10.12.2025 Провадження по справі № 2/940/867/25
Справа № 940/2192/25
Іменем України
10 грудня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Косович Т.П..
при секретарі Козуб І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
ТОВ «Фінпром Маркет», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннямиТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів», звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредитної лінії № 8324744 від 06.06.2025 року в сумі 8074 гривні та судові витрати по справі.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 06.06.2025 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 8324744, відповідно якого відповідачу надано в кредит 2000 гривень на строк 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,95% в день, а також комісією в сумі 345 гривень, в обмін на зобов'язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 8074 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Із матеріалів справи встановлено, що 06.06.2025 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 8324744, відповідно якого відповідачу надано в кредит 2000 гривень на строк 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,95% в день, а також комісією в сумі 345 гривень, в обмін на зобов'язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у відповідності до умов договору (а.с. 9-23). На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується копією платіжної інструкції ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» від 06.06.2025 року (а.с. 27), копією довідки ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000062285/ТНПП від 14.10.2025 року (а.с. 26), проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 8074 грн., в тому числі 2000 грн. основного боргу, 1729 грн. заборгованості за відсотками, 345 грн. комісії та 4000 грн. пені, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» (а.с. 28-31).
Відповідно договору факторингу № 16/10/25 від 16.10.2025 року ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» право вимоги за договором кредитної лінії № 8324744 від 06.06.2025 року, укладеним із ОСОБА_1 , відступило ТОВ «Фінпром Маркет» (копія договору - а.с. 32-40, копія Реєстру прав вимог № 16/10/25-01 - а.с. 41-43).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із дослідженого судом договору кредитної лінії № 8324744 від 06.06.2025 року, укладеного між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписаний електронними підписами одноразовим ідентифікатором 501457.
Отже, підписання даного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів, підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити, оскільки відповідачем порушено умовидоговору кредитної лінії № 8324744 від 06.06.2025 року, укладеного між ним та ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів», та не виконано взятих на себе зобов'язань.
Щодо вимоги про стягнення комісії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Пунктом 2.2.8 договору кредитної лінії № 8324744 від 06.06.2025 року, укладеного між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , передбачено, що комісія за надання кредиту становить 17,25% від суми кредиту, що у грошовому виразі складає 345 грн.
Таким чином в кредитному договорі міститься інформація за надання яких послуг стягується така комісія, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 2.2.8 договору кредитної лінії № 8324744 від 06.06.2025 року, укладеного між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , передбачено неустойку в розмірі 100 грн. в день.
Разом з тим, суд зазначає, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» були викладені в новій редакції.
Пункт 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла до 24.12.2023) передбачав звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного стану. Проте, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» цей пункт було виключено.
Нова редакція пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (діюча з 24.12.2023) встановлює, що споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов'язань лише за договорами про споживчий кредит, укладеними до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Датою набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є 24 грудня 2023 року.
Відповідно, 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23 січня 2024 року (24.12.2023 + 30 днів).
У даній справі договір кредитної лінії № 8324744 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено 06.06.2025 року.
Отже, оскільки кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» до відповідача ОСОБА_1 не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
При цьому, варто окремо наголосити, що положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України мають загальний характер та стосуються всіх категорій грошових зобов'язань, незалежно від їх природи. Водночас, у даній справі йдеться саме про правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, тобто, такі правовідносини підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України «Про споживче кредитування».
Відповідно до загальновизнаного принципу lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального), у випадку конкуренції між загальною нормою ЦК України та спеціальними положеннями галузевого закону перевага надається саме спеціальній нормі. Закон «Про споживче кредитування» у чинній редакції містить чітке застереження щодо строків дії звільнення споживача від відповідальності, а саме, що такі пільги застосовуються виключно до договорів, укладених до 23 січня 2024 року включно.
Відтак, застосування загальної норми пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України до договору, який укладено після цієї дати (як у даному випадку, 06.06.2025 року), є юридично необґрунтованим та суперечить нормам спеціального законодавства.
А тому, виходячи з вищенаведеного, суд вважає обґрунтованим нарахування неустойки (пені) ОСОБА_1 за невиконання грошового зобов'язання в період дії воєнного стану на території України та задовольняє позовні вимоги позивача в цій частині.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 579941190.1 від 31.10.2025 року, а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача.
Крім того, згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов'язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.
Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Як вбачається з договору про надання правничої допомоги № 25-08/25/ФП від 25.08.2025 року, укладеного між ТОВ «Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною (а.с. 59-67), розмір правових послуг адвоката за надання юридичної допомоги ТОВ «Фінпром Маркет» складає 4500 гривень, в тому числі 500 гривень - вивчення документів, аналіз судової практики та 4000 гривень - складання та подання позовної заяви.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.
Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.
З урахуванням наведеного суд стягує з відповідача на користь позивача 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.
Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, 31/33, рахунок НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ», код банку 334851, - 8074 (вісім тисяч сімдесят чотири) гривні заборгованості за договором кредитної лінії № 8324744 від 06.06.2025 року, укладеним між ним та ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів», та 5422 (п'ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Суддя: Т.П.Косович