Справа № 161/6717/25 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.
Провадження № 22-ц/802/1323/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
03 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Федонюк С.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів Романішиної Т.В., Вознюка В.М., Соловей В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Управління служби безпеки України у Волинській області, Волинської обласної прокуратури про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 вересня 2025 року,
22 квітня 2025 р до Ківерцівського районного суду Волинської області надійшов цивільний позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Управління служби безпеки України у Волинській області, Волинської обласної прокуратури про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що слідчим відділом прокуратури Волинської області за матеріалами про протиправні дії судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Ковтуненка В.В., які надійшли з УСБ України у Волинській області за №54/3-1032 від 23.02.2015р., було розпочато досудове розслідування кримінального провадження №42015030000000026 від 24.02.2025р. за ч. 2 ст. 375, ч. 1 ст. 366 КК України, за фактом ухвалення суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області завідомо неправосудного рішення у справі №2-3111/11 та службового підроблення. ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він під час ухвалення рішення від 25.03.2011р. у цивільній справі №2-3111/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності, вчинив службове підроблення шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складанні і видачі завідомо неправдивих офіційних документів. За версією слідства внаслідок вчинення позивачем інкримінованих йому злочинів, було порушено охоронювані законом права та інтереси громадян щодо непорушності права власності на належне їм нерухоме майно. 06 серпня 2015 року позивачу по справі ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 375 КК України, ч. 1 ст. 366 КК України та в подальшому, а саме 15.10.2015р. обвинувальний акт відносно нього було направлено до суду, ОСОБА_2 отримав статус обвинуваченого.
Зазначає, що досудове розслідування значеного кримінального провадження та судове провадження тривало значний проміжок часу.
24 січня 2025 року вироком Рівненського міського суду Рівненської області позивача по справі ОСОБА_2 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 т. 366 КК України та на підставі п. 1 ч.1 ст. 373 КПК України, ухвалено виправдувальний вирок у зв'язку з не доведенням вчинення кримінального правопорушення у якому обвинувачується особа. Вирок суду в справі №161/16149/15-к набрав законної сили 24 лютого 2025 року.
Таким чином, позивач по справі ОСОБА_2 з 06 серпня 2015 року по 24 лютого 2025 року був обмежений у своїх конституційних правах та перебував під слідством та судом. Внаслідок протиправного переслідування з боку правоохоронних органів та судового провадження, що тривало відносно нього, позивач перебував у постійному емоційному стресі та під моральним тиском.
Кримінальне переслідування ОСОБА_2 правоохоронними органами завдало значної моральної шкоди позивачу як громадянину, та як особі на яку покладено обов'язок здійснення правосуддя лише на підставі Законів України, чим підірвали також довіру громадян до судочинства в цілому.
Зокрема, численний негатив, який вилився на ОСОБА_2 через засоби масової інформації негативно вплинуло на його професійний авторитет та авторитет доброчесного громадянина. Неправдиву інформацію про ухвалення незаконного рішення поширили ЗМІ. Бездоганна репутація публічної особи ОСОБА_2 , як судді була знищена, колеги зневажали його та спілкувалися з острахом. Позивач відчував постійне пригнічення, страх бути засудженим та відстороненим від посади на протязі багатьох років перебував у стресовому стані. Таке постійне емоційне напруження спричинене тиском правоохоронних органів негативно вплинуло на здоров'я позивача, а саме, у нього порушився режим сну, він став емоційно нестабільним та тривожним, що потребує значного часу на його відновлення.
Кримінальне переслідування завадило позивачу і в кар'єрному просуванні. Так рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №18вс-17 від 08.02.2017 року було зупинено проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно ОСОБА_2 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
Таке рішення комісії ВККС було прийнято у зв'язку з наданням Департаментом інформаційної підтримки та координації «102» Національної поліції України відомостей про те, що ОСОБА_2 є особою, якому 06 серпня 2015року прокуратурою Волинської області повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 375 КК України. Дану інформацію ВККС України було підтверджено і Генеральною прокуратурою.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №523/вс-17 припинено участь ОСОБА_2 в конкурсі на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оголошеному рішенням Комісії від 07 листопада 2016 року №145/3п-16.
Вказує, що незаконним притягненням ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство, прокуратурою, яка від імені держави підтримувала обвинувачення в суді, позивачу була завдана моральна шкода, що підлягає відшкодуванню у співмірності з пережитими ним моральними стражданнями.
На підставі викладеного просить суд стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_2 924645 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 50000 грн. 00 коп. судових витрат на правничу допомогу.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_2 924645 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 25000 грн. судових витрат на правничу допомогу.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 жовтня 2025 року виправлено арифметичну помилку допущену у мотивувальній та резолютивній частинах рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.09.2025 року у цивільній справі №161/6717/25, а саме: вважати правильною суму відшкодування моральної шкоди, що підлягає до стягнення з Державного бюджету України в користь ОСОБА_2 916645 грн. 00 коп.
Державна казначейська служба України, оскаржує рішення суду, в частині стягненні витрат на правничу допомогу, які були стягнуті за розгляд даної цивільної справи, вважаючи, що такі витрати є необґрунтованими та неспівмірними з даною цивільною справою. Вказує, що суд першої інстанції неправомірно стягнув такі витрати саме з Державного бюджету України, не з відповідачів, тому просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у рамках цивільного провадження.
З апеляційної скарги вбачається, що Казначейська служба оскаржує рішення, в частині стягнення витрат на правничу допомогу в рамках цивільного провадження, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Заслухавши представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в частині, що оскаржується, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням суду від 24 вересня 2025 року,з врахуванням ухвали суду першої інстанції від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України в користь ОСОБА_2 916645 грн. моральної шкоди.
Ухвалюючи рішення суду, в оскаржуваній частині, та стягуючи судові витрати на правничу допомогу з Державного бюджету України на користь позивача в розмірі 25000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що судом було частково задоволено позовні вимоги, позивач поніс витрати на правову допомогу про що подав відповідні докази, та витрати в розмірі 25000 гривень є співмірними з складністю справи.
Такі висновки суду зроблені з дотриманням норм процесуального права та при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша та третя статті 133 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви,апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина третя статті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137, частина восьма статті141 ЦПК України).
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином договір, акт виконаних робіт, квитанція є належним доказом витрат позивача на правничу допомогу, яку сторона понесла та підтверджено розмір таких витрат належними доказами.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачу по справі ОСОБА_2 надавала правову допомогу адвокат Тростянчук Т.В., що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 10.03.2025р., ордером на надання правничої допомоги серії АС №1135346 від 08.04.2025р. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача було подано суду наступні документи: акт прийому-передачі результатів наданих правових послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 10.03.2025р.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що сума стягнутого судом першої інстанції відшкодування на правову допомогу розмірі 25000 грн повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
На думку колегії суддів, стягнення витрат на правову допомогу саме в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі та відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Аргумент касаційної скарги про те, що задоволена судом вимога про відшкодування суми витрат на правову допомогу у розмірі 25000 грн є неспівмірною зі складністю справи є необґрунтований з наступних підстав.
Апелянтом не подано жодних доказів того, що витрати в розмірі 25000 гривень не відповідають обсягу робіт, які були виконані адвокатом, тобто не спростовано суму таких витрат, що є його обов'язком передбаченим нормами ЦПК України.
Безпідставними та такими, що спростовуються нормами матеріального права, є доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду про стягнення судових витрат саме з Державного бюджету України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до ст. 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України визначено, що учасником цивільних правовідносин у тому числі є держава Україна.
Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.
Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20.
Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади (Управління служби безпеки України у Волинській області, Волинської обласної прокуратури, Держана казначейська служба України), а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (з Державного бюджету України).
Зазначений підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29.05.2023 у справі № 336/5109/19, від 31.10.2018 у справі № 383/596/15, від 07.07.2021 у справі № 335/10173/19, від 11.05.2022 у справі № 201/4534/20, від 11.08.2022 у справі № 703/468/21.
Крім того, Велика Палата також неодноразово зазначала,що під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 та № 922/1830/19).
З огляду на викладене, факт зазначення відповідачами у цій справі, зокрема: Управління служби безпеки України у Волинській області, Волинської обласної прокуратури не свідчить про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом відповідальності є не держава, а зазначений орган.
За цих обставин, витрати на правничу допомогу, які були понесені стороною позивача під час розгляду даної цивільної справи належить стягнути саме з Державного бюджету України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду, в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 вересня 2025 року, в оскарженій частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: