Справа № 214/11285/25
2/214/6512/25
про залишення позову без руху
26 листопада 2025 року суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ярошенко Костянтин Юрійович, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №7206 від 30.06.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за позовною заявою за відсутності підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження.
Між тим, дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку, що остання подана без додержання вимог ЦПК України, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 42 ЦПК України визначено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно ч. 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
При цьому, п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
Відтак, рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки приватного нотаріуса, який вчинив спірний виконавчий напис, проте пред'являючи позовні вимоги щодо оскарження виконавчого напису позивачем не залучено до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького Ігоря Вікторовича.
Таким чином, позивачу потрібно визначитися із суб'єктним складом учасників справи та надати суду нові копії позовної заяви відповідно до кількості учасників справи, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 177 ЦПК України.
Разом з тим, згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, одночасно із поданням даної позовної заяви, позивачем не було додано документ, що підтверджує сплату судового збору за подання до суду зазначеного позову.
Між тим, як убачається зі змісту пред'явленого позову, позивач пов'язує свої позовні вимоги із захистом прав споживачів та посилаючись на положення ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» вважає, що він звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Однак, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Закон України «Про захист прав споживачів» надає визначення поняттю «послуга», закріпленому п. 17 ст. 1, як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
За п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29.06.1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі Перелік).
Згідно з п. 2 вказаного Переліку, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до ст. 90 Закону України «Про нотаріат» стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
У постанові від 26.02.2020 року у справі №643/2870/18 Верховний Суд дійшов таких висновків.
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.
При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у ст.ст. 1, 9 Закону України «Про нотаріат».
При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.
Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте, якщо позивач не зазначає жодних доводів та не додає доказів того, на які саме потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення позивачем особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, то позов не пов'язаний з порушенням прав споживача.
Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №638/6060/18 зверталась увага, що для застосування ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має бути встановлено, що позов пов'язаний з порушенням прав споживача.
Отже, для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач подав позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, з тієї підстави, що він не укладав кредитний договір з ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ», тобто заперечує існування правовідносин з останнім за вказаним кредитним договором, у яких могли б надаватися споживчі послуги фінансового характеру.
Отже, з врахуванням предмету і підстав позову, висновок про те, що позивач у цьому випадку є споживачем послуг, є хибним.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.
Оскільки позивач заперечує отримання фінансових послуг, згідно з кредитним договором за яким було вчинено виконавчий напис, положення базового закону про захист прав споживачів не поширюються на ці правовідносини.
Відтак, на підставі ст. 22 вказаного Закону позивач не звільняється від сплати судового збору. Інші підстави позивач не вказував, із змісту позовної заяви та її матеріалів їх наявність не вбачається.
Отже, позивачеві необхідно сплатити судовий збір, відповідно до встановлених ставок Закону України «Про судовий збір» і розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеному Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Згідно з абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розмірі 3028 гривні.
Таким чином, позивач повинна надати до суду оригінал документу на підтвердження сплати судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп., сплачений за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК у Дніпропетровській області/Саксаганський район/22030101, код отримувача за ЄДРПОУ 37988155, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), р/о UA938999980313181206000004650, код класифікації доходів бюджету 22030101.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та встановити позивачеві строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, для усунення недоліків що в ній зазначені.
Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 175, 177 ЦПК України, позовна заява вважатиметься поданою в день її первісного подання до суду.
Керуючись ст.ст. 177, 185 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати позивачеві десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків, що викладені в ухвалі.
Роз'яснити позивачеві, що у випадку невиконання вимог, викладених в ухвалі, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Попов.