Справа № 346/1450/25
Провадження № 22-ц/4808/1520/25
Головуючий у 1 інстанції КАЛИНОВСЬКИЙ М. .
Суддя-доповідач Луганська
09 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів - Томин О.О., Мальцевої Є.Є.
учасники справи:
позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2025 року, ухвалене в складі судді Калиновського М.М.,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит капітал» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 24.10.2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NEWSHORT» №462308, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.
ТОВ «Селфі Кредит» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит.
02.01.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 01022024-1, відповідно до умов якого позивач набув статус нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками ТОВ «Селфі Кредит», в тому числі, і до відповідача.
Позивач зазначив, що станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 84400 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 10000 грн; заборгованість за процентами - 74400 грн;
Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 462308 від 24.10.2022 року у розмірі 84400 грн та сплачений судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 462308 від 24.10.2022 року в розмірі 84 400,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2025 року та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в повному обсязі. Стягнути з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» користь ОСОБА_1 судові витрати.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд не надав оцінки доводам відповідача про встановлення відповідачем надмірно обтяжливих умов договору, зокрема, процентну ставку у розмірі 2,2% на день, що становить понад 800% річних. Така ставка є несправедливою та надмірною, суперечить принципам добросовісності, справедливості, закріпленим у ст.3 ЦК України. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це підставою для визнання таких положень недійсними.
Суд не надав оцінки аргументу та не навів мотивів відхилення доводів відповідача щодо надання належних та допустимих доказів правонаступництва, оскільки подані позивачем документи не містять повного реєстру боржників, не підтверджують факту переходу права вимоги саме за договором, укладеним з відповідачем.
Посилається на те, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за кредитом не можуть перевищувати подвійної суми отриманого кредиту. Відповідач отримав лише 10 000 грн, а отже, максимальна допустима сума усіх витрат за договором не може перевищувати 20 000 грн.
Посилається на те, що суд не врахував норми Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №349-IX від 22.11.2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким внесено зміни, зокрема, до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (п. 5 розділу І зазначеного Закону). У цій справі строк дії договору про споживчий кредит був продовжений після зазначеної дати, то застосуванню підлягає оновлена правова норма щодо обмеження максимальної процентної ставки - не більше 1% на день. Тому будь-які умови договору,які встановлюють вищу ставка суперечать чинному законодавству та є недійсними в частині, що перевищує встановлений законом максимум.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що позивач у позовній заяві не зазначив, що строк кредитного договору, укладеного між сторонами, вже сплинув, тому позивач не має права на подальше нарахування процентів, комісій чи інших штрафних санкцій, передбачених умовами договору, які можуть застосовуватися в межах строку його дії.
Скаржник вказує на те, що сам по собі розрахунок не є безспірним доказом існування договірних відносин, вважає, що позивач не довів належними доказами обґрунтованість позовних вимог, а отже, відсутні правові підстави для задоволення позову.
ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» подало відзив на апеляційну скаргу вважає доводи, наведені у апеляційній скарзі такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання зобов'язання за кредитним договором №462308 від 24.10.2022 року. Враховуючи, що кредитний договір з ОСОБА_1 укладено 24.10.2022 року (проценти за договором нараховувалися з 24.10.2022 року по 19.10.2023 року) і нарахування відсотків за денною процентною ставкою у розмірі 2,2% є правомірним.
Посилається на те, що доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються. Копії згаданих документів були належним чином посвідчені, містять усі необхідні реквізити.
Згідно статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.
Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 84400 грн і є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 24.10.2022 року між «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NEWSHORT» №462308 в електронній формі, за яким останній отримав кредит у сумі 10000 грн строком на 365 днів.
02.01.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит- Капітал» укладено договір факторингу № 01022024-1, згідно якого, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Селфі Кредит» включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 462308 від 24.10.2022 року.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 84400,00 грн, з яких заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн; заборгованость за відсотками - 74400,00 грн. Суд дійшов висновку, що вимоги позивача обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не в повній мірі відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону,виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 24.10.2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NEWSHORT» №462308, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 10000, 00 грн, строком на 365 днів, із стандартною процентною ставкою 2, 2% в день.
Кредитний договір укладений в електронній формі.
02.01.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит- Капітал» уклали договір факторингу № 01022024-1.
Згідно вищевказаного договору ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Селфі Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 462308 від 24.10.2022 року.
Згідно розрахунку заборгованості за договором № 462308 від 24.10.2022 року заборгованість складає за тілом кредиту - 10000, 00 грн, за процентами - 74400, 00 грн, а всього -84400, 00 грн.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами, позивач посилався на те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за договором № 01022024-1 від 02.01.2024 року, а також на підставі реєстру прав вимоги.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 29012024-1, відповідно до якого предметом договору є право грошової вимоги. На умовах даного договору фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові своє право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників. Внаслідок цього позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Відповідно до п. 1.1 договору факторингу, на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до глави 73 ЦК України, фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором, а клієнт відступає (передає) факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.
Згідно п.6.2.3 договору права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами Акту приймання-передачі реєстру боржників за формою додатку 2 цього договору та виконання фактором вимог пункту 7.2 договору.
Відповідно до акту приймання-передачі Реєстру боржників від 01.02.2024 року до договору факторингу від 01.02.2024 за № 29012024-1, згідно з вимогами пункту 8.3 договору факторингу від 01.02.2024 за № 29012024-1, ТОВ «Селфі Кредит» передав, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняв реєстр боржників клієнта від 01.02.2024. Кількість боржників 11550. Загальна сума заборгованості 180521381,22 грн.
Як вбачається з платіжної інструкції (безготівковий переказ в національній валюті) № 74877, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перерахувало кошти ТОВ «Селфі Кредит» у сумі 2528538,65 грн. Призначення платежу: плата за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 29012024-1 від 01.02.2024.
Згідно реєстру боржників до договору факторингу № 29012024-1від 01.02.2024, під номером 7831 перейшло право вимоги щодо ОСОБА_1 із сумою заборгованості 84400 грн за кредитним договором № 462308 від 24.10.2022.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, поки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, сформованій у справах №916/1171/18 від 16.04.2019, №910/8682/18 від 14.11.2018, №904/8978/17 від 30.08.2018.
Позичальник не оскаржував договір факторингу та не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України.
Отже, договір факторингу є чинним, його дійсність не оспорена, а тому підлягала виконанню.
Доводи апеляційної скарги, що у справі відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, колегія суддів відхиляє, як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідні докази надані позивачем у повному обсязі та засвідчені належним чином і підстав ставити їх під сумнів, колегія суддів не вбачає.
Відтак, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит капітал» підтвердило свій процесуальний статус позивача щодо права вимоги за кредитним договором № 462308 від 24.10.2022 року
Матеріалами справи підтверджено, що 24.10.2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
Зазначений правочин вчинено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
ТОВ «Селфі Кредит» перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 10000, 00 грн. Ці обставини не заперечуються відповідачем.
Таким чином, первісний кредитор свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «Селфі Кредит» як нового кредитора слід стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн.
Щодо стягнення відсотків за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне.
Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за договором 462308 від 24.10.2022 року у розмірі 74400, 00 грн Згідно п. 1.4 кредитного договору строк кредиту 365 дні.
Згідно пункту 1.5.1 Стандартна процентна ставка становить 2,2 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.
Згідно наданого розрахунку проценти нараховані за період з 24.10.2022 року по 19.10.2023 року, тобто в межах строку кредитування, що спростовує доводи апеляційної скарги про нарахування процентів поза межами строку кредитування.
Разом з тим, згідно п.1.7 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 103110,35% річних.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що умови кредитного договору містять несправедливі умови в частині розміру процентів та порушують його права як споживача.
Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 6 ЦПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд першої інстанції в порушення вимог ЦПК України не дав оцінку доводам відповідача стосовно порушення його права як споживача кредитних послуг.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання
Аналогічного висновку, дійшов Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23.
Колегія суддів приходить до висновку, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 74400 грн не є співрозмірною сумі кредиту у 10000, 00 грн за кредитним договором № 462308 від 24.10.2022, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за тілом кредиту до 10000, 00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано норми Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» не заслуговують на увагу, оскільки згідно кредитного договору №462308 п. 1.4 строк кредиту складає 365 дні і строк кредитування сплив 19 жовтня 2023 року до набрання чинності вказаного вище Закону.
Колегія суддів не дає оцінки правомірності нарахуванню комісії по кредитному договору, оскільки як вбачається із тексту позовної заяви, позивач не заявляв вимог про стягнення комісії і це не було предметом судового розгляду.
Доводи скаржника про те, що сам по собі розрахунок не є доказом існування договірних відносин та точного розміру боргу, колегія суддів відхиляє, оскільки розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.
У постанові від 02 липня 2020 року в справі №753/16745/15-ц Верховним Судом підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору, а тому є належним доказом. Разом з тим, відповідач не надав суду докази, які б спростовували факт надання кредиту в розмірі у розмірі 10000, 00 грн.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, на підставі п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2025 року слід змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №462308 від 24.10.2022 року у розмірі 20000 грн, з яких 10000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 10000 грн заборгованість за процентами.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.
За подання позовної заяви позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2422,4 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №5122 від 14.03.2025 (а.с.5).
При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №А9НЗ-Н6В6-МХКС-НР48 від 21.09.2025 року (а.с.121).
Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задоволено на 23,69%, тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягав стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 573,86 грн.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 76,31 %, то з позивача на користь скаржника підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2772,8 грн.
З урахуванням ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно з ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2199 грн.
З урахуванням зазначеного оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача судового збору підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №462308 від 24.10.2022 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, вул. Смаль Стоцького,1 корпус 28, м. Львів, заборгованість за кредитним договором №462308 від 24.10.2022 року у розмірі 20000, 00 грн, яка складається з 10000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 10000 грн заборгованість за процентами.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасувати.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2199 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: Є.Є. Мальцева
О.О. Томин