ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 грудня 2025 року Справа № 924/622/23 (924/483/24)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 жовтня 2025 року (повний текст складено 16.10.2025) у справі №924/622/23(924/483/24) (суддя Субботіна Л.О.)
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення 522 266,90 грн
та за зустрічним позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про усунення ОСОБА_2 як власнику квартири АДРЕСА_1 перешкод у користуванні цією квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_1
про вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1
про стягнення 64000,00 грн, з яких 27000,00 грн збитків, 117000,00 грн упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.04.2025, 10000,00 грн моральної шкоди
у межах справи №924/622/23
за заявою ОСОБА_1
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №924/622/23 (924/483/24) зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині стягнення 27000,00 грн збитків та 117000,00 грн упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.04.2025 задоволено.
Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 27000,00 грн реальних збитків, 117000,00 грн упущеної вигоди, 9725,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 27000,00 грн реальних збитків, 117000,00 грн упущеної вигоди та в частині розподілу судових витрат та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №924/622/23 (924/483/24). Призначено справу №924/622/23(924/483/24) до розгляду на 08 грудня 2025 року об 11:00 год.
В судове засідання представники сторін не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області у справі №924/622/23(924/483/24) від 05.09.2024, залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 522266,90 грн задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 509542,23 грн основного боргу в якості повернення різниці між 90% вартості предмету іпотеки та сумою боргу за договором позики від 26.10.2003 року, 7169,85 грн інфляційного нарахування, 5554,85 грн 3% річних. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 7834,00 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 як власнику квартири АДРЕСА_1 перешкод у користуванні цією квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_1 , про вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 , про стягнення 64000,00 грн, з яких 27000,00 грн збитків, 27000,00 грн упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, 10000,00 грн моральної шкоди задоволено частково. Вирішено виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000,00 грн витрат на правничу допомогу. В решті позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2025 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2024 у справі №924/622/23(924/483/24) в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 27 000 грн, упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024 в сумі 27 000 грн скасовано. Справу №924/622/23(924/483/24) в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 27 000 грн, упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024 в сумі 27 000 грн передано на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області. В решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2024 у справі №924/622/23(924/483/24) залишено без змін.
Направляючи справу на новий розгляд в частині зустрічних позовних вимог, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у стягненні збитків, фактично обмежилися лише посиланням на неукладення основного договору в строк передбачений попереднім договором, проте не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та доводам ОСОБА_2 у їх сукупності через призму наявності/відсутності елементів складу цивільного правопорушення.
Верховний Суд дійшов висновку, що доводи ОСОБА_2 щодо заявлених вимог про стягнення збитків, наведені в судах першої та апеляційної інстанції не були очевидно необґрунтованими, що вимагало від судів їх повного дослідження та надання їм належної оцінки. Водночас, наведені скаржником у касаційній скарзі аргументи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваних рішення та постанови в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення збитків та упущеної вигоди знайшли своє підтвердження під час розгляду касаційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2003 між ОСОБА_2 (позикодавець/позивач за зустрічним позовом) та ОСОБА_1 (позичальник/відповідач за зустрічним позовом) був укладений договір позики, відповідно до п. 1 якого позикодавець передав у власність позичальника валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 16520 доларів США, а позичальник прийняв їх і зобов'язується повернути позикодавцю 16520 доларів США не пізніше 04 червня 2022 року - частинами (з розстроченням) у визначеному договором порядку та строки.
У п. 2 договору позики вказано, що позичальник стверджує, зокрема наступне: зазначені в цьому договорі кошти (валютні цінності) я отримав від позикодавця безпосередньо перед підписанням цього договору; одержані від позикодавця валютні цінності будуть витрачені мною на придбання та ремонт квартири АДРЕСА_1 ; я розумію та згоден із тим, що мої зобов'язання за цим договором при простроченні повернення позики можуть бути виконані в тому числі й зверненням стягнення на придбану за позичені за цим договором кошти квартиру АДРЕСА_1 , яку після набрання чинності Законом України "Про іпотеку" №898-1V від 05.06.2003 року я зобов'язуюсь передати позикодавцеві в заставу (іпотеку) в забезпечення зобов'язань за цим договором - на першу вимогу позикодавця.
04.06.2021 між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до п. 1 якого даний договір забезпечує зобов'язання ОСОБА_1 за договором позики, укладеним 26.09.2003 між сторонами у простій письмовій формі, за яким іпотекодержатель передав, а боржник прийняв у власність валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 16520,00 доларів США, і зобов'язується повернути іпотекодержателю вказані валютні цінності у вигляді в натурі та на суму не пізніше четвертого червня дві тисячі двадцять другого року включно, частинами (з розстроченням) у порядку та строки, що передбачені в договорі позики.
Згідно з п. 2 іпотечного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 (предмет іпотеки).
Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т.В. 26.09.2003 за реєстровим № 4734, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.10.2003 (п. 3 іпотечного договору).
Згідно з п. 7 іпотечного договору предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями і залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. Документи, що посвідчують право власності на предмет іпотеки та технічна документація залишаються у іпотекодержателя.
За умовами п. 9 діпотечного договору іпотекодержатель здобуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні іпотекодавцем сплати боргу за договором позики, в забезпечення виконання якої укладається цей договір.
Згідно з п. 11 іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний, зокрема у випадку несплати предмету позики, згідно договору позики, звільнити предмет іпотеки, а також виписатися (знятися з реєстрації) та виписати (зняти з реєстрації) всіх мешканців з предмета іпотеки в місячний термін.
Відповідно до п. 17 іпотечного договору, останній набирає чинності з моменту нотаріального посвідчення договору і діє до повного виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань перед іпотекодержателем. Зобов'язання, забезпечене іпотекою, буде виконаним, якщо виконано в повному обсязі договір позики.
Іпотечний договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богдановичем А.О. та зареєстрований в реєстрі за номером 985.
22.06.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору позики від 26.09.2003 та до укладеного в його забезпечення іпотечного договору від 04.06.2021, посвідченого ПН ХМНО Богданович А.О. за №985.
У п. 1 додаткової угоди визначено, що додатково до коштів в сумі 16520 доларів США, переданих позикодавцем позичальникові при укладенні сторонами договору позики від 26.09.2003 року, безпосередньо перед підписанням сторонами цієї додаткової угоди № 1 позикодавець через представника передав позичальникові, а позичальник прийняв в позику валютні цінності на суму ще 2520 доларів США. Факт одержання цих грошей саме у вказаному розмірі вичерпно підтверджується фактом підписання позичальником цієї додаткової угоди № 1 і будь-якого іншого доказування не потребує.
За умовами п. 2 додаткової угоди всього за договором позики від 26.09.2003, з урахуванням цієї додаткової угоди №1, позикодавець через представника передав, а позичальник прийняв від позикодавця валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 19040 доларів США, остаточний термін повернення яких сторони домовилися розстрочити до 04.06.2023 року і які, виходячи з гіпотези ч. 2 ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві частинами (з розстроченням) в порядку та строки згідно нової редакції пункту 1 договору позики.
ОСОБА_2 неодноразово звертався до ОСОБА_1 з вимогами від 13.12.2022, 22.09.2023, 25.10.2023 про дострокове повернення всієї суми неповернутої частини позики (згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України) з одночасною вимогою про усунення порушення виконання зобов'язань з поверненням боргу за договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання (відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку").
На підставі рішення №71047986 державного реєстратора Хмельницької міської ради Ачкасової А.З. до Державного реєстру речових прав внесено запис про проведення 04.01.2024 державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру, загальною площею 49,8 кв.м., житловою площею 29,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 375596928 від 23.04.2024. Право власності на зазначене нерухоме майно виникло на підставі іпотечного договору №985 від 04.06.2021.
18 січня 2024 року ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_1 вимогу добровільно виселитися з квартири АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, в якій просив виселитися із вказаної квартири та звільнити квартиру від особистих речей, а також виселити з квартири АДРЕСА_1 всіх осіб (мешканців), що проживають там з дозволу чи згоди або без таких дозволу (згоди) та звільнити квартиру від їх особистих речей.
14 лютого 2024 року ОСОБА_2 повторно надіслав ОСОБА_1 вимогу добровільно виселитися з квартири АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги та виселити всіх осіб (мешканців), що проживають там з дозволу чи згоди або без таких дозволу (згоди), а також звільнити квартиру від особистих речей.
На вказані вимоги ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 заяву від 25.04.2024 про відмову в задоволенні вимоги про виселення, в якій повідомив, що вважає вимогу про виселення з квартири АДРЕСА_1 незаконною та такою, що посягає на недоторканість конституційного права ОСОБА_1 на житло.
На підтвердження понесених збитків позивач за зустрічним позовом долучив до матеріалів справи попередній договір оренди квартири від 10.01.2024, який укладений між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар), відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язуються в строк до 31.03.2024 укласти договір оренди (основний договір) розташованої на 10-му поверсі квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв.м., що належатиме орендодавцеві на праві власності відповідно до іпотечного договору, 04.06.2021 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О. за реєстрованим №985.
За умовами п. 1.2 попереднього договору за час до 31.03.2024 орендодавець зобов'язується зареєструвати за собою право власності на квартиру, звільнити її та зняти всіх зареєстрованих там осіб з реєстраційного обліку.
У розділі 2 попереднього договору визначені істотні умови основного договору, а саме договір оренди квартири повинен враховувати наступні істотні умови: квартира повинна бути придатною для використання її за призначенням (проживання людей) та відповідати всім вимогам, що зазвичай ставляться до такого виду майна, зокрема повинна бути обладнана електро-, теплопостачання, водопостачання та водовідведення тощо, мати принаймні косметичний ремонт і не містити непоборних вад і недоліків в конструктивних елементах та інженерному обладнанні, що унеможливлювали чи істотно заважали б користуванню нею (п.п. 2.1.1); ціна орендної плати складає 9000,00 грн на місяць - і залишається незмінюваною протягом усього строку дії основного договору (п.п. 2.1.2); вартість всіх комунальних послуг сплачуватиме самостійно орендар на підставі рахунків відповідних підприємств (п.п.2.1.3); строк оренди в основному договорі має бути встановлений не менш як у 2 роки (п.п. 2.1.4).
Щодо решти істотних умов сторони зобов'язуються дійти згоди в основному договорі (п. 2.2 попереднього договору).
Відповідно до п. 3.1 попереднього договору, у разі відмови сторони від укладення основного договору, ця сторона сплачує іншій стороні штраф у 3-кратному розмірі від щомісячного розміру орендної плати та відшкодовує завдані такою відмовою збитки.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту укладання сторонами основного договору оренди квартири (п. 4.1 попереднього договору).
В зв'язку з неукладенням сторонами основного договору оренди, ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_2 з вимогою про сплату штрафу в сумі 27000,00 грн відповідно до п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024.
Згідно з квитанцією № 200797001 ОСОБА_2 16.05.2024 сплатив на користь ОСОБА_3 27000 грн з призначенням платежу "Сплата штрафу згідно п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024 оренди квартири АДРЕСА_1 ".
18.04.2025 ОСОБА_2 звернувся до місцевого господарського суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою останній просив суд стягнути з ОСОБА_1 144 000,00 грн, яка складається із реально понесених збитків у сумі 27 000,00 грн (сплата штрафу згідно п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024) та упущеної вигоди за 13 місяців у період з 01.04.2024 по 30.04.2025 в сумі 117 000,00 грн (на рівні 9000,00 грн орендної плати за місяць). Вказана заява обгрунтована тим, що внаслідок неправомірного порушення ОСОБА_1 права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 і досі не отримує доходи, які міг би реально одержувати, якби його права не були порушені (упущена вигода).
Місцевий господарський суд при новому розгляді, розглянувши зустрічні позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 18.04.2025), з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки.
При цьому, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Також відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Виходячи з аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття "вина" ототожнюється з поняттям "недобросовісність". У свою чергу, поняття "безвинність" навпаки корелюється з поняттям "добросовісність".
Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності.
Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви, ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог про стягнення збитків посилається на невиконання ОСОБА_1 свого обов'язку щодо звільнення протягом місяця квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку набув позивач, в зв'язку із чим останній був позбавлений можливості виконати свої зобов'язання за попереднім договором оренди квартири від 10.01.2024, що стало підставою для сплати штрафу та призвело до неотримання позивачем доходу від передачі майна в оренду.
Як встановлено судами обох інстанцій, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики від 26.09.2003, ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору №985 від 04.06.2021 звернув стягнення на предмет іпотеки та набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 , про що 04.01.2024 проведена державна реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 375596928 від 23.04.2024.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У п. 11 іпотечного договору також був закріплений обов'язок ОСОБА_1 у випадку несплати предмету позики, згідно договору позики, звільнити предмет іпотеки, а також виписатися (знятися з реєстрації) та виписати (зняти з реєстрації) всіх мешканців з предмета іпотеки в місячний термін.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Відповідач за зустрічним позовом не виконав своїх зобов'язань та не звільнив квартиру АДРЕСА_1 , що було встановлено у рішенні Господарського суду Хмельницької області №924/622/23(924/483/24) від 05.09.2024, яке в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_1 залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2025.
За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини невиконання ОСОБА_1 свого обов'язку щодо звільнення квартири АДРЕСА_1 , вважаються встановленими та не потребують повторного доведення.
За змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України, яка кореспондується із ст. 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
З матеріалів справи вбачається, що після набуття права власності на квартиру (04.01.2024) ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 попередній договір оренди квартири від 10.01.2024, відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язувалися в строк до 31.03.2024 укласти договір оренди (основний договір) розташованої на 10-му поверсі квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв.м., що належатиме орендодавцеві на праві власності відповідно до іпотечного договору, 04.06.2021 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О. за реєстрованим №985.
За умовами п. 1.2 попереднього договору за час до 31.03.2024 орендодавець зобов'язувався зареєструвати за собою право власності на квартиру, звільнити її та зняти всіх зареєстрованих там осіб з реєстраційного обліку.
Як зазначено судом вище, ОСОБА_1 з огляду на приписи ст.ст. 3, 12, 13, 525, 526, 530 ЦК України був зобов'язаний вчинити дії, спрямовані на звільнення квартири АДРЕСА_1 .
Однак таких дій не вчинив, що підтверджує наявність протиправної поведінки ОСОБА_1 як елемента цивільного правопорушення.
Порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо звільнення належної ОСОБА_2 квартири зумовило неможливість виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за попереднім договором від 10.01.2024, внаслідок чого договір оренди квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 49,8 кв.м. (основний договір) так і не був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у строк до 31.03.2024.
Частиною 2 ст. 535 ЦК України передбачено, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч. 3 ст. 535 ЦК України).
У п. 3.1 попереднього договору сторони погодили, що у разі відмови сторони від укладення основного договору, ця сторона сплачує іншій стороні штраф у 3-кратному розмірі від щомісячного розміру орендної плати та відшкодовує завдані такою відмовою збитки.
Згідно з п. 2.1.2 попереднього договору ціна орендної плати складає 9000,00 грн на місяць - і залишається незмінюваною протягом усього строку дії основного договору.
На підставі п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024 ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_2 з вимогою про сплату штрафу в сумі 27000,00 грн.
Згідно з квитанцією №200797001 ОСОБА_2 16.05.2024 сплатив на користь ОСОБА_3 27000 грн з призначенням платежу "Сплата штрафу згідно п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024 оренди квартири АДРЕСА_1 ".
Таким чином, зважаючи на встановлені судом вище обставини, сплачений ОСОБА_2 штраф в розмірі 27000,00 грн є реальними збитками позивача за зустрічним позовом, які були завдані останньому неправомірною поведінкою ОСОБА_1 .
Також позивач просить стягнути упущену вигоду в розмірі 117000,00 (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог), яка за своєю природою є доходом, що міг бути отриманий позивачем у разі передачі належної йому квартири в оренду.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Суд зазначає, що позивач є законним і добросовісним власником квартири АДРЕСА_1 , та мав законні очікування (legitimate expectations) на користування нею, в тому числі шляхом передачі її в оренду з метою одержання прибутку.
При цьому з огляду на укладений попередній договір оренди від 10.01.2024 позивач мав право і міг укласти договір оренди із ОСОБА_3 та отримати визначені у п. 2.1.2 попереднього договору доходи. Однак цьому насамперед завадили неправомірні дії відповідача, що стали самостійною та достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості укласти договір оренди квартири та отримати дохід.
Як зазначалось судом вище, одним із елементів, який підлягає встановленню є наявність збитків.
Тлумачення змісту ч. 2 ст. 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, як складова поняття "збитки", на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою відповідача.
Водночас аналіз змісту положень ЦК України свідчить про відсутність у них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку, - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, зумовлену низкою факторів, що пояснюється, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Отже, з'ясовуючи критерії, яким слід керуватися при визначенні (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суди зважають на сутність правової природи категорії "упущена вигода", принципи, на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/ господарського обороту.
Відтак при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/ господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
При цьому, звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.
Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов'язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.
Аналіз таких принципів цивільного права як справедливість, добросовісність та розумність дає підстави для висновку, що розумними витратами є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.
Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися з розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Отже, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення), як: 1) звичайні обставини (умови цивільного обороту); 2) розумні витрати; 3)компенсаційність відшкодування збитків.
Суд звертає увагу, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, як форма цивільно-правової відповідальності, застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Підсумовуючи, така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди насамперед спрямована на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.
Як вбачається, попереднім договором від 10.01.2024 було передбачено укладення договору оренди квартири (основного договору) у строк до 31.03.2024.
У розділі 2 попереднього договору визначені істотні умови основного договору, зокрема: ціна орендної плати складає 9000,00 грн на місяць - і залишається незмінюваною протягом усього строку дії основного договору (п.п. 2.1.2); строк оренди в основному договорі має бути встановлений не менш як у 2 роки (п.п. 2.1.4).
Отже, унаслідок укладення позивачем договору оренди квартири останній очікував одержувати щомісячний дохід у розмірі 9000,00 грн протягом двох років, починаючи не пізніше ніж з 01.04.2024.
Отже, розрахунок заявленої до стягнення упущеної вигоди у вигляді втраченого доходу за період з 01.04.2024 по 30.04.2025 (13 місяців) становить 117 000,00 грн.
Колегія суддів враховує, що відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано доказів на підтвердження того, що визначений у попередньому договорі розмір орендної плати не відповідав середній ринковій вартості здачі аналогічних квартир в оренду в регіоні, а також будь-яких інших доказів, які б свідчили про завищення розміру орендної плати, а також не спростовано своєї вини у вчиненні правопорушення.
Оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами неправомірну поведінку ОСОБА_1 , заподіяні збитки та їх розмір (реальні збитки та упущену вигоду), причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, натомість, відповідачем не подано суду, а матеріали справи не містять, доказів відсутності його вини у заподіянні вказаних збитків, суд першої інстанції обґрунтовано визнав наявність у його діянні складу цивільного правопорушення, з огляду на що дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 27000,00 грн реальних збитків та 117 000,00 грн упущеної вигоди.
При цьому, доводи скаржника, що заявлені збитки виникли через добровільне та економічно невиправдане рішення позивача укласти ризикований попередній договір оренди, що позивач свідомо створив умови для виникнення збитків, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки ОСОБА_2 в силу приписів ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 317, 319 321 ЦК України вправі самостійно приймати рішення щодо розпорядження своїм майном, в тому числі і шляхом передачі його в користування.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України) ЦК України).
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний суд зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч.1 ст.269 ГПК України, переглянув рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №924/622/23(924/483/24) залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови складений "10" грудня 2025 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Саврій В.А.