ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2025Справа № 44/459-б (910/9425/24)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича ( АДРЕСА_1 )
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
про витребування майна та скасування державної реєстрації
В межах справи № 44/459-б
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управитель "Будівельно-інвестиційна група"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" (код ЄДРПОУ 33602854)
про визнання банкрутом
Суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін:
Від позивача Бандола О.О. - ліквідатор
Від відповідача не з'явилися
Від ПАТ АБ «Укргазбанк» Лисий М.С. - представник
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 44/459-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 09.04.2012.
31.07.2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича до ОСОБА_1 про витребування майна та скасування державної реєстрації.
Також 31.07.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.08.2024 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.08.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича до ОСОБА_1 про витребування майна та скасування державної реєстрації до розгляду в межах справи № 44/459-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група", позовна заява розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 30.09.2024.
Судове засідання 30.09.2024 не відбулось у зв'язку перебуванням судді Чеберяка П.П. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2024 розгляд справи призначено на 16.10.2024.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.10.2024 розгляд справи відкладено на 04.12.2024.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.12.2024 розгляд справи відкладено на 03.03.2025.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.03.2025 розгляд справи відкладено на 09.04.2025.
Судове засідання 09.04.2025 не відбулось у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.04.2025 розгляд справи призначено на 16.06.2025.
У судовому засіданні 16.06.2025 оголошено перерву до 03.09.2025.
У судовому засіданні 03.09.2025 оголошено перерву до 10.11.2025.
У судовому засіданні 10.11.2025 позивач надав пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав їх в повному обсязі.
Представник кредитора позов підтримав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
Під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатором встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства Трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього» про витребування майна (автотранспортних засобів) з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги були обґрунтовані відсутністю підстав для володіння та користування відповідачем майном, переданим йому за договорами фінансового лізингу №109л/06/07 від 25.05.2007 р., №123л/07/07 від 12.07.2007 р., №124л/07/07 від 12.07.2007 р., №137л/11/07 від 30.11.2007 р., №166л/07/08 від 16.07.2008 р., №168/07/08 від 30.07.2008 р. та №172л/09/08 від 01.09.2008 р., у зв'язку з чим позивач просить витребувати у відповідача вказане майно. За цією позовною заявою господарським судом було порушено справу № 910/25822/13.
За наслідками розгляду справи рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2014 року у справі № 910/25822/13 (набуло законної сили 17.06.2014) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група» задоволено частково. Витребувано у Публічного акціонерного товариства Трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група» рухоме майно (разом з реєстраційною та технічною документацією, комплектуючими пристроями, обладнанням та інвентарем), зокрема, автомобіль Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .
В подальшому ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.08.2014 це рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 у справі №910/25822/13 було роз'яснено наступним чином:
«Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 р. у справі №910/25822/13 є підставою для здійснення уповноваженими органами Державтоінспекції державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 33602854) права власності на транспортні засоби, вказані в такому рішенні».
Публічним акціонерним товариством Трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього» не було виконано рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2014 у справі № 910/25822/13 (рішення набуло законної сили 17.06.2014 року).
Таким чином, зазначені транспортні засоби не були повернуті Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Лізингова Група», зокрема, автомобіль Автомобіль Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі № 44/459-б (910/21033/20) судом вирішено, у тому числі, витребувати у ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) на користь ТОВ «Фінансова Лізингова Група» (код ЄДРПОУ 33602854, 04050, м. Київ, вул. Мельникова,12) транспортний засіб Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 та скасувати державну реєстрацію автомобіля Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 за ОСОБА_2 .
Проте, як вказує позивач, ОСОБА_2 добровільно не виконав рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі № 44/459-б (910/21033/20) та не повернув ТОВ «Фінансова Лізингова Група» транспортний засіб Автомобіль Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі № 44/459-б задоволено клопотання ліквідатора Бандоли О.О. та зобов'язано Головний сервісний центр МВС (04052, м. Київ, вул. Лук'янівська, 62; код ЄДРПОУ 40109173) подати до суду інформацію та документи про юридичних та фізичних осіб (із зазначенням для фізичних осіб П.І.Б. власника, рік народження, місце проживання та ідентифікаційний номер, а також свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, для юридичних осіб, найменування, місцезнаходження, код ЄДРПОУ, а також свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), за якими зареєстровані транспортні засоби, що раніше належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" в тому числі і щодо транспортного засобу Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 .
10.04.2024 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов лист № 31/9592-9390- 2024 від 04.04.2024 Головного сервісного центру МВС з відомостями станом на 04.04.2024 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів про зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі 44/459-б транспортні засоби, які було зареєстровано під наданими номерними знаками з наданням історії їх реєстрації.
Відповідно до інформації наданої Головним сервісним центром МВС витребуваний, згідно рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі № 44/459-б (910/21033/20) транспортний засіб Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 зареєстровано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 ), змінено номерний знак на НОМЕР_6 , свідоцтво НОМЕР_7 дата видачі 22.08.2023.
З огляду на те, що судом встановлено факт неправомірності вибуття із власності позивача оспорюваного транспортного засобу, останній звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.
Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частиною першою статті 321 ЦК України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Цивільний кодекс України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.
Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.
Отже, для застосування вимог ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
Позов про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.
До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.
Віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.
За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.
Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК країни ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).
Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.
Безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача спірного майна є отримання такого майна добросовісним набувачем безоплатно. При цьому, в контексті вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позбавлення добросовісного власника власності (незалежно від оплатності/безоплатності) можливе лише у випадку здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Верховний Суд у складі у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 року у справі №910/5808/20 зазначив, що для застосування положень п.3 ч. 1 ст.388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов'язковому з'ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.
При цьому, за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатором встановлено, що ТОВ "Фінансова лізингова група" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього" про витребування майна (автотранспортних засобів) з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги були обґрунтовані відсутністю підстав для володіння та користування відповідачем майном, переданим йому за договорами фінансового лізингу №109л/06/07 від 25.05.2007, №123л/07/07 від 12.07.2007 , №124л/07/07 від 12.07.2007, №137л/11/07 від 30.11.2007, №166л/07/08 від 16.07.2008, №168/07/08 від 30.07.2008 та №172л/09/08 від 01.09.2008.
За наслідками розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 у справі № 910/25822/13, яке набрало законної сили 17.06.2014, позовні вимоги ТОВ "Фінансова лізингова група" задоволено частково. Витребувано у ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього" на користь ТОВ "Фінансова лізингова група" рухоме майно (разом з реєстраційною та технічною документацією, комплектуючими пристроями, обладнанням та інвентарем), зокрема і автомобіль Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .
Під час розгляду справи №910/25822/13 судом було встановлено, що на момент складення актів прийому-передачі предмета лізингу у власність до Договорів лізингу спірне майно перебувало у заставі АТ "Укргазбанк", у зв'язку з чим до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено відповідні записи про обтяження спірного рухомого майна.
За змістом ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором.
Нормою ст. 17 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Отже, у даному випадку має місце також факт перебування спірного майна у заставі АТ "Укргазбанк", у відповідності до договорів застави, що свідчить про існування такої обставини, як необхідність отримання згоди заставодержателя на передачу предметів лізингу у власність лізингоодержувача.
Постановляючи вищевказане судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки на момент передачі спірного майна на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" (підписання 01.03.2010 сторонами актів прийому-передачі предмета лізингу у власність до Договорів лізингу) застава за Договорами застави спірного майна не була припинена, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна перебували записи про відповідні обтяження, згода Банку не була надана, то така передача суперечить положеннями ст.586 ЦК України, ст.9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ст. 17 Закону України "Про заставу", а відтак укладені між ТОВ "ФЛГ" та ПАТ Трест "Київміськбуд-1" акти прийому-передачі предмета лізингу у власність від 01.03.2010 до Договорів лізингу не може породжувати будь-яких прав чи обов'язків для його сторін (в т.ч. переходу прав власності).
Отже, правові підстави вважати, що ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього" набуло право власності на спірне майно, відсутні.
Слід зазначити, що з боку ТОВ "Фінансова Лізингова Група" будь-якої згоди на відчуження належних йому автомобілів на користь відповідачів не надавалось, тобто зазначені автотранспортні засоби вибули із володіння позивача поза його волевиявленням, а відтак, в порядку ст. 388 ЦК України можуть бути витребувані від їх володільця.
Відтак, та обставина, що автомобілі вибули із володіння банкрута поза його волевиявлення, підтверджується рішенням суду, яке було постановлене з метою захисту прав та порушених інтересів ТОВ "Фінансова Лізингова Група".
Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 у справі №910/25822/13, матеріали справи не містять доказів отримання відповідної згоди на передачу спірного майна у власність відповідачу на момент такої передачі, а тому підстави вважати, що останнім було набуто таке майно у власність, навіть за умови повної сплати лізингових платежів, відсутні, застава за договорами застави спірного майна не була припинена, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна перебували записи про відповідні обтяження, згода банку не була надана.
В подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 у справі №910/25822/13 було роз'яснено наступним чином: "Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 р. у справі №910/25822/13 є підставою для здійснення уповноваженими органами Державтоінспекції державної реєстрації за ТОВ "Фінансова лізингова група" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 33602854) права власності на транспортні засоби, вказані в такому рішенні.".
ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього" не було виконано рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2014 у справі №910/25822/13.
Таким чином, транспортні засоби, в тому числі і автомобіль Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 не були повернуті ТОВ "Фінансова Лізингова Група".
Положеннями ст. 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
В силу 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування. їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ні обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2018 у справі №910/25822/13, матеріали справи не містять доказів отримання відповідної згоди на передачу спірного майна у власність відповідачу на момент такої передачі, а тому підстави вважати, що останнім було набуто таке майно у власність, навіть за умови повної сплати лізингових платежів, відсутні, застава за Договорами застави спірного майна не була припинена, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна перебували записи про відповідні обтяження, згода Банку не була надана.
Таким чином, враховуючи раніше встановлений судом факт неправомірного вибуття із власності банкрута спірних транспортних засобів, рішення суду, яке набрало законної сили та те, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ні обставини, якщо інше не встановлено законом, наявні усі підстави для задоволення позовних вимог.
Також наведеним рішенням було встановлено наступні обставини: "…Крім того спірні транспортні засоби, які вибули із власності позивача поза його волею (факт, встановлений рішенням Господарського суду у справі №910/25822/13), перебували у заставі іншої особи, а саме кредитора у справі про банкрутство ТОВ "Фінансова Лізингова Група" - АТ "Укргазбанк".
Необхідно вказати, що Державний реєстр речових прав на рухоме майно містить відомості про укладені між АТ "Укргазбанк" та його боржником (ТОВ "Фінансова Лізингова Група") договори застави, предметом яких були, серед інших, і спірні транспортні засоби.
Згідно з п. 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 №830, відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що обтяження на спірні транспортні засоби було припинено на підставі заяви обтяжувача (Акціонерного товариства "Укргазбанк"). Будь-які докази, що обтяження на спірні транспортні засоби припинено внаслідок виконання зобов'язання, яке було забезпечене заставою цих транспортних засобів, внаслідок припинення договору застави тощо, відсутні.".
Також зі змісту згаданого рішення вбачається, що матеріали справи не містили відповідних доказів, що правочини, на підставі яких останні володільці транспортних засобів набули на них права, є відплатним в розумінні статті 388 ЦК України, оскільки саме відплатність є визначальною ознакою для того, аби майно не могло бути витребувано, якщо такий набувач майна є добросовісним. У випадку, якщо майно отримане особою на іншій основі, за відсутності "відплатності", таке майно може бути витребувано в усіх випадках.
Проте, ОСОБА_2 добровільно не виконав рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі № 44/459-б (910/21033/20) та не повернув ТОВ «Фінансова Лізингова Група» транспортний засіб автомобіль Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 .
В подальшому, відповідно до інформації, наданої Головним сервісним центром МВС на запит ліквідатора боржника, витребуваний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_1 та змінено номерний знак на НОМЕР_6 , свідоцтво СТО 347709 дата видачі 22.08.2023.
Відповідно до положень статті 388 ЦК України майно, яке вибуло не за волею власника може бути витребувано у добросовісного набувача. Тому при вибутті майна поза волею власника добросовісність набувача не перешкоджає витребуванню майна.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Критерії такого втручання встановлені законодавством і неодноразово зазначалися у судовій практиці.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації. (див. зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.
У процедурах банкрутства суттєве значення має принцип судового нагляду, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Зазначений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.
З огляду на зазначене, легітимною метою у випадку витребування арбітражним керуючим майна боржника від набувача такого майна на підставі частини першої статі 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів. (Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20).
Повернення у власність позивача 1 цій справі (банкрута) транспортних засобів, відчуженого поза його волею переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.
Пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач - ТОВ "Фінансова Лізингова Група", поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.
Також, пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач, поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.
Враховуючи наведене, єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до його відчуження, є саме витребування належного позивачу майна.
Віндикація в межах провадження у справі про банкрутство є не лише способом консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, також презюмується. Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки власник майна наділений в тому числі правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, так і на її учасників.
Відтак, втручання у право ОСОБА_1 на володіння майном, у цьому випадку, переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягара.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зазначено, що добросовісний (кінцевий) набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача. Добросовісний набувач набуває право на таке звернення за умови задоволення судом позовних вимог власника про витребування спірного майна (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20).
З огляду на викладені обставини суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачами вимог, у зв'язку з чим вважає за доцільне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати у ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" (04050, м. Київ, вул. Мельникова,12; ідентифікаційний код 33602854) транспортний засіб Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 дата видачі 22.08.2023.
3. Скасувати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) державну реєстрацію на транспортний засіб Mitsubishi Pagero Sport, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 дата видачі 22.08.2023.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" (04050, м. Київ, вул. Мельникова,12; ідентифікаційний код 33602854) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп. судового збору.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення направити сторонам.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 24.11.2025.
Суддя П.П. Чеберяк