вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
10.12.2025м. ДніпроСправа № 904/6922/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Іванова Т.В., розглянувши матеріали
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрафора Дніпро" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 37; ідентифікаційний код 44349428)
до особи-1, яка може отримати статус учасника справи: Фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
особи-2, яка може отримати статус учасника справи: Фізичної особи-підприємця Хрипта Володимира Івановича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про забезпечення позову до подання позовної заяви
08.12.2025 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрафора Дніпро" за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №зз-132/25 від 08.12.2025) про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025 вказану заяву передано на розгляд судді Івановій Т.В.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (п. 8.4. 8.6. постанови).
У пунктах 46-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Разом з цим, суд зазначає, що предмет спору, вказаний в заяві, в межах розгляду якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову, є стягнення грошових коштів у розмірі 202 630 євро, що за курсом гривні по відношенню до євро (49,2264 грн за 1 євро) за даним Національного Банку України на дату подання даної заяви становить еквівалент 9 974 745,43 грн, внаслідок втрати відповідачем-2 вантажу, за який позивач несе повну матеріальну відповідальність перед своїми контрагентами, за договором перевезення вантажу.
Враховуючи наведене, суд вважає, що запропоновані позивачем заходи не співвідносяться із майбутніми вимогами заявника, оскільки вказане майно, на яке заявник пропонує накласти арешт, об'єктивно перевищує суму позовних вимог.
Зокрема прохальна частина заяви не містить вимоги щодо забезпечення позову до подання позовної заяви саме в межах суми 9 974 745,43 грн, крім того заявником не підтверджено, як вартості вказаного нерухомого майна, так і його належність на праві власності Фізичній особі-підприємцю Юрченко Григорію Анатолійовичу та Фізичній особі-підприємцю Хрипті Володимиру Івановичу.
При цьому на підтвердження права власності Фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на майно, на яке заявник просить накласти арешт, заявником надано роздруківки з сайту "YouControl" (https://youcontrol.com.ua/), в тому числі роздруківки щодо автотранспорту, що використовується в ліцензійній діяльності.
У зв'язку з вказаним господарський суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами у відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3, 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова КГС ВС від 17.03.2021 у справі № 914/784/20).
Щодо поданої заявником роздруківки з сайту "YouControl" (https://youcontrol.com.ua/) господарський суд зазначає, що такий доказ не є належним, оскільки зазначений сервіс лише акумулює та аналізує інформацію з відкритих офіційних джерел. Однак, за відсутності даних з першоджерел, господарський суд позбавлений перевірити достовірність такої відображеної інформації на сайті "YouControl" .
Більш того, роздруківка з сайту "YouControl" щодо автотранспорту, що використовується в ліцензійній діяльності Фізичною особою-підприємцем Хриптою Володимиром Івановичем, містить інформацію про можливе використання (в тому числі і на підставі оренди) вказаних транспортних засобів фізичною особою-підприємцем у своїй діяльності, а не про право власності на них.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що роздруківка з сайту "YouControl" (https://youcontrol.com.ua/) не є належним та допустимим у розумінні статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказом, який може свідчити про належність на праві власності Фізичній особі-підприємцю Юрченко Григорію Анатолійовичу та Фізичній особі-підприємцю Хрипті Володимиру Івановичу майна, на яке заявником пропонується накласти арешт.
Відповідно до частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази з власної ініціативи.
Крім того заявником не доведено існування ризиків, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, які б унеможливлювали чи істотно ускладнювали виконання рішення суду в разі його ухвалення.
Враховуючи наведене вище, заявником не наведено належних обґрунтувань й не надано належних та допустимих доказів, які б містили фактичні дані, на підставі яких можна було б зробити висновок про те, що невжиття заходів забезпечення позову, які він просить вжити, може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення суду в контексті поданої заяви, не надано належних та допустимих доказів належності переліченого у прохальній частині заяви майна особам, до яких заявник має намір позиватись в майбутньому, а також не наведено належних обґрунтувань й не надано належних та допустимих доказів того, що вжиття запропонованих заходів забезпечення позову не порушуватиме інтересів інших осіб, що не можуть отримати статус учасника справи, а тому суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрафора Дніпро" (вх. суду №зз-132/25 від 08.12.2025) про забезпечення позову до подачі позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її складання - 10.12.2025 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.В. Іванова