Справа № 127/37318/24
Провадження № 2/127/5475/24
08 грудня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Петуховій Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квартал - 7» про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення,
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Руденко О.С. звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_2 та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квартал - 7» з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою.
Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 перебував у заресстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 15 квітня 2015 року по 30 січня 2024 року.
Рішенням Вінницького міського суду від 30 січня 2024 року шлюб між ними розірвано. Під час спільного проживання однією сім'єю разом із дітьми ОСОБА_1 га ОСОБА_2 проживали за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі право власності на яку було зареєстровано на колишню дружину.
Зареєстроване місце проживання позивача з 28.08.2015 року також значиться за цією адресою. Після початку вторгнення росії відповідачка разом із дітьми виїхала з території України та на сьогодні не повернулась. Позивач продовжував проживати за тією ж адресою та користуватись майном.
09 листопада 2024 року повернувшись з відрядження ОСОБА_1 виявив, що замки в квартирі змінені а сама квартира опечатана Головою ОСББ «КВАРТАЛ-7» Годз Я. (Відповідач-2).
В розмові голова ОСББ підтвердив як факт заміни замків так і опечатування квартири. Таким чином Відповідачі не визнають та порушують право позивача на користування квартирою, що є недопустимим та незаконним.
На підставі вищевикладеного позивач просить усунути перешкоди в користуванні квартирою, шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_2 а також стягнути судові витрати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2024 справу № 127/37318/24 передано на розгляд судді Вінницького міського суду Вінницької області Короля О.П.
Ухвалою суду 22.11.2025 призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
12.12.2024 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Байдак В.Г. подав відзив на позовну заяву. Вважає що позов ОСОБА_1 є недоведеним, не обґрунтованим достатнім та допустимим доказам, а тому в його задоволенні слід відмовити. Позивач був зареєстрований у вказаній квартирі, але з початку 2022 року в квартирі не проживав, нею не користувався, квартирну плату та комунальні послуги не сплачував, однак в квартирі залишались його особисті речі. На неодноразові пропозиції знятись з реєстрації в квартирі, забрати свої особисті речі ОСОБА_1 не реагував, тому за заявою власника квартири ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_3 від 24.10.2024 про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про зняття з реєстрації місця проживання. Тому твердження позивача про те, що відповідно до виомг ст.ст. 9, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України він має право на користування займаними житловими приміщеннями в квартирі АДРЕСА_3 , є безпідставними та не відповідають вимогам закону, а тому втратив право користування вказаним житловим приміщенням.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду Вінницького міського суду Вінницької області Цибка О.В. від 11.06.2025 №155/25 цивільну справу № 127/37318/24 передано на повторний автоматизований розподіл, у зв'язку з звільненням з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_5 на підставі заяви про відставку.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 справу № 127/37318/25 передано на розгляд судді Вінницького міського суду Вінницької області Жмудю О.О.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.06.2025 цивільну справу прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено в порядку загального позовного провадження,призначено підготовче засідання.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.08.2025 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання сторони не з'явились.
Представник позивача адвокат Руденко О.С. подав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовольнити.
Представник відповідачки адвокат Сахарова М.А. подала клопотання про розгляд справи без участі сторони відповідача, в задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Представник відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квартал - 7» в судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку, встановленому законодавстовом. Правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30.01.2024 (справа №127/26068/23) розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 квітня 2015 року в Управління внутрішніх справ провінції Фудзян, Китайської Народної Республіки (а.с. 10-12).
Сторони мають спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 30-31).
Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстрована квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.12.2024, індексний номер: 18143529 (а.с.13-14).
Відповідно до копії посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 28.08.2015 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
На підставі рішення про зняття з реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 13.11.2024 ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34-36).
До матеріалів справи додано фото, на якому відображаються двері, до яких прикріплено записку наступного змісту: «Квартира опечатана ОСББ Голова ОСББ Годз Ярослав» (а.с.15).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК України та ЦК України можна зробити такі висновки: у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні із власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
У постановах від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19-ц (провадження № 61-16974св20), від 31 травня 2021 року у справі № 310/1912/19 (провадження № 61-3370св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 643/2443/17 (провадження № 61-1731св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що у разі виникнення спору між власником та членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.06.2023 у справі №644/6352/20 (провадження 61-1325ск23).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживав у квартирі відповідача як член сім'ї на підставі шлюбу. Шлюб між сторонами розірвано. Доказів того, що після розірвання шлюбу сторони підтримували сімейні відносини або що між ними був укладений будь-який договір про користування житлом, позивачем не надано.
Позивач не довів наявності обставин, які б свідчили про необхідність збереження за ним права користування житлом колишнього подружжя (тяжкі захворювання, відсутність можливості самостійного забезпечення житлом, спільно вкладені значні кошти у житло тощо).
Сам факт зняття з реєстрації чи заміни замків не створює підстав для вселення, якщо право користування житлом припинилося.
Згідно із вимогами статей 76, 77, 79, 80 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оскільки позивач на виконання свого процесуального обов'язку не надав належних, і допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду стягненню з відповідачів не підлягають.
Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.
Керуючись ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 319, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 61, 71, ч. 2 ст. 107 Житлового кодексу України, ст.ст. 2, 12-13, 76-81, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квартал - 7» про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду.
Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квартал - 7», код ЄДРПОУ 39449428, адреса: вул. Київська, буд. 29, корп. 7, кв. 11, м. Вінниця.
Повний текст рішення складено 08.12.2025.
Суддя О.О. Жмудь