ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.12.2025Справа № 910/11386/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКА ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ"
до Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" в особі філії "ІРШАНСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ"
про стягнення 816497,44 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКА ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" в особі філії "ІРШАНСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" про стягнення 816497,44 грн, з яких - 633011,85 грн інфляційні втрати, 183485,59 грн 3% річних
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Акціонерним товариством "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/6947/24 (яким встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем), що, на переконання позивача, є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.09.2025 позовну заяву залишив без руху.
19.09.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків від 18.09.2025.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.09.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11386/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
08.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.10.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
14.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору поставки з монтажем від 03.11.2021 № ВДТ922-313/3-21, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 позовні вимоги позивача до відповідача суд задовольнив повністю та стягнув основний борг у сумі 8 061 000,00 грн, інфляційні втрати у сумі 56 507,61 грн, 3 % річних у сумі 61 448,61 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 122 684,34 грн.
Позивач зазначає, що станом на день звернення з вказаним позовом рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 відповідачем не виконано ні в добровільному, ні в примусовому порядку, що є підставою для стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України
У відповіді на відзив позивач зазначає, що у відзиві відповідач посилається на наявність накладених арештів на грошові кошти, однак, жодної постанови про арешт коштів не надає.
Щодо посилань відповідача на пп.12, 12-1 ст.34, пп.7, 8 ст. 35 ЗУ "Про виконавче провадження" про те, що судове рішення про стягнення заборгованості не може бути примусово виконано під час приватизації та до завершення однорічного строку з дня завершення приватизації, то позивач зазначив, що зі змісту відзиву не вбачається, що відповідач намагався виконати рішення суду добровільно, наявність або відсутність виконавчого провадження не звільняє боржника від виконання рішення суду. Більше того, наведені вище статті Закону України "Про виконавче провадження" стосуються виключено примусового виконання рішення суду, а не добровільного. Крім того, відповідач обмежений лише у праві продажу майна підприємства для погашення заборгованості, а не у праві використання наявних на рахунках коштів для погашення такої заборгованості.
Станом на дату подання відзиву та дату подання відповіді на відзив рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/6947/24 за зустрічним позовом не набрало законної сили, а тому відсутній обов'язок його виконати.
Щодо контррозрахунку інфляційних втрат, то відповідачем проведено розрахунок з 12.12.2024 року по 31.08.2025, натомість позивачем цей розрахунок проведено за період з 12.12.2024 по 31.07.2025, становлення термінів розрахунку є правом позивача.
Позиція відповідача
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на таке:
- відповідач не мав можливості виконати рішення суду через накладені арешти, у період приватизації на грошові кошти філії "ІГЗК" АТ "ОГХК", відповідно до виконавчих проваджень;
- відповідач не мав змоги виконати рішення, оскільки позивач не виконав рішення у справі №910/6947/24 за зустрічним позовом;
- відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України строк нарахування штрафних санкцій на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом;
- розрахунок індексу інфляції здійснюється за період з 12.12.2024 по 31.07.2025, а розрахунок 3% річних здійснюється за період з 12.12.2024 по 10.09.2025, що свідчить про бажання збагачення позивача за рахунок відповідача, так як індекс інфляції за вересень 2025 року склав 99,80, що понижує розмір інфляційних втрат.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/6947/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКА ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ" до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення основного боргу у сумі 8 061 000,00 грн, інфляційних втрат у сумі 56 507,61 грн та 3 % річних у сумі 61 448,61 грн, що разом становить 8 178 956,22 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 по справі № 910/6947/24 позов задоволено повністю, стягнуто з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська торгово-промислова компанія" основний борг у сумі 8 061000 грн, інфляційні втрати у сумі 56 507,61 грн, 3 % річних у сумі 61448,61 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 122 684,34 грн.
18.12.2024 на виконання вищезазначеного рішення суду видано судовий наказ.
06.05.2025 Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрив виконавче провадження № 77962648 з примусового виконання рішення у справі № 910/6947/24.
06.05.2025 виконавче провадження зупинене на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження".
За твердженням позивача, станом на день звернення з позовом до суду рішення суду у справі № 910/6947/24 не виконано ні в добровільному, ні в примусовому порядку, що є підставою для нарахування за період з 12.12.2024 по 31.07.2025 3 інфляційних втрат та за період 3 12.12.2024 по 10.09.2025 3% річних на суму 8 178 956,22 грн.
Позивачем заявлено до стягнення 633011,85 грн інфляційних втрат та 183485,59 грн 3% річних, що нараховані на суми основного боргу, 3% річних і інфляції, що стягнута рішенням суду у справі № 910/6947/24.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч.3 ст.11, ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу ч. 2 та ч. 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Рішенням суду у справі № 910/6947/24 встановлено порушення відповідачем зобов'язань з оплати товару та виконаних робіт.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, наявність зобов'язання відповідача по сплаті позивачу 8 061000 грн основного боргу, 56 507,61 грн інфляційних втрат та 61448,61 грн 3 % річних встановлено рішенням суду від 12.11.2024 у справі № 910/6947/24 та повторного доведення не потребують.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційних втрат на стягнуту рішенням суду у справі № 910/6947/25 суму 8178956,22 грн, з яких: 8061000 грн основного боргу, 56 507,61 грн інфляційних втрат та 61448,61 грн 3 %.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Основна заборгованість у розмірі 8061000,00 грн виникла за договором поставки товару з монтажем № ВДТ922-313/3-21 від 03.11.2021, на яку, відповідно до заявлених позовних вимог, підлягають нарахуванню 3% річних та інфляційні втрати за заявлений позивачем період прострочення виконання грошового зобов'язання.
В той же час, у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 (яка врахована місцевим господарським судом) та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
Отже, розрахунок інфляційних збитків за заявлений позивачем період має відбуватися з урахуванням інфляційної складової основного боргу за попередній період, який у цьому випадку складає 56 507,61 грн.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 11.11.2025 у справі № 922/4758/24.
Звідси, сума основного боргу, яка підлягає індексації за заявлений позивачем період складає 8117507,61 грн та з урахуванням заявленого позивачем у розрахунку періоду з 12.12.2024 по 31.07.2025 інфляційне збільшення такого боргу становить 628 256,02 грн.
В той же час, суд зазначає, що у постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18 Верховний Суд зазначив, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми неустойки, 3 проценти річних та інфляційних втрат, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.
Отже, суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму 3% річних та 3% річних на нараховані раніше інфляційні втрати не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18.
Таким чином, нарахування 3% річних слід здійснювати на суму непогашеного основного боргу (8061000,00 грн) урахуванням заявленого позивачем у розрахунку періоду з 12.12.2024 по 10.09.2025.
За перерахунком суду, сума 3% річних становить 180 839,38 грн.
Висновки щодо відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на раніше нараховані відсотки річних, а також відсотків річних на інфляційні втрати, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.11.2025 у справі № 922/4758/24.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача 180 839,38 грн 3% річних та 628 256,02 грн інфляційних втрат, а тому вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо заперечень відповідача в частині періоду нарахування інфляційних втрат, то суд зазначає, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Тобто визначення початкової та кінцевої дати нарахування 3% річних та інфляційних втрат є правом позивача, яким він користується на власний розсуд. Суд позбавлений права самостійно збільшувати період для нарахування інфляційних втрат.
Щодо посилань відповідача як на неможливість виконання рішення суду наявність накладених арештів у період приватизації, то суд зазначає, що вказане не є законодавчої підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зупинення виконавчих дій не зупиняє прострочення виконання зобов'язання.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач не виконав рішення суду у справі №910/6947/24 за зустрічним позовом, то суд зазначає, що невиконання позивачем свого зобов'язання перед відповідачем не припиняє зобов'язання відповідача. Також відповідач не був позбавлений права та можливості скористатись правом на зарахування зустрічних однорідних вимог для припинення зобов'язання, однак не скористався ним.
Посилання відповідача на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України є безпідставним, оскільки такі приписи не стосуються застосування ст. 625 ЦК України.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКА ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ" до Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" в особі філії "ІРШАНСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" а саме в частині стягнення 180 839,38 грн 3% річних та 628 256,02 грн інфляційних втрат.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" (03035, м. Київ, вул. Монастирського Дениса, буд. 3, ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "ІРШАНСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" (02110, Житомирська обл., Коростенський р-н, смт Іршанськ(з), вул.Шевченка, буд. 1, ідентифікаційний код ВП 39391950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКА ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ" (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Торгова, буд.45, кв. 16, ідентифікаційний код 40944516) інфляційні втрати у сумі 628 256,02 грн, 3% річних у сумі 180 839,38 грн та судовий збір у сумі 9709,15 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 10.12.2025.
Суддя С.О. Турчин