Справа № 727/2883/25
Провадження № 2/727/934/25
10 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:
головуючого судді Гавалешка П.С.,
за участю секретаря Бринзили Б.В.,
представника позивача Рендюк Н.В.,
представника відповідача Петрович Ю.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про повернення безпідставно отриманих коштів,
Позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про повернення безпідставно отриманих коштів, посилаючись на те, що 22 липня 2013 року ОСОБА_1 подано до філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» заяву-анкету на відкриття рахунку фізичній особі та видачу платіжної картки.
22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний Ощадний банк України», в особі в.о. заступника начальника управління з роздрібного бізнесу філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» Маланчук Тамари Григорівни, яка діяла на підставі довіреності № 2980 від 07.06.2013 року укладено Договір № 143726 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки (далі Договір), за умовами якого (п.1.1.) Банк на підставі наданих Клієнтом відповідно до вимог чинного законодавства України документів зобов'язався відкрити Клієнту рахунок № НОМЕР_1 в гривні України на умовах тарифного пакету «Зарплатний», надати Клієнту платіжну карту типу Mastercard Debit Standart. Банк зобов'язався приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, які надходять Клієнту, та забезпечувати проведення розрахунків за операціями, в тому числі здійсненими з використанням платіжної картки, в межах витратного ліміту (п.1.2.). В свою чергу на позивача, як на Клієнта, покладено обов'язок здійснювати оплату послуг Банку за проведення операцій за рахунком у розмірі, встановленому тарифами (п.1.3.). Договір набув чинності з моменту його підписання - 22 липня 2013 року і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх обов'язків, встановлених Договором, Правилами, Тарифами та закриття рахунку (п.4.1.).
Таким чином, 22 липня 2013 року Банком відкрито на ім'я ОСОБА_1 рахунок для зарахування заробітної плати № UA273563340000026206500013816, видано платіжну картку.
На зарплатному рахунку Банком було встановлено відновлювальну кредитну лінію, використання коштів з якої для позивача, починаючи з 08.06.2014 року (Закон України № 1275-VII від 20.05.2014 року, набрав законної сили 08.06.2014 року) по 18.05.2024 року (Закон України № 3633-1Х від 11.04.2014 року, набрав законної сили 18.05.2024 року), було можливим без застосування відсотків в силу вимог п.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
23.08.2023 року позивачу ОСОБА_1 зателефонував працівник Територіального відокремленого безбалансового відділення банку (далі ТВБВ) № 10025/064, що розташоване по вул. Героїв Майдану, 154 у м. Чернівці, та запропонував звернутись у відділення для заміни платіжної картки, на яку зараховувалась заробітна плата ОСОБА_1 , у зв'язку з закінченням строку її дії. В цей день вона звернулась до менеджера вказаного відділення банку, яка провела заміну обох карток - зарплатної і кредитної. При цьому ОСОБА_1 не закривала попередній рахунок, та не відкривала новий, але лише замінила пластикову карту, як ключ доступу до рахунку.
18.03.2024 року ОСОБА_1 отримала смс-повідомлення про зміну кредитного ліміту до 191 700 грн. При цьому, з приводу відкриття чи збільшення кредитної лінії ОСОБА_1 до банку не зверталась.
ОСОБА_1 також звернула увагу, що з її заробітної плати банк, починаючи з 01.10.2023 року, першого числа кожного місяця списував кошти в якості відсотків за користування кредитом: 01.10.2023 - 303,74 грн.; 01.11.2023 - 918,87 грн.; 01.12.2023 - 698,60 грн.; 01.01.2024 - 740,99 грн.; 01.02.2024 - 949,38 грн.; 01.03.2024 - 751,52 грн.; 01.04.2024 - 762,87 грн.; 01.05.2024 - 3934,36 грн.; 01.06.2024 - 5494,12 грн.; 01.07.2024 - 6132,23 грн.; 01.08.2024 - 7901,58 грн.; 01.09.2024 - 6304,94 грн.; 01.10.2024 - 8241,43 грн.; 01.11.2024 - 6876,05 грн.; 01.12.2024 - 6802,41 грн.; 01.01.2025 - 8468,55 грн.; 01.02.2025 - 6879,21 грн.; 01.03.2025 - 6881,86 грн., а всього за період з 01.10.2023 року по 01.03.2025 року 79042,71 грн.
Нарахування та списання відсотків відбувається першого числа кожного місяця, що вбачається з вказаних виписок, та такі списання відбуваються автоматично з зарплатної карти ОСОБА_1 .
За роз'ясненнями щодо списання з її зарплатного рахунку коштів, ОСОБА_1 звернулась до ТВБВ № 10025/064, де їй в усному порядку роз'яснили, банком на її ім'я було відкрито рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховувались кредитні кошти у вигляді відновлюваної кредитної лінії. На прохання ОСОБА_1 про надання їй копії заяви про відкриття/встановлення кредитної лінії, примірника договору, паспорту споживчого кредиту, працівники відділення повідомили, що такі документи відсутні.
На адвокатський запит щодо надання документу, на підставі якого було здійснено відкриття рахунку № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , банком надано примірник заяви-договору № 13816/210417 від 18.06.2024 року, у якому підпис Клієнта виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.
З цього приводу ОСОБА_1 звернулась до органів поліції з заявою, відомості про яку 03.01.2025 року внесено до ЄРДР за № 12025263020000006. Попередня правова кваліфікація кримінального проступку передбачена ч. 1 ст.358 КК України.
Таким чином, правові підстави для відкриття банком рахунку № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 відсутні, а відтак встановлення їй відновлювальної кредитної лінії є неправомірним.
Враховуючи те, що через відсутність договору, відсутні і умови кредитування, розмір відсотків, штрафні санкції, які б були погоджені позивачем, а відсутність її підпису на договорі (заяві) свідчить на користь висновку про відсутність з її боку будь-якого волевиявлення щодо укладення договору, а відтак такий договір є неукладеним.
Зазначає, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Враховуючи відсутність між сторонами укладеного відповідно до вимог чинного законодавства кредитного договору, стягнуті банком відсотки за користування такими кредитними коштами є безпідставно отриманими.
На підставі вищевикладеного просить суд стягнути з Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , безпідставно отримані кошти в сумі 79042,71 грн. та судові витрати у справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 березня 2025 року відкрито провадження по справі.
Від представника відповідача надійшов до суду відзив, в якому зазначено, що АТ «Ощадбанк» вважає позовні вимоги ОСОБА_1 незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.
22.08.2023 р. ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт на картку в розмірі 21000,00 грн. у відповідності до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі ДКБО).
Факт отримання платіжної картки та ознайомлення з правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку, умовами ДКБО - підтверджується Розпискою про отримання платіжної картки, підписаної власноруч ОСОБА_1 . В даній Розписці позивач зобов'язується виконувати вищезазначені умови.
В подальшому, позивачу було збільшено кредитний ліміт до 191 700,00 грн., про що було надіслано СМС-повідомлення на фінансовий номер телефону ОСОБА_2 , що підтверджено позивачем.
Зазначають, що позивачем протягом усього періоду кредитування не було надіслано до Банку жодного звернення щодо відмови у кредитуванні, натомість - ОСОБА_1 активно користувалась кредитними коштами (надавались у вигляді відновлювальної кредитної лінії), що підтверджується розрахунком заборгованості по кредитній картці та виписками по рахунку. Тобто, починаючи з 23.08.2023 і до 20.03.2025 позивачем було отримано кредитних коштів в загальній сумі 1 113 378,85 грн., з яких погашено було - 928 579,65 грн. Станом на 25.03.2025, залишок заборгованості по тілу кредиту становить - 184 799,20 грн. Зазначають, що за даний період було здійснено близько 150-ти операцій по зняттю та/або перерахуванню кредитних коштів.
Крім того, ОСОБА_1 03.12.2024 звернулась до Банку з метою отримання інформації саме по кредитному рахунку № НОМЕР_2 з метою здійснення погашення заборгованості по даному кредитному рахунку, а саме - необхідні реквізити, суму та відсотки. Таким чином, ОСОБА_1 підтверджувала наявне в неї зобов'язання перед АТ «Ощадбанком» стосовно сплати кредиту та відсотків по кредитній картці.
З вищенаведених обставин вбачається вільне волевиявлення ОСОБА_1 , її активні дії щодо отримання та користування кредитними коштами.
Також позивачем було підписано паспорт споживчого кредиту, який є частиною ДКБО, містить істотні умови кредитування, в тому числі підписанням даного документу, клієнт погоджується з умовами, викладеними в ДКБО.
Банк виконав свої зобов'язання стосовно надання кредитних коштів, позивач активно користувалась ними, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунку.
При доведеності позивачем факту недійсності оспорюваного правочину, правовим наслідком його недійсності у відповідності до ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
Враховуючи розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Ощадбанк» по тілу кредиту - 184 799,20 грн., при доведеності позивачем недійсності правочину, Позивач зобов'язана буде повернути дані кошти кредитодавцю - АТ «Ощадбанку».
Додатково зазначає, що позивач у своїй позовній заяві допускає посилання на норми ДКБО, які на момент оформлення кредитного ліміту на картку не були актуальними.
Позовною вимогою ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» - є «Повернення безпідставно отриманих коштів». АТ «Ощадбанк» вважає дану вимогу як таку, що не підлягає задоволенню.
У відповідності до правової позиції, вказаної Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 17.04.2024 по справі № 127/12240/22 - безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, якщо особа, знаючи про відсутність у неї такого обов'язку, все-таки здійснила їх сплату.
З огляду на вищезазначене та факт добровільного користування кредитними коштами з 23.08.2023 і до тепер, неодноразової добровільної сплати відсотків за користування кредитом (з жовтня 2023 і до жовтня 2024 - добровільна сплата відсотків, відсутність прострочення платежів по нарахованим відсоткам) та підтверджується виписками по рахунку; звернення ОСОБА_1 з листом до АТ «Ощадбанк» для отримання інформації про суми заборгованості по кредитному рахунку з метою їх погашення, АТ «Ощадбанк» вважає незаконною та необґрунтованою вимогу щодо повернення сплачених відсотків за користування кредитом, як безпідставно отриманих Банком. Дані факти узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду.
На підставі вищевикладеного просить суд відмовити ОСОБА_1 в позовних вимогах до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк» в повному обсязі.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи у відзиві не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 не заперечувала щодо повернення кредитних коштів, а спір виник з приводу відсутності правової підстави нарахування банком відсотків за користування кредитом.
Зокрема Банк посилається на умови ДКБО, за умовами якого згода Клієнта в тому числі мовчазна, на отримання кредитної послуги та розмір Кредиту підтверджується здійсненням дій, що свідчать про безумовне прийняття Клієнтом кредитної послуги або ж нездійсненням Клієнтом дій, що свідчать про реалізацію ним права на відмову (п.1.6.6. розділу ХХІ ДКБО). Однак цьому передує стадія прийняття Клієнтом умов ДКБО, а саме - підписання заяви про приєднання до ДКБО. Зазначене підтверджується самими умовами ДКБО.
Правовими формами прийняття Клієнтом умов ДКБО є Заява про приєднання до договору встановленого банком зразка, Заява на встановлення (збільшення) Кредиту (якщо така подається, відповідно до умов обслуговування, встановлених Банком), Паспорт споживчого кредиту, Таблиця загальної вартості Кредиту та Умови користування кредитною лінією (Кредитом). Вказаний перелік є вичерпним. Тільки підписання вказаних вище заяв власноручним підписом Клієнта свідчить про ознайомлення не тільки з умовами ДКБО, а й з додатками до нього, Умовами надання відповідних послуг, правилами та Тарифами.
За умов встановлення правилами ДКБО вичерпного переліку документів, що підтверджують факт укладення кредитного договору, розписка про отримання платіжної картки не є кредитним договором та не свідчить про приєднанням до ДКБО.
ОСОБА_1 стверджувала, що заяви про приєднання та заяви про встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії не підписувала, з тарифами та умовами кредитування, таблицею загальної вартості кредиту ознайомлена не була, про розмір відсотків, які нараховуються у зв'язку з встановленням банком відкритої кредитної лінії не знала.
Ряд звернень ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України», які банк розглядає як визнання ОСОБА_1 боргових зобов'язань, були направлені на з'ясування інформації щодо правових підстав нарахування відсотків за користування кредитним коштами, розміру таких відсотків, загальної суми заборгованості, оскільки банк самовільно блокував рахунок ОСОБА_1 та списував з нього кошти.
Відсутність інформації про правову підставу відкриття кредитного рахунку, позбавляло можливість ОСОБА_1 отримати інформацію щодо розміру відсотків, а відтак і можливості перевірити законність підстав і правильність їх нарахування.
Також представником ОСОБА_1 - адвокатом Рендюк Н.В. направлявся на адресу АТ «Державний ощадний банк України» адвокатські запити підстав відкриття кредитного рахунку № НОМЕР_2 та нарахування відсотків, ставку відсотків, на що банком було надано примірник заяви-договору № 13816/210417 від 18.06.2024 року, у якому підпис Клієнта виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням їх підпису. Відповідь щодо відсоткової ставки, надання помісячного розрахунку відсотків на адвокатський запит надано не було.
Таким чином, звернення позивача та його представника з заявами та/або адвокатським зверненнями щодо надання роз'яснень та документів про правові підстави відкриття рахунку, нарахування відсотків, надання виписок по рахунку та довідки про заборгованість не свідчить про визнанням ОСОБА_1 перед банком зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, а в першу чергу були спрямовані на встановлення факту порушення прав ОСОБА_1 , збирання доказів для подання позовної заяви про повернення безпідставно отриманих коштів - визначення предмету та підстави позову, суми коштів, що підлягала поверненню.
З приводу підробки підпису на заяві-договорі ОСОБА_1 звернулась до органів поліції з заявою, відомості про яку 03.01.2025 року внесено до ЄРДР за № 12025263020000006. Попередня правова кваліфікація кримінального проступку передбачена ч.1 ст.358 КК України.
Органами досудового розслідування було отримано доступ до речей і документів відповідача, однак оригінал заяви-договору № 13816/210417 від 18.06.2024 року банком надано не було.
З приводу вказаного ОСОБА_1 зверталась також зі скаргою до Національного банку України, яким було ініційовано службову перевірку. В ході службової перевірки заступник начальника відділу по організаційній роздрібного кредитування філії Чернівецького обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» Клевчік І.В. надано письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що оригінал заяви на (збільшення) відновлювальної кредитної лінії, укладеної з клієнтом ОСОБА_1 втрачено; 23.08.2023 року нею було встановлено кредитний ліміт на суму 21000 грн., яким чином було здійснено збільшення ліміту 18.03.2024 року до 191700 грн. їй не відомо; заяву про приєднання до ДКБО та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) не складалось.
За таких обстави, посилання представника відповідача на правомірність нарахування відсотків за користування кредитними коштами за відсутності підписаної позивачем заяви-договору про встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії, заяви про приєднання до ДКБО, застосування умов ДКБО, додатків до нього, що встановлюють ставки по відсоткам за користування кредитними коштами, не відповідає вимогам закону.
Також у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на правові позиції Верховного суду у постанові від 17.04.2024 року у справі № 127/12240/22, відповідно до якої безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Між тим наведена постанова Верховного суду не є релевантною щодо правовідносин у даній справі, оскільки відповідач помилково розглядає факт повернення ОСОБА_1 кредитних коштів (тіла кредиту) як визнання нею зобов'язань по сплаті відсотків.
ОСОБА_1 не заперечує свого зобов'язання перед банком по поверненню витрачених нею кредитних коштів, однак вважає неправомірним та безпідставним застосуванням банком відсоткової ставки за користування кредитними коштами у розмірі 46,8% у відповідності до умов заяви-договору, підпис позивача у якому підроблений, та умов ДКБО, до якого ОСОБА_1 не приєднувалась.
Умови ДКБО містять чіткі правила приєднання до нього, які не були дотримані у даному випадку, а також вимоги про необхідність ознайомлення Клієнта при надання кредитної послуги про наявні та можливі схеми кредитування, умовами користування кредитною лінією, паспортом споживчого кредиту, таблицею загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що має на меті прийняття Клієнтом усвідомленого та виваженого рішення (пункт 1.3.1. розділу ХХІІ ДКБО).
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 ні 22.08.2023 року, ні пізніше, жодних договорів з АТ «Ощадбанк» не укладала, заяву-приєднання до умов ДКБО не подавала, їй не було відомо ні про реальну річну проценту ставку, ні про загальну вартість кредиту. При цьому при використанні кредитного ліміту, ОСОБА_1 вважала, що користується кредитними коштами на тих же умовах, що і раніше - без застосування відсотків відповідно до вимог ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців, та членів їх сімей».
Працівники філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» самовільно, без згоди та повідомлення ОСОБА_1 , відкрили на її ім'я кредитний рахунок № НОМЕР_4 , підробивши її підпис на заяві-договорі № 13816/210417 про встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії, що є кредитним договором та має своїм наслідком автоматичне приєднання до умов ДКБО, що дало можливість банку здійснити нарахування відсотків за користування ОСОБА_1 кредитними коштами за ставкою 46,8 % річних, про що остання обізнана не була.
Тому на підставі вищевикладеного просить суд задовольнити позовні вимоги.
Від представника відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що АТ «Ощадбанк» вважає позовні вимоги ОСОБА_1 незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, доводи викладені у відповіді на відзив такими, які не відповідають обставинам справи у зв'язку з наступним.
Позивачем протягом усього періоду кредитування не було надіслано до Банку жодного звернення щодо відмови у кредитуванні, натомість - ОСОБА_1 активно користувалась кредитними коштами (надавались у вигляді відновлювальної кредитної лінії), що підтверджується розрахунком заборгованості по кредитній картці та виписками по рахунку, що додані до Відзиву. Факт користування кредитними коштами ОСОБА_1 визнає. Крім того, навіть після подання даної позовної заяви до суду, продовжувала активно використовувати кредитні кошти, що підтверджується виписками по рахунку. При цьому, навіть при відсутності кредитного договору, позичальник не звільняється від зобов?язання повернути кредитодавцю отримані в кредит кошти.
З вищенаведених обставин вбачається вільне волевиявлення ОСОБА_1 , її активні дії щодо отримання та користування кредитними коштами.
Позивач в судове засідання не з'явилася, однак її представник в судовому засіданні підтримала позов та просила суд його задовольнити та стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 18500 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог та просила суд відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши сторони, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов висновків щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний Ощадний банк України», в особі в.о. заступника начальника управління з роздрібного бізнесу філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» Маланчук Тамари Григорівни, яка діяла на підставі довіреності № 2980 від 07.06.2013 року укладено Договір № 143726 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки (далі Договір), за умовами якого (п.1.1.) Банк на підставі наданих Клієнтом відповідно до вимог чинного законодавства України документів зобов'язався відкрити Клієнту рахунок № НОМЕР_1 в гривні України на умовах тарифного пакету «Зарплатний», надати Клієнту платіжну карту типу Mastercard Debit Standart. Банк зобов'язався приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, які надходять Клієнту, та забезпечувати проведення розрахунків за операціями, в тому числі здійсненими з використанням платіжної картки, в межах витратного ліміту (п.1.2.). В свою чергу на позивача, як на Клієнта, покладено обов'язок здійснювати оплату послуг Банку за проведення операцій за рахунком у розмірі, встановленому тарифами (п.1.3.). Договір набув чинності з моменту його підписання - 22 липня 2013 року і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх обов'язків, встановлених Договором, Правилами, Тарифами та закриття рахунку (п.4.1.).
Додатком № 1 до Договору передбачено розмір тарифів за обслуговування поточного рахунку з використанням платіжної карти, відкритого за пакетом «Зарплатний».
Додатком № 2 до Договору були передбачені Правила користування платіжними картками, емітованими АТ «Ощадбанк».
Таким чином, 22 липня 2013 року Банком відкрито на ім'я ОСОБА_1 рахунок для зарахування заробітної плати, видано платіжну картку.
18.03.2024 року ОСОБА_1 отримала смс-повідомлення про зміну кредитного ліміту до 191700 грн.
З заробітної плати ОСОБА_1 банк, починаючи з 01.10.2023 року, першого числа кожного місяця списував кошти в якості відсотків за користування кредитом: 01.10.2023 - 303,74 грн.; 01.11.2023 - 918,87 грн.; 01.12.2023 - 698,60 грн.; 01.01.2024 - 740,99 грн.; 01.02.2024 - 949,38 грн.; 01.03.2024 - 751,52 грн.; 01.04.2024 - 762,87 грн.; 01.05.2024 - 3934,36 грн.; 01.06.2024 - 5494,12 грн.; 01.07.2024 - 6132,23 грн.; 01.08.2024 - 7901,58 грн.; 01.09.2024 - 6304,94 грн.; 01.10.2024 - 8241,43 грн.; 01.11.2024 - 6876,05 грн.; 01.12.2024 - 6802,41 грн.; 01.01.2025 - 8468,55 грн.; 01.02.2025 - 6879,21 грн.; 01.03.2025 - 6881,86 грн., а всього за період з 01.10.2023 року по 01.03.2025 року 79042,71 грн. Списання вказаних коштів з рахунку ОСОБА_1 підтверджується виписками з її веб-банкінгу «ощад24/7». Такі списання відбуваються автоматично з зарплатної карти ОСОБА_1 .
На адвокатський запит щодо надання документу, на підставі якого було здійснено відкриття рахунку № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , банком надано примірник заяви-договору № 13816/210417 від 18.06.2024 року.
ОСОБА_1 звернулась до органів поліції з заявою, у якій зазначено, що у примірнику заяви-договору № 13816/210417 від 18.06.2024 року підпис Клієнта виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису, відомості про яку 03.01.2025 року внесено до ЄРДР за № 12025263020000006. Попередня правова кваліфікація кримінального проступку передбачена ч. 1 ст.358 КК України.
Відповідно до підпункту 1.1.1. пункту 1.1. розділу ХХІІ Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб умови кредитування визначаються Банком самостійно, виходячи зі стандарту/ програми/ паспорту/ умов, що є додатком до Договору та з якими Клієнт може ознайомитись на Сайті Банку, та встановлюються для кожного Клієнта окремо залежно від його фінансового стану та платоспроможності. Кредит може бути наданий Банком Клієнту - резиденту України, що приєднався до цього Договору, в національній валюті України за результатами проведення аналізу, відповідно до встановлених в Банку процедур. Цільове призначення Кредиту/мета отримання кредиту - на споживчі потреби. Цільове призначення Кредиту у розумінні Закону України «Про споживче кредитування» є метою отримання Кредиту. Кредит надається без умови отримання забезпечення, за винятком випадків, передбачених окремими особливостями надання споживчого кредиту, зокрема Кредит під заставу депозиту, наведеними в частині ІІ цього розділу Договору.
Відповідно до підпункту 1.1.2. пункту 1.1. розділу ХХІІ Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб для отримання Кредиту Клієнт подає:
1) особисто або через третіх осіб, які надають Банку відповідні послуги, до Банку: підписану Заяву про приєднання за встановленою Банком формою/Заяву на встановлення відновлюваної кредитної лінії (Кредиту), документи згідно з визначеним Банком переліком; особисто з використанням Дистанційних каналів обслуговування до Банку (після технічної реалізації): Заяву - онлайн, документи згідно з визначеним Банком переліком.
Відповідно до підпункту 1.1.3. пункту 1.1. розділу ХХІІ Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб цей Договір, в тому числі, Заява про приєднання, Заява на встановлення (збільшення) Кредиту (якщо така подається, відповідно до умов обслуговування, встановлених Банком), Паспорт споживчого кредиту, Таблиця загальної вартості Кредиту та Умови користування кредитною лінією (Кредитом) є Кредитним договором, укладеним між Банком та Клієнтом.
Відповідно до п.1.3. розділу ХХІІ Клієнт засвідчує, що він перед укладенням Договору: 1.3.1 Ознайомився з інформацією, необхідною для отримання Кредиту, яка містить відомості про наявні та можливі схеми кредитування, та є достатньою для прийняття усвідомленого та виваженого рішення Клієнтом, зокрема з: 1) Інформацією, що передбачена в частині 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і Клієнт підтверджує своє ознайомлення з такою інформацією, що розміщена на Сайті Банку; 2) Умовами користування кредитною лінією (Кредитом), що є Додатком 1 до цього договору, а також розміщені для ознайомлення в залежності від категорії Клієнтів, до яких можуть застосовуватись: на Сайті Банку, з можливістю друку, в якості Загальних умов користування кредитною лінією (Кредитом); у відділеннях та філіях Банку, в якості Спеціальних умов користування кредитною лінією (Кредитом); 3) Паспортом споживчого кредиту, що є Додатком 5 до цього Договору, а також розміщеним для ознайомлення на Сайті Банку з можливістю друку; 4) Таблицею загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком 5 до цього Договору, а також розміщеною для ознайомлення на Сайті Банку з можливістю друку.
Клієнт проінформований та погоджується з тим, що розрахунок орієнтовної загальної вартості Кредиту в Паспорті та Таблиці загальної вартості кредиту визначені Банком, виходячи з максимальних параметрів кредитування, наведених в Умовах користування кредитною лінією (Кредитом).
Шляхом підписання Заяви про приєднання/ Заяви на встановлення відновлюваної кредитної лінії (Кредиту)/подання Заяви-онлайн з використанням Дистанційних каналів обслуговування Клієнт підтвердив, що він отримав для ознайомлення зазначені в цьому підпункті документи до моменту укладення Кредитного договору, а також те, що Банк не обмежував його в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у Паспорті споживчого кредиту.
1.3.2 Клієнт, шляхом підписання Заяви про приєднання/ Заяви на встановлення відновлюваної кредитної лінії (Кредиту) здійснює підписання власноручним підписом Паспорту та Таблиці загальної вартості кредиту, які є невід'ємними частинами Договору та, цим самим, підтверджує ознайомлення з необхідною інформацією у формі Паспорту та Таблиці загальної вартості кредиту до моменту укладення Договору (Додаток 5 до Договору), у зв'язку з чим Банк визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування.
Факт отримання платіжної картки та ознайомлення з правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку, умовами ДКБО - підтверджується Розпискою про отримання платіжної картки, підписаної ОСОБА_1 .
Згідно розрахунку заборгованості та виписками по карті, починаючи з 23.08.2023 і до 20.03.2025 позивачем було отримано кредитних коштів в загальній сумі 1 113 378,85 грн., з яких погашено було - 928 579,65 грн. Станом на 25.03.2025 р., залишок заборгованості по тілу кредиту становить - 184 799,20 грн.
Під час розгляду справи представник позивача на поставлене представником відповідача запитання, зазначила, що позивач не заперечує факту наявності заборгованості перед відповідачем по тілу кредиту у розмірі 184 799,20 грн., однак вважає неправомірним та безпідставним застосуванням банком відсоткової ставки за користування кредитними коштами. ОСОБА_1 ні 22.08.2023 року, ні пізніше не укладала з АТ «Ощадбанк» жодних договорів, заяву-приєднання до умов ДКБО не подавала, їй не було відомо ні про реальну річну процентну ставку, ні про загальну вартість кредиту. При цьому при використанні кредитного ліміту, ОСОБА_1 вважала, що користується кредитними коштами на тих же умовах, що і раніше - без застосування відсотків до вимог ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».
ОСОБА_1 03.12.2024 р. звернулась до Банку з метою отримання інформації саме по кредитному рахунку № НОМЕР_2 з метою здійснення погашення заборгованості по даному кредитному рахунку, а саме - необхідні реквізити, суму та відсотки.
Відповідно до п.1.18 розділу XXII Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, За користування Кредитом Клієнт зобов'язаний сплачувати Банку проценти в порядку та розмірах, визначених умовами кредитування.
Як вбачається зі змісту висновку службового розслідування, проведеного Департаментом безпеки АТ «Державний ощадний банк України» від 13.12.2024 року, комісією встановлено - факт відсутності документів, що становлять банківську таємницю, які були складені при відкритті 22.08.2023 року рахунку № НОМЕР_5 Клієнту ОСОБА_1 у ТВБВ № 10025/065 філії - Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк»; - факти порушення внутрішніх нормативних документів АТ «Ощадбанк» та посадової інструкції завідувача сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10025/065 філії - Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» Клевчік І.В.
Ухвалою суду від 26.05.2025 року по даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу.
На вирішення судової експертизи поставлено запитання: чи виконаний підпис в оригіналі заяви-договору №13816/210417 від 18.06.2024 року - ОСОБА_1 чи іншою особою?
Для вирішення запитання, поставленого перед судовим експертом, відповідно до статті 72 ЦПК України 05.06.2025 року при вихідному №19/126/7/7-7174-2025 на адресу АТ «Державний ощадний банк України» (вул. Героїв Майдану, 244 м. Чернівці, 58006) було направлено клопотання № CE-19/126-25/7060-ПЧ наступного змісту: «Відповідно до ухвали від 26.05.2025 року, винесеної суддею Шевченківського районного суду м. Чернівці Гавалешком П.С., у цивільній справі № 727/2883/25, прошу Вас надати до Чернівецького НДЕКЦ (м. Чернівці вул. Мангаймська, 19) для дослідження оригінал заяви-договору №13816/210417 від 18.06.2024».
У відповідь на заявлене клопотання 23.06.2025 року за вхідним №8097-2025 на адресу Чернівецького НДЕКЦ МВС (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 77 Д) із АТ «Ощадбанк» філії - Чернівецьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» (вул. Героїв Майдану, 244, м. Чернівці, 58013) надійшов лист із вихідним № 122.29-30/81877/2025 від 19.06.2025 наступного змісту: «Філія - Чернівецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 травня 2025 року та згідно клопотання експерта №CE-19/126-25/70-60-ПЧ від 04.06.2025 р., повідомляє, що, оригінал заяви-договору № 13816/210417 від 18.06.2024 р. у Банку відсутній».
У зв'язку з відсутністю оригіналу досліджуваного документа, а саме заяви-договору №13816/210417 від 18.06.2024 року, - відповідно до частини 8 статті 72 ЦПК України, повідомлено про неможливість проведення експертизи.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За загальними правилами викладеними у ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як зазначає у позовній заяві позивач, між нею та відповідачем не було укладено договору № 13816/210417 від 18.06.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно статті 1212 ЦК України зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (стаття 1213 цього Кодексу).
Позивач заперечує факт укладення будь-яких договорів з відповідачем. Крім того, жодних доказів, на спростування доводів позивача відповідачем до суду надано не було, що саме позивач підписувала цей договір, крім того відповідачем не було надано оригіналу договору для проведення судової почеркознавчої експертизи.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №405/223/17 (провадження №61-18434св20).
Судом встановлено, що позивач не укладала оспорюваний нею договір.
Особа, яка вважає, що її права порушено у зв'язку із встановленням неукладеності угоди має можливість захистити свої права шляхом подання позову про повернення виконаного за неукладеним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи; повернення в натурі безпідставно набутого майна; відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №405/223/17 (провадження №61-18434св20).
Враховуючи відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження існування між сторонами будь-яких договірних правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов'язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів, відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 ЦК України, і, як наслідок, зобов'язана повернути потерпілому (позивачу) це майно (кошти).
Матеріали справи не містять доказів повернення перерахованих коштів на загальну суму 79042,71 грн., а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ немає для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Рендюк Н.В. 05.11.2024 року укладено угоду про надання правничої допомоги.
Згідно акту № 1 приймання-передачі наданих послуг від 01.12.2025 року адвокат надала позивачу таку правничу допомогу: підготовка запиту (500 грн.), підготовка позовної заяви (4000 грн.), підготовка клопотання про забезпечення позову (1000 грн.), підготовка клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (1000 грн.), підготовка відповіді на відзив (4000 грн.), участь адвоката в підготовчому та судовому засіданні (8000 грн.). Всього 18500 грн.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Цивільне процесуальне законодавство окреслило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінюючи співмірність, реальність та пропорційність судових витрат, які просить стягнути сторона позивача, суд вважає, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу не відповідає зазначеним критеріям.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, дослідивши заяву про стягнення судових витрат та додані до неї документи, враховуючи складність справи, тривалість судових засідань та обсяг виконаної роботи, суд вважає, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу в сумі 18500 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспівмірні із виконаною роботою в суді.
Ураховуючи наведене, оцінивши подані докази на підтвердження понесених витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи в суді, підлягають зменшенню до 14500 гривень.
У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд прийшов до висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.
З відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп., оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору при подачі позову до суду відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів».
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 5, 10-13, 76-81, 82, 141, 258, 259, 263-268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про повернення безпідставно отриманих коштів задовольнити.
Стягнути з Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , безпідставно отримані кошти в сумі 79042,71 грн. (сімдесят дев?ять тисяч сорок дві гривні сімдесят одна копійка).
Стягнути з Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
Стягнути з Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , витрати на правничу допомогу у розмірі 14500 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя П.С. Гавалешко