вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2025 р. Справа№ 925/921/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 (повний текст складено 10.11.2025)
у справі № 925/921/25 (суддя О.І. Кучеренко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД»
про стягнення 368 863,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД», у якому просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 45 485,40 грн. та інфляційні втрати у сумі 323 377,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) задоволено позов Фізичної особи-підприємця Омельченко Сергія Васильовича та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» на користь Фізичної особи-підприємця Омельченко Сергія Васильовича 150 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 1 294,52 грн. 3% річних нарахованих за період із 25.01.2020 до 08.05.2020 та 450,00 грн. інфляційних втрат нарахованих за період із 01.03.2020 до 31.03.2020;
- на виконання вказаного рішення 10.08.2020 було видано наказ;
- ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.08.2021 у справі №925/790/17(925/580/20) здійснено процесуальне правонаступництво на стадії виконання рішення суду та змінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні №63639156 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) - Фізичну особу-підприємця Омельченко Сергія Васильовича на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс». З огляду на вказане позивач є належним кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» при виконанні грошового зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) та рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20);
- станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) не виконано;
- за таких обставин позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період із 04.03.2015 (перший день прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» зобов'язання з повернення Фізичній особі-підприємцю Омельченку Сергію Васильовичу коштів в сумі 150 000,00 грн.) до 01.08.2025 (дата звернення з цим позовом) (при визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у цій справі позивач виключає з вказаного періоду періоди 3 % річних та інфляційні втрати за які були заявлені у справі № 925/790/17(925/580/20) - примітка суду).
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 у справі № 925/921/25 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 23 539,96 грн. річних, 122 902,20 грн. інфляційних витрат та 1757,56 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив, що:
- матеріалами справи підтверджено, що позивач у справі є правонаступником фізичної особи-підприємця Омельченка Сергія Васильовича та стягувачем у виконавчому провадженні №63639156 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» грошових коштів на суму 151 744,52 грн. і на час звернення позивача з цим позовом відповідач не виконав рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) та не сплатив кошти у сумі 151 744,52 грн.;
- застосовуючи принцип звільнення від доказування при наявності рішення суду, яке набрало законної сили, судом враховується преюдиціальне значення саме обставинам, які встановлені судовими рішеннями (у тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (зокрема, визначення судом правової природи цих правовідносин, у цій справі - безпідставно отримані кошти);
- наявність зобов'язання повернути ці кошти та визначення строку протягом якого боржник зобов'язаний був повернути не було встановлено судом при розгляді справи №925/790/17(925/580/20), у зв'язку з об'єктивними обставинами (відсутність письмового договору поворотної допомоги). Водночас, у справі про банкрутство Фізичної особи-підприємця Омельченко С.В. судом був встановлений факт перерахування коштів від кредитора боржнику, а також строк виникнення обов'язку з повернення цих коштів - тридцять днів від дня звернення ліквідатора банкрута до Товариство з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» з вимогою про повернення протягом фінансової допомоги у сумі 150 000,00 грн., що підтверджується також тим, що судом були задоволені вимоги ліквідатора про стягнення основної заборгованості, а також 3 % річних і інфляційних з наступного дня з часу, який був встановлений у вимозі ліквідатора;
- отже, з урахуванням преюдиційних фактів, які були встановлені у справі №925/790/17(925/580/20) обов'язок боржника з повернення котів у сумі 150 000,00 грн., виник у нього саме з направлення вимоги про їх повернення, відповідно і позивач, який є правонаступником за цими зобов'язаннями має право на повернення саме з цього часу;
- при передачі права вимоги новий кредитор отримує право вимагати ті суми, які були нараховані та стали належними до сплати станом на дату переходу прав, але не ті, які мали б бути нараховані за минулий період, який вже не належить йому;
- позивач за договором про відступлення права вимоги від 15.07.2021 набув права вимоги виконання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД», щодо виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 151 744,52 грн., з яких 150 000,00 грн. боргу, 1 294,52 грн. 3% річних та 450,00 грн. інфляційних втрат, набутих цедентом та належних останньому на підставі Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 по справі №925/790/17(925/580/20), яке набрало законної сили, а не будь-яких інших вимог щодо стягнення грошових коштів з відповідача;
- отже, позивач має право на нарахування 3% річних у період з 09.05.2020 (наступний день після строку, за який було стягнуто рішенням суду) до 01.08.2025 (дата визначена позивачем у позовній заяві) та інфляційних витрат у період з квітня 2020 року (наступний місяць після стягнутого за рішенням суду) до червня 2025 року (дата визначена позивачем у позовній заяві).
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 у справі № 925/921/25 скасувати в частині відхилення позовних вимог на загальну суму 222 420,84 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення суми коштів у розмірі 222 420,84 грн.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що від час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що за умовами укладеного з договору №15-07-2021/7 про відступлення права вимоги (цесії) від 15.07.2021 позивач набув права вимоги виконання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» щодо виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 151 744,52 грн., набутих цедентом та належних останньому на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), а відтак має право на стягнення, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення зобов'язання, зокрема і до дати набуття позивачем вправ кредитора, зауваживши на тому, що:
- судом першої інстанції передчасно та помилково взято до уваги нібито (зазначені судом) преюдиційні факти, встановлені в межах судової справи №925/790/17(925/580/20), при цьому порушено принцип сутності підвищеного стандарту доказування та положення статті 1212 ЦК України;
- за змістом положень ст. 1212 ЦК України недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми вказаної статті на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання;
- отже, як із 04.03.2015, так і станом на березень 2020 року ТОВ «Райд ЛТД» здійснює безпідставне утримання спірних грошових коштів.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 справа № 925/921/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 у справі № 925/921/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 925/921/25 призначено до розгляду на 09.12.2025; витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/921/25.
14.11.2025 позивач звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні у справі № 925/921/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 вказану заяву задоволено.
20.11.2025 матеріали справи № 925/921/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Станом на 09.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач в судове засідання представників не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.
Постановою Господарського суд Черкаської області від 06.09.2017 у справі № 925/790/17 порушено провадження у справі про банкрутство Фізичної особи-підприємця Омельченка С.В., визнано останнього банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
22.01.2020 ліквідатор банкрута звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» з вимогою про повернення протягом тридцяти днів фінансової допомоги у сумі 150 000,00 грн, відповіді на яку не отримав.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) частково задоволено позов Фізичної особи-підприємця Омельченка С.В. та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» на користь позивача 150 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 1 294,52 грн. 3% річних за період прострочення з 25.01.2020 до 08.05.2020 та 450,00 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 01.03.2020 до 31.03.2020, разом 151 744,52 грн.
Судом при розгляді справи № 925/790/17(925/580/20) встановлено, що:
- 26.02.2015 та 27.02.2015 Фізична особа-підприємець Омельченко С.В. перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» кошти у сумі 510 000,00 грн. та 100,00 грн., із зазначенням у призначенні платежу - поворотна фінансова допомога Без ПДВ;
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» протягом періоду з 19.03.2014 до 08.11.2016 частково повернуло отримані у підприємця кошти у сумі 360 100,00 грн., залишок неповернутих коштів станом на день розгляду справи судом становив 150 000,00 грн.
З огляду на вказані обставини судом до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» на користь Фізичної особи-підприємця Омельченка С.В. присуджено 150 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 1 294,52 грн. 3% річних за період прострочення з 25.01.2020 до 08.05.2020 та 450,00 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 01.03.2020 до 31.03.2020, разом 151 744,52 грн.
Отже, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) набрало законної сили у встановленому чинним законодавством порядку.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №910/7859/23, від 11.01.2024 у справі №911/84/22 та інших.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі №925/790/17(925/580/20) не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 925/921/25, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №925/790/17(925/580/20), зокрема щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» обов'язку повернути Фізичній особі-підприємцю Омельченку С.В. заборгованості у загальному розмірі 151 744,52 грн., є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
10.08.2020 на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) господарським судом видано наказ.
Постановою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції від 17.11.2020 відкрито виконавче провадження №63639156 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі №925/790/17 (925/580/20) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» на користь фізичної особи-підприємця Омельченка С.В. грошових коштів на суму 151 744,52 грн.
15.07.2021 між Фізичною особою-підприємцем Омельченком С.В. (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (цесіонарій) укладено договір №15-07-2021/7 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває права вимоги виконання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД», що іменується надалі «боржник», щодо виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 151 744,52 грн., з яких 150 000,00 грн. безпідставно отримані кошти, 1 294,52 грн. 3% річних та 450,00 грн. інфляційних втрат, набутих цедентом та належних останньому на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), яке набрало законної сили, та згідно з наказом Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), які існують та винесені із підстав безпідставного отримання грошових коштів та їх не повернення на користь цедента.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.08.2021 у справі №925/790/17(925/580/20) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» від 17.07.2021 №17-3/07 та замінено стягувача - Фізичну особу-підприємця Омельченка Сергія Васильовича, у наказі від 10.08.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» 150 000,00 грн., 1 294,52 грн. 3% річних та 450,00 грн. інфляційних втрат, разом 151 744,52 грн. його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс».
Отже, позивач у справі є правонаступником фізичної особи-підприємця Омельченка Сергія Васильовича та стягувачем у виконавчому провадженні №63639156 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» грошових коштів на суму 151 744 52 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що станом на даний час вказане вище судове рішення у справі № 925/790/17(925/580/20) від відповідачем не виконано, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних за період із 04.03.2015 (перший день прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» зобов'язання з повернення Фізичній особі-підприємцю Омельченку Сергію Васильовичу коштів в сумі 150 000,00 грн.) до 01.08.2025 (дата звернення з цим позовом) (при визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у цій справі позивач виключає з вказаного періоду періоди 3 % річних та інфляційні втрати за які були заявлені у справі № 925/790/17(925/580/20) - примітка суду).
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, виходячи з того, що, позивач має право на нарахування 3% річних у період з 09.05.2020 (наступний день після строку, за який було стягнуто рішенням суду) до 01.08.2025 (дата визначена позивачем у позовній заяві) та інфляційних витрат у період з квітня 2020 року (наступний місяць після стягнутого за рішенням суду) до червня 2025 року (дата визначена позивачем у позовній заяві).
Колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Частинами 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.
Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин, та стадії розгляду спору, в тому числі вказане стосується і апеляційного провадження.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.
Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).
Отже, межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У апеляційній скарзі апелянт просить рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 у справі № 925/921/25 скасувати в частині відхилення позовних вимог на загальну суму 222 420,84 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення суми коштів у розмірі 222 420,84 грн., що свідчить про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 23 539,96 грн. річних, 122 902,20 грн. інфляційних витрат апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.
Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».
При цьому слід відзначити, що доводи позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог колегією суддів розглянуті та враховані при винесенні постанови бути не можуть, оскільки за змістом положень чинного законодавства, у разі незгоди з рішення суду першої інстанції повністю або в частині особа подає апеляційну скаргу, саме за наслідками розгляду якої суд апеляційної інстанції і має повноваження щодо зміни або скасування судового рішення, при цьому перегляд судового рішення за відсутності такої апеляційної скарги свідчитиме про порушення судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності.
З огляду на вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 23 539,96 грн. річних, 122 902,20 грн. інфляційних витрат колегією суддів не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як встановлено вище, відповідач мав обов'язок повернути Фізичній особі-підприємцю Омельченку С.В. заборгованості у загальному розмірі 151 744,52 грн., вказаний факт є преюдиційним і не потребує доведення в цій справі.
При цьому, з огляду на укладення 15.07.2021 між Фізичною особою-підприємцем Омельченком С.В. (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (цесіонарій) договору №15-07-2021/7 про відступлення права вимоги (цесії), а також враховуючи те, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.08.2021 у справі №925/790/17(925/580/20) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» від 17.07.2021 №17-3/07 та замінено стягувача - Фізичну особу-підприємця Омельченка Сергія Васильовича, у наказі від 10.08.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» 150 000,00 грн., 1 294,52 грн. 3% річних та 450,00 грн. інфляційних втрат, разом 151 744,52 грн. його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», позивач у справі є правонаступником фізичної особи-підприємця Омельченка Сергія Васильовича та стягувачем у виконавчому провадженні №63639156 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» грошових коштів на суму 151 744,52 грн.
Отже, починаючи з 17.08.2021 кредитором у зобов'язанні щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» грошових коштів на суму 151 744,52 грн., що підтверджене рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20) - є позивач.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Отже, з огляду на невиконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, останній, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення.
Матеріалами справи підтверджено, що:
- позивач вважає, що він має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період із 04.03.2015 (перший день прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» зобов'язання з повернення Фізичній особі-підприємцю Омельченку Сергію Васильовичу коштів в сумі 150 000,00 грн.) до 01.08.2025 (дата звернення з цим позовом) (при визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у цій справі позивач виключає з вказаного періоду періоди 3 % річних та інфляційні втрати за які були заявлені у справі № 925/790/17(925/580/20) - примітка суду);
- частково задовольняючи позовні вимоги суд преш інстанції виходив з того, що позивач має право на нарахування 3% річних у період з 09.05.2020 (наступний день після строку, за який було стягнуто рішенням суду) до 01.08.2025 (дата визначена позивачем у позовній заяві) та інфляційних витрат у період з квітня 2020 року (наступний місяць після стягнутого за рішенням суду) до червня 2025 року (дата визначена позивачем у позовній заяві).
Колегія суддів зазначає про те, що, як встановлено вище, при перевірці доводів апеляційної скарги суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку слід встановити період з якого позивач має право нарахувати та стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Колегія суддів зазначає про те, що у спірних правовідносинах позивач є сингулярним правонаступником первісного кредитора (Фізичної особи-підприємця Омельченка Сергія Васильовича) щодо отримання від відповідача коштів у сумі 151 744,52 грн., відповідно, вказані правовідносини продовжують існувати з попереднім змістом адже відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов'язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 758/2555/21.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів зазначає про те, що зі змісту укладеного між Фізичною особою-підприємцем Омельченком С.В. (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (цесіонарій) договору №15-07-2021/7 про відступлення права вимоги (цесії) від 15.07.2021 вбачається, що позивачу передано право вимоги щодо виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 151 744,52 грн., з яких 150 000,00 грн. безпідставно отримані кошти, 1 294,52 грн. 3% річних та 450,00 грн. інфляційних втрат, набутих цедентом та належних останньому на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), яке набрало законної сили, та згідно з наказом Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), які існують та винесені із підстав безпідставного отримання грошових коштів та їх не повернення на користь цедента.
Вказане свідчить про те, що за умовами договору №15-07-2021/7 про відступлення права вимоги (цесії) від 15.07.2021, які сторонами погоджені в добровільному порядку та є обов'язковими для них, позивачу передано право вимоги коштів саме за рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), яке набрало законної сили, та згідно з наказом Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), а не право вимоги коштів, яке Фізична особа-підприємець Омельченко С.В. отримав з огляду на безпідставне набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» коштів в сумі 150 000,00 грн., що, в свою чергу, свідчить про те, що моментом, з якого виникло те право вимоги, яке передано позивачу за вказаним договором пов'язано саме з рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20), а не з моментом з якого Фізична особа-підприємець Омельченко С.В. набула право на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» коштів в сумі 150 000,00 грн.
При цьому колегія суддів враховує те, що умовами договору №15-07-2021/7 про відступлення права вимоги (цесії) від 15.07.2021 позивачу відступлено право вимоги саме щодо грошового зобов'язання в сумі 151 744,52 грн., а не право вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих кошти в сумі 150 000,00 грн., яке (право вимоги) вже існувало станом на дату винесення судом першої інстанції рішення у справі, окрім тих, які присуджені до стягнення рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.07.2020 у справі №925/790/17(925/580/20)
Вказане свідчить про помилковість тверджень позивача про те, що він є кредитором саме у зобов'язанні щодо отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» безпідставно набутого майна - коштів в сумі 150 000,00 грн., оскільки вказане спростовується змістом договору №15-07-2021/7 про відступлення права вимоги (цесії) від 15.07.2021.
З огляду на викладені вище висновки колегією суддів не встановлюються та не досліджуються обставини щодо моменту виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Райд ЛТД» зобов'язання щодо повернення Фізичній особі-підприємцю Омельченко С.В. кошів в сумі 150 000,00 грн., оскільки вказане не впиває на вирішення спору сторін у цій справі.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у спірних правовідносинах позивач має право на нарахування 3% річних у період з 09.05.2020 (наступний день після строку, за який було стягнуто рішенням суду) до 01.08.2025 (дата визначена позивачем у позовній заяві) та інфляційних витрат у період з квітня 2020 року (наступний місяць після стягнутого за рішенням суду) до червня 2025 року (дата визначена позивачем у позовній заяві) та, з огляду на вказане частково задовольнив позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача 23 539,96 грн. річних та 122 902,20 грн. інфляційних витрат.
При перевірці вказаних розрахунків за допомогою інформаційно-правової системи «Ліга: Закон» колегія суддів визнала їх арифметично вірними.
Розрахунок 3 % річних 23 539,96 грн.
з 09/05/2020 до 31/12/2020 150 000,00 x 3 % x 237 : 366 : 100=2 913,93 грн.
з 01/01/2021 до 31/12/2023 150 000,00 x 3 % x 1095 : 365 : 100=13 500,00 грн
з 01/01/2024 до 31/12/2024 150 000,00 x 3 % x 366 : 366 : 100=4 500,00 грн.
з 01/01/2025 до 01/08/2025 150 000,00 x 3 % x 213 : 365 : 100= 2 626,03 грн.
Інфляційне збільшення 122 902,20 грн.
Розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,40 : 100) x (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) x (101,50 : 100) x (101,80 : 100) x (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,80 : 100) = 1.81934801
Інфляційне збільшення:
150 000,00 x 1.81934801 - 150 000,00 = 122 902,20 грн.
Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 у справі № 925/921/25 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 у справі № 925/921/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2025 у справі № 925/921/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 10.12.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
О.В. Тищенко