Справа № 199/247/25
Провадження № 2/202/4021/2025
10 грудня 2025 року Індустріальний районний суд міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,
за участю секретаря - Коваленко К.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Мельника В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Мельника Віталія Станіславовича, через систему «Електронний суд», звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог посилаючись на те, що 24 травня 2008 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (боржники) було укладено усний договір позики, що підтверджується письмовою розпискою від 24 травня 2008 року. Згідно з яким ОСОБА_2 на умовах зворотності отримала в борг грошові кошти в сумі 25000,00 грн. з нарахуванням відсотків у розмірі 12% річних, зі строком повернення грошових коштів на вимогу позикодавця.
ОСОБА_3 на умовах зворотності отримав в борг грошові кошти в сумі 76000,00 грн. з нарахуванням відсотків в розмірі 12% річних зі строком повернення грошових коштів на вимогу позикодавця.
Оскільки насправді ОСОБА_1 4 травня 2008 року надав позику ОСОБА_2 , ОСОБА_3 грошові кошти не у національній валюті України - гривні, а в іноземній валюті - в доларах США, відповідач ОСОБА_2 24 травня 2010 року написала ще одну письмову розписку, відповідно до якої вона та ОСОБА_3 отримали в борг (позику) від позивача ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 22580 доларів США, зобов'язавшись повернути грошові кошти на вимогу.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 отримала позику від позивача в розмірі 5154,64 дол. США, оскільки в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на момент надання позики, а саме 24 травня 2008 року, 5154,64 дол. США становило 25000,00 грн. (5154,64 дол. США х 4,85 грн. (курс за 1 долар США).
Вказав, що позивач позивається тільки до боржника ОСОБА_2 , оскільки відповідно до рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року у справі №22-ц/774/7400/13 з боржника ОСОБА_3 стягнено на користь кредитора ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 76000,00 грн.; 12% річних у розмірі 36480,00 грн.; судові витрати у сумі 1124,80 грн.
Позивач 16 листопада 2024 року направив УКРПОШТОЮ на відому йому поштову адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів, яка вручено особисто 24.11.2024 року. Однак вимога залишилася без відповіді.
На даний час відповідач повинен сплатити суму боргу за розпискою від 24.08.2008 року в розмірі 5154,64 дол. США та 12% річних за період користування позикою з 24 травня 2008 року по 07 січня 2025 року в розмірі 10284,01 дол. США, а всього 15438,65 дол. США.
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу розмірі 5 154,64 долара США, суму 12% річних від суми боргу у розмірі 10 284,01 доларів США за період користування позикою з 24 травня 2008 року по 07 січня 2025 року та судові витрати по справі, що складаються з судового збору та витрат про надання правничої допомоги.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 січня 2025 року, головуючим суддею у розгляді вказаної позовної заяви визначено суддю Кошля А.О., ухвалою якого від 04 лютого 2025 року відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2025 року закрито підготовче судове засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики, з призначенням справи до розгляду.
Ухвалою суду Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 червня 2025 року цивільну справу № 199/247/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики - передано за підсудністю до Індустріального районного суду міста Дніпра.
В ухвалі зазначено, що під час дослідження письмових матеріалів справи встановлено, що згідно відповіді відділу формування та ведення реєстру територіальної громади відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 23.07.2001 року за адресою: АДРЕСА_1 , що згідно встановленої судом інформації віднесено до Індустріального району міста Дніпра.
Справа надійшла до Індустріального районного суду міста Дніпра 17 липня 2025 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2025 року, головуючим суддею у розгляді вказаної позовної заяви визначено суддю Слюсар Л.П., ухвалою якої від 21 липня 2025 року позовну заяву прийнято до провадження з призначенням до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з наведених в позові підстав та просили суд позов задовольнити. Вказали, що відповідачка 24.05.2010 року переписала розписку, в якій зазначила суму боргу в доларах США, тому оскільки відповідачка брала грошові кошти в борг в доларах США, тому і просять стягнути борг в доларах США.
Відповідач у судове засідання не з'явилася. Про час і місце слухання справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення повістки рекомендованим повідомленням про вручення, які повернені з відміткою «адресат відсутній». Враховуючи, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився. Про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення повістки рекомендованим повідомленням про вручення, яка повернена з відміткою «адресат відсутній». Заяв та клопотань не надійшло.
Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 2-6236/11 сформулював висновок, за яким у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд, заслухавши позивача, представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 24 травня 2008 року ОСОБА_2 (Позичальник) взяла у борг у ОСОБА_1 (Позикодавець) 25000,00 гривень, під 12% в місяць, з терміном повернення за вимогою.
Згідно з розпискою від 24.05.2008 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (Позичальники) взяли у борг у ОСОБА_1 (Позикодавець), 76000,00 гривень, під 12% в місяць, з терміном повернення за вимогою.
Відповідно до оригіналу розписки від 24.05.2010 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 взяли в борг у ОСОБА_1 22580 дол. США під 12% річних, які зобов'язалися повернути за вимогою. Дана розписка підписана ОСОБА_2 .
16 листопада 2024 року ОСОБА_1 направив Укрпоштою на відому йому поштову адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення грошових коштів, в якій просив боржника повернути суму основної заборгованості, а також 12% річних, за договором позики від 24.05.2008 року, протягом 7 днів з дня отримання вимоги.
Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача позики в розмірі 5154,64 дол. США в перерахунку за офіційним курсом НБ України станом на момент надання позики, а саме 24 травня 2008 року, що становило 25000,00 грн. та 12% річних в розмірі 10284,01 дол. США.
Виниклі спірні правовідносини між сторонами у справі, регулюються наступними нормами права.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Згідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення правочину, а й передання грошової суми.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16.
Також, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2023 року (справа № 191/2151/20) вказано, що за своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення та дати отримання коштів.
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.
З наявної в матеріалах справи оригіналу розписки від 24.05.2008 року відповідач ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 25000,00 грн., зазначений оригінал розписки у позивача свідчить, що боргове зобов'язання не виконане.
Судом враховується, що розписка містить в собі відомості щодо строку погашення боргу, скріплена підписом відповідача ОСОБА_2 .
Отже, вказана розписка містять в собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов'язання щодо повернення боргу. Таким чином, судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики.
Крім того, з оригіналу розписки від 24.05.2008 року вбачається, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (Позичальники) взяла у борг у ОСОБА_1 (Позикодавець), 76000,00 гривень, під 12% в місяць, з терміном повернення за вимогою. ОСОБА_2 була посередником між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за договором на суму 76000,00 грн. та 12% річних.
Як вбачається із Рішення колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року у справі №22-ц/774/7400/13 (№ 205/2828/13-ц) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів (боргу), позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 76000,00 грн.; 12% річних у розмірі 36480,00 грн.; судові витрати у сумі 1124,80 грн.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При розгляді справи Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 отримали від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 76000,00 грн. під 12% річних, тобто договір був укладений в національній валюті, а не в іноземній валюті доларах США.
Виходячи із вищевикладеного, суд критично відноситься до розписки ОСОБА_2 від 24.05.2010 року про отримання коштів в доларах США, оскільки, як зазначає сам позивач, зазначена розписка була написана без передачі коштів, не підписана другим позичальником ОСОБА_3 , а в розписці від 24.05.2008 року не зазначено суму еквіваленту в іноземній валюті, та укладання договору не в національній валюті також спростовується обставинами встановленими Апеляційним судом Дніпропетровської області під час розгляду справи №22-ц/774/7400/13 (№ 205/2828/13-ц).
Отже згідно умов договору ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 25000,00 грн. під 12% річних.
Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.
Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року, справа № 6-24ц12.
На підтвердження неповернутого відповідачем боргу за позикою позивачем до матеріалів справи додано розписку від 24.05.2008 року.
Ці обставини, з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, свідчать про невиконання ОСОБА_2 боргових зобов'язань перед ОСОБА_1 .
Належних доказів, які б спростовували позовні вимоги відповідачем суду не надано.
Оскільки відповідач ухиляється від виконання свого зобов'язання та повернення суми коштів позивачу, то враховуючи викладене, суд доходить висновку що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача основний борг за розпискою в розмірі 25000,00 грн. та не вбачає законних підстав для стягнення боргу в розмірі 5154,64 доларів США.
Щодо заявлених позовних вимог позивача в частині стягнення відсотків за користування коштами в розмірі 10284,0 дол. США, то суд виходить з наступного.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір позики передбачає обов'язок позичальника сплачувати відсотки у розмірі 12% річних.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Однак, при визначенні розміру суми, що підлягає до стягнення суд враховує таке.
Суд не може прийняти до уваги наданий позивачем розрахунок 12% річних за період з 24 травня 2008 року по 07 січня 2025 року, оскільки він обраховувався позивачем від позики в іноземній валюті в розмірі 5154,64 дол. США, а як встановлено в судовому засіданні в борг позивачем було надано відповідачу в національній валюті в сумі 25000,00 грн.
Відповідно розрахунок 12 відсотків річних від суми позики в розмірі 25000,00 грн. за період з 24 травня 2008 року по 07 січня 2025 року становить: 25000,00 грн. х 12% річних за договором х 6073 днів (за період з 24 травня 2008 року по 07 січня 2025року) : 365 :100, що складає 49915,07 грн.
Враховуючи вищевикладене, оскільки сума основного боргу відповідача по розписці складає 25000,00 грн. та відповідно розмір загальної суми 12 процентів складає 49915,07 грн., які підлягають стягнення з відповідача.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із вищевикладеного та оцінюючи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача в порядку відшкодування судові витрати по справі пропорційно в частині задоволених позовних вимог в розмірі 968 грн. 96 коп. (1211,20 грн. х 0,80)
Керуючись: ст. ст. 15, 16, 202, 207, 526, 541, 545, 610, 626, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 78, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), третя особа ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за договорами позики в розмірі 25000грн. (Двадцять п'ять тисяч) гривень 00 коп., відсотки за користування кредитом в сумі 49915 (Сорок дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять ) гривень 07 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 968,96 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Л.П. Слюсар