вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" листопада 2025 р. Справа№ 910/6441/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 (повний текст рішення складено 28.07.2025)
у справі №910/6441/25 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування»
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 248 431,84 грн.
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 248 431,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави №202.21.2646819 від 04.11.2021, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» страхове відшкодування у розмірі 233 500,03 грн., 3% річних у розмірі 3 281,79 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 650,02 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 580,18 грн.
Повернуто Товариству з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» з Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 401,00 грн., сплачений згідно платіжної інструкції №1558 від 15.05.2025 на суму 2 981,18 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 28.08.2025 звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 28.08.2025, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25 в частині стягнення 3% річних у розмірі 3 281,79 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11 650,02 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/6441/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 відмовлено у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши:
- заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з посиланням та наданням відповідних доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску;
- докази сплати судового збору;
- докази, що посвідчують повноваження представника Військової частини НОМЕР_1 Кириченка Ігоря Миколайовича (витяг з ЄДР від 19.07.2024).
09.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про усунення недоліків, сформована в системі «Електронний суд» 09.09.2025, в якій апелянт просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення суду. Однак представником апелянта до клопотання про усунення недоліків не подано докази сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 продовжено апелянту процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, викладених в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 у справі №910/6441/25. Надано строк для усунення недоліків для надання доказів, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
23.09.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху до Північного апеляційного господарського суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про усунення недоліків, з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 19.11.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6441/25. Зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25 до закінчення його перегляду у апеляційному порядку.
26.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
22.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6441/25.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, тобто до 03 лютого 2026 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/6441/25 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 04.11.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_1 (страхувальник), укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.21.2646819, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 . Вигодонабувачем за означеним Договором є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».
09.05.2024 о 16 год. 40 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_3 на 1160 км+85 м автодороги Стрий-Умань-Дніпро-Знам'янка Покровського району Донецької області, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який від зіткнення скоїв наїзд на автомобіль марки «Jeep» д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_4 , що стояв попереду, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29.05.2024 у справі № 235/3851/24 встановлено порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України та визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до Звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №28-05.24 від 22.05.2024, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 з урахуванням зносу становить 327 937,81 грн.
Позивач з урахуванням умов Договору обов'язкового страхування наземного транспорту, склав страховий акт №3.24.02379-1, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 233 500,03 грн.
На підставі складеного страхового акту № 3.24.02379-1 позивач виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн. на рахунок вигодонабувача (платіжна інструкція №68819033 від 14.06.2024).
15.11.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) із Заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн. у відповідь на яку відповідач у Листі №10623 від 04.12.2024 зазначив, що оскільки будь-які видатки військовою частиною здійснюються в межах затверджених бюджетних асигнувань, і на 2024 рік відповідні видатки не заплановані, заява не може бути опрацьована в даний час.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом у якому просить стягнути з відповідача виплачене страхове відшкодування в розмірі 233 500,03 грн., а також нараховані 3% річних у розмірі 3 281,79 грн. та інфляційні втрати в розмірі 11 650,02 грн.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 993 ЦК України визначає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
З урахуванням наведеного, Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_3 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_2 встановлена постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29.05.2024 у справі № 235/3851/24.
Також, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що транспортний засіб марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_3 , яким нанесено шкоду належить відповідачу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи те, що визнання позову в частині суми страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн. уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 233 500,03 грн.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 11 650,02 грн. та 3% річних у розмірі 3 281,79 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Оскільки правові відносини, що виникли між сторонами з відшкодування виплаченого позивачем страхового відшкодування є грошовим зобов'язанням, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні нарахування.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) із Заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн., яка отримана представником відповідача 21.11.2024, у відповідь на яку відповідач у Листі №10623 від 04.12.2024 зазначив, що оскільки будь-які видатки військовою частиною здійснюються в межах затверджених бюджетних асигнувань, і на 2024 рік відповідні видатки не заплановані, заява не може бути опрацьована в даний час.
Разом з тим, з часу звернення позивача до відповідача з вищевказаним листом і до звернення позивача до суду з позовом, відповідачем не вживались будь-які заходи щодо виплати страхового відшкодування.
А тому, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з належного до сплати розміру страхового відшкодування судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 3 281,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 650,02 грн.
При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 8.3.8. Постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не є релевантними до даних правовідносин, оскільки у наведеній справи вирішувалось питання зменшення розміру неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, а у даній же справі, яка розглядається, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), та не заявлялось пені та штрафу, як і клопотань про зменшення таких нарахувань.
Крім того, у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, відповідно до якої, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 висловлена правова позиція і щодо неможливості зменшення суми інфляційних втрат.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 року №519). Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
З вказаних підстав колегією суддів не приймаються доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/6441/25.
5. Матеріали справи №910/6441/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.12.2025 після виходу судді з відпустки.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга