ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2025Справа № 910/10166/25
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І. , за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/10166/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД "
до Акціонерного товариства " Перший Український міжнародний банк "
про визнання дій протиправними та відшкодування збитків у розмірі 2 851 158,00 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Горян Т.М. ;
від відповідача: Кошарський О.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД " звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства " Перший Український міжнародний банк ", в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Акціонерного товариства " Перший Український міжнародний банк " щодо проведення 23.05.2025 неналежних платіжних операцій з розрахункового банківського рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД ", щодо не застосування посиленої автентифікації та моніторингу нетипових платіжних операцій на суму 2 851 158,00 грн;
- стягнути з Акціонерного товариства " Перший Український міжнародний банк " на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД " в порядку відшкодування збитків грошові кошти у розмірі 2 851 158,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 23.05.2025 було виявлено факт несанкціонованого втручання в систему дистанційного банківського обслуговування позивача в АТ " ПУМБ ", в результаті якого з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 незаконно, без схвалення посадових осіб позивача списано грошові кошти в сумі 2 851 158,00 грн на рахунки різних фізичних осіб-підприємців. Проведення вказаних вище платіжних операцій відбулося, внаслідок недотримання відповідачем вимог чинного законодавства, а саме Закону України "Про платіжні послуги", Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Положення про автентифікацію та застосування посиленої автентифікації на платіжному ринку, затвердженим Постановою Правління НБУ від 03.05.2023 № 58, у зв'язку з чим позивач вважає відповідача відповідальною особою за завдані позивачу збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/10166/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 25.09.2025.
05.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.
10.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
16.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ураховуючи відсутність у підготовчому засіданні 25.09.2025 будь-яких заяв і клопотань представників сторін, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.10.2025, яка занесена до протоколу судового засідання від 25.09.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 18.09.2025 позовні вимоги підтримав з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 30.10.2025, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД " та Акціонерним товариством " Перший Український міжнародний банк " було укладено Договір банківського обслуговування корпоративних клієнтів шляхом подання заяви про приєднання до Договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів, публічна частина якого знаходиться за посиланням https//about.pumb.ua/support/documents?category=Corporate&id=10019 (надалі - Договір) директором Товариства Ільницькою Тетяною Володимирівною та відкрито рахунок у форматі IBAN НОМЕР_3 , валюта «гривня».
Згідно з умовами укладеного договору ТОВ « Юстимед » було підключено до тарифного пакету «всеDigital», підключено сервіс «Інтернет-банкінг», сформовано сертифікати удосконалених електронних підписів та надано доступ до сервісу директору Ільницькій Тетяні Володимирівні , підключено сервіс « СМС-banking » за номером НОМЕР_2 .
23.05.2025 позивачем було виявлено факт несанкціонованого втручання в систему дистанційного банківського обслуговування (далі - клієнт-банк) ТОВ « ЮСТИМЕД » в АТ « ПУМБ », в результаті якого з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 було незаконно без схвалення посадових осіб Товариства списано грошові кошти в сумі 2 851 158,00 грн на рахунки різних фізичних осіб-підприємців.
Списання коштів було здійснене 23.05.2025 у період часу з 13 год. 29 хв. до 13 год. 41 хв. наступними платіжними операціями:
- платіжна інструкція №120 на суму 498090,00 грн, створено 13:29, проведено 13:35 на користь ФОП Батман Анастасія Віталіївна , призначення платежу «оплата за рахунком № 231 від 23.05.2025, за товар, без ПДВ»;
- платіжна інструкція №121 на суму 497 500,00 грн, створено 13:30, проведено 13:37 на користь ФОП Павловська Катерина , призначення платежу «оплата за рахунком № 288 від 23.05.2025, за товар, без ПДВ»;
- платіжна інструкція №122 на суму 299 800,00 грн, створено 13:31, проведено 13:37 на користь ФОП Кладько Ольга Олексіївна , призначення платежу «оплата за рахунком №245 від 23.05.2025, за товар, без ПДВ»;
- платіжна інструкція №123 на суму 499 809,00 грн, створено 13:32, проведено 13:38 на користь ФОП Кладько Ольга Олексіївна , призначення платежу «оплата за рахунком №243 від 23.05.2025, за товар, без ПДВ»;
- платіжна інструкція №124 на суму 478 609,00 грн, створено 13:33, проведено 13:41 на користь ФОП Лук'янов Іван Артемович «оплата за рахунком № 231 від 23.05.2025, за товар, без ПДВ»;
- платіжна інструкція №125 на суму 487 650,00 грн, створено 13:33, проведено 13:41 на користь ФОП Кладько Ольга Олексіївна , призначення платежу «оплата за рахунком №239 від 23.05.2025, за товар, без ПДВ»;
- платіжна інструкція №127 на суму 89 700,00 грн, створено 13:41, проведено 14:36 на користь ФОП Батман Анастасія Віталіївна , призначення платежу «оплата за рахунком № 294 від 23.05.2025, за товар, без ПДВ».
При цьому, усі вказані платіжні інструкції були оформлені з використанням засобу дистанційної комунікації «Інтернет-банкінг» та підписані удосконаленим електронним підписом (УЕП) розпорядника рахунком позивача.
У той же день 23.05.2025 ТОВ « ЮСТИМЕД » звернулося до правоохоронних органів з заявою про злочин. Наразі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100070001359 за фактом вчинення відносно позивача кримінального правопорушення, покарання за яке передбачене ст. 190 Кримінального кодексу України.
Також 23.05.2025 позивач звернувся на електронну пошту службової особи відповідача Динник Катерини Олександрівни ІНФОРМАЦІЯ_9 з повідомленням про незаконне списання грошових коштів на суму 2 851 158,00 грн.
Крім того, позивач також звернувся до відповідача з Вимогою вих. №13-2925 від 30.05.2025 щодо проведення відповідачем внутрішнього службового розслідування та надання інформації. Відповідач вказану вимогу залишив без відповіді.
Позивач звернувся до відповідача з Вимогою №202506-10429 від 27.06.2025, в якій просив в порядку відшкодування безпідставно списаних грошових коштів повернути кошти в сумі 2 851 158,00 грн, шляхом зарахування їх на банківський рахунок позивача, відкритий в АТ « ПУМБ ».
Відповідач своєю відповіддю від 23.07.2025 № KHO-56.3.2/20955 надав відмову в задоволенні вимоги щодо відшкодування грошових коштів.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки позивач вважає, що проведення відповідачем вказаних вище платіжних операцій відбулося в результаті грубого порушення відповідачем чинного законодавства, а саме Закону України «Про платіжні послуги», Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про автентифікацію та застосування посиленої автентифікації на платіжному ринку, затвердженим Постановою Правління НБУ від 03.05.2023 № 58 (далі - Положення №58), та іншого чинного законодавства України.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на наступні обставини:
- відповідно до встановлених Центром моніторингу транзакцій АТ « ПУМБ » (службова записка ID: 1CA5511E7171EFFBC2258CF9003AE24F) обставин, системою онлайн моніторингу банку в режимі реального часу були враховані ряд факторів: довірений пристрій, який не знаходився в скомпрометованих елементах автентифікації, довірена IP-адреса, відсутність ризикових дій зі сторони клієнта, таких як скидання паролю до інтернет-банкінгу. Також АТ « ПУМБ » було встановлено, що дана авторизація та платежі не підпадають під відомі сценарії шахрайства і можуть бути проведені після накладання клієнтом УЕП або КЕП, що і було здійснено ТОВ « Юстимед » по кожному оскаржуваному платежу;
- поява нових контрагентів у клієнта в межах господарської діяльності не є достатньою підставою для обмеження операцій клієнта та можливості користування його власними коштами, що узгоджується з нормами ч. 3 ст. 1066 ЦК України;
- проведення спірних транзакцій стосується шахрайських дій третіх осіб, а не легалізації доходів, оскільки мав місце несанкціонований доступ третіх осіб до рахунку позивача з метою заволодіння коштами останнього, що відповідно не підпадає під регулювання Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»;
- АТ « ПУМБ » є неналежним відповідачем, оскільки не спричиняло збитків позивачу, а спірними коштами заволоділи отримувачі переказів.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД " та Акціонерним товариством " Перший Український міжнародний банк " було укладено Договір банківського обслуговування корпоративних клієнтів шляхом подання заяви про приєднання до Договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів, публічна частина якого знаходиться за посиланням https//about.pumb.ua/support/documents?category=Corporate&id=10019 .
За своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором банківського рахунку, а відтак підпадає під правове регулювання глави 72 Цивільного кодексу України.
Частиною першою ст. 1067 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено главою 72 або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя ст. 1058 ЦК України).
Згідно зі ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частинами першою та третьою ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до вимог ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України; права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України; загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури. визначаються Законом України "Про платіжні послуги".
Відповідно до п. 54 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач (п. 21 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом, зокрема: надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи" (стаття 41 Закону України "Про платіжні послуги").
Платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього (п. 57 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Платіжний застосунок - програмне забезпечення, що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію (у тому числі за допомогою платіжних інструментів) та/або здійснювати інші операції, передбачені договором з надавачем платіжних послуг (абз. 23 ч. 3 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затв. Постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 164 (далі також - Положення № 164).
Відповідно до п. 136 Положення № 164 "Користувач зобов'язаний:
- зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень".
Відповідно до ч. 3 статті 87 Закону України "Про платіжні послуги", платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну надавачу платіжних послуг, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і здійснення неправомірних дій з компонентами платіжної інфраструктури (у тому числі платіжними інструментами, обладнанням, програмним забезпеченням). У разі недотримання користувачем зазначених вимог надавач платіжних послуг, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за виконання платіжних операцій.
Частиною першою ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Використання електронного цифрового підпису врегульовано Законом України "Про електронні довірчі послуги", згідно зі статтею 1 якого автентифікація - це електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо: перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки; перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки; за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки; під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов'язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка.
Як вбачається з наявних у справі фактичних даних, всі спірні платежі були підписані за допомогою КЕП/УЕП (кваліфікований електронний підпис), що належать директору та ТОВ " ЮСТИМЕД ".
Відповідно до п. 27 частини першої ст. 1 Закону України Закону України "Про електронні довірчі послуги", кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Частино першою ст. 23 Закону України Закону України "Про електронні довірчі послуги" встановлено, що під час надання кваліфікованих електронних довірчих послуг використовуються кваліфіковані сертифікати електронного підпису, кваліфіковані сертифікати електронної печатки та кваліфіковані сертифікати автентифікації веб-сайту (далі - кваліфіковані сертифікати відкритих ключів).
Згідно з частиною другою ст. 23 Закону України Закону України "Про електронні довірчі послуги", перелічені обов'язкові реквізити, які повинні містити кваліфіковані сертифікати відкритих ключів.
Таким чином користувач кваліфікованого електронного підпису пройшов відповідну ідентифікацію та отримав кваліфіковані сертифікати відкритих ключів, як додатковий механізм, що пов'язує власника з його даними з державних реєстрів та, по суті, гарантує посвідчення особи.
Саме особа, яка має кваліфікований електронний підпис несе відповідальність за його вказання в реквізитах електронного документа.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронні довірчі послуги", користувачі електронних довірчих послуг зобов'язані: забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа; не використовувати особистий ключ у разі його компрометації, а також у разі скасування або блокування сертифіката відкритого ключа.
Отже, на самого власника особистого ключа покладається обов'язок повідомляти про його компрометацію для унеможливлення вчинення незаконних дій з використанням особистого ключа особи.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 68 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час:
1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації;
2) ініціювання дистанційної платіжної операції;
3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій.
Як зазначив відповідач під час розгляду справи та не заперечувалось позивачем, під час авторизації ТОВ « Юстимед » 23.05.2025 о 12:18 год. була відкрита активна сесія (ID: 9385470f-d5d3-4726-ab77-a49d3fbe8f94) ТОВ « Юстимед » в системі «Інтернет банкінг» та наданий доступ до рахунку.
Після отримання доступу до рахунку 23.05.2025 о 12:18 год. ТОВ « Юстимед » виконало оплату на користь компанії Водафон о 12:20 год. в розмірі 700 грн, яку позивач не оскаржує, сесія користування рахунком (ID: 9385470f-d5d3- 4726-ab77-a49d3fbe8f94) не переривалась, тобто була активною, і з рахунку ТОВ « Юстиимед » з 13:29 год шляхом використання системи «Інтернет-банкінг» було виконано платіжні інструкції № 120 від 23.05.2025, № 121 від 23.05.2025, № 122 від 23.05.2025, № 123 від 23.05.2025, № 124 від 23.05.2025, № 125 від 23.05.2025 та № 127 від 23.05.2025.
Відповідно до обставин, установлених Центром моніторингу транзакцій АТ « ПУМБ », системою онлайн моніторингу банку в режимі реального часу були враховані ряд факторів: довірений пристрій, який виконував автентифікацію користувача, був типовим для ТОВ « Юстимед » (з початку 2025 року пристрій h7Ybm68+KWW/m5zhRZvZ8NICCUu +AB0fmYgMqr4CpQI - виконав 53 успішні авторизації в системі «Інтернет-банкінг») та не знаходився на момент авторизації 23.05.2025 в скомпрометованих або викрадених списках, довірена IP-адреса, відсутність ризикових дій зі сторони клієнта, таких як скидання паролю до інтернет-банкінгу.
Також АТ « ПУМБ » було встановлено, що авторизація та платежі не підпадали під відомі сценарії шахрайства і могли бути проведені після накладання клієнтом УЕП або КЕП, що і було здійснено ТОВ « Юстимед » по кожному оскаржуваному платежу. Сума кожної оскаржуваної платіжної транзакції була в межах операцій, які були виявлені системою в квітні та березні 2025 року.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В силу вимог статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Під час розгляду справи відповідач надав суду для ознайомлення ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13.08.2025 про тимчасовий доступ до документів, в якій, зокрема, міститься інформація про те, що «ТОВ « Юстимед » отримує послуги бухгалтерії та послуги документообігу в іншого товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариства). Платежі здійснюються в банківській установі АТ « ПУМБ » через браузер. Є два ключі в банк: один на вхід, інший на підписання самого платежу. Бухгалтер набирає платежі, а директор підписує.
22.05.2025 на електронну адресу ТОВАРИСТВА надійшов лист начебто від ГУ ДПС України , який містив файл у форматі (.pdf). Вказаний лист був надісланий невідомою особою бухгалтеру, яка завантажила файл та відкрила його. Зрозумівши, що файл не справжній вона відправила файл на перевірку до айті служби, яка вірусів не виявила.
23.05.2025 бухгалтер в обідній час набрала платежі після чого сервер завис. Перезавантаживши сервер, зайшла в клієнт банк та побачила, що на рахунку ТОВ « Юстимед » ИА683348510000000026004272225 відсутні гроші на загальну суму 2 851 158,00 грн. В клієнт банку остання побачила, що були здійснені платежі на ФОП. Всі платежі були здійснені не директором підприємства.
В подальшому було встановлено, що файл нібито податкової служби встановив на сервер програму для віддаленого доступу. Програма була саморобна і тому не ідентифікувалась як вірус. Судячи з видаленої історії в браузері було встановлено, що невстановлені особи отримали доступ до серверу, віддалено спостерігали за комп'ютером і в подальшому здійснили платежі та видалили історію своїх дій з браузера.
Таким чином ТОВ « Юстимед » від незаконних дій невстановлених осіб зазнало збитків на загальну суму 2 851 158,00 грн».
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 16.1.3 Договору, доступ до перегляду інформації по рахунках відкривається тільки після автентифікації власника рахунку за допомогою логіну та паролю Клієнта. Всі дані, що передаються клієнту, шифруються і недоступні іншим користувачам мережі Інтернет.
Перелік користувачів, які мають право доступу до рахунків клієнта через сервіс «Інтернет-банкінг» з відповідними лімітами або зміни діючих налаштувань цього сервісу, зазначається в Заяві про приєднання/Заяві про зміну умов обслуговування. В разі необхідності зміни у складі осіб, які мають право доступу до рахунків клієнта через сервіс «Інтернет- банкінг», клієнт надає до банку нову Заяву про зміну умов обслуговування (п. 16.1.4. Договору).
Відповідно до п. 16.3.4 Договору, сервіс «Інтернет-банкінг» не ставить своєю метою захист інформації на обладнанні клієнта, тому клієнт зобов'язаний самостійно організувати виконання наступних вимог, зокрема:
- забезпечення збереження електронних носіїв із особистими ключами та обмеження доступу до них (п. 16.3.4.5.);
- забезпечення захисту власного обладнання від будь-якого зловмисного програмного забезпечення, підтримка засобів захисту від зловмисного програмного забезпечення в актуальному стані та забезпечення постійного контролю за роботою цих засобів (п. 16.3.4.8.).
Пунктом 4.2.40. Договору передбачено, що у випадку компрометації або виникнення підозри в компрометації особистих ключів Удосконаленого ЕП/Простого ЕП негайно повідомити про це банк, в порядку, передбаченим вказаним пунктом, для блокування доступу користувача до рахунків.
Згідно з п. 6.3.8. Договору, кожна зі сторін приймає на себе ризик та всю відповідальність за дії будь-яких осіб, що отримали доступ до сервісу «Інтернет-банкінг». Отримані іншою стороною документи за допомогою сервісу «Інтернет-банкінг» не можуть бути заперечені, оскаржені або визнані недійсними з підстав їх надсилання не уповноваженими на те особами, та вважаються належним чином підписаними уповноваженими особами сторони, яка їх надіслала іншій стороні.
Тобто на клієнта також покладається обов'язок дотримуватись конфіденційності та належного зберігання та оброблення інформації, необхідної для здійснення грошових переказів, та недопущення використання не уповноваженими особами в тому числі платіжних документів та підписів.
Судом установлено, що директором ТОВ « Юстимед » було передано паролі доступу до системи «Інтернет банкінг» з метою набирання платіжок сторонньою особою, що свідчить про порушення умов договору та як наслідок отримання несанкціонованого доступу третіх осіб до рахунку з вини самого позивача, що фактично дозволило третім особам заволодіти УЕП та паролями доступу до системи «Інтернет банкінг».
Відповідно до ч.1 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Разом з тим, статтями 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).
Зі змісту статей 614, 623 ЦК України убачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправної поведінки відповідача та порушення його працівниками вимог законодавства при виконанні переказів на підставі сформованих платіжних доручень.
Оскільки відсутня протиправна поведінка відповідача, а відповідно і причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяною позивачу шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Тобто, причинно-наслідковий зв'язок між збитками та правопорушенням є залежністю факту настання майнової шкоди (та її розміру) від правопорушення, чи неналежного виконання зобов'язання. Це означає, що цивільне правопорушення повинно передувати виникненню збитків.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відсутня встановлена належним чином вина відповідача в заподіянні позивачу збитків, а відтак, не встановлено усього складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як стягнення збитків, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 2 852 158,00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Що стосується обраного Товариством з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД " способу захисту порушеного права в частині визнання протиправними дій Акціонерного товариства " Перший Український міжнародний банк " щодо проведення 23.05.2025 неналежних платіжних операцій з розрахункового банківського рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД ", щодо не застосування посиленої автентифікації та моніторингу нетипових платіжних операцій на суму 2 851 158,00 грн, суд зазначає.
Як установлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та інших.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19, від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові у від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначила про те, що за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна позиція Верховного суду викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19).
Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 в якій вказано, що, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Проте, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині визнання неправомірними дій банку не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача, а рішенням суду має вирішуватись саме питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин.
Також заявлена позивачем вимога в частині визнання дій неправомірними не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Наведені вище висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 січня 2024 року у справі №916/2248/22.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Акціонерного товариства " Перший Український міжнародний банк " щодо проведення 23.05.2025 неналежних платіжних операцій з розрахункового банківського рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю " ЮСТИМЕД ", щодо не застосування посиленої автентифікації та моніторингу нетипових платіжних операцій на суму 2 851 158,00 грн, задоволенню не підлягають з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, з урахуванням стандарту вірогідності доказів та принципу змагальності у господарському процесі, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та як наслідок про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимоги відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 10.12.2025.
Суддя А.І. Привалов