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов'язаний, зокрема забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Пунктом 5.1 Договору сторони узгодили, що оплата за природний газ за розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов пп. 3.5.4. п. 3.5. Договору.
За таких обставин, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов Договору, суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем оплати за поставлений природний газ є таким, що настав.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статей 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 45 975,41 грн основного боргу підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Суд встановив, що протягом усього строку дії Договору відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо своєчасної сплати заборгованості за природний газ, у зв'язку з чим позивач, крім основного боргу, нарахував та заявив до стягнення 12 694,77 грн пені, 2 130,04 грн 3% річних та 8 165,73 грн інфляційних втрат.
Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 130,04 грн 3% річних та 8 165,73 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Щодо пені суд зазначає наступне.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на порушення відповідачем свого обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу, суд зазначає, що позивач цілком правомірно нараховує пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок пені, суд встановив його правильність та обґрунтованість.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 12 694,77 грн пені, суд водночас вбачає наявність підстав для зменшення її розміру на 50%, тобто до 6 347,39 грн, з огляду на наступне.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Слід зазначити, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду та суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, суд враховує:
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору;
- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання;
- сутність правового інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та суми інфляційних втрат;
- з урахуванням конкретних обставин в їх сукупності, зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 45 975,41 грн основного боргу, 6 347,39 грн пені, 2 130,04 грн 3% річних та 8 165,73 грн інфляційних втрат.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постановах від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Відтак, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ЦЕРКВИ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН - БАПТИСТІВ "ВІДРОДЖЕННЯ" селища Шевченко-3 м. Одеси» (65066, Одеська обл., м. Одеса, с. Шевченко-3, вул. Перемоги, буд. 30; код ЄДРПОУ 23992659) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676) 45 975,41 грн основного боргу, 6 347,39 грн пені, 2 130,04 грн 3% річних, 8 165,73 грн інфляційних втрат, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 09 грудня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков