Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/2223/25
Провадження № 2/382/1062/25
(заочне)
09 грудня 2025 року м. Яготин
Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Нарольського М. М.,
при секретарі Матвієнко Ю. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу № 382/2223/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ" (далі - ТОВ "ФК "ВІВА КАПІТАЛ") в особі представника Грушевого Юрія Віталійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ "ФК "ВІВА КАПІТАЛ" звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь 8 376,00 грн заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 1426019132273 від 16.09.2024, а також судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту № 1426019132273 від 16.09.2024 року, укладеного між відповідачем та ТОВ "ФК "ВІВА КАПІТАЛ", відповідач отримав на споживчі цілі кредит у розмірі 2000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі від 357,39 % до 361,35% (0,792 % в день перші 20 днів, 0,99% в день з 21 дня по дату повернення) річних від суми кредиту. Реальна річна процентна ставка становить від 2334,71% до 2670,76%.Згідно з п. 1.3 Договору, кредит надано строком на 120 днів з 16.09.2024 року по 14.01.2025 року. Відповідно до умов п. 1.3.1. Договору, відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту згідно Графіку, що є додатком 1 до кредитного договору. Відповідно до п. 3.3 Договору у разі несплати Позичальником платежу у рекомендовану дату оплати, згідно п. 1.3.1. даного договору, за дисконтною процентною ставкою, Позичальник з дати видачі кредиту сплачує проценти за базовою процентною ставкою, встановленою п. 1.4.2. Договору. Однак відповідач не повернув своєчасно кредитодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. У зв'язку з викладеним, ТОВ "ФК "ВІВА КАПІТАЛ" просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 14.10.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення позивач та його представник не заперечують.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, у зв'язку з чим суд зазначає таке.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята статті 128 ЦПК України).
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2)день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Відповідач відзиву на позов не надіслав, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, згідно з вимогами ст. ст. 128, 130 ЦПК України. Тож відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи. Будь-яких клопотань чи заяв від нього не надходило.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про правовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору (ч. 1, 2 ст. 634 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як передбачено ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилом частини першої ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як закріплено у ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів врегульовані Законом України "Про електронну комерцію".
Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. (ч. 3, 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа, що закріплено в ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Підписанням договору відповідач підтвердив, що перед укладенням договору йому була надана вся необхідна інформація, він ознайомлений з умовами правил надання коштів у позику, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
В силу приписів ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статті 1056-1 ЦК України (розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту № 1426019132273 від 16.09.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ВІВА КАПІТАЛ", відповідач отримав на споживчі цілі кредит у розмірі 2000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі від 357,39% до 361,35% ( 0,792% в день перші 20 днів, 0,99% в день з 21 дня по дату повернення) річних від суми кредиту. Реальна річна процентна ставка становить від 2334,71% до 2670,76%.
Згідно п. 1.3 Договору кредит надано строком на 120 днів з 16.09.2024 року по 14.01.2025 року.
Відповідно до умов до п. 1.3.1. Договору відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту відповідно до Графіку, що є додатком до кредитного договору.
Згідно п. 3.3. Договору у разі несплати Позичальником платежу у рекомендовану дату оплати, згідно п.1.3.1. даного Договору, за дисконтною процентною ставкою, Позичальник з дати видачі кредиту сплачує проценти за базовою процентною ставкою, встановленою п. 1.4.2. Договору.
Встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання згідно умов угоди, що підтверджується розрахунком заборгованості. Однак, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані відсотки.
Внаслідок невиконань відповідачем кредитних зобов'язань станом на 30.09.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 8 376,00 грн, яка за розрахунком позивача складається із: заборгованості за кредитом - 2000,00 грн; заборгованості за відсотками 2376,00 грн; штраф 4000,00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 4000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022"Про введення воєнного станув Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався й діє на цей час.
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Відповідно до п. 6.4 вказаного кредитного договору, у разі невиконання та/або неналежного виконання за цим договором сума кредиту за яким перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю неустойку у вигляді штрафу.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача штрафу, оскільки він нарахований в період дії в Україні воєнного стану.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "ФК "ВІВА КАПІТАЛ" слід задовольнити частково, а саме в розмірі 4376,00 грн, що складається із: заборгованості за кредитом - 2000,00 грн; - заборгованості за відсотками 2376,00 грн. В іншій частині необхідно відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Судом враховується, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За результатами розгляду питання про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів, суд встановив, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній, не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.
Суд враховує, що з огляду на реально надані послуги у цій справі, доказове наповнення матеріалів справи та їх об'єм, враховуючи незначну складність справи та виконані роботи, не участь адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, обґрунтованими та справедливими є витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн. На думку суду, такі витрати є обґрунтованими, співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), відповідають критеріям дійсності, необхідності та розумності.
У відповідності до ст. 141 КПК України судовий збір підлягає розподілу пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 265, 268, 279, 280-284, 289, 354 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ" 4376,00 грн заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВІВА КАПІТАЛ" 1265,57 грн судового збору та 2000 грн правничої допомоги.
В іншій частині в позові відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повні найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ВІВА КАПІТАЛ", місцезнаходження: вул. Таранця, 20 м. Шпола, Черкаська область, код ЄДРПОУ 40860735.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 09.12.2025.
Суддя М. М. Нарольський