ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/17462/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Блажівської О.Є. за участю секретаря судового засідання Глиняної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №910/17462/23
за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, місто Київ, вул. Генерала Алмазова, 4А; ЄДРПОУ 14305909)
до відповідача-1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЗБОРН-АДВ» (04205, місто Київ, вул. Тимошенко, буд. 21 Н/П №3; код ЄДРПОУ 39235673)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )
про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, визнання недійсним акту приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал та скасування рішення державного реєстратора,
за участю представників:
від позивача - Хуторянець О.В.,
від відповідача 1 - Ковальчук А.С.,
від відповідача 2 - Нечипорук О.Л.,
від третьої особи - не з'явився
1. Стислий виклад позовних вимог.
Акціонерне товариство "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЗБОРН-АДВ" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, визнання недійсним акту приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал та скасування рішення державного реєстратора, в якому просив:
- визнати недійсним рішення №2/2020 загальних зборів учасників ТОВ «РАЗБОРН-АДВ» від 10.06.2020, підписи на рішення нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. 10.06.2020 за реєстром №№ 582, 583, 584, в частині рішення ОСОБА_1 щодо додаткового внеску в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, а саме: квартира АДРЕСА_3 ;
- визнати недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ «РАЗБОРН-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між ТОВ «РАЗБОРН-АДВ» та ОСОБА_1 , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №594, 595;
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:52797152 від 23.06.2020, номер відомостей про речове право: 37012596, дата державної реєстрації: 22.06.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/17462/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення обґрунтовано тим, що позивачем не доведено наявності обставин, які є вирішальними при доведенні фраудаторності правочину у вигляді передачі відповідачем-1 спірного об'єкту нерухомого майна до статутного фонду відповідача-2, а саме: вчинення відпвідачем-1 недобросовісних дій, які призвели до порушення прав позивача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та прийняти нове, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" задовольнити повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/17462/23 залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 17.02.2025 у справі № 910/17462/23 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №910/17462/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЗБОРН-АДВ» від 11.06.2020 №б/н та скасування рішення державного реєстратора скасовано. Справу №910/17462/23 в частині вирішення питання про визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску та скасування рішення державного реєстратора направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій оскаржуваній частині (про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЗБОРН-АДВ» від 10.06.2020 №2/2020) рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №910/17462/23 залишено без змін.
2. Стислий виклад пояснень позивача на новому розгляді.
Позивач подав письмові пояснення у справі з урахуванням висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 17.02.2025, згідно з якими позовні вимоги підтримав та позов просив задовольнити з урахуванням наступного.
З підписанням договорів поруки ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання не відчужувати майно, вартість якого перевищує 400 000,00 грн., та всупереч наданих гарантій Банку, відчужила нерухоме майно у безоплатний спосіб у період простроченої заборгованості з чіткою метою - не допустити звернення стягнення на нього у майбутньому для погашення заборгованості перед Банком.
При цьому, відповідач 1 не зверталася до Банку для отримання письмового погодження на відчуження спірного нерухомого майна як того вимагають пункти 4.3 договорів поруки.
Станом на момент укладення ОСОБА_1 спірного правочину щодо відчуження нерухомого майна у боржника за кредитним договором виникла прострочена заборгованість, що підтверджується наданими позивачем розрахунками та рішеннями судів у справах №910/17302/20 та №911/160/21.
Також позивач наголошує, що після відчуження всього майна, що не було в заставі Банку, ОСОБА_1 перестала бути платоспроможною та не взмозі була виконати грошові зобов'язання перед Банком.
3. Стислий виклад пояснень відповідача-1 на новому розгляді.
ОСОБА_1 також подала до суду додаткові пояснення у справі, в яких проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на наступне.
Оскільки вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечення зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі, та була відсутня станом на момент вчинення оскаржуваного правочину, твердження позивача про існування заборгованості станом на момент його укладення є виключно припущенням.
Відповідач 1 вказує, що вона не перестала бути платоспроможною після передачі спірного нерухомого майна, оскільки внаслідок продажу належного їй мана було погашено заборгованість у розмірі понад 6 мільйонів гривень.
Також відповідач 1 наголошує, що порушення нею як поручителем умов договорів поруки є підставою для застосування стягнення у вигляді штрафу і не може бути підставою для визнання недійсним спірного правочину.
4. Процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2025, справа була передана для розгляду судді Блажівській О.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 04.06.2025.
19.05.2025 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» подано клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
30.05.2025 через систему "Електронний суд" від надійшла заява, в якій представник відповідача 2, просить забезпечити його участь у судовому засіданні, яке призначене на 04.06.2025 о 14:15 год. по цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника ОСОБА_3 у розгляді справи №910/17462/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
04.06.2025 у судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача 2.
04.06.2025 у судове засідання відповідач 1 (представник) не з'явився. Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.05.2025 була направлена відповідачу 1 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене відповідач 1 повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від відповідача 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 21.05.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв'язку.
04.06.2025 у судовому засіданні представник позивача підтримав подане клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору від 19.05.2025, надав пояснення та просив суд задовільнити дане клопотання.
04.06.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 зазначив, що не має доступу до електронного документообігу по даній справі. Просив суд надати час на ознайомлення з матеріалами справи та поновити строк.
04.06.2025 у судовому засідання судом розгляд клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору від 19.05.2025 від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» відкладено до наступного судового засідання.
04.06.2025 у судовому засіданні представник позивача не заперечував щодо відкладення розгляду справи.
04.06.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 щодо відкладення розгляду справи не заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 відкладено підготовче засідання у даній справі 25.06.2025.
05.06.2025 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЗБОРН-АДВ" надійшла заява про вступ у справу як представника.
05.06.2025 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшли письмові пояснення по суті спору з урахуванням висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові 19.03.2025 у справі № 910/17462/23.
16.06.2025 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 призначено розгляд справи у судовому засіданні на 30.07.2025.
30.07.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 надійшли пояснення.
30.07.2025 у судове засідання з'явились представник позивача, представник відповідача 1 та представник відповідача 2.
Представник позивача у засіданні 30.07.2025 надав пояснення та підтримав подане клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору від 19.05.2025.
30.07.2025 у засіданні представник відповідача 1 висловила позицію та не заперечувала щодо клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору від 19.05.2025.
У судовому засіданні 30.07.2025 представник відповідача 2 щодо клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору від 19.05.2025 надав пояснення та не заперечував.
31.07.2025 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшла заява на виконання ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у даній справі на 20.08.2025. На підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
01.08.2025 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» надійшла заява на виконання ухвали суду.
20.08.2025 у судове засідання представник позивача не з'явився. Ухвала Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 була направлена позивачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене позивач повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від позивача (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 20.08.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від позивача (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв'язку.
20.08.2025 у судове засідання з'явились представник відповідача 1 та представник відповідача 2.
20.08.2025 у судове засідання третя особа (представник) не з'явився. Ухвала Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 була направлена третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене третя особа (представник) повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 20.08.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від третьої особи (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв'язку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 відкладено підготовче засідання у даній справі на 24.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 підготовче засідання у справі №910/17462/23 призначено на 01.10.2025.
01.10.2025 у засідання з'явився представник позивача, представник відповідача 1 та представник відповідача 2.
01.10.2025 у засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не з'явився. Ухвала Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 була направлена третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене третя особа (представник) повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 01.10.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від третьої особи (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв'язку.
01.10.2025 у засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 01.10.2025 представник позивача не заперечував щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
01.10.2025 у судовому засіданні представник відповідача 1 та представник відповідача 2 не заперечували щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 засідання у справі № 910/17462/23 призначено на 26.11.25.
У судове засідання 26.11.2025 з'явилися представники позивача, відповідача 1, 2.
26.11.2025 у судове засідання не з'явився представник третьої особи. Ухвала Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 була направлена третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене третя особа (представник) повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 11.11.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від третьої особи (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв'язку.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
26.11.2025 у судове засідання з'явилися представники позивача, відповідача 1 та 2.
26.11.2025 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
26.11.2025 у судовому засіданні представник відповідача 1 у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
26.11.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
26.11.2025 у судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення суду.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19.09.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А., зареєстрованого в реєстрі за №2886, ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_3 .
Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", найменування якого змінене на АТ "Райффайзен Банк") та позичальники, серед яких фізична особа-підприємець ОСОБА_1., уклали Генеральний договір на здійснення кредитних операцій від 27.07.2017 №01/150-2/515, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується здійснювати на користь позичальників кредитні операції, а позичальники зобов'язані виконати усі обов'язки, що витікають із змісту кредитної операції, Генерального договору, умов та договорів, і здійснити погашення заборгованості у межах строку кредитної операції.
АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 як поручитель уклали договір поруки від 27.08.2019 №12/150-2/2569 (далі - Договір поруки №12/150-2/2569), за яким поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, а саме: Генеральний договір на здійснення кредитних операцій від 27.07.2017 №01/150-2/515 та Кредитний договір від 27.08.2019 №015/150-2/1431 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій від 27.07.2017 №01/150-2/515.
АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 як поручитель уклали договір поруки від 30.09.2019 №12/150-2/2617 (далі - Договір поруки №12/150-2/2617), за яким поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, а саме: Генеральний договір на здійснення кредитних операцій від 30.09.2019 №01/150-2/1472 та кредитний договір від 30.09.2019 №010/150-2/1473 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій від 30.09.2019 №01/150-2/1472.
Пунктом 2.2 Договорів поруки №12/150-2/2569 та №12/150-2/2617 визначено, що поручитель зобов'язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов'язань протягом десяти банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі.
Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечення зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі.
Кредитор має право направляти вимоги поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов'язань.
Положеннями п.4.3 Договорів поруки №12/150-2/2569 та №12/150-2/2617 передбачено, що протягом строку дії цього договору поручитель не має права вчиняти без попереднього письмового погодження кредитора такі дії:
- отримання грошових позик, кредитів чи інших кредитних операцій від інших осіб, в тому числі банків, оформлення боргових зобов'язань перед іншими особами в будь-якій формі, включаючи надання порук тощо;
- створення договірного обтяження будь-якого майна поручителя заставою, іпотекою або в інший спосіб, застосування якого передбачає можливість відчуження цього майна;
- відчуження майна поручителя у будь-який спосіб на суму, що перевищує 400 000,00 грн.
Відповідно до п.6.3.2 Договорів поруки №12/150-2/2569 та №12/150-2/2617 поручитель, на вимогу кредитора, сплачує останньому, за порушення, невиконання або неналежне виконання поручителем всіх або окремих положень цього договору - штраф за кожен випадок порушення у розмірі 0,5% від суми кредиту за кредитним договором, зазначеної в п.1.1.1 цього договору (але не менше 1 000,00 грн та не більше 100 000,00 грн).
За твердженням позивача з лютого 2020 року виникла прострочена заборгованість за кредитним договором від 27.07.2017 №01/150-2/515, а з квітня 2020 року - заборгованість за кредитним договором від 30.09.2019 №01/150-2/1472, що призвело до звернення позивача до господарських судів з вимогами про стягнення заборгованості в результаті чого ухвалені рішення, а саме: рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2021 у справі №911/160/21 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/17302/20.
В ході виконання вказаних вище рішень, останньому стало відомо, що поручителем за Договорами поруки здійснено відчуження належного останній об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 (далі - спірний об'єкт нерухомого майна) на підставі: рішення загальних зборів учасників ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" від 10.06.2020 №2/2020 та акту приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020 №б/н.
10.06.2020 загальні збори учасників ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" рішенням від №2/2020, підписи на рішенні нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. 10.06.2020 за реєстровими номерами 582, 583, 584 (оспорюване рішення), затвердили, зокрема, вартість внеску ОСОБА_1 в такому вигляді:
1) квартира за адресою: АДРЕСА_4 ;
2) квартира за адресою: АДРЕСА_5 (спірний об'єкт нерухомого майна);
3) нежила споруда за адресою: АДРЕСА_6 .
11.06.2020 актом приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" у негрошовій формі №б/н (укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "РАЗБОРН-АДВ", підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстровими номерами 594 та 595) ОСОБА_1 передано майно як додатковий внесок в статутний капітал ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" у не грошовій формі, а саме, спірний об'єкт нерухомого майна.
Банк звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 та ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" про:
- визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" від 10.06.2020 №2/2020, підписи на рішенні нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. 10.06.2020 за реєстровими номерами 582, 583, 584, в частині рішення ОСОБА_1 щодо додаткового внеску в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, а саме: квартира АДРЕСА_3 ;
- визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020 №б/н, укладений між відповідачами, підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф.11.06.2020 за реєстровими номерами 594 та 595;
- скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52797152 від 23.06.2020, номер відомостей про речове право: 37012596, дата державної реєстрації: 22.06.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна на користь ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" шляхом його передачі до статутного фонду ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" є фраудаторним правочином, з огляду на обставини, що мали місце на момент відчуження такого нерухомого майна.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими учасники справи обґрунтовували свої доводи та заперечення, а саме копії: договору купівлі-продажу квартири від 19.09.2014; рішення загальних зборів учасників №2/2020 від 10.06.2020; акту приймання-передачі від 11.06.2020; заяви №585 від 10.06.2020; довіреності від 11.06.2020; генерального договору №01/150-2/515 від 27.07.2017; договору застави від 11.08.2017; витягу за Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №335072705; договору поруки №12/150-2/2569 від 27.08.2019; листа №1/28-05/20 від 28.05.2020; рішення у справі №911/160/21; постанови про відкриття виконавчого провадження ВП№68203124; договору поруки №12/150-2/2617 від 30.09.2019; рішення у справі №910/17302/20; постанови про відкриття виконавчого провадження ВП№66423884; листа №25/23 від 30.05.2023; витягу з ЄДРПОУ №368109990060; скрін-шотів з сайту youcontrol.com.ua.
У статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі №916/379/23 вказувала на те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного капіталу є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - перехід права власності на нерухоме майно від однієї особи до іншої.
А отже оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України) є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 Цивільного кодексу України).
В силу приписів частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
Щодо підстав недійсності правочину, суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 дійшла висновків, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
В такий спосіб будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень Цивільного кодексу України.
Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, від 14.12.2022 у справі № 372/437/20 та від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належного йому майна з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Отже, Верховний Суд сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.
Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:
- фіктивних правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України);
- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України);
- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18.02.2025 у справі №916/5751/23, від 03.12.2024 у справі №487/6342/18 зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв'язку з таким продажем майнових благ.
Велика Палата Верховного Суду у п. 103 постанови від 18.12.2024 у справі №916/379/23 дійшла висновку, що може бути оскаржений та визнаний недійсним як фраудаторний кінцевий результат комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу - правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок із цього приводу в разі його необхідності для вирішення справи повинен робити суд у межах кожної окремої справи.
Суд відзначає, що у даній справі ОСОБА_1 зробила внесок у негрошовій формі (дві квартири та нежила споруда) в статутний капітал ТОВ "РАЗБОРН-АДВ". Результатом вчинення комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" є правочин, оформлений у цьому випадку актом приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020 №б/н.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/429/20, на яку посилається скаржник).
Так, у своїх заявах по суті спору відповідач 1 зазначає, що Банк станом на дату прийняття оспорюваних рішень (10.06.2020 та 11.06.2020) не здійснив направлення на адресу поручителя вимоги кредитора із зазначенням підстав для виконання поручителем забезпечення зобов'язань; ця обставина свідчить про відсутність настання підстав для виконання поручителем зобов'язань, забезпечених Договорами поруки №12/150-2/2569 та №12/150-2/2617, та можливість розпоряджатись спірним об'єктом нерухомого майна станом на день його відчуження.
В свою чергу, Банк вказує, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи перестала ОСОБА_1 бути платоспроможною після відчуження нерухомого майна, посилається на постанови Верховного Суду від 27.11.2023 у справі №359/5486/20, посилається також на постанови Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №299/396/17 та від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 (будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину).
Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у даній справі встановив, що з оскаржуваних рішень не вбачається факт дослідження судами попередніх інстанцій того, чи була наявна у ОСОБА_1 заборгованість станом на дату передачі майна до статутного капіталу ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" та чи перестала вона бути платоспроможною після передачі майна до статутного капіталу.
Також Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили: 1) як саме змінився розмір статутного капіталу ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" після внесення спірного об'єкту нерухомого майна до статутного капіталу товариства; 2) чи змінився склад учасників ТОВ "РАЗБОРН-АДВ" у зв'язку із внесенням спірного об'єкту нерухомого майна до статутного капіталу товариства.
Верховний Суд наголошує, що для встановлення всіх обставин справи, зокрема, дослідження ознак добросовісності у комплексі дій з передачі майна, суди повинні були належним чином дослідити контрагента, якому було передано майно, та щонайменше надати відповідь на доводи Банку про пов'язаність ОСОБА_1 з директором та засновником ТОВ "РАЗБОРН-АДВ".
Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Так, судом встановлено, що згідно із пунктом 2.1 договорів поруки у випадку повного або частково невиконання (неналежне виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права до поручителя щодо сплати заборгованості за порушення забезпеченими зобов'язаннями.
У пункті 2.2 договорів поруки поручитель зобов'язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов'язань протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимогу покупцю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечувальних зобов'язань.
Дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд встановив відсутність відповідної вимоги Банку до кредитора та поручителя як це передбачено положеннями вказаних пунктів договорів поруки.
Водночас Господарським судом Київської області у рішенні від 03.06.2021 у справі №911/160/21 та Господарським судом міста Києва у рішенні від 22.04.2021 у справі №910/17302/20 встановлено, що 13.10.2020 на адресу ТОВ "Ганул" Банком направлено вимогу №188/2/1043 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена 19.10.2020, але залишена без виконання. Листом від 26.10.2020 ТОВ "Ганул" повідомлено про неможливість погашення заборгованості.
Разом з тим, як встановлено судом, пунктом 2.6 договорів поруки передбачено, що поручитель зобов'язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання позичальником забезпечених зобов'язань перед кредитором. Отримувати інформацію про зміну забезпечених зобов'язань.
Враховуючи, що за висновками Верховного Суду критеріями для кваліфікації правочину як фраудаторного можуть бути і виключення з загального правила стосовно настання строку виконання зобов'язання за умови доведення, що боржник розумів, що має заборгованість або ж дії, що вчиняються боржником до настання строку виконання зобов'язання спрямовані на ухилення від виконання обов'язку зі сплати боргу, в такому випадку настання строку виконання поручителем взятого на себе забезпечувального зобов'язання не впливає на мету фраудаторного правочину.
За умовами договору поруки 1 поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі з тих, що виникають у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов'язаний:
1.1.1 повернути кредит у розмірі 8 000 000,00 грн (кредит), в порядку, передбаченому кредитним договором, не пізніше 30 липня 2020 року, або іншої дати, визначеної відповідно до умов кредитного договору;
1.1.2 сплатити проценти за користування кредитом у формі овердрафту у розмірі, який розраховується на основі процентної ставки, розмір якої залежить від строку безперервного дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника, до якого встановлено овердрафт згідно кредитного договору: якщо строк безперервного дебетового сальдо складає до 30 календарних днів включно - 21,0% річних; якщо строк безперервного дебетового сальдо перевищує 30 календарних днів та/або у випадку виникнення кредитної заборгованості 45,0% річних; або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором;
1.1.3 сплатити комісії в розмірах, передбачених кредитним договором;
1.1.4 сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов'язані з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.
Згідно із пунктом 1.2 договору поруки 1 поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.
За умовами договору поруки 2 поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі з тих, що виникають у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов'язаний:
1.1.1 повернути кредит у розмірі 3 600 000,00 грн (кредит), в порядку, передбаченому кредитним договором, не пізніше 23 вересня 2020 року, або іншої дати, визначеної відповідно до умов кредитного договору;
1.1.2 сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 20,0% річних в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у тому числі на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором;
1.1.3 сплатити комісії в розмірах, передбачених кредитним договором;
1.1.4 сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов'язані з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.
Згідно із пунктом 1.2 договору поруки 2 поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.
Згідно із статтею 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до частин першої та другої статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 у справі №753/6126/22 висловив позицію, відповідно до якої поручитель не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед кредиторами. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник/поручитель зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника/поручителя повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники/поручителі мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Судом встановлено, що, передавши до статутного капіталу ТОВ "Разборн-АДВ", який згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань становить 15 000,00 грн., спірне нерухоме майно, вартістю 900 000,00 грн., ОСОБА_1 не стала учасником товариства і статутний капітал цього товариства не збільшився за рахунок внеску відповідачки.
Так, згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником (учасником) станом на 08.06.2023 ТОВ "Разборн-АДВ" був лише ОСОБА_3 , розмір частки якого є 15 000,00 грн., який є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі, якого становить 100 %.
Судом здійснено перевірку стану учасників ТОВ "Разборн-АДВ" станом на момент розгляду даної справи по суті та встановлено, що склад учасників такого товариства з моменту відкриття провадження у даній справі не змінився.
Вказані обставини свідчать про реальну безоплатну передачу ОСОБА_1 спірного нерухомого майна вартістю 900 000,00 грн. у власність іншій особі - ТОВ "Разборн-АДВ" на шкоду майновим інтересам кредитору - Банку з метою унеможливити задоволення вимог Банку за кредитними договорами забезпеченими договорами поруки, укладеними між позивачем та відповідачкою 1.
Поведінка боржника, у даному випадку поручителя, який має солідарний обов'язок перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань, має відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник, у даному випадку поручитель, який має солідарний обов'язок перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань, повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Боржник, у даному випадку поручитель, який має солідарний обов'язок перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Таким чином, дії відповідача 1 щодо безоплатного відчуження майна для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової репутації мети, вчинені нею у підозрілий період, оскільки відповідач 1, як поручитель за договорами поруки 1, 2, мала усвідомлювати обсяг своїх обов'язків з належного виконання солідарно з позичальником забезпечених зобов'язань у період кредитних зобов'язань, свідчать про намір ухилення від виконання зобов'язання перед Банком та спрямовані на завдання шкоди останньому.
Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною відповідно до частини 5 статті 202 ЦК України. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Крім того, при вирішенні спорів про визначення правочину фраудаторним судам слід надати оцінку контрагентам, з якими боржник вчинив оспорюваний правочин (родичі боржника, пов'язані або афілійовані особи (подібні за змістом висновки у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 09.02.2022 у справі №905/2030/19 (905/2429/19).
В обґрунтування позовних вимог Банк зазначив, що засновником ТОВ "Разборн-АДВ" є ОСОБА_3 , який прямо пов'язаний із відповідачкою 1 та її чоловіком через Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУР ІНФО» (код ЄДРПОУ 30637601) та через Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД-РЕНТ» (код ЄДРПОУ 30218487), на доказ чого Банком надано суду витяги з інформаційної системи youcontrol мережі Інтернет, сформованої на підставі даних з ЄДР.
«YouControl» є аналітичною системою для комплаєнсу, аналізу ринків, ділової розвідки та розслідувань. Система формує повне досьє на кожну компанію України на основі відкритих даних, відстежує зміни в держреєстрах та візуалізує зв'язки між афілійованими особами.
Таким чином, вказані особи станом на момент укладення оспорюваного правочину були пов'язаними, що додаткового свідчить про фраудаторність спірного правочину. Зазначені обставини ані відповідачами, ані третьою особою не спростовані.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником, у даному випадку поручителем, який має солідарний обов'язок перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань, у період настання зобов'язання перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитора (постанови Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.200 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 14.06.2022 у справі №04/14-10/5026/2337/2011 від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 09.06.2022 №908/794/19, від 02.06.2021 у справі №907/7905/16.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (постанова об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до положень статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин - акт приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» у не грошовій формі від 11.06.2020, вчинено між відповідачем 2 та відповідачем 1, яка є власником спірного нерухомого майна, з розпорядження належним їй на праві спільної сумісної власності нерухомим майном з метою унеможливлення задоволення вимог Банку, за рахунок належного їй майна на шкоду майновим інтересам кредитора, та приховання нерухомого майна відповідача 1 від звернення стягнення позивача (кредитора) на вказане майно в рахунок солідарного погашення боргу за Кредитними договорами забезпеченими Договорами поруки, укладеними між позивачем та відповідачем 1.
Такі дії відповідача 1 свідчать про зловживання правом власності, оскільки власником використано правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора та вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені оспорюваним правочином - актом приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020.
За таких обставин, за оспорюваним правочином воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судових рішень про стягнення заборгованості за Кредитними договорами забезпеченими Договорами поруки, а тому акт приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал ТОВ «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020 підлягає визнанню недійсним підставі статті 234 ЦК України.
Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та ОСОБА_1 , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №594, №595, є документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52797152 від 23.06.2020, номер відомостей про речове право: 37012596, дата державної реєстрації: 22.06.2020, то слід зазначити наступне.
За приписами абзацу 2 частини 1 статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52797152 від 23.06.2020, номер відомостей про речове право: 37012596, дата державної реєстрації: 22.06.2020, яка є похідною вимогою від основної задоволеної позовної вимоги про визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та ОСОБА_1 , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №594, №595, призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, в тому числі за подання апеляційних та касаційних скарг, покладається на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити частково.
2. Визнати недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Разборн-АДВ» та ОСОБА_1 , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11 червня 2020 року за реєстром №594, №595.
3. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52797152 від 23.06.2020, номер відомостей про речове право: 37012596, дата державної реєстрації: 22.06.2020.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, місто Київ, вул. Генерала Алмазова, 4А; ЄДРПОУ 14305909) судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 80 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 294 (чотири тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 40 коп.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЗБОРН-АДВ» (04205, місто Київ, вул. Тимошенко, буд. 21 Н/П №3; код ЄДРПОУ 39235673) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, місто Київ, вул. Генерала Алмазова, 4А; ЄДРПОУ 14305909) судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 80 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 294 (чотири тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 40 коп.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено та підписано 10.12.2025, у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА