Справа № 127/36948/25
Провадження № 2-а/127/363/25
08 грудня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Іщук Т. П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача та просив скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_2 №R203333 від 18 листопада 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн, а провадження у справі закрити.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . 14 листопада 2025 року в застосунку «Резерв+» він виявив запис про перебування в розшуку з причини «не прибули за повісткою до ТЦК та СП». На титульній сторінці зазначалося: «ТЦК та СП 14 листопада 2025 року звернувся до Нацполіції для доставки вас для складання протоколу. Причина: не прибули за повісткою». У розділі «Штрафи онлайн» йому стало доступним подання заяви для винесення постанови, що він і зробив 15 листопада 2025 року.
18 листопада 2025 року відповідачем було винесено оскаржувану постанову, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені в повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Позивач вважає цю постанову протиправною та зазначає, що відповідач під час збирання та підготовки матеріалів справи порушив гарантії, передбачені ч.1 ст. 268 КУпАП, а саме його право на ознайомлення з матеріалами справи та отримання достатнього часу для підготовки заперечень. Це призвело до порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності та свідчить про незаконність оскаржуваної постанови, якою не доведено наявність складу адміністративного правопорушення.
Також, матеріали справи не містять жодних доказів події правопорушення. У постанові відсутні посилання на документи, які підтверджували б факт порушення, а також відсутні будь-які докази вручення йому повістки. Немає підпису про отримання, відеозапису вручення або відмови, даних поштового оператора чи будь-яких інших підтверджень. Вказані докази відсутні, оскільки фактично повістку йому не вручали, і жодних відомостей про її вручення не існує. Крім того, у постанові не зазначено номер повістки, не вказано місце, дату й час явки, а також не наведено конкретного пункту чи статті Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який він недотримався чи порушив. Порушення положень постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року також не відображено.
Також вказує, що матеріали справи не містять доказів наявності умислу у його діях та не підтверджують факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Враховуючи реальну можливість Держателя Реєстру отримувати його персональні дані з інших державних реєстрів, застосування ст.210 та 210-1 КУпАП відповідно до Примітки до статті є неможливим, що також свідчить про протиправність притягнення його до відповідальності.
Що стосується подання ним 15 листопада 2025 року заяви через застосунок «Резерв+», вказані дії не можуть розцінюватися як визнання вини, так як він подав цю заяву виключно з метою усунення помилкового запису про розшук, оскільки іншого способу його видалення не існувало. Натомість відповідач повинен був закрити провадження у справі через відсутність доказів направлення та вручення йому повістки, однак вказані дії вчинено не було. Отже, уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст. 252 КпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 286 КАС України, без виклику учасників справи на підставі матеріалів справи (у письмовому провадженні). Роз'яснено відповідачу право та порядок подачі відзиву, встановлено строк подачі суду відзиву на позовну заяву та доказів по справі.
Відповідач своїм правом на відзив не скористався. При цьому, відповідач був повідомлений про розгляд справи, ухвалу суду отримав у електронний кабінет, що підтверджується повідомленням про доставку до електронного кабінету 29 листопада 2025 року о 01:20:01 год, а копію позовної заяви та доданих до неї документів - 25 листопада 2025 року о 10:46, що підтверджується квитанцією №5167213.
Враховуючи вищевикладене та положення ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Згідно з ст. 9, 77 КАС України розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, вільності та свободи у поданні суду доказів в обґрунтування свої вимог та заперечень та доведенні перед судом в їх переконливості; однак, у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом установлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 як військовозобов'язаний, звання рядовий солдат, ВОС900025-А, найменування посади і військово-облікової спеціальності (посадова кваліфікація) - бухгалтер, бухгалтерського обліку (копія військового квитка серії НОМЕР_1 від 02 березня 2012 року, а.с.16-19).
14 листопада 2025 року ТЦК та СП звернулось до Національної поліції із запитом щодо доставки ОСОБА_1 для складання протоколу про порушення правил військового обліку. Причина: «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», що підтверджується скріншотом із застосунку «Резерв+» (а.с.14-15).
ОСОБА_1 через застосунок «Резерв+» звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою в якій зазначив, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: він не прибув за повісткою до ТЦК та СП, чим порушив вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачена статтею 210-1 КУпАП. Факт вчинення ним адміністративного правопорушення визнає та надає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності (а.с.14).
18 листопада 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, виніс постанову №R203333, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн. Як зазначено в постанові: «За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.» (а.с.13).
Вирішуючи даний спір та оцінюючи оскаржувану постанову на предмет правомірної поведінки, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в ч.1 статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п.1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Судом установлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не прибуття за викликом до ТЦК та СП.
Як слідує з оскаржуваної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за не виконання ним вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та його дії кваліфіковані за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18 березня 2014 року наголосив Верховний Суд України у постанові від 30 травня 2018 року в справі №521/12726/16-ц.
Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Отже з 18 березня 2014 року в Україні діє особливий період.
Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210-1КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Тобто, диспозиція ст.210-1КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивача зазначає, що він не був належним чином повідомлений про виклик до територіального центру комплектування, а фактично дізнався із застосунку «Резерв+» в якому зазначено про розшук його ТЦК.
Отже, спірним питанням у даному випадку є питання здійснення відповідачем належного виклику позивача до ТЦК та СП.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Відповідно до п.28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до п. 41 Порядку, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Зі змісту наведеного положення слідує, що у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку резервіст або військовозобов'язаний вважається належним чином оповіщеним про виклик до районного (міського) ТЦК у разі проставлення у поштовому повідомленні: (І) відмітки про отримання особою відправлення; (ІІ) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК під час уточнення своїх облікових даних або (ІІІ) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
У разі вручення повістки представником, який уповноважений вручати повістку, підтвердженням її отримання може бути: особистий підпис особи, відеозапис факту вручення або ознайомлення з її змістом, а також акт про відмову від отримання повістки, оформлений разом із відеозаписом, чи фіксація відмови резервіста або військовозобов'язаного від спілкування з уповноваженою особою, що вручає повістки.
Отже, у цій справі до предмету доказування входить, зокрема, встановлення порядку оповіщення позивача про необхідність з'явитись до ТЦК (докази надсилання повідомлення, її отримання, неотримання, причини неотримання, тощо), зокрема, дотримання пункту 41 Порядку.
Однак в оскаржуваній постанові не зазначено як здійснювалось оповіщення позивача особисто чи поштовими засобами зв'язку. Не зазначено місце, день і час явки за викликом, мету виклику. Не зазначено номеру та дати повістки, яка була сформована та направлена співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім'я ОСОБА_1 . Якщо повістка вручалась представником, який уповноважений вручати повістку, то оскаржувана постанова повинна містити посилання на фото, відеодокази її вручення ОСОБА_1 або акт відмови від отримання останнім повістки з відеозаписом, чи фіксацію відмови військовозобов'язаного від спілкування з уповноваженою особою, що вручає повістки. Однак таких відомостей не містить.
Якщо оповіщення здійснювалось поштовими засобами зв'язку, то повинна містити дату та номера поштового відправлення АТ "УКРПОШТА", яким було відправлено повістку, адресу на яку було направлено повістку, дату належного підтвердження оповіщення військовозобов'язаного, що є основним доказом для підтвердження вини ОСОБА_1 . Однак і цих відомостей не містить
Слід зазначити, що матеріали справи не містять жодного доказу щодо надсилання відповідного оповіщення позивачу (поштове повідомлення про вручення), що виключає можливість встановлення відповідного факту. Натомість позивач відповідну обставину заперечує. Суд також виходить з того, що у разі не оповіщення або ж повернення відповідного відправлення через невручення, указана обставина не може бути підтверджена жодним доказом зі сторони позивача, а тому обставину належного оповіщення має доводити саме відповідач.
Не конкретизовано і норму статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який відповідач ОСОБА_1 , на думку відповідача, недотримався чи порушив.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У той же час, у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспані» від 06 грудня 1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року в справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Взявши до уваги вищевказане, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено порушення ОСОБА_1 вимог 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та як наслідок, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд надав відповідачу можливість подати відзив на позов та, ураховуючи принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України), зобов'язав його надати документи, які передували та/або були підставою складення оскаржуваної постанови.
Відповідач ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року отримав у електронний кабінет, що підтверджується повідомленням про доставку до електронного кабінету від 29 листопада 2025 року.
Крім того, 25 листопада 2025 року позивач теж надіслав відповідачу, а останній отримав позовну заяву та додані до неї документи, що підтверджується квитанцією №5167213 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Водночас відповідач не надав суду ані відзиву на позов, ані витребуваних документів.
За таких обставин, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності доказів його належного оповіщення про необхідність з'явитись до ТЦК є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав. Неподання останнім відзиву на позов без поважних причин у цьому випадку кваліфікується як визнання позову.
Що стосується інших доводів позивача, в тому числі і стосовно пропущення строку накладення адміністративного стягнення, суд позбавлений можливості надати їм оцінки через ненадання їх суду відповідачем.
Щодо твердження позивача, що відповідач під час збирання та підготовки матеріалів справи порушив гарантії, передбачені ч. 1 ст. 268 КУпАП, а саме його право на ознайомлення з матеріалами справи та отримання достатнього часу для підготовки заперечень, суд оцінює критично. Зокрема, позивачем було надіслано відповідачу заяву про розгляд справи у його відсутність, в якій він визнає факт вчинення адміністративного правопорушення та надає згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. Доказів того, що позивач звертався до відповідача із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, суду надано не було.
Разом з тим, суд зазначає, що сам факт визнання вини не звільняє відповідача від обов'язку доведення обставин, на які він посилається як на підставу для притягнення позивача до відповідальності. Визнання вини не може розцінюватися як безумовне підтвердження всіх фактичних даних, викладених у оскаржуваній постанові, оскільки доказування у справах про притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на принципах об'єктивності, повноти та достатності доказів.
Суд також звертає увагу, що принцип верховенства права передбачає необхідність забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справи, який неможливий без ретельного дослідження всіх доказів. Формальний підхід до встановлення факту вчинення правопорушення створює ризик ухвалення необґрунтованого рішення, що суперечить як вимогам законодавства, так і практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи встановлені судом обставини, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, постанову слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 210, 245, 247, 251, 252, 258, 268, 280, 283 КУпАП, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України «Про оборону України», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ст. 2, 4, 9, 72, 73, 77, 78, 79, 90, 139, 159, 246, 255, 286 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати постанову начальника постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №R203333 від 18 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Суддя: