ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2025Справа № 910/11949/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Транс Плюс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атмосфера Інжиніринг Сістемз» про стягнення 132.045,05 грн
Представники сторін: не викликались
24.09.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Транс Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атмосфера Інжиніринг Сістемз» про стягнення 132.045,05 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору про користування відкритим майданчиком № 01-04/24 від 01.04.2024 позивач передав відповідачу у користування відкритий майданчик, що підтверджується актом приймання-передачі. У відповідності до п. 2.4 договору користувач до 5 числа поточного місяця перераховує плату за користування майданчиком у поточному місяці. У період з 01.04.2024 по 01.11.2024 позивачем на виконання умов договору надано послуги на загальну суму 105.000,00 грн, проте відповідачем не було здійснено оплату за користування майданчиком, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача 105.000,00 грн основного боргу. 31.12.2024 між сторонами укладено додаткову угоду до договору згідно якої продовжено строк його дії до 31.12.2025. У період з 01.11.2024 по 31.08.2025 позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 150.000,00 грн, що сплачені відповідачем частково у розмірі 45.000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути 132.045,05 грн, з яких 105.000,00 грн основного боргу, 17.384,30 грн пені, 2.250,00 грн штрафу, 1.719,82 грн 3% річних та 5.690,93 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 відкрито провадження у справі № 910/11949/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою відповідачу встановлено строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 01.10.2025 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 08.10.2025 о 13:50 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач мав подати відзив на позов у строк до 23.10.2025 включно.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 01.10.2025 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дане рішення постановлено з перевищенням строку, встановленого наведеною нормою, проте у розумний строк, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -
01.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Транс Плюс» (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атмосфера Інжиніринг Сістемз» (користувач, відповідач) укладено договір про користування відкритим майданчиком № 01-04/24 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а користувач приймає у строкове платне користування відкритий асфальтований майданчик за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 181 (далі - майданчик) для здійснення власної господарської діяльності.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату здійснив частково, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 105.000,00 грн, а також позивачем за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання нараховано 17.384,30 грн пені, 2.250,00 грн штрафу, 1.719,82 грн 3% річних та 5.690,93 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 11.1 договору сторони погодили, що договір починає дію з дня його підписання та діє до 31.12.2024.
Відповідно до п. 11.3 договору сторони можуть продовжити строк дії договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
31.12.2024 сторонами укладено додаткову угоду до договору, згідно якої внесено зміни до п.11.1 договору та встановлено термін дії договору до 31.12.2025.
Згідно з п. 3.1 договору документом, що підтверджує передачу майданчика від орендодавця користувачу, є акт приймання-передачі майданчика.
Днем передачі майданчика від орендодавця користувачу є день підписання акту приймання-передачі (п. 3.2 договору).
01.04.2024 сторонами підписаний акт приймання-передачі відкритого майданчика за договором, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв відкритий майданчик за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 181.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з п. 2.1 договору розмір плати за користування майданчиком становить 15.000,00 грн за місяць з врахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 2.4 договору користувач до п'ятого числа місяця, перераховує плату за користування майданчиком у поточному місяці.
Згідно з п. 2.5 договору орендодавець до другого числа місяця направляє рахунок-фактуру на оплату послуг за цим договором за поточний місяць.
Відповідно до п. 2.6 договору у разі ненаправлення орендодавцем користувачу рахунку-фактури користувач має право перерахувати плату за реквізитами, зазначеному у цьому договорі.
Згідно з п. 2.7 договору документом, що підтверджує надання послуг за цим договором є акт надання послуг.
У пунктах 2.8 та 2.9 договору сторони погодили, що орендодавець до другого числа місяця направляє користувачу два примірники акту наданих послуг за попередній місяць. Користувач протягом трьох днів з дня отримання актів наданих послуг підписує їх та повертає один примірник орендодавцю. При наявності у користувача претензій або заперечень щодо обсягу наданих послуг за цим договором, користувач зобов'язаний підписати акти наданих послуг із викладенням своїх претензій або заперечень та повернути один примірник акту орендодавцю.
За розрахунком позивача заборгованість відповідача перед позивачем за договором за період з 01.11.2024 по 31.08.2025 становить 150.000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за період з 01.11.2024 по 31.08.2025 надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 150.000,00 грн що підтверджується наступними актами надання послуг, що підписані та скріплені печатками обох сторін:
№ 333 від 30.11.2024 на суму 15.000,00 грн;
№ 349 від 31.12.2024 на суму 15.000,00 грн;
№ 19 від 31.01.2025 на суму 15.000,00 грн;
№ 21 від 28.02.2025 на суму 15.000,00 грн;
№ 24 від 31.03.2025 на суму 15.000,00 грн;
№ 40 від 30.04.2025 на суму 15.000,00 грн;
№ 44 від 31.05.2025 на суму 15.000,00 грн;
№ 45 від 30.06.2025 на суму 15.000,00 грн;
№ 54 від 31.07.2025 на суму 15.000,00 грн;
№ 71 від 31.08.2025 на суму 15.000,00 грн;
З матеріалів справи вбачається, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату: № 266 від 01.11.2024, № 276 від 31.12.2024, № 19 від 31.01.2025, № 21 від 28.02.2025, № 24 від 31.03.2025, № 30 від 01.04.2025, № 33 від 01.05.2025, № 34 від 01.06.2025, № 40 від 16.07.2025, № 59 від 01.08.2025.
Відповідачем за період 01.11.2024 по 31.08.2025 було частково здійснено оплату на загальну суму 45.000,00 грн, що підтверджується випискою банку з рахунку.
Доказів повернення майданчика з користування у спірний період матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати за користування майданчиком за період з 01.11.2024 по 31.08.2025, в результаті чого виникла заборгованість, яка не заперечена відповідачем та становить 105.000,00 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті орендної плати та інших платежів у повному обсязі не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача 105.000,00 грн заборгованості.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, у визначений строк зобов'язання щодо оплати за користування майданчиком у повному обсязі не здійснив та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 6.2 договору у разі порушення користувачем строків виконання будь-якого грошового зобов'язання за цим договором, орендодавець має право вимагати від користувача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення виконання такого грошового зобов'язання, яка нараховується на суму простроченого платежу (платежів) до моменту повного виконання відповідного грошового зобов'язання, без обмеження строку нарахування пені.
Крім того, згідно з п. 6.3 договору у разі прострочення виконання своїх зобов'язань за цим договором більше ніж на п'ятнадцять днів користувач додатково сплачує орендодавцю штраф у розмірі 15% від розміру щомісячної плати, встановленої цим договором.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним.
За розрахунками суду пеня становить 17.334,99 грн та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України згідно якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Оскільки мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання більше ніж п'ятнадцять днів, суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2.250,00 грн штрафу (15% від 15.000,00 грн).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за користування майданчиком позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1.719,82 грн 3% річних та 5.690,93 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
За розрахунками суду 3% річних становлять 1.716,13 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 1.716,13 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України засвідчила наступне:
(1) величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми;
(2) при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
Також Верховний Суд у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 виснував, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 наведено наступний висновок.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
За розрахунками суду інфляційні втрати становлять 5.570,19 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 5.570,19 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки позивачем не правильно визначено величину приросту індексу споживчих цін та не було заокруглено її до десяткового числа після коми; в розрахунок включено періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці, однак позивачем за ці періоди вказано суми в розмірі 0,00 грн, тобто не враховано дефляцію.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Транс Плюс» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 20.000,00 грн слід зазначити наступне.
Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивач зазначав, що попередній розрахунок витрат на надання правової допомоги становить 20.000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
01.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Транс Плюс» (Клієнт) та Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана» (Бюро) укладено договір про надання правничої допомоги № б/н (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору Бюро зобов'язується надати правову допомогу щодо захисту прав та законних інтересів Клієнта в судовому порядку щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атмосфера Інжиніринг Системз» за договором про користування відкритим майданчиком №01-04/24 від 01.04.2024.
На представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Транс Плюс» Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана» адвокату Богуш М.К. видано ордер серії АА № 1623988 від 19.09.2025.
Підтвердженням того, що Богуш М.К. є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 386 від 21.09.2012.
Згідно з п. 3.1 договору клієнт сплачує авансово на користь Бюро гонорар у розмірі 10.000,00 грн.
Позивач перерахував Бюро оплату за правничу допомогу у розмірі 10.000,00 грн, що підтверджується банківською випискою від 18.08.2025.
Відповідно до п. 3.2 договору вартість години роботи адвоката бюро становить гонорар у розмірі 2.000,00 грн за годину роботи адвоката.
Згідно наявного в матеріалах справи акту № 1 про надану правову допомогу від 18.09.2025 сторонами підтверджено, що Бюро надало за договором, а Клієнт прийняв наступні види правової допомоги:
- аналіз наданих матеріалів, пошук судової практики - 3 години;
- підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості - 5 годин;
- підготовка додатків до позову, направлення позову з додатками відповідачу - 2 години.
Загальна вартість видів правової допомоги за цим актом складає 20.000,00 грн.
Доказів оплати наданих Бюро послуг ще в сумі 10.000,00 грн позивачем не подано.
Разом з цим, Об'єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подано; не співмірність витрат не доведено.
Слід зазначити, що за змістом статті ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 520/9408/18.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання правової допомоги позивачу на погоджену між Бюро та Клієнтом суму у розмірі 20.000,00 грн.
Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, співмірність розміру витрат з наданими послугами та їх оплату, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 19.973,68 грн.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атмосфера Інжиніринг Сістемз» (01010, м. Київ, пров. Хрестовий, 6, код ЄДРПОУ 42828431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Транс Плюс» (33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Крушельницької Соломії, 73, кв. 168, код ЄДРПОУ 45153557) 105.000 (сто п'ять тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 17.334 (сімнадцять тисяч триста тридцять чотири) грн 99 коп. пені, 2.250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) грн 00 коп. штрафу, 1.716 (одну тисячу сімсот шістнадцять) грн 13 коп. 3% річних, 5.570 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят) грн 19 коп. інфляційних втрат, 3.024 (три тисячі двадцять чотири) грн 02 коп. витрат по сплаті судового збору та 19.973 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн 68 коп. витрат на правову допомогу.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В.Сівакова