01 грудня 2025 року м. Харків Справа №905/577/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників сторін:
позивача (в режимі відеоконференції) - Коваленко О.Д. (адвокат), довіреність №12 від 01.01.2025 року, свідоцтво №1079 від 15.11.1996 року;
першого відповідача - не з'явився;
другого відповідача - не з'явився;
третього відповідача - не з'явився;
четвертого відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (вх.№2045Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25,
за позовом Акціонерного товариства «Оксі Банк» (79019, місто Львів, вулиця Газова, будинок №17; код ЄДРПОУ 09306278),
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (85032, Донецька область, с. Добропілля, Промзона №1, вулиця Промислова, будинок №4; код ЄДРПОУ 43327309),
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» (85032, Донецька область, с. Добропілля, Промзона №1, вулиця Промислова, будинок №4; код ЄДРПОУ 42784646),
3. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ),
4. Товариства з обмеженою відповідальністю «СТР Транс» (40031, місто Суми, проспект Перемоги, будинок №147; код ЄДРПОУ 44498770),
про стягнення 4136393,44 грн та звернення стягнення на предмет застави,-
Акціонерне товариство «Оксі Банк» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СТР Транс» про солідарне стягнення 4136393,44 грн за кредитним договором з відкриття відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року, з яких: 4000000,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 81311,48 грн заборгованість по сплаті прострочених відсотків, 55081,96 грн заборгованості по сплаті строкових відсотків, та звернення стягнення на передане у заставу майно відповідно до договору застави транспортних засобів, посвідченого 26.07.2023 року приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Кравченко С.В., зареєстрованого в реєстрі за №1700.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25 (повний текст складено 05.09.2025 року, суддя Фурсова С.М.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (85032, Донецька область, с. Добропілля, Промзона №1, вулиця Промислова, будинок №4; код ЄДРПОУ 43327309) та солідарних з ним Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко» (85032, Донецька область, с. Добропілля, Промзона №1, вулиця Промислова, будинок №4; код ЄДРПОУ 42784646), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «СТР Транс» (40031, місто Суми, проспект Перемоги, будинок №147; код ЄДРПОУ 44498770) на користь Акціонерного товариства «Оксі Банк» (79019, місто Львів, вулиця Газова, будинок №17; код ЄДРПОУ 09306278) 3902950,82 грн заборгованості за кредитом.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (85032, Донецька область, с. Добропілля, Промзона №1, вулиця Промислова, будинок №4; код ЄДРПОУ 43327309) на користь Акціонерного товариства «Оксі Банк» (79019, місто Львів, вулиця Газова, будинок №17; код ЄДРПОУ 09306278) судовий збір в розмірі 117088,52 грн.
В частині стягнення 97049,18 грн заборгованості за кредитом, 136393,44 грн заборгованості за відсотками відмовлено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року у сумі 3902950,82 грн заборгованості за кредитом, звернуто стягнення на передане у заставу майно згідно до договору застави транспортних засобів, укладеного між Акціонерним товариством «Оксі Банк» (79019, місто Львів, вулиця Газова, будинок №17; код ЄДРПОУ 09306278) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТР Транс» (40031, місто Суми, проспект Перемоги, будинок №147; код ЄДРПОУ 44498770), посвідченого 26.07.2023 року приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Кравченком С.В., (зареєстровано у реєстрі за № 1700), перелік якого наведено в резолютивній частині рішення шляхом їх продажу на аукціонах (публічних торгах), у тому числі у формі електронних торгів, за ціною, визначеною в порядку Закону України «Про виконавче провадження».
Перший відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25 в частині задоволених позовних вимог про стягнення в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Алко», ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «СТР Транс» суми простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 300561,21 грн та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні таких позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25 є незаконним в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 300561,21 грн, оскільки прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права (ч.1 ст.1048, ч.2 ст.1050, ст.1054 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність») та процесуального права (ч.2 ст.236 Господарського процесуального кодексу України), а викладені в ньому висновки місцевого господарського суду в цій частині зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду, та є такими, що зроблені внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що відповідно до приписів п.4 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Скаржник наполягає на тому, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
На переконання апелянта, позивачем безпідставно здійснювалося нарахування процентів по кредитному договору на суму кредитних коштів в розмірі 4000000,00 грн, в той час як сума фактично отриманих відповідачем-1 кредитних коштів становила 3960000,00 грн, що згідно здійсненого відповідачем-1 контррозрахунку нарахованих процентів в період з 27.07.2023 року по 21.11.2024 року, який додається до апеляційної скарги, призвело до їх безпідставного нарахування в розмірі 396954,65 грн, що обумовлюється подвійним нарахуванням позивачем процентів за періоди з 01.01.2024 року по 31.01.2024 року та з 01.02.2024 року по 29.04.2024 року, а також невірною базовою величиною для нарахування процентів, з огляду на що різниця між сумою фактично сплачених відповідачем-1 процентів за кредитом та сумою процентів, які підлягали нарахуванню згідно умов кредитного договору, складає 260561,21 грн, які підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за основним тілом кредиту згідно з черговістю, визначеною п.6.8. кредитного договору.
Скаржник зазначає, що нормативне регулювання правовідносин, враховуючи законодавчу заборону встановлення незаконності плати за дії, які банк вчиняє на власну користь, зокрема, нарахування комісійної винагороди за встановлення ліміту кредитування як обов'язкову умову надання банківської послуги за кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року, сплачені відповідачем-1 на користь позивача суми комісійної винагороди за встановлення ліміту кредитування в розмірі 40000,00 грн, а також сплачені відповідачем-1 проценти за користування кредитними коштами в розмірі різниці між сумою фактично сплачених процентів за кредитом та сумою процентів, які підлягали нарахуванню згідно умов кредитного договору, в розмірі 260561,21 грн, у відповідності з черговістю погашення заборгованості, встановленою договором, повинні бути зараховані на погашення простроченої заборгованості за основним боргом (тілом кредиту), чого місцевий господарський суд внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, не врахував, що призвело до незаконності рішення Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25 в цій частині.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» на рішення Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25. Встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/577/25.
Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлені їм 06.10.2025 року. Незареєстрованим учасникам справи копія ухвали направлялась засобами поштового зв'язку.
14.10.2025 року матеріали справи №905/577/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12054 від 13.10.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач зазначає, що апеляційна скарга фактично зводиться до незгоди апелянта із положеннями 5.4. кредитного договору, яким передбачена сплата позичальником комісійної винагороди в розмірі 1% від ліміту, починаючи з другого року кредитування. Однак, на думку позивача, з боку апелянта має місце ототожнення поняття виконання обов'язку позичальника сплатити комісію на підставі умови кредитного договору із вимаганням від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Крім того, скаржником не надано будь-яких доказів недійсності умови кредитного договору в частині його пункту 5.4., в тому числі не надано рішень суду про визнання його недійсним повністю чи частково.
У судовому засіданні 10.11.2025 року оголошено перерву у розгляді скарги до 24.11.2025 року.
До початку судового засідання 24.11.2025 року від представника апелянта через канцелярію суду надійшло клопотання (вх.№13527), в якому просить витребувати у АТ «Оксі Банк» належним чином засвідчені копії заявок про видачу кредиту/траншу (листів) направлених ТОВ «ЛВР Кондитер» на виконання вимог пункту 2.4 кредитного договору з відкриття відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року.
Крім того 24.11.2025 року представник апелянта через канцелярію суду надав клопотання (вх.№13528), в якому просить:
- витребувати у Акціонерного Товариства «Оксі Банк» виписки з особових рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер», які складені на підтвердження операцій з руху коштів у зв'язку з виконанням кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року та які відповідають вимогам до первинних облікових бухгалтерських документів, закріпленим у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75.
- витребувати у Акціонерного Товариства «Оксі Банк» меморіальний ордер від 30.05.2024 року №3525534 та меморіальний ордер від 30.05.2024 року №3526651, які відповідають вимогам до первинних облікових бухгалтерських документів, закріпленим у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенні про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75.
Як зазначає скаржник, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, складений останнім на власний розсуд, є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи дійсно передавалися грошові кошти першому відповідачу. Відомості, наведені банком в розрахунку не підтверджені первинними документами, складеними у визначеному законом порядку. При цьому, долучені банком виписки з особових рахунків ТОВ «ЛВР Кондитер», меморіальний ордер від 30.05.2024 року №3525534 та меморіальний ордер від 30.05.2024 року №3526651 не є допустимими доказами в розумінні статті 77 ГПК України, оскільки встановленим законодавством вимогам до первинних обліковий бухгалтерських документів не відповідають.
У судовому засіданні 24.11.2025 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України протокольно оголошено перерву у розгляді справи до 01.12.2025 року.
26.11.2025 року надав письмові пояснення (вх.№13729), в яких керуючись ст.80 та ст.81 ГПК України просить у задоволені клопотань першого відповідача відмовити.
Розглянувши клопотання першого відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
По-перше, відповідні клопотання до суду першої інстанції не заявлялись, в звертаючись до суду апеляційної інстанції заявник не мотивує причини з яких такі клопотання не були заявлені до суду першої інстанції.
По-друге, за своїм змістом клопотання про витребування доказів направлено на отримання доказів з метою доведення своєї позиції у справі. У той час, за приписами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Тобто, звертаючись до суду з клопотанням про витребування доказів перший відповідач не врахував приписи вищевказаної норми права.
Істотним є те, що перший відповідач просить витребувати докази, які наразі є в матеріалах справи, а саме: виписки з особових рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер», меморіальні ордери, копії заявок про видачу кредиту/траншу. Відповідні докази є належними, завірені, стосуються предмету спору.
Отже витребувати докази, які наявні в матеріалах справи недоцільно. Разом з тим, такий доказ як копії заявок про видачу кредиту/траншу перш за все мають перебувати у першого відповідача, як особи, що безпосередньо є ініціатором (особою, що їх складає та направляє) таких заявок.
Крім того необхідно врахувати, що докази, які просить витребувати перший відповідач є доказами на підтвердження наявності між сторонами правовідносин за кредитним договором, а саме отримання кредитних коштів та проведених оплат в рахунок погашення кредиту. Проаналізувавши зміст апеляційної скарги та доводів, то перший відповідач фактично не заперечує, а напроти підтверджує, що кредит ним отримувався і сплата за ним проводилась, однак несвоєчасно та не в повному обсязі.
Таким чином, заявником клопотань не обґрунтовано та не доведено необхідність та доцільність їх задоволення.
Представник першого відповідача надав клопотання (вх.№13837 від 01.12.2025 року), в якому просить відкласти розгляд справи №905/577/25, що призначена на 01.12.2025 року на більш пізню дату, у зв'язку із зайнятістю представника у іншій справі.
Разом з тим, представником відповідача 01.12.2025 року надано друге клопотання (вх.№13834), в якому просить залишити без розгляду подане клопотання про відкладення розгляду справи; розглянути справу за відсутності представника ТОВ «ЛВР Кондитер».
У судовому засіданні 01.12.2025 року представник позивача оголосив зміст відзиву на скаргу та просив відмовити в її задоволенні , оскаржуване рішення залишити без змін.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, відкриваючи апеляційне провадження у справі та призначаючи її до розгляду в судове засідання, здійснено оприлюднення ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень. При цьому, судом документи направлялись зареєстрованим учасникам справи до електронного кабінету користувача через підсистему Електронний суд, не зареєстрованим - засобами поштового зв'язку. При цьому, судом явка учасників справи у судове засідання не визнавалась.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідачів.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
12.07.2023 року між Акціонерним товариством «Оксі Банк» (далі - кредитодавець, банк, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (далі - позичальник, перший відповідач) укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій №01/23-ГД, згідно п.1.1. цим договором визначаються загальні умови надання кредитодавцем послуг позичальнику по здійсненню активних операцій, зокрема: надання кредитів у формі невідновлювальних кредитних ліній далі - кредитні операції, а також загальні умови передачі в заставу майна/майнових прав в забезпечення виконання позичальником зобов'язань перед кредитодавцем за вказаними операціями, цим договором.
Конкретні порядок і умови надання вказаних послуг та розрахунки за ними визначаються в окремих договорах, що укладаються сторонами в рамках цього договору і носять назви відповідно до виду операції, зокрема: кредитні договори на відкриття кредитних ліній, далі - кредитні договори / кредитний договір (п.1.2. генерального договору).
За п.1.3. генерального договору загальні умови на яких кредитодавець надає послуги позичальнику по здійсненню кредитних операцій:
- загальна сума кредитних операцій за всіма кредитними договорами (сума, яка фактично видана, а також яка підлягає до видачі кредитодавцем позичальнику за умовами кредитних договорів), надалі ліміт, не може бути більшою ніж 7000000,00 грн та вказаний ліміт розподіляється наступним чином та на наступних умовах:
1. за кредитом: Відновлювальна кредитна лінія.
Сума кредиту: 4000000,00 гривень.
Строк кредитування: 24 місяця.
Мета кредиту: поповнення обігових коштів
2. вид кредиту: Відновлювальна кредитна лінія.
Сума кредиту: 3 000000,00 гривень.
Строк кредитування: 36 місяців.
Мета кредиту: поповнення обігових коштів.
Строк дії ліміту встановлюється до 24.07.2026 року (включно), з урахуванням строків кредитування в рамках ліміту кредитування, як це вказано в п.1.3. договору (п.1.4. генерального договору).
Згідно п.2.3. генерального договору сплата заборгованості (кредит, проценти, комісійна винагорода, штраф, пеня і т.і.) за кредитними договорами здійснюється відповідно до кредитних умов кредитних договорів.
На виконання генерального кредитного договору 26.07.2023 року між банком та позичальником був укладений кредитний договір з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД (далі- кредитний договір), відповідно до п.1.1. якого банк як кредитодавець надає грошові кошти (надалі - кредит) в рамках відкритої йому відновлюваної відкличної кредитної лінії (далі - кредитна лінія) позичальнику в межах ліміту кредитної лінії у сумі 4000000,00 грн на строк з 26.07.2023 року до 25.07.2025 року (включно) з урахуванням графіку погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів, а позичальник зобов'язується повернути транші/кредит та сплатити проценти/відсотки за фіксованою процентною ставкою у розмірі 24% річних, а також комісії на умовах та у строки, передбачених договором. Кредит надається на поповнення обігових коштів.
Графік погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів банком встановлюється позичальнику на наступних умовах: строк на який береться позичальником в користування кредитом/траншем та підлягає поверненню у вказаний строк банку не може перевищувати 90 календарних днів, з дати отримання позичальником кредиту/траншу і в будь-якому випадку в межах строку дії ліміту кредитної лінії як це вказано в п.1.1. договору (п.1.2 кредитного договору).
За п.2.1. кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника без урахування комісійної винагороди, яка перераховується кредитодавцю в момент надання кредиту на рахунок неамортизованого дисконту у розмірі та в порядку, передбаченому п. 5.4. договору.
Згідно з п.п. 2.2.-2.3. кредитного договору днем надання кредиту вважається перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника.
Днем повернення кредиту вважається день повної сплати позичальником кредитодавцеві усієї заборгованості за кредитом па позичковий рахунок.
Відповідно до п.2.4. надання кредитних коштів (кредиту) в межах ліміту кредитної лінії здійснюється окремими частинами у вигляді траншу згідно заявок про видачу кредиту/траншу від позичальника (листа від позичальника) (далі - заявка на видачу кредиту). У заявках на видачу кредиту обов'язково вказується сума кредиту/траншу.
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується:
А) заставою транспортних засобів в кількості 39, загальною ринковою вартістю 11854800,00 грн без ПДВ, які належать на праві власності ТОВ «СТР Транс» (код ЄДРПОУ 44498770) (надалі - товариство), за відповідним договором застави;
Б) порукою фізичної особи ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за відповідним договором поруки, який має бути укладений з банком в день укладання цього договору;
В) порукою ТОВ «ЛВР Алко» (код ЄДРПОУ 42784646) за відповідним договором поруки, який має бути укладений з банком в день укладання цього договору.
Як погоджено п.4.2.1. кредитного договору, позичальник зобов'язався повертати кредитні кошти, отримані у вигляді кожного траншу, у строки, визначені договором та графіком погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів у повному обсязі до 16:00 год., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений за домовленістю сторін на підставі додаткової угоди до цього договору.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється кредитодавцем з першого по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, процентної ставки, передбаченої п. 1.1. договору. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважається одним днем, тобто враховується день надання кредиту і не враховується день його погашення (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/факт») (п.5.1. кредитного договору).
Договір набуває чинності та є укладеним з дати його підписання сторонами/уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором та генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/23-ГД від 26.07.2023 року, укладеного між банком та позичальником (п.9.1. кредитного договору).
Договір підписано уповноваженими представниками сторін, підписи скріплені печатками товариств.
Позивачем на виконання вимог генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/23-ГД від 26.07.2023 року та кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року видавались позичальнику (першому відповідачу) протягом 2023-2024 років в межах ліміту кредитної лінії кошти в сумах, визначених у відповідних заявках. Позичальником кошти повертались.
На підставі заявок першого відповідача на транш вих.№89/4 від 30.05.2024 року та вих№89/5 від 30.05.2025 року банком 30.05.2024 року перераховано 4000000,00 грн, що підтверджується ордерами №3525534 і №3526651 від 30.05.2025 року, а також випискою по рахунку № НОМЕР_2 .
Факт перерахування банком грошових коштів першому відповідачу в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечується.
Суд першої інстанції вказав, що вищенаведені обставини свідчать про виникнення між сторонами кредитних правовідносин та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.
Як вказував позивач та проти чого перший відповідач не заперечував, ТОВ «ЛВР Кондитер» взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів за траншами від 30.05.2024 року належним чином не виконало.
В якості забезпечення першим відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року, 26.07.2023 року банком та поручителями укладено:
- з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) договір поруки №02/23-ГД-ІІ;
- ТОВ «ЛВР Алко» (код ЄДРПОУ 42784646) договір поруки №01/23-ГД-ІІ.
Згідно умов:
пунктів 2.1. договорів поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання боржником в повному обсязі зобов'язання за кредитним договором, в тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов основного договору та додаткових договорів (угод) до нього.
Основним договором за п.1.1. є генеральний договір на здійснення кредитних операцій №01/23-ГД від 26.07.2023 року, за яким кредитор встановлює боржнику ліміт на здійснення кредитних операцій в розмірі 7000000,00 грн на строк до 24.07.2026 року, надалі - генеральний договір та укладені в його рамках кредитний договір з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року (далі - кредитний договір-1) та кредитний договір з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №19/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року (далі - кредитний договір-2), які укладені між банком та боржником (ТОВ «ЛВР Кондитер», код ЄДРПОУ 43327309), а також усі додаткові договори, угоди, додатки, зміни та доповнення до них, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконань, розміру процентів, комісійних винагород та інших умов, грошових зобов'язань, які є чинними на момент укладення цього договору або можуть бути укладені після його укладення в майбутньому, при цьому сторони розуміють, що генеральний договір, кредитний договір-1 та кредитний договір-2, як разом так і кожен окремо, по тексту цього договору, іменуються як основний договір.
пунктів 3.1. договорів поруки кредитор має право в разі порушення боржником будь-якого зобов'язання (повністю або частково) за основним договором або неналежного його виконання, звернутись до поручителя з вимогою про виконання такого зобов'язання/його частини, а поручитель зобов'язується виконати його за боржника в порядку та строки, зазначені у вказаній вимозі.
пунктів 5.4.2. договорів поруки в разі невиконання або порушення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, погасити заборгованість за кредитним договором протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання вимоги кредитора про невиконання/порушення виконання боржником своїх зобов'язань, якщо інший строк не встановлений у самій вимозі.
Позивач, вважаючи свої права порушеними звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення кредиту в загальній сумі 4000000,00 грн, у тому числі: 2000000,00 грн по строку оплати 23.08.2024 року; 2000000,00 грн по строку оплати 27.08.2024 року; прострочені відсотки - 81311,48 грн; строкові відсотки - 55081,96 грн, а всього заборгованість по кредитному договору - 4136393,44 грн.
Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення встановив, що загальна сума заборгованості першого відповідача за кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року становить 3902950,82 грн і саме вказана сума підлягає стягненню, а позовні вимоги задоволенню.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч.2 ст.639 вказаного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 вказаного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 1 ст.1049 вказаного вище кодексу передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст.1048 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України).
Так, зі змісту кредитного договору слідує, що при його укладенні сторонами було погоджено всі істотні умови договору, а саме: сума кредитних коштів, які надаються відповідачу1, строк їх повернення, домовленість про сплату процентів тощо, а також відповідальність за порушення строків погашення кредиту.
За п.1.1. кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року банк в рамках відкритої першому відповідачу відновлюваної відкличної кредитної лінії надає позичальнику в межах ліміту кредитної лінії кредит на строк з 26.07.2023 року до 25.07.2025 року (включно) з урахуванням графіку погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів.
Тобто перший відповідач протягом строку дії кредитної лінії мав право на неодноразове отримання кредитних коштів (траншів) в межах суми ліміту, зокрема й повторне отримання повної суми ліміту після повернення цих коштів (траншу) згідно графіку.
Графік погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів банком встановлюється позичальнику на наступних умовах: строк на який береться позичальником в користування кредитом/траншем та підлягає поверненню у вказаний строк банку не може перевищувати 90 календарних днів, з дати отримання позичальником кредиту/траншу і в будь-якому випадку в межах строку дії ліміту кредитної лінії як це вказано в п.1.1. договору (п.1.2 кредитного договору).
Тож, строк кредитної дії лінії (строк в межах якого можуть бути видані кошти) та строк на який фактично видаються кошти (транш) не є тотожними поняттями.
У заявці ТОВ «ЛВР Кондитер» на транш вих.№89/4 від 30.05.2024 року заявлено про видачу траншу в суми 2000000,00 грн із графіком погашення - 27.08.2024 року.
У заявці ТОВ «ЛВР Кондитер» на транш вих.№89/5 від 30.05.2024 року заявлено про видачу траншу в суми 2000000,00 грн із графіком погашення - 23.08.2024 року.
Відтак, кредитні кошти (транші) мали бути повернуті першим відповідачем - 23.08.2024 року та 27.08.2024 року відповідно.
Згідно із ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 вказаного кодексу передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст.541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.543 зазначеного нормативно-правового акту, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
В силу норм ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Позивачем на виконання вимог генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/23-ГД від 26.07.2023 року та кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року видавались позичальнику (першому відповідачу) протягом 2023-2024 років в межах ліміту кредитної лінії кошти в сумах, визначених у відповідних заявках. Позичальником кошти повертались.
На підставі заявок першого відповідача на транш вих.№89/4 від 30.05.2024 року та вих№89/5 від 30.05.2025 року банком 30.05.2024 року перераховано 4000000,00 грн, що підтверджується ордерами №3525534 і №3526651 від 30.05.2025 року, а також випискою по рахунку № НОМЕР_2 .
З розрахунку заборгованості, наданим позивачем до позовної заяви вбачається, що із загальної суми процентів за користування кредитом (траншами №13 і №14), які нараховані за період з 30.05.2024 року до 21.11.2024 року, першим відповідачем сплачено проценти нараховані по 30.09.2024 року, в результаті чого, несплаченими залишились проценти в загальній сумі 136393,44 грн, у тому числі:
за траншем №13 в сумі 68196,72 грн, з яких:
проценти за жовтень 2024 року в сумі 40655,74 грн (прострочені);
проценти за листопад 2024 року в сумі 27540,98 грн (поточні);
за траншем №14 в сумі 68196,72 грн, з яких:
проценти за жовтень 2024 року в сумі 40655,74 грн (прострочені);
проценти за листопад 2024 року в сумі 27540,98 грн (поточні).
У постанові від 05.04.2023 року по справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
«За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття «користування кредитом» - є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
Таким чином, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.19).
Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.
Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.22)).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року сторони узгодили, що згідно п. 1.1. банк як кредитодавець надає грошові кошти (надалі - кредит) в рамках відкритої йому відновлюваної відкличної кредитної лінії (далі - кредитна лінія) позичальнику в межах ліміту кредитної лінії у сумі 4000000,00 грн на строк з 26.07.2023 року до 25.07.2025 року (включно) з урахуванням графіку погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів, а позичальник зобов'язується повернути транші/кредит та сплатити проценти/відсотки за фіксованою процентною ставкою у розмірі 24% річних, а також комісії на умовах та у строки, передбачених договором. Кредит надається на поповнення обігових коштів.
Графік погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів банком встановлюється позичальнику на наступних умовах: строк на який береться позичальником в користування кредитом/траншем та підлягає поверненню у вказаний строк банку не може перевищувати 90 календарних днів, з дати отримання позичальником кредиту/траншу і в будь-якому випадку в межах строку дії ліміту кредитної лінії як це вказано в п.1.1. договору (п.1.2 кредитного договору).
Тож, у договорі терміном «Відновлювана кредитна лінія» означає кредитну лінію, протягом строку дії якої після повернення наданого позичальнику кредиту або його частини банк здійснює подальше кредитування позичальника у межах її ліміту.
Терміном «Транш» позначається частина кредиту, що надана позичальнику за відповідною заявкою на видачу кредитних коштів в межах кредитного ліміту.
Строк дії кредитної лінії - до 25.07.2025 року (включно).
Як узгоджено сторонами у п.1.2. кредитного договору графік погашення кредитної заборгованості за кожним з наданих траншів/кредитів банком встановлюється позичальнику на наступних умовах: строк на який береться позичальником в користування кредитом/траншем та підлягає поверненню у вказаний строк банку не може перевищувати 90 календарних днів, з дати отримання позичальником кредиту/траншу.
У заявці ТОВ «ЛВР Кондитер» на транш вих.№89/4 від 30.05.2024 року заявлено про видачу траншу в суми 2000000,00 грн із графіком погашення - 27.08.2024 року.
У заявці ТОВ «ЛВР Кондитер» на транш вих.№89/5 від 30.05.2024 року заявлено про видачу траншу в суми 2000000,00 грн із графіком погашення - 23.08.2024 року.
Відтак, кредитні кошти (транші) мали бути повернуті першим відповідачем - 23.08.2024 року та 27.08.2024 року відповідно.
З аналізу умов кредитного договору, дій сторін, можна дійти висновку, що строк на який надається транш і строк дій кредитної лінії не є тотожними, при цьому строк на який надається транш має пріоритетне значення для повернення кредиту ніж строк дії кредитної лінії.
Тобто після невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення кожної частини траншу, така частина траншу вважається простроченою, на цю прострочену частину заборгованості можуть бути нараховані проценти відповідно до статті 625 ЦК України.
Отже визначення позивачем свого права на нарахування процентів на повну суму кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України протягом всього строку дії кредитної лінії - до 25.07.2025 року, чи до моменту пред'явлення вимоги - до 21.11.2024 року, є помилковим.
Як вказав позивач, у розрахунку до додаткових пояснень від 16.06.2025 року станом на 22.11.2024 року (день направлення вимоги про усунення порушення), позичальник мав заборгованість за простроченим кредитом в загальній сумі 4000000,00 грн, у тому числі:
за траншем №13 в сумі 2000000,00 грн (день погашення згідно договору (27.08.2024 року);
за траншем №14 в сумі 2000000,00 грн (день погашення згідно договору (23.08.2024 року).
З розрахунку заборгованості по процентам слідує, що позивачем здійснено відповідне нарахування по 21.11.2024 року.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється кредитодавцем з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, процентної ставки, передбаченої п. 1.1. договору. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважається одним днем, тобто враховується день надання кредиту і не враховується день його погашення (метод визначення днів в для нарахування процентів «факт/факт») (п.5.1. кредитного договору).
Отже, за траншем №13 в сумі 2000000,00 з 27.08.2024 року, а за траншем №14 в сумі 2000000,00 грн з 23.08.2024 року підлягають нарахуванню проценти відповідно до статті 625 ЦК України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує діяти на даний час.
Законом України від 15.03.2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку процентів, суд встановив, що відповідне нарахування суперечить вимогам чинного законодавства та погодженим умовам договору, а тому розрахунок є неправильним.
Так, з 30.05.2024 року по 31.07.2024 року розрахунок процентів за користування кредитом є правильним, а нараховані позивачем проценти сплачені першим відповідачем у повному обсязі.
За перерахунком суду розмір процентів за користування кредитом за траншем №13, що підлягав сплаті 23.08.2024 року (згідно графіку повернення частин траншу), складає: з 01.08.2024 року по 22.08.2024 року на суму 2000000,00 грн становить 28852,46 грн.
Фактично першим відповідачем проведено оплату за нарахованими процентами за період з 01.09.2024 року по 30.09.2024 року на суму 80000,00 грн і розмір переплати складає 51147,54 грн.
Розмір переплати 51147,54 грн мав бути спрямований на погашення заборгованості з траншу.
Таким чином, розмір заборгованості з повернення траншу №13 становить 1948852,46 грн.
За перерахунком суду розмір процентів за користування кредитом за траншем №14, що підлягав сплаті 27.08.2024 року (згідно графіку повернення частин траншу), складає: з 01.08.2024 року по 26.08.2024 року на суму 2000000,00 грн становить 34098,36 грн.
Фактично першим відповідачем проведено оплату за нарахованими процентами за період з 01.09.2024 року по 30.09.2024 року на суму 80000,00 гривень і розмір переплати складає 45901,64 грн.
Розмір переплати 45901,64 грн мав бути спрямований на погашення заборгованості з траншу.
За таких обставин розмір заборгованості з повернення траншу №14 становить 1954098,36 грн.
З огляду на викладене, загальна сума заборгованості першого відповідача за кредитним договором з відкриття відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року становить 3902950,82 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.
Тобто правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.
Законодавство України надає сторонам можливість укладати договори в яких містяться елементи різних договорів, так звані, «змішані договори».
На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
Відповідно до умов п.5.4. вищезазначеного кредитного договору сторонами погоджено сплату позичальником комісійної винагороди за перший рік кредитування: здійснюється в розмірі 1% від ліміту, починаючи з другого року кредитування, сплата комісійної винагороди здійснюється щорічно 24 липня в розмірі 1% від ліміту на рахунок кредитодавця.
Фактично відповідачем, шляхом підписання кредитного договору, отримання кредиту та проведення оплат свідчить, що останнім неодноразово свідомо вчинялись дії щодо схвалення як договору так і окремих пунктів договору, у т.ч. пункту 5.4. відповідно до якого позичальник зобов'язався сплатити банку винагороду.
Сторони погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України), а в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, проведення оплат за ним, не є підставою для визначення умов договору такими що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечить принципам цивільного законодавства.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 року у справі №904/2073/19.
Слід також врахувати правову позицію Верховного Суду у справі №917/2033/16 (постанова від 04.07.2018 року) за якою було підтримано рішення судів попередніх інстанцій про підставність вимог банку про стягнення, передбаченої умовами кредитного договору, комісійної винагороди, тобто визнано право встановити у договорі кредитування за згодою сторін додаткових зобов'язань позичальника, які не обмежуються виключно сплатою процентів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє посилання апелянта, викладені у скарзі і вважає, що вони вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та не можуть бути підставою вважати, що у першого відповідача (позичальника) відсутній обов'язок (зобов'язання) виконувати п.5.4 кредитного договору, згоду на обов'язковість якого була надана та який виконувався без будь-яких зауважень і наразі є виконаним.
Як вже зазначалось, виконання першим відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором забезпечується:
А) заставою транспортних засобів в кількості 39, загальною ринковою вартістю 11854800,00 грн без ПДВ, які належать на праві власності ТОВ «СТР Транс» (код ЄДРПОУ 44498770) (надалі - товариство), за відповідним договором застави;
Б) порукою фізичної особи ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за відповідним договором поруки, який має бути укладений з банком в день укладання цього договору;
В) порукою ТОВ «ЛВР Алко» (код ЄДРПОУ 42784646) за відповідним договором поруки, який має бути укладений з банком в день укладання цього договору.
Враховуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги межі апеляційного перегляду, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідачів у даній справи в солідарному порядку на користь позивача 3902950,82 грн заборгованості за кредитним договором з відкриття відновлювальної кредитної лінії №18/23-ВКЛ-ГД від 26.07.2023 року.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 26.08.2025 року у справі №905/577/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 10.12.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов