Справа № 132/2030/25
3/132/1238/25
Іменем України
12 вересня 2025 року м. Калинівка
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В. розглянувши матеріали, які надійшли з Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Климове Красногвардійського району Автономної Республіки Крим, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, інваліда ІІ групи, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП не зазначений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КУпАП,
ОСОБА_2 порушив правила зберігання зброї, а саме 13.06.2025 року о 13:40 год. допустив втрату мисливської гладкоствольної рушниці марки «ТОЗ-63» № НОМЕР_1 , 16 кал, 1969 року випуску, що була зареєстрована за ним відповідно до дозволу №315 від 15.12.2016 року, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.191 КУпАП.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:
Відповідно до вимог статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно з положеннями статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями статті 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №775007 від 13.06.2025 року слідує, що ОСОБА_2 , порушив правила зберігання зброї, а саме 13.06.2025 року о 13:40 год. допустив втрату мисливської гладкоствольної рушниці марки «ТОЗ-63» № НОМЕР_1 , 16 кал, 1969 року випуску, що була зареєстрована за ним відповідно до дозволу №315 від 15.12.2016 року.
Вказаний протокол відповідає вимогам статті 256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.
Частиною 1 статті 191 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил зберігання, носіння або перевезення нагородної, вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають відповідний документ дозвільного характеру, виданий уповноваженим державним органом на зберігання зазначеної зброї.
Наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КУпАП, підтверджується дослідженими судом доказами, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт порушення правил зберігання мисливської гладкоствольної зброї ОСОБА_2 знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за ч.1 ст.191 КУпАП правильно кваліфіковано.
Враховуючи, що по справі зібрано достатньо доказів, які не викликають сумнівів у достовірності, допустимості, та які підтверджують вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КУпАП, є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Частиною другою статті 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Дана норма Конституції свідчить про те, що відповідальність особи за вчинення правопорушення у кожному випадку є окремою та персональною за своїми ознаками.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Дотримуючись вимог вищенаведеного закону, суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Ісмаїлов проти росії» від 06.11.2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Нормою статті 22 КУпАП передбачено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Положення цієї статті, згідно примітки, не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п'ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п'ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.
Міністерство юстиції України у листі від 06.03.2018 року № 8887/4408-33-18/11.2.2 «Щодо надання роз'яснення поняття малозначності вчиненого правопорушення», зазначило, що чинними нормами КУпАП не визначається поняття малозначності вчиненого правопорушення та виключного переліку діянь, які можуть вважатися малозначними. Орган (посадова особа), уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, звільняє правопорушника від адміністративної відповідальності в кожному випадку окремо, зважаючи на характер вчинюваного діяння та обставини справи.
З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що положення статті 22 КУпАП відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для правопорушника, меті адміністративній відповідальності.
Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей правопорушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом'якшення і навіть відмови держави від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом.
Малозначність як ознака адміністративного правопорушення характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу.
При цьому зазначена норма закону не містить будь-якого переліку умов або обставин, наявність яких дозволила би судити про малозначність правопорушення, а також застережень щодо неможливості її застосування до цього складу адміністративного правопорушення.
На переконання суду, у кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи, зокрема, з того, що його наслідки не становлять великої суспільної небезпеки, не завдали, або не здатні завдати значної шкоди суспільним, або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.
Таким чином, для встановлення ступеня суспільної небезпечності необхідно проаналізувати всі сторони допущеного порушення, оцінити обставини вчинення порушення, мету, мотив і спосіб, а також наявність умов, що дають змогу досягти виховних і превентивних цілей.
Таким чином, можливість застосування звільнення від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення відноситься до дискреційних повноваження судді.
Оцінюючи в сукупності подію, наслідки та ставлення ОСОБА_2 до своїх дій, з урахуванням даних, що характеризують його особу, зокрема відсутності відомостей про притягнення його раніше до адміністративної відповідальності, відсутності шкоди від вчиненого ним правопорушення суспільним та державним інтересам, правам і свободам громадян або іншим цінностям, що охороняються законом, вважаю за можливе застосувати до нього положення статті 22 КУпАП, звільнивши його від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю вчиненого ним адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Встановлення зауваження, як засобу впливу, дає підстави говорити про невідворотність реагування на кожне правопорушення, хоча це не є заходом державного примусу та адміністративним стягненням.
По суті правопорушник звільняється від правових наслідків свого протиправного діяння виходячи із засад гуманності, хоча саме по собі це діяння як під час вчинення, так і під час звільнення від відповідальності, залишається правопорушенням.
Відповідно до статті 284 КУпАП при оголошенні усного зауваження, органом (посадовою особою), який уповноважений розглядати справу, виноситься постанова про закриття справи.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 191, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КУпАП.
На підставі положень статті 22 КУпАП, звільнити ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності, оголосивши йому усне зауваження, а справу закрити за малозначністю правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя