вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2918/25
381/5903/25
10 грудня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2025 року ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 79169965 в розмірі 15566,40 грн, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24 липня 2024 року ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів » договором позики № 79169965.
Взяті на себе зобов'язання кредитор виконав та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, встановленому договором.
Відповідач свої обов'язки за вказаними договорами не виконала, не повернула кредитні кошти та проценти за користування кредитом.
Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.
Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 27 жовтня 2025 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачу ухвала судді від 27 жовтня 2025 року надіслана на адресу зареєстрованого у встановленому законом порядку місцем її проживання та отримана адресатом, про що свідчать відомості рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подала.
Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться.
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
24 липня 2024 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договір позики №79169965.
Відповідно до п. 2.1-2.2 договору, сума позики 5700, 00 грн, строк позики - 30 днів, процентна ставка в день 0,90 % (фіксована). Дата повернення позики - 22.08.2024, денна процентна ставка в день - 0,90%, процентна ставка за понаднормове користування позикою за день - 2,70%, пеня в день - 2,70%, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1925,33 %, орієнтовна загальна вартість позики 7239,00 грн.
Позичальник ознайомився на сайті https://mycredit/.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, з правилами програми лояльності, вивчив договір та правила надання грошових коштів у позику.
01.08.2024 ОСОБА_1 уклала з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» додаткову угоду №79169965 до договору позики.
За умовами додаткової угоди, кредитодавець збільшує суму наданої позичальнику позики на 3300,00 грн, загальний розмір позики становить 9000,00 грн.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка 2002,06%, орієнтовна загальна вартість позики 11192,40 грн.
На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав довідку № КД-000052025/ТНПП від 17.09.2025 видану ТОВ «ФК'ФІНЕКСПРЕС», в якій зазначено про успішність переказу коштів 24.07.2024 на суму 5700,00 грн, маска картки НОМЕР_1 .
На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав довідку № КД-000052023/ТНПП від 17.09.2025 видану ТОВ «ФК'ФІНЕКСПРЕС», в якій зазначено про успішність переказу коштів 01.08.2024 на суму 3300,00 грн, маска картки НОМЕР_1 .
14.06.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до божників, вказаних у реєстрі боржників.
За умовами цього договору до позивача перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, який формується згідно Додатку 1 та є невід'ємною частиною цього договору.
28.07.2021 сторонами вказаного договору факторингу укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 14/06/21, якою внесли зміни до п.1.3 договору щодо строку повідомлення клієнтом боржників про відступлення права вимоги фактору.
13.06.2022 укладено додаткову угоду № 7 до договору факторингу № 14/06/21 якою внесли зміни до п. 9.1 договору.
26.11.2024 укладено додаткову угоду № 44 до договору факторингу № 14/06/21 якою внесли визначено загальну суму прав вимоги, що відступають згідно реєстру боржників.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників №38 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021» від 26.11.2024.
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 79169965», згідно з відомостями якого станом на 26.11.2024 заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 15566,40 грн.
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь № 20.1.0.0.0/7-251113/63478-БТ від 18.11.2025, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована картка на ім'я ОСОБА_1 .
Крім цього, банк надав довідку/виписку Рух грошових коштів по рахунку відкритого до вказаної платіжної картки за період з 24.07.2024 по 29.07.2024 року з відображенням часу зарахування коштів.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд зазначає таке.
З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
За твердженням позивача таке право вимоги він набув на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.
На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви копію договору факторингу, укладених між ним та первісним кредитором, а також Витяг з реєстру боржників, який є додатком до цього договору, та інші додатки до договору.
Виходячи зі змісту вказаних доказів суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості суд зазначає таке.
За твердженням позивача відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Стягнення вказаної заборгованості є предметом спору в цій справі.
Суд враховує, що особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.
Саме такий договір був укладений між відповідачем та первісним кредитором.
Надані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази містять відомості про укладений між сторонами договір та погоджені сторонами умови щодо розміру кредиту; розміру, порядку нарахування та погашення процентів за користування кредитом та прострочення погашення боргових зобов'язань; інші умови, що свідчать про фіксацію волі сторін договору кредитування.
На цих документах наявний підпис відповідача.
Отже, суд доходить висновку про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді суттєві умови договору про розмір процентної ставки, порядок їх сплати.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач довів на підставі належних та допустимих доказів погодження сторонами договору умов про розмір та порядок отриманого кредиту, нарахування процентів за користування ним, а також умови повернення отриманих у позику грошей та плати за користування ними.
Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.
Крім цього, суд бере до уваги таке.
На підтвердження обставини надання відповідачу кредитних коштів та існування у нього заборгованості за кредитним договором позивач подав до позовної заяви виписку по особовому рахунку про рух коштів за кредитним договором та розрахунок заборгованості.
Вказаний розрахунок перевірений судом. Проценти нараховані в межах строку кредитування та відповідно до умов договору.
При цьому суд враховує, що відповідач, будучи належним чином повідомленою про розгляд у суді цієї справи, не скористалася правом подати відзив на позовну заяву, не спростувала факт отримання кредитних коштів, а також не подала доказів, які підтверджують повернення суми кредиту та/або спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.
З огляду на це суд вважає доведеними ці обставини.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що факт укладення означеного кредитного договору і його невиконання боржником підтверджений належним чином.
Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині стягнення заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту), яка відповідно до наданого позивачем розрахунку становить 9000,00 грн.
Щодо розміру заборгованості за процентами суд зазначає таке.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року та від 31 жовтня 2018 року, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
З умов кредитного договору вбачається, що сторони погодили строк кредиту (строк дії договору) на 30 днів.
Отже, договір діє до 22.08.2024 року.
Також суд встановив, що 14.06.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № 14/06/21.
Права вимоги до відповідача від первісного кредитора до фактора перейшло на підставі «Витяг з Реєстру боржників №38 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021» від 26.11.2024.
За таких обставин суд висновує, що із цієї дати припинилось право нарахування процентів за цим кредитним договором, оскільки за договором факторингу новому кредитору передане право вимоги на момент передачі такого права без права нарахування процентів.
Отже, нарахування процентів за користування кредитними коштами у спірних правовідносинах, починаючи з 26.11.2024 є таким, що суперечить приписам чинного цивільного законодавства.
Крім цього, відповідно до п.6 кредитного договору, для продовження строку кредитування або строку виплати Позики, установлених цим Договором до звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування Позикою здійснюється шляхом укладення податкової угоди підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права.
Суд бере до уваги, що позивач не надав суду докази укладання відповідачем у порядку п. 6 договору додаткових угод для продовження строку кредитування.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах із відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитом за період з 24.07.2024 по 22.08.2024, розмір яких, згідно з наданим позивачем розрахунком, становить 243,00 грн.
Крім цього, суд бере до уваги, що наданий суду розрахунок заборгованості, який містить відомості про щодення нарахування процентів є чітким, зрозумілим, нарахування процентів здійснені відповідно до умов договору.
Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 9243,00 грн (тіло кредиту 9000,00 грн + проценти 243,00 грн).
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги, а на відповідача - обов'язок їх спростування у разі незгоди з ними.
Докази, що спростовують позовні вимоги та розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитними договорами, суду не надано.
З огляду на встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, враховуючи, що матеріали справи містять належні докази того, що відповідач не повернув у добровільному порядку отримані та використані кошти, відмовився від виконання зобов'язань за договором в односторонньому порядку, що потягло невиконання його умов, внаслідок чого утворилась заборгованість та порушено права позивача, суд приходить до висновку про те, що така заборгованість підлягає стягненню судом з відповідача на користь позивача у судовому порядку.
Отже, наявні правові підстави для задоволення позову частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1786,52 грн (59% задоволених вимог).
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 79169965 від 24.07.2024.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним № 79169965 від 24.07.2024 у розмірі 9243 (дев'ять тисяч двісті сорок три) гривні 00 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір у розмірі 1786 (одна тисяча сімсот вісімдесят шість) гривні 52 копійки.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 10.12.2025.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .