вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
10.12.2025м. ДніпроСправа № 904/5689/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс", м. Підгородне Дніпропетровської області
про стягнення 206 475,37грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" заборгованості у розмірі 206 475,37грн, з яких:
- основний борг у розмірі 30 275,32грн;
- пеня у розмірі 3 258,99грн;
- 3 % річних у розмірі 322,84грн;
- втрати від інфляції у розмірі 767,80грн;
- компенсація, яка дорівнює вартості послуг за договором за останні 12 місяців (на підставі п. 13.3 договору) у розмірі 65 413,08грн;
- компенсація вартості втрачених (неповернутих) виробів (на підставі п. 9.1 договору, п. 4 додатку 3 до договору) у розмірі 82 394,86грн;
- компенсація вартості виробів, подальше використання яких неможливе через плями, що не виводяться, або швидкий знос (на підставі п. 9.1 договору, п. 3 додатку 3 до договору) у розмірі 24 042,48грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №2587 про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу від 31 травня 2019 року в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 477,70грн та зазначає, що ним понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на таке:
- позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення на адресу відповідача рахунків. Надані позивачем витяги з електронної пошти та файли, які на них містяться, не можливо ідентифікувати як дійсні рахунки на оплату;
- про факт розірвання договору відповідач був проінформований повідомленням про дострокове розірвання договору вих. № П-3520 від 08.07.2025, до якого також було додано рахунки та акти, рахунок на оплату суми штрафної компенсації згідно 13.3 договору. До позовної заяви не надано доказів направлення претензії та листа. Надані позивачем описи вкладення не можуть братися до уваги судом, так як на них відсутній підпис працівника пошти, який відповідно до правил повинен засвідчити наявність документа для відправлення та кількість предметів.
Також відповідач не погоджується із попередньою сумою судових витрат, вважає, що позивачем не доведено їх реальність та документально не підтверджено витрати.
У випадку задоволення позовної заяви, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 100%. Відповідач є бюджетною установою, суб'єктом господарської діяльності та здійснює свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства. З причини постійних обстрілів громади, ракетної небезпеки та повітряних тривог, господарська діяльність відповідача здійснюється з постійними збитками та не в повному обсязі. Наведені обставини підтверджують тяжкий фінансовий та матеріальний стан відповідача, та у випадку задоволення позовної заяви позивача у повному обсязі - таке рішення може призвести до фактичної зупинки підприємства, з причини неможливості здійснювати виплату заробітну плату працівникам.
У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями відповідача. Так, у відзиві на позовну заяву відповідач: не заперечує фактів надання позивачем послуг відповідачу та їх вартості; не спростовує належними та достатніми доказами порушення строків оплати прийнятих послуг та наявність основного боргу; не висловив будь-яких зауважень до якості наданих послуг. Водночас, відповідач заборгованість повністю не погашає, продовжує неправомірно користуватися грошовими коштами, належними до сплати позивачу.
Порядок надсилання рахунків сторони погодили у п. 10.5 договору, відповідно до якого, позивач надсилав рахунки на визначену у договорі електронну адресу відповідача. Роздруківки відповідних електронних листів були додані до позовної заяви. У роздруківках наводиться перелік вкладень, що були додані до листів. У відзиві відповідач не заявляє про неотримання таких листів. Окрім того, один із рахунків (№302966 від 30.12.2024), що був надісланий таким електронним листом, відповідач частково оплатив (платіжна інструкція №122 від 24.01.2025. Призначення платежу: плата за посл. зг. рах.№302966 від 30.12.2024). Також, рахунки та акти надсилалися не лише на електронну пошту відповідача, а й за допомогою сервісу електронного документообігу М.Е.Doc та засобами поштового зв'язку, разом із претензіями та повідомленням про розірвання договору.
Позивач заперечує щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 100%, оскільки відповідачем не доведено наявності підстав для скасування чи зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій та компенсацій. Статус відповідача як бюджетної установи не відповідає дійсності та не підтверджується будь-якими доказами. Режим воєнного стану також впливає й на діяльність позивача. Тяжкий фінансовий та матеріальний стан відповідача не підтверджується жодними доказами.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2025 справу №904/5689/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 09.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" надійшла заява про розподіл судових витрат (вх.31688/25 від 24.11.2025) та стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору в сумі 2477,70грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 21000,00грн.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені наявні в матеріалах справи письмові докази.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
31 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" (замовник, відповідач) укладено договір №2587 про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу (а.с. 14-16).
Згідно пункту 2.1 договору замовник отримує від виконавця у тимчасове оплатне користування робочий одяг, причому виконавець зобов'язується доставляти, прати та обслуговувати наданий робочий одяг та забезпечувати заміну зношеного робочого одягу, що використовувався за його прямим призначенням.
Виконавець володіє наданим робочим одягом на праві власності та має виключне право на його прання та обслуговування (п. 2.2 договору).
В пункті 2.3 договору сторони погодили, що цей договір за своєю суттю є змішаним договором у розумінні ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України та до нього застосовуються положення законодавства щодо оренди (окрім лізингу) та положення щодо надання послуг.
Робочий одяг надається замовнику в користування згідно з попередньо узгодженою пропозицією та визначений у листі примірки, що додається (додаток 1) (п. 3.1 договору).
Підставою для розрахунків за даним договором є загальна кількість предметів одягу, які виконавець надав в користування замовнику, відповідно до листа примірки (додаток 1) та/або замовлення, розміщеного та підтвердженого у системі eLindstrom (п. 3.4 договору).
Виконавець має право протягом строку дії договору проводити інвентаризацію наданого одягу спільно із представником замовника, що окремо погоджується сторонами. Інвентаризація підтверджується двостороннім актом (п. 3.5 договору).
Відповідно до пункту 4.1 договору виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги, критерії якості яких погоджені сторонами та викладені у даному договорі.
Виконавець надає необхідне обладнання для пакування та перевезення одягу у розпорядження замовника. Замовник зобов'язаний використовувати таке обладнання тільки за його прямим призначенням (п. 5.1 договору).
Замовник надає використаний робочий одяг для обміну на чистий в погоджений збірний пункт згідно з погодженим графіком, а також забезпечує можливість вільного доступу до цього одягу для його обміну. Виконавець забирає робочий одяг для обслуговування один раз на тиждень у завчасно визначений день. У випадку, якщо погоджений день доставки співпадає зі святковим загально вихідним днем, можливість доставки повинна бути обговорена та погоджена сторонами окремо (п. 5.2 договору).
В процесі обслуговування робочого одягу проводиться його прання промисловими методами, перевірка стану та ремонт пошкоджених одиниць робочого одягу. В разі виявлення невідповідності одягу, що використовується, погодженим критеріям якості після обслуговування робочого одягу, виконавець замінює такий одяг. Зношений одяг замінюється одягом, бувшим у використанні, але таким, що підлягає подальшому використанню та відповідає погодженим критеріям якості (п. 5.4 договору).
Послуги та операції виконавця відповідають вимогам сертифікату якості ISO 9001 та екологічного сертифікату ISO 14001 (п. 5.5 договору).
В разі значного зносу робочого одягу та неможливості його подальшого використання або якщо робочий одяг під час його використання було втрачено замовником, а також якщо одяг, що повертається, був виготовлений по індивідуальним міркам, останній відшкодовує вартість такого робочого одягу згідно з переліком цін, вказаним у додатку 2, а строк користування одягом використовується як критерій відшкодування (додаток 3). Рішення про відшкодування одягу приймається виконавцем (п. 9.1, 9.2 договору).
Згідно пунктів 10.1, 10.2 договору сума оплати згідно з даним договором визначається кількістю наданого в користування одягу та ціною його обслуговування, вказаною у додатку 2. Ненадання замовником робочого одягу для обслуговування не може бути приводом для зміни суми рахунку.
Сторони домовились про те, що ціни за даним договором підлягають щорічній автоматичній індексації на рівень офіційно опублікованої інфляції в Україні за минулий календарний рік, починаючи з другого року співпраці. Нові ціни не вимагають підписання ніяких додаткових угод та вступають в дію автоматично (п. 10.3 договору).
Всі ціни вказані в гривнях та не включають податок на додану вартість та інші податкові відрахування (п. 10.4 договору).
Періодичність виставляння рахунків складає чотири (4) тижні. Виставлені рахунки відсилаються засобами електронного зв'язку на електронну адресу особи замовника відповідальної за оплату наданих послуг: gidraservice5.dp@gmail.com. Разом із рахунком, замовнику направляються податкова накладна та акт виконаних робіт, який підтверджує надання послуг за цим договором. Сторони визнають, що Акти складені в електронному вигляді та підписані електронними цифровими підписами є первинними документами, які підтверджують факт надання послуг за договором. Адреса електронної пошти замовника для обміну електронними документами: gidraservice5.dp@gmail.com. Заявник зобов'язується завчасно (не менш ніж 5 робочих днів) повідомляти виконавця про зміну адреси електронної пошти для отримання електронних документів, зазначених у цьому пункті, шляхом надсилання повідомлення на електронну адресу виконавця: Finance.Ukraine@lindstromgroup.com (п. 10.5 договору).
В пункті 10.6 договору сторони погодили, що послуги вважаються наданими в повному обсязі та без зауважень, якщо протягом 2-х тижнів з моменту відправлення рахунку, податкової накладної та акту, що підтверджує надання послуг, замовник не пред'явив жодних письмових претензій щодо якості наданих послуг.
Оплата за надані послуги здійснюється замовником в гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Термін оплати наданих послуг - 14 днів із дати виставлення рахунку. У випадку неналежного виконання замовником умов оплати, виконавець має право діяти згідно з чинним законодавством України (п. 10.7 договору).
У разі протермінування оплати замовником наданих виконавцем послуг, виконавець має право призупинити обслуговування наданого в користування одягу до моменту отримання оплати. При цьому вартість послуг за цим договором на період зупинки обслуговування нараховується в повному обсязі і не підлягає коригуванню (п. 10.8 договору).
У випадку порушення строків оплати послуг виконавець має право отримати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення (п. 10.9 договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання (п. 12.1 договору).
Дія договору може бути припинена замовником в будь-який момент шляхом письмового повідомлення за дванадцять (12) місяців. По закінченню цього терміну замовник викуповує у виконавця весь робочий одяг, що перебуває на той момент у використанні замовника за цінами, вказаними у додатку 2 з урахуванням тривалості використання кожної одиниці одягу згідно з додатком 3 до даного договору. Надалі замовник може поводитися з викупленим одягом на свій розсуд (п. 12.2 договору).
Візки, мішки для транспортування, шафи та інше подібне обладнання та вироби повинні бути повернуті виконавцю (п. 12.3 договору).
В пункті 13.3 договору визначено, що виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, без попереднього повідомлення у випадку, якщо замовник систематично не сплачує рахунки у відведений строк. В такому випадку виконавець має право на отримання від замовника компенсації на суму вартості послуг згідно з даним договором за дванадцять (12) місяців. Робочий одяг в такому випадку залишається власністю виконавця.
У разі розірвання договору з причин, не вказаних вище, або з причини неодноразового порушення замовником своїх зобов'язань згідно з договором, виконавець має право на отримання від замовника компенсації на суму вартості послуг згідно з даним договором за дванадцять (12) місяців. Робочий одяг в такому випадку залишається власністю виконавця (п. 13.4 договору).
Додатками до договору є: №1 "Лист примірки", №2 Ціни та інші виплати за обслуговування наданого в користування робочого одягу", №3 "Принципи компенсації вартості та викупу", №4 "Замовлення логотипу", № 5 "Перелік цін та роботи по модифікації одягу" (а.с. 16 на звороті - 18).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Матеріали справи не містять доказів того, що спірний договір визнавався недійсним у судовому порядку.
04 червня 2019 року сторонами складено та підписано Лист приміряння (а.с. 19).
Відповідно до Акту прийому/передачі одягу в користування згідно договору №2587 від 31.05.2019, виконавець передав, а замовник прийняв в користування наступний одяг: футболка поло/т-синій (модель 1724), у кількості 15шт; куртка чол/чорний/сірий (модель 17871), у кількості 15шт; брюки чол/чорний (модель 1397), у кількості 15; разом 45шт (а.с. 19 на звороті).
29 вересня 2020 року сторонами складено та підписано Лист приміряння (а.с. 20).
Відповідно до Акту прийому/передачі одягу в користування згідно договору №2587 від 31.05.2019, виконавець передав, а замовник прийняв в користування наступний одяг: футболка т/синя (модель 3289), у кількості 3шт; куртка чол/чорний/сірий (модель 17871), у кількості 9шт; брюки чол/чорний (модель 1397), у кількості 9шт; брюки утепл/сірий/чорний (модель 18138), у кількості 10шт; светр чол/сірий (модель 2809), у кількості 6шт; куртка утепл/сірий/червоний (модель 18137), у кількості 10шт; разом 47шт (а.с. 20 на звороті).
29 вересня 2020 року сторонами складено та підписано Лист приміряння (а.с. 21).
Відповідно до Акту прийому/передачі одягу в користування згідно договору №2587 від 31.05.2019, виконавець передав, а замовник прийняв в користування наступний одяг: футболка т/синя (модель 3289), у кількості 3шт; футболка поло/т-синій (модель 1724), у кількості 6шт; куртка чол/чорний/сірий (модель 17871), у кількості 9шт; брюки чол/чорний (модель 1397), у кількості 9шт; брюки утепл/сірий/чорний (модель 18138), у кількості 10шт; светр чол/сірий (модель 2809), у кількості 5шт; куртка утепл/сірий/червоний (модель 18137), у кількості 10шт; разом 52шт (а.с. 21 на звороті).
Сторонами складено та підписано Лист приміряння (а.с. 22).
Відповідно до Акту прийому/передачі одягу в користування згідно договору №2587 від 31.05.2019, виконавець передав, а замовник прийняв в користування наступний одяг: куртка утеплена (модель 18137), у кількості 10шт; брюки утеплені (модель 18138), у кількості 10шт; разом 20шт (а.с. 22 на звороті).
Сторонами складено та підписано Лист приміряння (а.с. 23).
Відповідно до Акту прийому/передачі одягу в користування згідно договору №2587 від 31.05.2019, виконавець передав, а замовник прийняв в користування наступний одяг: куртка утеплена (модель 18137), у кількості 2шт; брюки утеплені (модель 18138), у кількості 2шт; светр чоловічий синій (модель 2803), у кількості 18шт; разом 22шт (а.с. 22 на звороті).
19 грудня 2024 року сторонами складено та підписано Акт проведення інвентаризації наявного в користуванні майна згідно договору №2587 від 31.05.2019 (а.с. 25). При проведенні інвентаризації на дату складання цього акту у замовника знаходиться у користуванні майно виконавця: за адресою: Слобожанське, Дніпропетровська область, вул. 8-го Березня, 23а, у кількості 86шт (згідно переліку); за адресою: Бориспіль, Київська область, вул. Київський шлях, 1, у кількості 33шт (згідно переліку).
На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" надано відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується актами здачі - приймання робіт (надання послуг):
№302966 від 30.12.2024 на суму 6 787,32грн (а.с. 26);
№310812 від 24.03.2025 на суму 9 291,11грн (а.с. 28);
№311096 від 24.03.2025 на суму 4 890,67грн (а.с. 30);
№313244 від 21.04.2025 на суму 9 233,00грн (а.с. 32);
№313520 від 21.04.2025 на суму 4 800,31грн (а.с. 34).
Акти містять посилання на договір №2587 від 31.05.2019, підписи сторін скріплені печатками підприємств (електронні цифрові підписи).
Замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 35 002,41грн:
№302966 від 30.12.2024 на суму 6 787,32грн (а.с. 27);
№310812 від 24.03.2025 на суму 9 291,11грн (а.с. 29);
№311096 від 24.03.2025 на суму 4 890,67грн (а.с. 31);
№313244 від 21.04.2025 на суму 9 233,00грн (а.с. 33);
№313520 від 21.04.2025 на суму 4 800,31грн (а.с. 35).
Зазначені акти здачі - приймання робіт (надання послуг) та рахунки направлені позивачем на вказану в договорі електронну адресу відповідача: gidraservice5.dp@gmail.com; gidraservice2.dp@gmail.com (а.с. 36-38).
Надання послуг також підтверджується податковими накладними: №3229 від 30.12.2024; №780 від 24.03.2025; №1211 від 24.03.2025; №768 від 21.04.2025; №1205 від 21.04.2025 (а.с.43-49).
ТОВ "Гідра-Сервіс" перерахувало на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 5 687,32грн, що підтверджується платіжною інструкцією №122 від 24.01.2025. Призначення платежу: плата за послуги згідно рахунка №302966 від 30.12.2024 (а.с. 39).
В обумовлений договором строк відповідач повну оплату наданих послуг не провів.
У червні 2025 року позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. №П-3509 від 16.06.2025 на суму 30 275,32грн з вимогою сплатити борг протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання претензії. Станом на дату пред'явлення претензії обліковується заборгованість за рахунками: №302966 від 30.12.2024 на суму 2 060,23грн; №310812 від 24.03.2025 на суму 9 291,11грн; №311096 від 24.03.2025 на суму 4 890,67грн; №313244 від 21.04.2025 на суму 9 233,00грн; №313520 від 21.04.2025 на суму 4 800,31грн (а.с. 74). До претензії долучені відповідні рахунки та акти виконаних робіт.
Претензія направлена на адресу відповідача: вул. Нагорна, буд. 16, м. Підгородне, 52001 (опис вкладення, список згрупованих відправлень №10207, фіскальний чек від 17.06.2025, а.с. 74 на звороті - 76).
Згідно витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0505323288792, направлена претензія повернута підприємством зв'язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".
В подальшому позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату:
№182 від 24.06.2025 компенсація наданого робочого одягу на суму 24 042,48грн (а.с. 37);
№183 від 24.06.2025 компенсація наданого робочого одягу на суму 82 394,86грн (а.с. 38);
№187 від 08.07.2025 компенсація за 12 місяців (згідно п. 13.3 договору) на суму 65 413,08грн (а.с. 39).
У липні 2025 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення за вих. №П-3520 від 08.07.2025 про розірвання договору (а.с. 77). Керуючись п. 13.3 договору виконавець повідомив про розірвання договору, дата розірвання - 08.07.2025. Виконавець провів інвентаризацію наданого в користування робочого одягу та зафіксував її результати в Акті повернення робочого одягу від 26.06.2025, який було направлено замовнику (а.с. 80-83). Повідомлення містить вимогу у строк до 16.07.2025 сплатити заборгованість у розмірі 202 125,74грн. До повідомлення долучені відповідні рахунки, акти виконаних робіт, акт повернення робочого одягу, розрахунок суми компенсації та акт звірки взаємних розрахунків.
Повідомлення направлене на адресу відповідача: вул. Нагорна, буд. 16, м. Підгородне, 52001 (опис вкладення, список згрупованих відправлень №11426, фіскальний чек від 08.07.2025, а.с. 78-79).
Згідно витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0505334844735, направлене повідомлення повернуто підприємством зв'язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".
Додатково повідомлення направлено за допомогою сервісу електронного документообігу М.Е.Doc (а.с.79).
Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов'язання, надано обумовлені договором послуги, натомість відповідач взяті на себе зобов'язання з повної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 30 275,32грн, пені у розмірі 3 258,99грн, 3 % річних у розмірі 322,84грн, втрат від інфляції у розмірі 767,80грн, компенсації, яка дорівнює вартості послуг за договором за останні 12 місяців (на підставі п. 13.3 договору) у розмірі 65 413,08грн, компенсації вартості втрачених (неповернутих) виробів (на підставі п. 9.1 договору, п. 4 додатку 3 до договору) у розмірі 82 394,86грн, компенсації вартості виробів, подальше використання яких неможливе через плями, що не виводяться, або швидкий знос (на підставі п. 9.1 договору, п. 3 додатку 3 до договору) у розмірі 24 042,48грн, проти чого заперечує відповідач, що і стало причиною виникнення спору.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Зі змісту спірного договору убачається, що цей договір містить елементи договору оренди (тимчасове оплатне користування робочого одягу) та договору надання послуг (прання та обслуговування робочого одягу), тобто сторони уклали змішаний договір.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 ЦК України).
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 ЦК України).
Відповідно до статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (частини 1, 2 статті 763 ЦК України).
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму. Наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору (ст.ст. 765, 773 ЦК України).
У статті 782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом 3-ох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (стаття 785 ЦК України).
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Судом встановлено, що позивачем надавались відповідачу послуги з обслуговування робочого одягу, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі - приймання робіт (надання послуг), які підписані сторонами без зауважень.
Отже, вищевказані акти відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені акти як належні докази на підтвердження надання послуг позивачем та їх прийняття відповідачем.
Абзацами 9, 10 частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Оскільки умовами договору прямо не встановлено заборону підписання актів або будь-яких інших первинних документів в електронній формі, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи відповідають вимогам законодавства, а відтак є належним доказом надання послуг.
Доказів на підтвердження наявності у відповідача заперечень щодо наданих позивачем послуг та/або відмови відповідача від прийняття послуг, а також претензій щодо виконання позивачем умов договору суду не надано.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В пункті 4.1 договору сторони погодили, що оплата за надані послуги здійснюється замовником в гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Термін оплати наданих послуг - 14 днів із дати виставлення рахунку.
Таким чином, сторони у договорі визначили порядок розрахунків, який не ставить у залежність оплату наданої послуги від отримання споживачем рахунків.
У будь-якому випадку, неотримання рахунків не спростовує факт отримання від позивача послуг та, у зв'язку з цим, необхідність їх оплати.
Слід зазначити, що у разі неотримання замовником рахунків, останній не був позбавлений права звернутися до виконавця з відповідною вимогою про їх надсилання. Між тим докази такого звернення відповідачем не надані.
Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №920/1343/21 виснував, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.
Нормами статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З огляду на положення спірного договору відповідач повинен був оплатити вартість наданих послуг:
за рахунком №302966 від 30.04.2025 не пізніше 13.01.2025, прострочка виконання настає з 14.01.2025;
за рахунками №310812, №311096 від 24.03.2025 не пізніше 07.04.2025, прострочка виконання настає з 08.04.2025;
за рахунками №313244, №313520 від 21.04.2025 не пізніше 05.05.2025, прострочка виконання настає з 06.05.2025.
Між тим, в установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 30 275,32грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження звернення відповідача до позивача з претензіями щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості.
За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 30 275,32грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В пунктах 9.1, 9.2 договору визначено, що в разі значного зносу робочого одягу та неможливості його подальшого використання або якщо робочий одяг під час його використання було втрачено замовником, а також якщо одяг, що повертається, був виготовлений по індивідуальним міркам, останній відшкодовує вартість такого робочого одягу згідно з переліком цін, вказаним у додатку 2, а строк користування одягом використовується як критерій відшкодування (додаток 3). Рішення про відшкодування одягу приймається виконавцем.
Позивачем здійснено розрахунок суми компенсації вартості виробів (а.с. 63-68).
Так, в рахунок №182 від 24.06.2025 на суму 24 042,48грн була включена компенсація за вироби, які були зіпсовані плямами, що не виводяться методами прання (фарба, клей і т.п.), або надзвичайно швидким зносом (згідно наведеного переліку).
В рахунок №183 від 24.06.2025 на суму 82 394,86грн була включена компенсація за вироби, що перебували у розпорядженні замовника та не були повернуті на склад виконавця, і вважаються такими, що втрачені (згідно наведеного переліку).
Жодного доказу на спростування наведених позивачем обставин чи контррозрахунку заявленої до стягнення суми компенсації відповідач суду не надав та в матеріалах справи не міститься.
Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості втрачених (неповернутих) виробів у розмірі 82 394,86грн та компенсації вартості виробів, подальше використання яких неможливе через плями, що не виводяться, або швидкий знос у розмірі 24 042,48грн заявлені правомірно.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 10.9 договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати послуг виконавець має право отримати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
Позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 3 258,99грн за загальний період з 14.01.2025 до 22.08.2025 (по кожному рахунку окремо, а.с. 12 на звороті).
Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені встановлено, що пеня розрахована відповідно до умов п. 10.9 договору, не суперечить вимогам наведених вище положень діючого законодавства в частині її нарахування. Розрахунок є арифметично вірним.
Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 65 413,08грн штрафної компенсації суд зазначає таке.
Позивач вказував, що через систематичне прострочення замовником оплати наданих послуг виконавець на підставі пункту 13.3. договору, направив на адресу замовника повідомлення про розірвання договору за вих. №П-3520 від 08.07.2025 (поштове відправлення №0505334844735, а.с.77). Дата розірвання договору - 08.07.2025.
Так, згідно п. 13.3 договору, виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, без попереднього повідомлення у випадку, якщо замовник систематично не сплачує рахунки у відведений строк. В такому випадку виконавець має право на отримання від замовника компенсації на суму вартості послуг згідно з даним договором за дванадцять (12) місяців. Робочий одяг в такому випадку залишається власністю виконавця.
Частиною 1 статті 188 ГК України (чинний на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно частини 1 та 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору.
Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20.
Враховуючи наведене позивач розірвав в односторонньому порядку договір із відповідачем в порядку і на підставі, передбачених договором - внаслідок систематичного прострочення відповідачем оплати рахунків по договору (тобто наявності протермінування оплати послуг за період з грудня 2024 року по квітень 2025 року).
У пункті 13.3. договору сторонами погоджено штрафну компенсацію та її порядок розрахунку, яку сплачує замовник у разі дострокового розірвання виконавцем договору через порушення замовником договору.
У силу норм ст. 6, частини 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 ст. 628 ЦК України).
Тож, уклавши договір, сторони передбачили відповідальність замовника у вигляді штрафної компенсації (обов'язок відповідача компенсувати суму вартості послуг згідно з даним договором за 12-ть місяців) з урахуванням принципу свободи договору.
Позивачем здійснено розрахунок компенсації згідно п. 13.3 договору на суму 65 413,08грн (а.с. 57).
Здійснений позивачем розрахунок штрафної компенсації відповідачем не заперечений та контррозрахунку ним не наведено.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку та встановлено, що визначений розмір підтверджується наданими позивачем рахунками на оплату: №303089 від 30.12.2024 на суму 1078,10грн (а.с. 58); №302966 від 30.12.2024 на суму 6 787,32грн (а.с. 27); №305344 від 27.01.2025 на суму 9 594,98грн (а.с. 59); №305477 від 27.01.2025 на суму 2 576,09грн (а.с. 60); №307744 від 24.02.2025 на суму 10 153,50грн (а.с. 61); №307875 від 24.02.2025 на суму 7 008,00грн (а.с. 62); №310812 від 24.03.2025 на суму 9 291,11грн (а.с. 29); №311096 від 24.03.2025 на суму 4 890,67грн (а.с. 31); №313244 від 21.04.2025 на суму 9 233,00грн (а.с. 33); №313520 від 21.04.2025 на суму 4 800,31грн (а.с. 35).
За таких обставин, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту порушення умов договору в частині своєчасної оплати рахунків, враховуючи, що позивач реалізував своє право на розірвання договору в односторонньому порядку, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 65 413,08грн штрафної компенсації є обґрунтованими.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" просить зменшити розмір штрафних санкцій (у тому числі пені) на 100%.
Клопотання мотивовано тим, що відповідач є бюджетною установою, суб'єктом господарської діяльності та здійснює свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства. З причини постійних обстрілів громади, ракетної небезпеки та повітряних тривог, господарська діяльність відповідача здійснюється з постійними збитками та не в повному обсязі. Наведені обставини підтверджують тяжкий фінансовий та матеріальний стан відповідача, та, у випадку задоволення позовної заяви позивача у повному обсязі - таке рішення може призвести до фактичної зупинки підприємства, з причини неможливості здійснювати виплату заробітну плату працівникам.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 убачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.
Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов'язку.
Суд відзначає, що у пунктах 8.20 - 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань".
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов'язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен також брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
За приписом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи оцінку розміру заявлених до стягнення пені та штрафної компенсації, суд приймає до уваги те, що докази негативних наслідків, збитків позивача, їх розміру від порушення відповідачем грошового зобов'язання в матеріалах справи відсутні.
Викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки (штрафу, пені), її, перш за все, стимулюючого значення для виконання договірних зобов'язань, дозволяють дійти висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення штрафної компенсації.
З огляду на те, що розмір нарахованої відповідачем відповідно до п.13.3. договору штрафної компенсації (65 413,08грн) більше ніж в два рази перевищує суму основної заборгованості (30275,32грн), враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір нарахованої штрафної компенсації на 50% та стягнути з відповідача на користь позивача 32706,54грн.
Пеня нарахована в сумі 3258,99грн складає 0,11% від основної заборгованості, є співмірною та пропорційною наслідкам вчиненого правопорушення, а тому зменшенню не підлягає.
При цьому суд звертає увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 322,84грн за загальний період з 14.01.2025 до 22.08.2025 та інфляційні втрати за січень-липень 2025 року у розмірі 767,80грн (а.с. 12).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено його арифметичну вірність (тобто помилок не виявлено).
Поряд із цим, суд не погоджується з визначенням позивачем величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України, про що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).
Сума інфляційних втрат складає, зокрема:
на суму боргу 4 890,67грн * 102,6% (сукупний індекс інфляції за квітень - липень 2025 року) = 5 017,83грн - 4 890,67грн = 127,16грн;
на суму боргу 9 291,11грн * 102,6% (сукупний індекс інфляції за квітень - липень 2025 року) = 9 532,68грн - 9 291,11грн = 241,57грн;
на суму боргу 4 800,31грн * 101,9% (сукупний індекс інфляції за травень - липень 2025 року) = 4 891,52грн - 4 800,31грн = 91,21грн;
на суму боргу 9 233,00грн * 101,9% (сукупний індекс інфляції за травень - липень 2025 року) = 9 408,43грн - 9 233,00грн = 175,43грн.
В іншій частині розрахунок втрат від інфляції є арифметично вірним.
Вимога про стягнення втрат від інфляції задовольняється судом частково у розмірі 764,18грн (635,37грн + 128,81грн), в решті заявлених вимог (3,62грн) слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 30 275,32грн, пеня у розмірі 3 258,99грн, 3% річних у розмірі 322,84грн, втрати від інфляції у розмірі 764,18грн, штрафна компенсація, яка дорівнює вартості послуг за договором за останні 12 місяців у розмірі 32706,54грн (65 413,08грн х 50%), компенсація вартості втрачених (неповернутих) виробів у розмірі 82 394,86грн, компенсація вартості виробів, подальше використання яких неможливе у розмірі 24 042,48грн, а всього 173765,21грн.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Отже, вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи відповідача спростовуються встановленими вище судом обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до положень п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 477,70грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2325 від 04.09.2025. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 98, 102).
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2 477,66грн (206 471,75грн * 2477,70грн / 206 475,37грн).
Оскільки відповідачем позовні вимоги не визнані, про що свідчить зміст відзиву на позовну заяву та його прохальна частина, суд не вбачає підстав застосувати приписи статті 130 Господарського процесуального кодексу України під час розподілу витрат по сплаті судового збору.
При цьому зменшення розміру штрафної компенсації не впливає на розмір витрат по сплаті судового збору.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3 та 4 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на професійну правничу допомогу за наданим до позову попереднім (орієнтовним) розрахунком та згідно заяви від 24.11.2025 про розподіл судових витрат складають 21000,00грн.
Позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- договір №08/09 надання професійної правничої допомоги від 08.09.2025, який укладено між ТОВ "Ліндстрем", як клієнтом, та адвокатським бюро Ратушняка Володимира "Лігалконсалтинг", як повіреним, відповідно до умов якого повірений зобов'язався надавати клієнту професійну правничу (правову) допомогу в суді першої інстанції по спору з ТОВ "Гідра-Сервіс" на підставі договору про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу № 2587 від 31.05.2019. У пункті 2.1 договору встановлена фіксована вартість послуг за надання професійної правничої допомоги у розмірі 21000,00 грн без ПДВ;
- платіжну інструкцію № 2397 від 11.09.2025;
- акт виконаних робіт від 18.11.2025 на суму 21 000,00 грн. Згідно цього акту повіреним виконано роботи згідно з договором № 08/09 надання професійної правничої допомоги від 08.09.2025 щодо надання клієнту професійної правничої (правової) допомоги в суді першої інстанції у справі № 904/5689/25, а саме: підготовка позовної заяви; підготовка розрахунку санкцій, компенсацій, річних та інфляційних втрат; підготовка додатків до позовної заяви; підписання та подання позовної заяви до суду, в тому числі через підсистему "Електронний суд"; вивчення матеріалів справи; підготовка відповіді на відзив; судове представництво в суді першої інстанції (в тому числі при розгляду справи у спрощеному позовному провадженні);
- ордер на надання правничої допомоги від 24.09.2025 (а.с.95);
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю КВ № 000896 від 16.03.2020 (а.с.93).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц).
Відповідач у відзиві на позовну заяву не погодився з сумою судових витрат, оскільки позивачем не доведено їх реальність та відсутні докази їх понесення.
У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Разом з цим відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, вартість якої визначена у фіксованому розмірі і не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача на виконання таких робіт.
Також слід зазначити, що судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічної правової позиції дотримується об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Беручи до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, суд зазначає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача в сумі 20999,63грн (21000,00грн х206471,75грн/206475,37грн), з урахуванням пропорційності розміру задоволених вимог.
Таким чином, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2 477,66грн та витрати на правничу допомогу в сумі 20999,63грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" про стягнення 206 475,37грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" (ідентифікаційний код 39279548; вул. Нагорна, буд. 16, м. Підгородне, Дніпропетровська область, 52001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліндстрем" (ідентифікаційний код 34355058; вул. Віскозна, буд. 8, м. Київ, 02094) основний борг у розмірі 30 275,32грн (тридцять тисяч двісті сімдесят п'ять гривень 32коп.), пеню у розмірі 3 258,99грн (три тисячі двісті п'ятдесят вісім гривень 99коп.), 3% річних у розмірі 322,84грн (триста двадцять дві гривні 84коп.), втрати від інфляції у розмірі 764,18грн (сімсот шістдесят чотири гривні 18коп.), штрафну компенсацію, яка дорівнює вартості послуг за договором за останні 12 місяців у розмірі 32706,54грн (тридцять дві тисячі сімсот шість гривень 54коп.), компенсацію вартості втрачених (неповернутих) виробів у розмірі 82 394,86грн (вісімдесят дві тисячі триста дев'яносто чотири гривні 86коп.), компенсацію вартості виробів, подальше використання яких неможливе у розмірі 24 042,48грн (двадцять чотири тисячі сорок дві гривні 48коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 477,66грн (дві тисячі чотириста сімдесят сім гривень 66коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 999, 63грн (двадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 63 коп).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляд.
Рішення підписано - 10.12.2025
Суддя Н.М. Євстигнеєва