15 серпня 2025 року Справа № 915/374/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика “Текстиль-2000», вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 12-А, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 37436574)
до відповідача держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житна, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фізична особа-підприємець Саф'яненко Андрій Вікторович, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 25 222 290, 81 грн.
Представники учасників справи в судове засідання не з'явились
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика “Текстиль-2000» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації матеріальну шкоду в розмірі 25 222 290, 81 грн., що еквівалентно 689 725, 36 доларам США.
Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 104 800, 00 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 02.05.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2025 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ФОП Саф'яненко Андрія Вікторовича. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 06.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 15.08.2025.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання 15.08.2025 року не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином в порядку ст. 120 ГПК України, що підтверджується повідомленням про вручення.
15.08.2025 до Господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява (вх. № 11813/25 від 15.08.2025), в якій позивач просив суд розглянути справу без участі представника позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача та можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Третя особа явку повноважного представника в жодне підготовче/судове засідання не забезпечила. Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2025 та від 06.06.2025 направлені на адресу третьої особи Фізичної особи-підприємця Саф'яненко Андрія Вікторовича, АДРЕСА_1 , повернуті на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема, місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем) (п. 5 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
В рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України».)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвали Господарського суду Миколаївської області направлені на адресу третьої особи Фізичної особи-підприємця Саф'яненко Андрія Вікторовича, АДРЕСА_1 , яка зазначена у позовній заяві та відомостях з ЄДРЮОФОПГФ.
Водночас судом враховано, що представником третьої особи подано суду письмові пояснення по даній справі, що свідчить про обізнаність третьої особи з судовим провадженням. Явка третьої особи не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи та можливість розгляду справи за відсутності третьої особи.
Повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідач Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації явку повноважного представника в жодне підготовче/судове засідання не забезпечив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992.
Відповідно до ст. 5 Угоди компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Наразі, воєнний стан не скасовано.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта» з 24.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. № 100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Враховуючи вищевикладене, в суду не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв'язку з чим єдиним повідомленням відповідача про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті "Судова влада України".
Судом на офіційній сторінці Господарського суду Миколаївської області веб-порталу "Судова влада України" розміщувались відповідні оголошення щодо розгляду справи № 915/374/25.
Всі процесуальні документи суду по справі № 915/374/25 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу “Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України “Про доступ до судових рішень».
Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про доступ досудових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Крім того, позивач у справі на виконання вимог ухвал суду по даній справі надіслав позовну заяву, ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2025, від 02.05.2025 та від 06.06.2025 з перекладом на російську мову засобами поштового зв'язку АТ “Укрпошта» на адресу посольства Російської Федерації у Польщі, за адресою: ul. Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Rzeczpospolita Polska.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття належних, достатніх та допустимих заходів з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи № 915/374/25.
Як зазначено вище, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 15.08.2025 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову зазначено наступні обставини.
ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» є орендарем адміністративних та виробничих приміщень, що розташовані за адресою Миколаївська обл., с. Мішково-Погорілове, вул. Степова, 1А, на території яких позивач здійснює свою господарську діяльність, згідно договору оренди № 01/10/21 від 01.10.2021, який укладено між ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» та Саф'яненко Андрієм Вікторовичем.
Позивач, здійснюючи свою господарську діяльність на території виробничо-складської бази в орендованих адміністративно-виробничих приміщеннях за адресою: Миколаївська обл., с. Мішково-Погорілове, вул. Степова, 1А, використовував рухоме майно, а саме виробниче обладнання, яке знаходилось у приватній власності позивача.
Позивач зазначає про завдання матеріальної шкоди в розмірі 25 222 290, 81 грн. внаслідок обстрілу збройних сил рф з реактивних систем залпового вогню та артилерії меж населеного пункту с. Мішково-Погорілове Миколаївського району Миколаївської області, внаслідок чого було завдано руйнації та пожежі виробничо-складської бази з господарськими будівлями та спорудами орендованих позивачем приміщень, які належать Саф'яненко Андрію Вікторовичу, та знищено виробниче обладнання, що належить позивачу (внаслідок обстрілу ЗС РФ меж населеного пункту с. Мішково-Погорілове Миколаївського району Миколаївської області 05.03.2022).
Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. 41, 42 Конституції України, ст. 3, 42, 55, 133 ГК України, ст. 11, 15, 16, 22, 84, 317, 321, 386, 1166, 1173, 1174, 1192 ЦК України, ст. 49, 76, 79 ЗУ “Про міжнародне приватне право», ст. 11 Європейської конвенції про імунітети держав від 16.05.1972, ст. 5, 7, 12 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-12/1 від 24.03.2022, параграф 11 Резолюції Ради з прав людини ООН, ухвалена 4 березня 2022 року 49/1 "Становище у сфері прав людини в Україні внаслідок російської агресії» Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, п. 1, 3 Гаазької конвенції Про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, ЗУ “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та судовою практикою.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
2.3. Правова позиція третьої особи.
Третя особа в письмових поясненнях (вх. № 8555/25 від 06.06.2025) просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Третя особа зазначає, що ОСОБА_1 є власником нежитлового об'єкту (виробничо-складської бази) за адресою: вул. Степова, буд. 1А, с. Мішково-Погорілове, Миколаївський (Вітовський) район Миколаївської області на праві приватної власності.
Здійснюючи свою господарську діяльність, третя особа як фізична особа-підприємець, відповідно до свого основного напряму господарської діяльності, передав в строкове платне володіння та користування на умовах договору оренди № 01/10/21 від 01.10.2021, належні йому адміністративні та виробничі приміщення, розташовані за адресою: вул. Степова, буд. 1А, с. Мішково-Погорілове позивачу ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000».
Третя особа зазначає, що 05.03.2022 в результаті артилерійського (ракетного) обстрілу нерухоме майно (виробничо-складська база) була зруйнована (пошкоджена), а також заподіяно матеріальну шкоду рухомому майну (виробниче обладнання) ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000», яке знаходилось в орендованих адміністративно-виробничих приміщеннях за адресою: вул. Степова, буд. 1А, с. Мішково-Погорілове.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.04.2024 ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» було зареєстровано 24.01.2011.
Видами економічної діяльності є:
14.12 Виробництво робочого одягу (основний)
13.92 Виробництво готових текстильних виробів, крім одягу
14.13 Виробництво іншого верхнього одягу
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля
47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами
49.41 Вантажний автомобільний транспорт
47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет
Станом на час звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи місцезнаходженням ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» є: Україна, 54028, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Чорновола В'ячеслава, будинок 12-А.
Відповідно до п. 1.2.1 Статуту повне найменування Товариства англійською мовою - Limited Liability Company Garment Factory «Textile-2000».
Відповідно до п. 3.1 Статуту основна мета діяльності Товариства - виробнича, комерційна і науково-дослідницька діяльність з метою задоволення суспільних потреб у продукції, роботах та послугах, отримання прибутку і реалізації на основі одержаного прибутку соціальних та економічних інтересів учасників та членів трудового колективу Товариства.
Відповідно до п. 3.2 Статуту Товариство має право здійснювати будь-які види господарської діяльності, не заборонені законодавством України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (витяг від 08.09.2021 № 273749873) право власності на об'єкт нерухомого майна виробничо-складську базу, який складається з А-1 - виробничо-складського цеху загальною площею 2045,1 кв.м., Б-2 - Адміністративно-побутової будівлі загальною площею 583,7 кв.м., В - Гаражу, Г - Трансформаторної підстанції, Д - Навісу, № 1,2 - Воріт, № 3,4 - Огорожі; № 5 - Пожежної водойми, № 6 - Очисної споруди побутових стоків, № 7 - Резервуару-випаровувача; І - Покриття; II - Покриття за адресою вул. Степова, б. 1А, с. Мішково-Погорілове, Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області зареєстровано 06.09.2021 за Саф'яненко Андрієм Вікторовичем на праві приватної власності. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2449845748233.
01.10.2021 між ФОП Саф'яненко Андрієм Вікторовичем (орендодавець) та ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» (орендар) було укладено договір № 01/10/21 оренди адміністративних та виробничих приміщень.
Відповідно до п. 1.1 договору відповідно до умов цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування на умовах оренди наступні адміністративні та виробничі приміщення: А-1 - Виробничо-складський цех загальною площею 2045,1 кв,м.; Б-2 - Адміністративно-побутова будівля загальною площею 583,7 кв.м.; В - Гараж; Г - Трансформаторна підстанція; Д - Навіс; № 1,2 - Ворота; № 3,4 -Огорожі; № 5 - Пожежна водойма; № 6 - Очисні споруди побутових стоків; № 7 -Резервуар-випаровувач; І - Покриття; II - Покриття (падалі - Об'єкт оренди), який розташований за адресою: вул. Степова, б. 1А, с. Мішково-Погорілове, Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області.
Відповідно до п. 1.4 договору об'єкт оренди передається орендарю для використання його у відповідності до напрямів його господарської діяльності.
Відповідно до п. 3.1 договору термін оренди становить 2 роки 11 місяців із моменту прийняття орендарем об'єкту оренди за актом прийому-передачі.
Відповідно до п. 3.3 договору у випадку, якщо жодна з сторін за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору не повідомила письмово іншу сторону про намір його розірвати, цей договір вважається автоматично пролонгованим на той самий термін, на тих самих умовах. Кількість таких пролонгацій може бути необмежена, допоки одна із сторін не виявить бажання припинити дію договору.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Суду не подано доказів визнання недійсним або розірвання договору.
Судом встановлено, що позивачу ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» на праві власності належить наступне рухоме майно (обладнання):
1) комплект комп'ютеризованої стьобальної машини RICHPEACE в кількості 1 шт.;
2) швейна машина RICHPEACE (окантовування кромок) в кількості 7 шт.;
3) комплект автоматичної зшивальної машини з 4-хсторонньою кромкою RICHPEACE в кількості 1 шт.;
4) комплект комп'ютеризованої стьобальної машини RICHPEACE одноголова можедь в кількості 1 шт.
5) комплект обладнання для виробництва набивного матеріалу, машини прочісування та розпушування текстильних волокон в кількості 1 шт.;
6) машина нова, промислова, комп'ютеризована, призначена для набивання подушок та ковдр в кількості 1 шт.
Факт придбання вищевказаного майна позивачем підтверджується інвойсами та прибутковими накладними.
Так, відповідно до інвойсу № 090919 від 09.09.2019, оформленим між позивачем (покупець) LТD Garment Factory «Textile-2000» та продавцем Balcan Dis Ticaret Mak.Paz.Hiz.San.Ve. Tic.LTD.STI (Турція), на загальну суму 380 000 Євро позивачем придбано:
- комплект обладнання для виробництва набивного матеріалу (первинна форма текстильних волокон) (новий), що складається з сортувальної машини з вентилятором, для сортування матеріалу по довжині (потужність 4-5,5 кВ), машини прочісування та розпушування текстильних волокон (частково в розібраному стані для зручності транспортування, всі вузли з'єднуються в один вузол між собою) в кількості 1 шт. вартістю 332 500 Євро;
- машина нова, промислова, комп'ютеризована, призначена для набивання подушок та ковдр волокнами штучними текстильними/ синтетичними (потужність 4,5-5кВ, у комплекті набір ЗІП для монтажу та обслуговування) в кількості 1 шт. вартістю 47 500 Євро.
Факт оприбуткування вищезазначеного обладнання підтверджується прибутковою накладною № 1320 від 14.09.2020 на суму 380 000 Євро.
Відповідно до інвойсу № PIRPCQ200110UA від 10.01.2020, оформленого між позивачем (покупець) LТD Garment Factory «Textile-2000» та продавцем Tianjin Reachpeace Trading Company Co., LTD (Китай), на загальну суму 323 978, 00 доларів США, позивачем придбано:
- комплект комп'ютеризованої стьобальної машини RICHPEACE модель RPQC-NM-L1500D-26+25-315X2625-105S50-VR3-NA-3P380 (4452231, 33) в кількості 1 шт. вартістю 144 970, 00 доларів США;
- комплект комп'ютеризованої стьобальної машини RICHPEACE модель RPAS-MH-S4E-3-2800x3000-CS2-CN-3P380 двоголкова цепна стежка кількістю 1 шт. вартістю 89 490, доларів США;
- автоматична бобіна в кількості 1 шт. вартістю 650 доларів США;
- автоматичне обладнання для подачі матеріалу в кількості 1 шт. вартістю 4 600 доларів США;
- швейна машина RICHPEACE (окантовування кромок) модель RР-1510АЕ-7-ТВL одноголова цепна швейна машина для окантовування (181627, 21) в кількості 7 шт. загальною вартістю 41 498 доларів США;
- комплект комп'ютеризованої стьобальної машини RICHPEACE модель RPQE-NМ-SFЕ-166-305x3282.5-В-2СN(50.8)-VR-NA-3P380 одноголкова модель в кількості 1 шт. вартістю 40 500, 00 доларів США;
- автоматична бобіна в кількості 1 шт. вартістю 650 доларів США;
- автоматична намотка для матеріалу в кількості 1 шт. вартістю 1 720 доларів США.
Факт оприбуткування вищезазначеного обладнання підтверджується прибутковою накладною № 357 від 26.03.2021 на суму 323 978, 00 доларів США.
24.02.2022 держава Російська Федерація здійснила повномасштабну збройну агресію проти України і ввела свої війська на її територію.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан на всій території України, який триває на даний час.
Позивач в позовній заяві зазначає, що 05.03.2022 внаслідок артилерійського (ракетного) обстрілу території виробничо-складської бази за адресою вул. Степова, 1А, с. Мішково-Погорілове, Миколаївська обл. було знищено рухоме майно (виробниче обладнання) ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000», яке знаходилось у орендованих позивачем адміністративно-виробничих приміщеннях.
23.06.2022 членами комісії з обстеження та фіксації фактів пошкодження та/або руйнування нерухомого і рухомого майна всіх форм власності та матеріальних цінностей внаслідок збройної агресії Російської Федерації та визначення вартості відновлення пошкоджень та/або руйнувань на території Мішково-Погорілівської громади складено Акт про руйнування майна.
Актом встановлено, що 05.03.2022 о 12 годині 30 хвилин внаслідок артилерійського обстрілу з боку російських військ відбулось пряме влучання у виробничий цех, яким користується ТОВ ШФ “ТЕКСТИЛЬ 2000» на підставі договору оренди. В результаті вибуху снарядів відбулось займання обладнання, готової продукції та сировини згаданої юридичної особи. Обладнання не підлягає відновленню. Повністю знищено близько 10 000 одиниць готової продукції. Приблизна сума збитків становить: 1 400 000 доларів США за курсом НБУ на 23.06.2022.
Додатками до акту є: 1) фото пошкоджень з різних ракурсів; 2) копії документів, що підтверджують право власності на обладнання, продукцію, сировину; 3) перелік знищеного обладнання; 4) перелік найменувань знищеної продукції та сировини.
Відповідно до інформації ГУ ДСНС України у Миколаївській області № 24.01/350 від 30.01.2023, наданої на запит позивача, співробітниками МРУ ГУ ДСНС здійснено виїзд на місце пожежі, яка сталася 05.03.2022 за адресою: Миколаївський район, Мішково-Погорілівська ТГ, село Мішково - Погорілове, вул. Степова, 1 А та відповідно до ПКМУ № 2030 від 26.12.2003 “Про затвердження порядку обліку пожеж та їх наслідків» складено акт про пожежу.
26.01.2023 уповноваженими співробітниками ВЗНС МРУ ГУ ДСНС України у Миколаївській області було складено Акт про пожежу № б/н від 26.01.2023, згідно з яким орієнтовно 05.03.2022 о 14:00 на об'єкті виробнича складська база за адресою Миколаївський район, М-Погорілівська ТГ, с. Мішково - Погорілове, вул. Степова, 1 А виникла пожежа, яку ліквідовано 05.03.2022. Місце виникнення пожежі: основні виробничі приміщення. Ймовірна причина пожежі: потрапляння боєприпасів та їх частин внаслідок бойових дій.
22.04.2022 адвокатом Пірог С.В. ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» направлено на адресу Відділення поліції № 4 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області заяву про вчинення злочину (вих. № 22-04/02 від 22.04.2022).
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.03.2022 за ч. 1 ст. 438 Кримінального Кодексу України слідчим відділу УСБУ в Миколаївській області відкрито кримінальне провадження № 22022150000000031 та встановлено, що невстановлені військовослужбовці збройних сил рф, грубо порушуючи закони та звичаї війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, 05.03.2022 здійснили обстріли з реактивних систем залпового вогню та артилерії меж населеного пункту с. Мішково-Погорілове, Миколаївського району, Миколаївської області, внаслідок чого було завдано майнову шкоду, внаслідок спричиненої руйнації та пожежі виробничо-складської бази з господарськими будівлями та спорудами (с. Мішково-Погорілове вул. Степова буд. 1-а), яка належить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та знищено виробниче обладнання, що належить ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» (код ЄДРПОУ 37436574) за цією ж адресою.
20.04.2023 на замовлення ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» експертом РТПП Миколаївської області Трофимовим І. В. складено Акт № 120-0070 з обстеження (фотофіксації) рухомого майна (виробничого обладнання), знищеного внаслідок збройної агресії російської федерації, а саме артилерійського (ракетного) обстрілу російськими військами та встановлено:
Назва знищеного майна: виробниче обладнання.
Повна адреса розташування знищеного майна: Миколаївська область, село Мішково - Погорілове, вул. Степова, 1 А.
Правовий режим права власності: знаходиться у приватній власності ТОВ Швейна фабрика «Текстиль-2000».
Перелік знищеного рухомого майна:
1. Новий комплект обладнання для переробки набивного матеріалу (первинна форма текстильних волокон), що складається з сортувальної машини з вентилятором, для сортування матеріалу по довжині (потужність 4-5,5 кВ), машини для формування кульок з текстильних волокон, машини прочісування та розпушування текстильних волокон та подальшої переробки в рулонну форму (частково в розібраному стані для зручності транспортування, всі вузли з'єднуються в один вузол між собою). Кількість 1 шт. Інв. номер 10714. Дата придбання 14.09.2020
2. Машина нова, промислова, комп'ютеризована, призначена для набивання подушок та ковдр волокнами штучними текстильними/ синтетичними (потужність 4,5-5кВ, у комплекті набір ЗІП для монтажу та обслуговування). Кількість 1 шт. Інв. номер 10714. Дата придбання 14.09.2020.
3. Комплект комп'ютеризованої стьобальної машини RICHPEACE RPGC-NM-L1500D-26-25-315X2625-105S50-VR3-N (4452231, 33). Кількість 1 шт. Інв. номер 10767. Дата придбання 26.03.2021.
4. Швейна машина RICHPEACE (окантовування кромок) RР-1510АЕ-7-ТВL (181627, 21). Кількість 7 шт. Інв. номер 10768-10774. Дата придбання 26.03.2021.
5. Комплект автоматичної зшиваючої машини з 4-сторонньою кромкою RICHPEACE RPGC-МН-S4Е-3-2800Х3000-С82 (2909597, 82). Кількість 1 шт. Інв. номер 10775. Дата придбання 26.03.2021.
6. Комплект комп'ютеризованої стьобальної машини RICHPEACE RPGC-NМ-SFЕ-166-305Х3282.5-В-2СN(50.8)-VR (1316597, 61). Кількість 1 шт. Інв. номер 10776. Дата придбання 26.03.2021.
Дата знищення рухомого майна: 05 березня 2022
Причини знищення рухомого майна: вибухи та пожежа, які виникли внаслідок артилерійського (ракетного) обстрілу.
Загальний перелік знищеного рухомого майна та інформація про наявні на дату обстеження пошкодження: внаслідок вибухів, пожежі та ударної хвилі, що утворилися після артилерійського (ракетного) обстрілу, все майно було повністю знищено або пошкоджено до ступеню повної непридатності для подальшого використання.
За результати обстеження та фотофіксації майна експертом РТПП Миколаївської області зроблено висновок:
“В результаті обстеження (фотофіксації) встановлено, що рухоме майно (виробниче обладнання) ТОВ Швейна фабрика "ТЕКСТИЛЬ-2000", яке знаходилось в орендованих адміністративно-виробничих приміщеннях за адресою: Миколаївська область, с. Мішково-Погорілове» вул. Степова, 1А було знищене 05 березня 2022 року, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, а саме в наслідок пожежі, артилерійського (ракетного) обстрілу території виробничо-складської бази».
Додатком до акту є фото знищеного виробничого обладнання.
20.04.2023 на замовлення Саф'яненко Андрія Вікторовича експертом РТПП Миколаївської області Трофимовим І. В. складено Акт № 120-0071 з обстеження (фотофіксації) нерухомого майна (виробничо-складська база), зруйнованого (пошкодженого) внаслідок збройної агресії російської федерації, а саме артилерійського (ракетного) обстрілу російськими військами та встановлено:
За результатами обстеження та фотофіксації майна експертом РТПП Миколаївської області зроблено висновок:
“В результаті обстеження (фотофіксації) встановлено, що нерухоме майно (виробничо-складська база), яка знаходиться у приватній власності Саф'яненко Андрій Вікторович, що розташована за адресою: Миколаївська обл., с. Мішково-Погорілове, вул. Степова, буд. 1-А було зруйноване (пошкоджене) внаслідок збройної агресії російської федерації, а саме в наслідок пожежі, артилерійського (ракетного) обстрілу російськими військами 05 березня 2022 року».
Для встановлення розміру збитків позивач звернувся до Регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області із заявою № 38/01/07 від 04.07.2023 про проведення комісійного товарознавчого дослідження, уклавши відповідний договір про надання послуг № 144 від 04.07.2023.
За результатами проведення товарознавчої експертизи виготовлено Висновок судового експерта Карнаух Марини Миколаївни Торгово-промислової палати Миколаївської області за № 137-0059 товарознавчої експертизи по заявці ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» від 04.07.2023 № 38/01/07 для цілей подання заяв про компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних, складений 24.07.2023, в якому визначено розмір збитків у вартісному вигляді (матеріальної шкоди), завданої рухомому майну (виробниче обладнання) ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» внаслідок збройної агресії РФ проти України.
До проведення товарознавчої експертизи залучено експерта (фахівця) Совєтського В., який працює на посаді експерта оцінювача в РТПП Миколаївської області (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 461/21 від від 10.06.2021, виданий ФДМУ, що дає право на проведення робіт з незалежної оцінки державного майна).
Експерти Карнаух М. та Совєтський В. про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку обізнані.
За результатами дослідження (оцінки) встановлено, що розмір заподіяної матеріальної шкоди (збитків) завданої рухомому майну (виробниче обладнання) ТОВ Швейна фабрика "ТЕКСТИЛЬ-2000", яке було знищене 05.03.2022, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме артилерійського (ракетного) обстрілу території виробничо-складської бази за адресою: Миколаївська область, с. Мішково-Погорілове, вул. Степова, 1А, на якій в орендованих адміністративно-виробничих приміщеннях знаходилось виробниче обладнання ТОВ Швейна фабрика “ТЕКСТИЛЬ-2000», станом на 04.07.2023 становить (без урахування ПДВ): 25 222 290, 81 грн., що еквівалентно 689 725, 36 доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на 04.07.2023.
Офіційний курс НБУ на 04.07.2023 становив 36, 5686 грн./дол.
Відповідно до інформації Управління СБУ в Миколаївській області № 64/20-1783 від 05.03.2025, наданої на адвокатський запит, за фактом обстрілів майна Саф'яненко Андрія Вікторовича та ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000», що мало місце 05.02.2022 по вул. Степовій, 1-а в с. Мішково-Погорілове Миколаївського району Миколаївської області, які здійснили невстановлені на даний час представники зс рф, слідчим відділом Управління зареєстровано кримінальне провадження № 22022150000000292 від 26.04 2022.
27.05.2022 прокурором Миколаївської окружної прокуратури кримінальне провадження № 22022150000000292 від 26.04.2022, об'єднано з кримінальним провадженням № 22022150000000031 від 07.03.2022 та присвоєно єдиний номер 22022150000000031.
Також в інформації зазначено, що на теперішній час, обставини вчинення злочину, що мали місце 05.03.2022 (обстріл по вул. Степовій, 1-а в с. Мішково-Погорілове Миколаївського району Миколаївської області), досліджуються в рамках кримінального провадження № 22022150000000031 від 07.03.2022 за ч. 1 ст.438 КК України.
Таким чином, розмір заподіяної матеріальної шкоди внаслідок знищення рухомого майна (виробниче обладнання) позивача складає 25 222 290, 81 грн.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
4.1. Щодо судового імунітету. Право, що застосовується до зобов'язань про відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Як Україна, так і Російська Федерація були учасницями: 1) Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ; 2) Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 20.03.1992 (далі - Угода). Вказана Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1993 № 2889-ХІІ; РФ - відповідно до постанови Верховної Ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.
Відповідно до ст. 1 Конвенції громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін стосовно своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.
Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ других Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.
Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що стало підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.
Разом з тим, Законом України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" № 2783-ІХ від 01.12.2022, який набрав чинності 23.12.2022, Верховна Рада України постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь та вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Відповідно до ст. 1 Угоди ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їхніх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень у них.
Відповідно до п.п. "г" ч. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав: мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги щодо відшкодування шкоди.
Відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або частково актів державних і інших органів такими, що не мають нормативного характеру, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Зазначена в пунктах 3 і 4 компетенція судів не може бути змінена угодою Сторін.
Разом з тим, Законом України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Верховна Рада України постановила Вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.
Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету (“явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або “відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ підтвердив зазначену правову позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68).
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Верховний Суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.
Незастосування судом юрисдикційного імунітету іноземної держави щодо невиплати відшкодування за серйозні порушення прав людини під час збройного конфлікту, допущені відповідальною державою, особливо за відсутності інших засобів відшкодування збитків, не є порушенням суверенних прав іншої держави (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 50). Навпаки, це сприяє кристалізації винятку з судового імунітету держав, заснованого на принципах, які покладені в основу прав людини і гуманітарного права, включаючи право на ефективний спосіб захисту порушеного права.
Враховуючи наведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд доходить висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права (постанови ВС від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19; від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Відповідно до ст. 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Тож застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (постанови Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19; від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).
У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН". Зокрема, Верховний Суд встановив, що "такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі Члени утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності, або політичної незалежності будь-якої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.
Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IX про заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Враховуючи зазначене, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача (постанова ВС від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21).
До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20, (пункт 49).
В п. 31-34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 зазначено, що "За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку з розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22).
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом".
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Верховний Суд у вказаній справі також зазначив, що у разі застосування “деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, "загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права".
Враховуючи те, що: предметом позову є відшкодування збитків, завданих збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, суд зазначає, що судовий імунітет Російської Федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.
Звернення позивача до українського суду є єдиним доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки події, які стали підставою для вимог про відшкодування шкоди, мали місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
4.2. Щодо суті спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України (тут і далі по тексту судового рішення в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, на дату завдання шкоди / збитків) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ГК України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Стаття 1166 ЦК України унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини (постанова ВС від 11.02.2021 у справі № 922/1816/20).
Аналогічно стосовно складу цивільного правопорушення вказував Верховний Суд у постановах від 18.04.2018 у справі № 904/4933/17, від 12.06.2018 у справі № 908/999/17, від 25.02.2020 у справі № 908/581/19 та від 10.04.2018 у справі № 923/771/16.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (постанова ВС від 02.02.2021 у справі № 911/2005/13).
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (постанова ВС від 23.04.2024 у справі № 911/1549/22).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас, зі змісту ч. 2 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер, тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).
З цього приводу КГС у складі Верховного суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 910/5699/23 виснував, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави), відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов'язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 було затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014 року (далі - Порядок).
Відповідно до п.п. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.
Відповідальними за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є:
міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, які є уповноваженими органами управління, - в частині державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що належать до сфери їх управління;
обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації) - в частині підприємств недержавної форми власності, господарських товариств (крім тих, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі), які розміщуються на території відповідних областей та м. Києва.
Відповідно до п. 3-5 Порядку переліки основних показників у межах кожного напряму не є вичерпними і можуть бути доповнені у методиках, зазначених у пункті 2 цього Порядку.
До підготовки проектів методик, зазначених у пункті 2 цього Порядку, та проведення оцінки шкоди та збитків можуть залучатися представники неурядових організацій, незалежних інформаційно-аналітичних центрів та громадських організацій.
Під час підготовки проектів методик, передбачених підпунктами 3, 4, 6-8, 10, 15-21 пункту 2 цього Порядку, а також визначення шкоди та збитків відповідно до зазначених методик відповідальні за визначення шкоди та збитків центральні та місцеві органи виконавчої влади зобов'язані керуватися Загальними засадами оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, згідно з додатком.
Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови) розроблені на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, бухгалтерського обліку та звітності, державних будівельних норм, інших нормативних актів, якими врегульовані обставини оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві, та застосовуються під час проведення оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів (далі - збройна агресія). Ці Загальні засади є обов'язковими для використання під час розроблення методик оцінки шкоди та збитків, передбачених пунктом 5 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), встановлюють єдині підходи та основні вимоги до проведення оцінки відповідних збитків.
Відповідно до п. 2 Загальних засад у цих Загальних засадах і методиках оцінки шкоди та збитків, передбачених пунктом 5 Порядку, терміни вживаються у такому значенні:
збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода);
висновок експерта - складений відповідно до вимог законодавства документ, що містить докладний опис проведених судовим експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед судовим експертом, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України “Про судову експертизу».
Поняття “нерухома річ (нерухоме майно, нерухомість)» та “рухома річ» вживаються у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України.
Відповідно до п. 4 Загальних засад визначення шкоди та збитків, що проводиться відповідно до методик оцінки шкоди та збитків, передбачених пунктом 5 Порядку, здійснюється для досягнення таких цілей:
визначення загальних розмірів та обсягів шкоди та збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації, для визначення загальних втрат та збитків економіки, для прогнозування загальнодержавних або секторальних витрат на відновлення, планування державної політики у відповідній сфері та визначення поточних потреб у відновленні, а також визначення обсягів компенсації постраждалим;
визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі), упущеної вигоди, витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації, для цілей подання постраждалими заяв про компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних.
Відповідно до абз. 1, 6 п. 5 Загальних засад оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Проведення судової експертизи, що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України “Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.
Відповідно до п. 17 Загальних засад вихідними даними, що застосовуються під час оцінки збитків, є:
правова, технічна та інша документація на майно, що зазнало руйнівного впливу, яка дає змогу його ідентифікації, зокрема документи, які складені відповідними комісіями під час огляду об'єкта збитків і ґрунтуються на судженнях (свідченнях) членів комісій;
звіт (акт) про обстеження пошкоджених та/або знищених об'єктів після завдання шкоди з рекомендаціями щодо подальшої експлуатації, складений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 р. № 257 “Про затвердження Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 33, ст. 1045);
інші документи, які містять характеристики об'єкта оцінки, визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Для аналітичної оцінки можуть застосовуватися інші вихідні дані.
На виконання підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
Відповідно до п. 1 розділу І Методики ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в цій Методиці, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України “Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.
Збитки в бухгалтерському обліку відображаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених Міністерством фінансів України, або Міжнародних стандартів фінансової звітності залежно від того, яку концептуальну основу використовує підприємство для звітування.
Відповідно до п. 2 розділу І Методики результат проведення оцінки збитків має вартісний вираз.
Відповідно до п. 4 розділу І Методики відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951).
Відповідно до п. 5 розділу І Методики оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою:
визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України;
визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію;
визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій;
інші цілі, визначені законодавством.
Відповідно до п. 6 розділу І Методики така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі:
розміру реальних збитків;
упущеної вигоди;
потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії.
Відповідно до п. 7 розділу І Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).
Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою.
Судова експертиза (експертне дослідження), що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України “Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії, визначених цією Методикою. При цьому в дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою.
Відповідно до п. 8 розділу І Методики об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Методики дата оцінки є датою, на яку проводиться оцінка збитків. Дата оцінки встановлюється з урахуванням положень частини третьої статті 225 Господарського кодексу України та є будь-якою датою, що передує або збігається з датою подання позову до суду (датою звернення до відповідного органу про компенсацію), але не раніше ніж 23 лютого 2022 року.
Звіт про оцінку збитків є дійсним до дати відшкодування збитків (включно).
Дата оцінки встановлюється в завданні на проведення оцінки збитків (договорі на проведення оцінки збитків).
Відповідно до п. 6 розділу ІІ Методики під час проведення оцінки збитків (визначення розміру збитків у вартісному виразі) релевантними видами вартості можуть бути: ринкова вартість, вартість заміщення, вартість відтворення, валова вартість девелопменту.
Відповідно до п. 10 розділу ІІ Методики під час оцінки (визначення розміру) збитків відповідно до цієї Методики необхідним є отримання визначеного законодавством документа, який підтверджує, що втрата, руйнування або знищення майна відбулася внаслідок збройної агресії.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Методики у цьому розділі встановлюються особливості оцінки реальних збитків (визначення розміру реальних збитків), завданих майну підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, а саме: нерухомого майна, рухомого майна (машини та обладнання), транспортних засобів (далі - ТЗ), товарно-матеріальних запасів та біологічних активів, єдиних майнових комплексів підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарюванням усіх форм власності, культурних цінностей.
Відповідно до абз. 1, 2 п.п. 4.1 п. 4 розділу ІІІ Методики оцінка (визначення розміру) реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та(або) знищення рухомого майна (машини та обладнання) передбачає визначення актуалізованих на дату оцінки витрат, необхідних для заміни такого майна, непридатного для подальшого використання, як об'єктів у цілому з урахуванням стану, який це майно мало на дату заподіяння шкоди, беручи до уваги його вік, технічний стан та строк корисної служби, що залишився.
Для цілей цієї Методики пошкодженим, втраченим або знищеним рухомим майном (машини та обладнання), щодо якого оцінюють реальні збитки, є майно, що внаслідок заподіяння шкоди від збройної агресії втратило здатність виконувати свої первинні технологічні функції, для яких воно призначене. Розмір реальних збитків внаслідок пошкодження вказаного майна приймається таким, що дорівнює розміру реальних збитків внаслідок знищення такого майна.
Відповідно до ч. 1-3 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Закон України "Про судову експертизу" визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Відповідно до ч. 1 ст. 7-1 Закону України "Про судову експертизу" підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
У цьому Законі: майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.
Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 192 України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про валюту і валютні операції» усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за: 1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій; 2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії; 3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв'язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій; 4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов'язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення); 5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк; 6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України. Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.
Відповідно до п. 9 розділу І Методики для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до Основного Закону Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.
В силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц, постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 712/15597/18).
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 28.02.2025 № 376 Мішково-Погорілівська сільська територіальна громада Миколаївського району Миколаївської області у період з 04.03.2022 по 11.11.2022 відносилась до території активних бойових дій, а з 11.11.2022 віднесена до території можливих бойових дій.
Як встановлено судом вище, на момент початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України позивач ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» був власником рухомого майна (виробничого (швейного) обладнання), яке знаходилось на території виробничо-складської бази в адміністративно-виробничому приміщенні за адресою вул. Степова, б. 1А, с. Мішково-Погорілове, Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області, яке перебувало у користуванні позивача на підставі договору оренди адміністративних та виробничих приміщень № 01/108/21 від 01.10.2021.
Право власності позивача на рухоме майно (швейне обладнання) підтверджується наявними в матеріалах справи інвойсами на придбання майна та прибутковими накладними.
Як встановлено судом вище, 05.03.2022 здійснено артилерійський (ракетний) обстріл меж населеного пункту с. Мішково-Погорілове, Миколаївського району, Миколаївської області, внаслідок якого за адресою вул. Степова буд. 1-А виникла пожежа та пошкоджено об'єкти нерухомого майна, належні третій особі ФОП Саф'яненко А. В. на праві власності, та знищено рухоме майно (виробниче обладнання), що належить ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» та знаходилось у вказаних вище орендованих приміщеннях. Ступінь пошкодження рухомого майна: повна непридатність для подальшого використання. Зазначені обставини підтверджуються Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.03.2022 про реєстрацію кримінального провадження № 22022150000000031 за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, актом про руйнування майна від 23.06.2022, актом про пожежу № б/н від 26.01.2023, а також актом від 20.04.2023 № 120-0070 з обстеження (фотофіксації) рухомого майна (виробничого обладнання), зруйнованого (пошкодженого) внаслідок збройної агресії РФ та актом від 20.04.2023 № 120-0071 з обстеження (фотофіксації) нерухомого майна (виробничо-складська база), зруйнованого (пошкодженого) внаслідок збройної агресії РФ.
З метою визначення розміру збитків 24.07.2023 на замовлення ТОВ Швейна фабрика “Текстиль-2000» експертом РТПП Миколаївської області Карнаух М. М. (свідоцтво № 2032 від 24.06.2020, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України) із залученням експерта (фахівця) Совєтського В., який працює на посаді експерта оцінювача в РТПП Миколаївської області (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 461/21 від від 10.06.2021, виданий ФДМУ) проведено експерте дослідження (товарознавчу експертизу), за результатами якого складено Висновок судового експерта за № 137-0059 від 24.07.2023 та встановлено, що розмір заподіяної матеріальної шкоди (збитків) завданої рухомому майну (виробниче обладнання) ТОВ Швейна фабрика "ТЕКСТИЛЬ-2000", яке було знищене 05.03.2022, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме артилерійського (ракетного) обстрілу території виробничо-складської бази за адресою: Миколаївська область, с. Мішково-Погорілове, вул. Степова, 1А, на якій в орендованих адміністративно-виробничих приміщеннях знаходилось виробниче обладнання ТОВ Швейна фабрика “ТЕКСТИЛЬ-2000», станом на 04.07.2023 становить (без урахування ПДВ): 25 222 290, 81 грн., що еквівалентно 689 725, 36 доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на 04.07.2023.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги ту обставину, що причиною знищення належного позивачу рухомого майна є протиправна поведінка Російської Федерації, яка полягає у воєнній агресії проти України, вимога позивача про стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди у розмірі 25 222 290, 81 грн., що еквівалентно 689 725, 36 доларам США визнається судом обґрунтованою. Керуючись ст. 74, 76, 77, 78 ГПК України, ст. 22, 1166 ЦК України, ст. 225 ГК України, суд дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами у справі складу правопорушення (вини та протиправної поведінки відповідача, яка полягає у збройній агресії проти України, наслідків у виді знищення належних позивачу на праві власності об'єктів рухомого майна (обладнання), а також причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями та наслідками).
Позов підлягає задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
6.1. Щодо витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року в розмірі 3 028, 00 грн.
Враховуючи, що ціна позову у даній справі становить 25 222 290, 81 грн., розмір судового збору складає 378 334, 36 грн. (25 222 290, 81 грн. х 1,5%).
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.
За таких обставин, з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 378 334, 36 грн.
6.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач в прохальній частині позовної заяви також просить суд стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 104 800, 00 грн.
В позовній заяві позивач на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України повідомив, що сума судових витрат, пов'язаних з розглядом справи становить 104 800, 00 грн., з яких: витрати на проведення експертних досліджень - 4 800, 00 грн. за проведення обстеження та фотофіксацію рухомого майна (акт № 120-0071 від 20.04.2023) та витрати на професійну правничу допомогу - 100 000, 00 грн.
Судом встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:
- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК № 001470 від 23.11.2018;
- ордером на надання правничої допомоги серія ВЕ № 1144627 від 04.03.2025;
- договором про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 15/04 від 15.04.2024;
- розрахунком № 15/04 суми гонорару за надану правову допомогу від 15.04.2024;
- рахунком-фактурою № 02/05 від 02.05.2024 на суму 50 000, 00 грн.;
- платіжною інструкцією № 285 від 25.09.2024 на суму 50 000, 00 грн.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України Семененко Вадим Борисович обліковується у Раді адвокатів Миколаївської області.
Так, судом встановлено, що 15.04.2024 між адвокатом Семененко В.Б. та ТОВ Швейна фабрика "ТЕКСТИЛЬ-2000" (замовник, клієнт) укладено договір № 15/04 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 15.04.2024.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору на умовах цього договору виконавець, діючи як адвокат, зобов'язується та плату відповідно до завдань та доручень замовника, який є клієнтом, надавати останньому юридичні послуги (правову допомогу), а замовник зобов'язується отримати такі послуги га оплати.
Відповідно до п. 6.1 договору за послуги, надані виконавцем, замовник сплачує гонорар, визначений в розрахунку суми гонорару, акті наданих послуг, рахунку. Підставою для сплати гонорару є рахунок. Оплата послуг має бути здійснена протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивною результату, якого бажає замовник. Оплата може бути здійснена в готівковій та/або в безнитковій формі на рахунок виконавця. Оплата може бути здійснена в якості авансу або за фактом виконання послуг. Оплата може бути здійснена у змішаній формі та порядку. Порядок та сума оплати гонорару узгоджується стропами у розрахунку суми гонорару. У разі неможливі самостійно оплатити суму гонорару замовник доручає третій особі здійснити платіж у строки, формі та порядку, визначеному в цьому договорі. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Відповідно до розрахунку № 15/04 суми гонорару за надану правову допомогу від 15.04.2024 адвокатом Семененко В.Б. надається, а ТОВ Швейна фабрика "ТЕКСТИЛЬ-2000" отримуються наступні послуги:
- підготовка та складення позовної заяви (в т.ч. збір та оформлення доказової бази) Товариства з обмеженою відповідальністю швейна фабрика “ТЕКСТИЛЬ-2000» про відшкодування шкоди та компенсації збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації до Господарського суду Миколаївської області - 80 000, 00 грн.;
- юридичне супроводження в Господарському суді Миколаївської області позовної заяви ТОВ ШВЕЙНА ФАБРИКА “ТЕКСТИЛЬ 2000» про відшкодування шкоди та компенсації збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації - 20 000, 00 грн.
Всього 100 000, 00 грн.
В розрахунку зазначено, що оплата гонорару за отримані види правової допомоги клієнтом має бути здійснена протягом 5 банківських днів з моменту отримання розрахунку гонорару та/або рахунку.
Для проведення оплати адвокатом виставлено позивачу (клієнту) рахунок-фактуру № 02/05 від 02.05.2024 на суму 50 000, 00 грн.
Позивачем (клієнтом) проведено оплату в розмірі 50 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 285 від 25.09.2024.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21; від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10); від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20.
Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За змістом ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
В постанові КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20 зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена “для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (постанова КАС ВС від 28.12.2020 № 640/18402/19).
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).
Положеннями процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; постанова КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20, від 21.12.2021 по справі № 927/1202/20, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим та належно вмотивованим клопотанням іншої сторони (постанова КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови об'єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; додаткова постанова КГС ВС від 01.11.2018 у справі № 911/3650/17; постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 904/1798/18).
Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (п. 6.53 постанови КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 100 000, 00 грн.
В позовній заяві позивачем зазначено, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000, 00 грн. Суду подано документи на підтвердження понесених витрат (договір № 15/04 про надання юридичних послуг (правничої допомоги) від 15.04.2024, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу № 15/04 від 15.04.2024, рахунок-фактура № 02/05 від 02.05.2024 та платіжна інструкція № 285 від 25.09.2024).
Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну (правничу) допомогу, факт понесення позивачем витрат на професійну (правничу) допомогу підтверджено належними та допустимими доказами, розмір витрат відповідає критерію розумності їхнього розміру.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 100 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 100 000, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
6.3. Щодо витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Як вказано вище, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 104 800, 00 грн.
Як вже зазначено судом, в позовній заяві позивач на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України повідомив, що сума судових витрат, пов'язаних з розглядом справи становить 104 800, 00 грн., з яких: витрати на проведення експертних досліджень - 4 800, 00 грн. за проведення обстеження та фотофіксацію рухомого майна (акт № 120-0071 від 20.04.2023) та витрати на професійну правничу допомогу - 100 000, 00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 4-7 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, враховано висновки щодо застосування норми права, викладені у п. 174-180 постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, які полягають у наступному.
Витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132, КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України).
Висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи.
У випадку подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зокрема, інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і у разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, такий висновок не приймається судом до розгляду (стаття 101 КАС України, стаття 98 ГПК України, стаття 102 ЦПК України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.
Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі.
Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.
Як зазначено судом вище, з метою обстеження та визначення стану (ступеню пошкодження рухомого майна) на замовлення позивача ТОВ Швейна фабрика «Текстиль-2000» 20.04.2023 експертом РТПП Миколаївської області Трофимовим І. В. складено акт № 120-0070 з обстеження (фотофіксації) рухомого майна (виробничого обладнання), знищеного внаслідок збройної агресії РФ, на підставі якого, зокрема, але не виключно, в подальшому експертами РТПП у Миколаївській області проведено товарознавчу експертизу, за результатами якої визначено розмір завданих позивачу збитків, про що складено висновок за № 137-0059 від 04.07.2023 № 38/01/07.
На підтвердження факту понесених витрат, пов'язаних із залученням експерта РТПП у Миколаївській області, позивачем до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію № 324 від 17.02.2025 на суму 4 800, 00 грн. із зазначенням призначення платежу “за обстеження та фотофіксацію рухомого майна згідно договору № 40 від 16.03.2023 р., в т.ч. ПДВ 20 % - 800 грн.».
Враховуючи задоволення позовних вимог, враховуючи, що понесені позивачем витрати, пов'язані із залученням експерта РТПП у Миколаївській області, безпосередньо пов'язані з розглядом справи, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу з відповідача вказаних витрат.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика “Текстиль-2000», вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 12-А, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 37436574):
- 25 222 290, 81 грн. (двадцять п'ять мільйонів двісті двадцять дві тисячі двісті дев'яносто грн. 81 коп.), що еквівалентно 689 725, 36 доларів США (шістсот вісімдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять п'ять доларів США 36 центів) - матеріальної шкоди;
- 100 000, 00 грн. (сто тисяч грн. 00 коп.) - витрат на професійну правничу допомогу;
- 4 800, 00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.) - витрат, пов'язаних із залученням експерта.
3. Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 1199 в дохід Державного бюджету України 378 334, 36 грн. (триста сімдесят вісім тисяч триста тридцять чотири грн. 36 коп.) - судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 09.12.2025
Суддя Е.М. Олейняш