Справа № 645/1470/24 (1-кп/645/153/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2390/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Провадження № 11-кп/818/2425/25
02 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 12 грудня 2023 року за №12023221190001753, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 02 січня 2026 року без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Немишлянського районного суду м.Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 12 грудня 2023 року за №12023221190001753, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався ухвалами слідчого cудді та суду.
Ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2025 року обвинуваченому ОСОБА_6 в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 02 січня 2026 року, без визначення розміру застави.
Цим же судовим рішенням відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт або визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2025 року, якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити йому запобіжний захід на домашній арешт або визначити розмір застави.
В обґрунтування посилається на те, що його вина в інкримінованих йому злочинах залишається недоведеною. Вказує, що у сторони обвинувачення немає жодного суттєвого доказу на підтвердження його вини, а потерпілий, допитаний у рамках даного судового провадження, вже декілька разів постійно змінює свої покази.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2025 року, якою ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або визначити мінімальний розмір застави.
В обґрунтування посилається на те, що ризики, наведені прокурором у поданому ним клопотанні, лише перераховані, та жодним чином не доведені.
Вказує, що його підзахисний має цивільну дружину, з якою мешкає разом з двома синами, до затримання, хоча й не офіційно, але працював.
Зазначає, що усі свідки у рамках даного кримінального провадження наразі уже допитані судом, а тому ОСОБА_6 не може впливати на них у будь-який спосіб. При цьому, обвинувальний вирок у справі ще не винесено, а тому припущення, що останній має намір переховуватися від суду з метою уникнути кримінальної відповідальності, є безпідставними.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 подав до суду клопотання, в якому просив провести судовий розгляд за його відсутності, або ж відкласти судове засідання на іншу дату, у зв'язку з перебуванням його на лікарняному.
Обвинувачений ОСОБА_6 про дату та час розгляду апеляційних скарг був повідомлений належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від нього не надходило. На особистій участі не наполягав.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.4 ст. 422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності сторін у кримінальному провадженні, оскільки розгляд апеляційної скарги на ухвалу, зокрема, про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих до апеляційного суду матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.357, ч.4 ст.185КК України,частина з яких відповідно до вимог ст.12 КК України, відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, за одне з яких законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна.
Виходячи із фактичних обставин пред'явлених ОСОБА_6 обвинувачень, його специфіки, яке стосується, зокрема, злочину проти власності, а саме розбою, тобто, нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила розбій, в умовах воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують. При цьому, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, він може вдатися до втечі та переховуватися від суду.
В своїй ухвалі суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені п. 1, п.2, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом слушно зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченого від суду та продовження злочинної діяльності.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника щодо відсутності ризиків, передбачених п. 1, п.2, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені п. 1, п.2, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше судимий, офіційно непрацевлаштований та неодружений, обвинувачується, зокрема, у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, за один з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати останнього на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні і обвинуваченим або стороною захисту апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянтів про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо недоведеності ризиків, наведених у клопотанні сторони обвинувачення, оскільки відомості, наявні в матеріалах судового провадження, свідчать про протилежне, та об'єктивно спростовують апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, незаконного впливу на свідків, знищення або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення,та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.
Доводи ОСОБА_6 про недоведеність вини в інкримінованому йому злочині не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції під час розгляду питання про запобіжний захід на стадії судового розгляду.
Разом з тим, наявність у обвинуваченого соціальних зав'язків, цивільної дружини та дітей, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, не є підставою для змінення обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Окрім цього, в своїй ухвалі суд обґрунтовано не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину із застосуванням насильства, висновки суду щодо не визначення розміру застави є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочинів, наявна необхідність у збереженні обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку у межах 60 днів. Також, відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані із звільненням його з під варти.
За таких обставин ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_6 , про що йде мова в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 02 січня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4