Справа №573/1460/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/284/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
Іменем України
03 грудня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 573/1460/22 за апеляційними скаргами представника цивільного відповідача ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_8 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 09.02.2024, за яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_10 ,
потерпілої - ОСОБА_11 ,
обвинуваченого - ОСОБА_12 ,
захисника - адвоката ОСОБА_13 ,
установила:
У поданих апеляційних скаргах:
- представник цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія ВУСО» - ОСОБА_14 просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалити рішення про стягнення зі страхової компанії на користь потерпілих завданої обвинуваченим шкоди з урахуванням здійсненого ним відшкодування в розмірі 30000 грн, яке судом не було взято до уваги при вирішенні цивільного позову;
- обвинувачений ОСОБА_15 та його захисник - адвокат ОСОБА_16 просять скасувати вирок суду та звільнити обвинуваченого від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки є необгрунтованими висновки суду про відсутність таких пом'якшуючих покарання обставин як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також про повторність вчинення кримінального правопорушення. Крім того, обвинувачений є особою молодого віку, навчається, позитивно характеризується, працевлаштований, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 09.02.2024 ОСОБА_12 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Стягнуто: з ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ВУСО» на користь ОСОБА_17 24427,60 грн матеріальної шкоди та 1221,38 грн моральної шкоди; з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_17 118778,62 грн моральної шкоди та 5000 грн правової допомоги; з ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ВУСО» на користь ОСОБА_11 23198,03 грн матеріальної шкоди та 1159,90 грн моральної шкоди; з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_11 198840,10 грн моральної шкоди та 5000 грн правової допомоги; з ОСОБА_12 в доход держави процесуальні витрати у розмірі 40 568,62 грн.
Згідно вироку, 12.07.2022 о 19 год 22 хв ОСОБА_12 керував технічно несправним автомобілем «ВАЗ-2115» р. н. НОМЕР_1 по автодорозі Р-44 Суми-Путивль-Глухів у м. Білопіллі по вул. Ворожбянський Шлях у напрямку від м. Ворожба до центру м. Білопілля Сумського району Сумської області. Рухаючись на прямій ділянці дороги на перехресті нерівнозначних доріг (автодоріг Р-44 Суми-Путивль-Глухів по вул. Ворожбянський Шлях та вул. Крачківська) ОСОБА_12 , в порушення вимог п. 8.5.1, 12.4, 14.6 «а», 31.1, 31.4.1 «б», 31.4.5 «г» ПДР знехтував безпекою дорожнього руху та, не обравши безпечної швидкості, здійснив маневр обгону попутного транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення з мопедом «Дельта» р. н. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП водій мопеду ОСОБА_17 отримав тілесне ушкодження середньої тяжкості, а пасажирка мопеду ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_13 , які підтримали апеляційні скарги, доводи потерпілої ОСОБА_11 та прокурора ОСОБА_10 , які заперечили проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі обвинуваченого та його захисника не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника цивільного відповідача про стягнення зі страхової компанії на користь потерпілих завданої обвинуваченим шкоди з урахуванням здійсненого ним відшкодування в розмірі 30000 грн, то вони не можуть бути прийнятими до уваги з огляду на наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим ОСОБА_17 заявлено цивільний позов про стягнення, зокрема, з ПАТ «Страхова Компанія «ВУСО» 25 456,60 грн матеріальної шкоди, а потерпілою ОСОБА_11 - про стягнення, зокрема, з ПАТ «Страхова Компанія «ВУСО» 27736,10 грн матеріальної шкоди.
Відповідно ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні, а згідно ч. 5 ст. 128 цього Кодексу цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За правилами ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Як встановив суд першої інстанції, транспортний засіб «ВАЗ-2115», р. н. НОМЕР_1 , яким під час ДТП керував ОСОБА_12 , був застрахований у ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ВУСО».
Розглянувши цивільні позови, суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума матеріальних витрат, які понесені потерпілим ОСОБА_17 та підлягають стягненню з ПАТ «Страхова Компанія «ВУСО», складає 24427,60 грн, а потерпілою ОСОБА_11 - 23198,03 грн.
Також місцевий суд установив, що під час досудового розслідування ОСОБА_12 передав потерпілим грошові кошти на лікування в сумі 30000 грн. Незважаючи на те, що обвинувачений не надав жодних документальних підтверджень такої передачі, зазначена обставина була визнана потерпілими, які пояснили, що отримані кошти витрачені ними на лікування.
Суд першої інстанції обґрунтовано не зарахував вказану суму коштів у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, оскільки потерпілі зазначили, що, окрім 30000 грн, ними були понесені й додаткові витрати на лікування, які обвинувачений не відшкодував. Саме ці невідшкодовані витрати і стали предметом заявлених ними цивільних позовів до страхової компанії.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи чи розписки, що підтверджують передання зазначених коштів саме як часткове погашення шкоди, заявленої у цивільних позовах.
Суд першої інстанції правильно встановив, що кошти в сумі 30000 грн були надані потерпілим ОСОБА_12 фактично як добровільна фінансова допомога на лікування, але не як відшкодування конкретних витрат, що входять до складу заявленої матеріальної шкоди. Жодних доказів, які б підтверджували інше, обвинувачений не надав.
Крім того, потерпілі пояснили, що зазначена сума була використана на лікування, проте не покривала фактичного розміру завданої шкоди, підтвердженої документально. Саме тому вони звернулися з цивільними позовами до страхової компанії. Таким чином, надані обвинуваченим кошти не покривали заявлених у позовах матеріальних збитків, які були правомірно стягнуті судом.
Додатково колегія зазначає, що у межах страхового відшкодування враховуються лише ті витрати, що підтверджені належними доказами та входять до складу шкоди, покритої договором страхування. Оскільки сума в 30000 грн була витрачена потерпілими раніше та не підтверджена як частина тих самих витрат, які заявлені у позовах, місцевий суд обґрунтовано не зменшував розмір страхового відшкодування на цю суму.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_13 про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, то вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Зокрема, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування (ст. 74 і 75 КК). Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених (засуджених), запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими (засудженими), так і іншими особами.
З огляду на положення ст. 75 КК законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_12 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням. Такий висновок ґрунтується на оцінці сукупності обставин, що характеризують особу ОСОБА_12 та його поведінки як до, так і після вчинення кримінального правопорушення.
Зокрема, обвинувачений ОСОБА_12 раніше засуджувався за вчинення кримінального правопорушення проти безпеки руху, наслідком якого було заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Такий факт свідчить про відсутність належних висновків із попереднього засудження та негативну кримінально-правову характеристику особи.
Оцінюючи ставлення обвинуваченого до вчиненого, колегія суддів бере до уваги, що з моменту вчинення злочину ОСОБА_12 проявляв байдужість до потерпілих. Протягом судового розгляду обвинувачений визнавав свою вину лише частково, а її повне визнання прозвучало фактично лише під час судових дебатів, що вказує на його декларативність і нещирість.
Не менш важливим є і позиція потерпілої, яка наполягала на необхідності реального відбування обвинуваченим покарання, оскільки наслідком кримінального правопорушення є спричинення їй непоправних наслідків для здоров'я та встановлення пожиттєвої 3-ї групи інвалідності.
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у провадженні щирого каяття обвинуваченого через його формальний характер, оскільки окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, розкаяння передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків правопорушення, намаганні відшкодувати завдані збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Однак обвинувачений так і не продемонстрував щирого каяття чи реального співчуття до потерпілих, окрім того, що до ухвалення вироку він сплатив на їхнє лікування лише 30000 грн, що є вкрай незначною сумою з огляду на те, що обидва потерпілі протягом тривалого часу перебували на лікуванні в медичних закладах.
Також суд вірно зазначив, що під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Але матеріали цього кримінального провадження не містять відомостей, що обвинувачений, займаючи активну позицію повідомив органам слідства інформацію, яка їм не була відома, чи подав нові докази, які мають значення для встановлення обставин справи.
Участь обвинуваченого на стадії досудового розслідування у слідчих діях та надання показань, не доводить активного сприяння розкриттю злочину.
Молодий вік обвинуваченого, його характеристика, а також ті обставини, що він навчається, працевлаштований, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, у повній мірі враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, наближеного до мінімального.
Що стосується відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди в розмірі близько 90000 грн кожному потерпілому, то ця обставина, з урахуванням наведених вище висновків, сама по собі не може розцінюватися як достатня підстава для застосування положень ст. 75 КК.
Такі перекази були здійснені не під час досудового розслідування чи в ході судового розгляду, коли обвинувачений мав реальну можливість добровільно продемонструвати щирий жаль і прагнення компенсувати завдану шкоду, а лише після постановлення вироку, тобто вже в умовах усвідомлення неминучості юридичних наслідків.
Здійснені виплати не змінюють загальної оцінки поведінки ОСОБА_12 , не свідчать про його щире каяття та очевидно виглядають як спроба пом'якшити власне становище після ухвалення обвинувального вироку, а не як прояв реального переосмислення вчиненого чи добровільного бажання усунути наслідки вчиненого.
Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, колегія суддів приходить до висновку, що в даному конкретному випадку відсутні підстави для ствердження, що ОСОБА_12 може бути виправлений без реального відбування покарання, у зв'язку з чим застосування ст. 75 КК не відповідатиме цілям покарання та не забезпечить його превентивної функції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України). Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені судом у даному кримінальному провадженні, не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення ПДР та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, обґрунтованим і належним чином умотивованим, тому вирок суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, -
постановила:
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 09.02.2024 відносно ОСОБА_18 залишити без змін, а апеляційні скарги представника цивільного відповідача ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_8 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4