Ухвала від 08.12.2025 по справі 133/2178/25

Справа № 133/2178/25

Провадження №11-кп/801/1170/2025

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого-судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

з участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілого

у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,

законного представника

потерпілого

у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,

представника потерпілого

у режимі відеоконференції ОСОБА_9 ,

захисник ОСОБА_10 ,

законного представника

обвинуваченого ОСОБА_11 ,

обвинуваченого ОСОБА_12 ,

захисника

у режимі відеоконференції ОСОБА_13 ,

законного представника

обвинуваченого

у режимі відеоконференції ОСОБА_14 ,

обвинуваченого

у режимі відеоконференції ОСОБА_15 ,

представника уповноваженого

підрозділу органу Національної

поліції

у режимі відеоконференції ОСОБА_16 ,

представника Служби

у справах дітей

у режимі відеоконференції ОСОБА_17 ,

Представника у справах дітей

і молоді ОСОБА_18 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12025020230000058 від 11.02.2025 за апеляційними скаргами прокурора із доповненнями Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_19 , захисника ОСОБА_10 , який діє в інтересах неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_13 , який діє в інтересах неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_15 , на вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 06.10.2025, яким

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Вінниця, із базовою середньою освітою, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання, на підставі ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 КК України, у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, та

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, українця, уродженця м. Козятин Вінницької області, із базовою середньою освітою, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

Вирішено питання із цивільним позовом, заходами забезпечення кримінального провадження та долею речових доказів.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_12 та ОСОБА_15 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України, за наступних обставин.

Відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 запроваджено в Україні з 24.02.2022, в останнє - відповідно до Указу Президента України від 14.01.2025 № 26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк його дії продовжено до 09.05.2025 року.

10.02.2025 близько 21:35 години неповнолітній ОСОБА_12 під час дії воєнного стану, перебуваючи по АДРЕСА_3 разом з неповнолітнім ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , побачили неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який прямував додому.

У цей час, в них виник умисел на відкрите заволодіння чужим майном у неповнолітнього ОСОБА_7 . Реалізовуючи свій умисел на відкрите заволодіння чужим майном, неповнолітній ОСОБА_12 за попередньою змовою з неповнолітнім ОСОБА_15 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення за рахунок викраденого чужого майна, підбігли до неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7 та почали наносити тілесні ушкодження кулаками рук в область голови неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7 . Після чого почали тягти неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7 за руки на вулицю Шевченка в м. Козятин Хмільницького району Вінницької області, де продовжили наносили тілесні ушкодження, чим спричинили останньому тілесні ушкодження у вигляді синців і саден на обличчі, синця у лівій завушній ділянці,які відповідно до висновку експерта № 10 від 18.02.2025 відносяться до легких тілесних ушкоджень (п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995).

У подальшому ОСОБА_15 та ОСОБА_20 здійснили відкрите заволодіння речами потерпілого, а саме: барсеткою чорного кольору «Найк», вартість якої відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3530-ТВ від 24.02.2025 становить 211,93 гривень, в якій знаходились гаманець чорного кольору з шкірозамінника, вартість якого відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3531-ТВ від 26.02.2025 становить 217,20 гривень; грошові кошти в сумі 220 гривень, банківська картка № НОМЕР_1 , видана «ПриватБанк»; бездротові навушники «Gelius»Pro Reddots TWSGP-TWS010 чорного кольору, вартість яких відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3530-ТВ від 24.02.2025 становить 594,15 гривень; балаклава чорного кольору, вартість якої відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3531-ТВ від 26.02.2025 становить 113,60 гривень; сувенірного кастету з оргскла, вартість якого відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3529-ТВ від 20.02.2025 становить 395,84 гривень; одного презервативу, вартість якого відповідно до довідки вартості становить 20 гривень.

Після чого неповнолітній ОСОБА_12 та неповнолітній ОСОБА_15 , погрожуючи застосуванням насильства неповнолітньому потерпілому ОСОБА_7 , змусили його зняти з себе спортивний костюм ««Adidas» 52 розміру чорного кольору, вартість якого відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-25/3529-ТВ від 20.02.2025 становить 865,50 гривень, яким відкрито заволоділи.

Надалі неповнолітній ОСОБА_12 та неповнолітній ОСОБА_15 з місця події зникли, викраденими речами розпорядилися на власний розсуд, чим завдали неповнолітньому потерпілому ОСОБА_7 шкоди на загальну суму 2638,22гривень.

13.04.2025 близько 01:20 години неповнолітній ОСОБА_12 під час дії воєнного стану, разом з неповнолітнім ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на вулиці Привокзальній в м. Козятин Хмільницького району Вінницької області, за місцем розташування адміністративних приміщень вокзалу залізничної станції Козятин, побачили торговий об'єкт «Кіоск», що розташований за адресою: вул. Привокзальна, 1-Д, м. Козятин Хмільницького району Вінницької області, який належить ФОП ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В цей час, у ОСОБА_12 та ОСОБА_15 виник умисел на таємне викрадення майна з даного торгового об'єкту.

Після чого, неповнолітній ОСОБА_12 , діючи повторно, за попередньою змовою та оговореним планом дій з неповнолітнім ОСОБА_15 , реалізовуючи свій умисел на таємне заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою особистого збагачення, підійшли до вказаного торгового об'єкту «Кіоск». В подальшому, ОСОБА_12 пересвідчившись у тому, що за їх діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, спільно з ОСОБА_15 взялися руками за нижню частину захисного ролету та за допомогою фізичної сили вирвали його із кріплень, тим самим відчинили його. Після чого, неповнолітній ОСОБА_12 відсунув рукою рухому частину скла у вікні та через утворений отвір проник всередину торгового об'єкту. Перебуваючи в середині, неповнолітній ОСОБА_12 відшукав на полицях «Кіоску» та почергово розпочав передавати ОСОБА_15 через отвір у вікні наступні товарно-матеріальні цінності, що знаходилися під реалізацією, а саме:

- чотири пляшки горілки ТМ «Хортиця Платинум» об'ємом 0,5 л., вартістю за одну пляшку 70,75 гривень, на загальну суму 283,00 гривень,

- одну плашку горілки ТМ «Козацька рада» об'ємом 0,7 л., вартістю 97,00 гривень;

- одну плашку горілки ТМ «Хортиця» об'ємом 0,25 л., вартістю 36,25 гривень;

- одну плашку горілки ТМ «Козацька рада» об'ємом 0,25 л., вартістю 37,50 гривень;

- одну пляшку напою ПрАТ «Карлсберг» «Garage» об'ємом 0,9 л., вартістю 44,89 гривень;

- чотири пляшки напою ПрАТ «Карлсберг» «Garage» об'ємом 0,44 л., вартістю за одну пляшку 31,00 гривень, на загальну суму 124,00 гривень;

- три пляшки напою «BRONX» ПрАТ «Оболонь» об'ємом 0,5 л., вартістю за одну пляшку 27,59 гривень, на загальну суму 82,77 гривень;

- одну пляшку ПрАТ «Оболонь» «JETT» об'ємом 0,5 л., вартістю 15,07 гривень;

- одну пляшку пива світлого ПрАТ «Оболонь» об'ємом 0,5 л., вартістю 17,72 гривень;

- одну пляшку ПрАТ «Оболонь» «Бренді кола» об'ємом 0,5 л., вартістю 27,25 гривень;

- шість пачок цигарок «Прилуки 10», 25 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 94,29 гривень, на загальну суму 565,74 гривень;

- вісім пачок цигарок «Прилуки 10», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 72,96 гривень, на загальну суму 583,68 гривень;

- дванадцять пачок цигарок «Прима», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 99,84 гривень, на загальну суму 1 198,08 гривень;

- дев'ять пачок цигарок «BOND», 25 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 114,83 гривень, на загальну суму 1 033,47 гривень;

- сорок вісім пачок цигарок «Rothmans demi silver», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 109,60 гривень, на загальну суму 5 260,80 гривень;

- двадцять чотири пачки цигарок «West RED», 25 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 118,86 гривень, на загальну суму 2 852,64 гривень;

- сімнадцять пачок цигарок «WestBlue», 25 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 123,61 гривень, на загальну суму 2 101,37 гривень;

- одинадцять пачок цигарок «Philipp Morris», 25 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 110,03 гривень, на загальну суму 1 210,33 гривень;

- п'ять пачок цигарок «Rothmans demi purple», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 82,96 гривень, на загальну суму 414,80 гривень;

- три пачки цигарок «Rothmans Blue», 25 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 101,03 гривень, на загальну суму 303,09 гривень;

- чотири пачки цигарок «Прима синя», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 94,85 гривень, на загальну суму 379,40 гривень;

- дванадцять пачок цигарок «Chesterfield Blue», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 100,47 гривень, на загальну суму 1 205,64 гривень;

- три пачки цигарок «Monte Carlo Blue» 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 110,00 гривень, на загальну суму 330,00 гривень;

- три пачки цигарок «LM Loft Blue», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 88,99 гривень, на загальну суму 266,97 гривень;

- дві пачки цигарок «Marvel demired reserv», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 103,90 гривень, на загальну суму 207,80 гривень;

- одну пачку цигарок «Strong Blue», 25 штук в упаковці, вартістю 71,80 гривень;

- одинадцять пачок цигарок «Compliment Red», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 68,00 гривень, на загальну суму 748,00 гривень;

- чотири пачки цигарок «Davidoff Reach Blue», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 108,17 гривень, на загальну суму 432,68 гривень;

- одну пачку цигарок «Def Status Red», 20 штук в упаковці, вартістю 73,60 гривень;

- десять пачок «Winston xstyle silver», 20 штук в упаковці, вартістю за одну пачку 113,95 гривень, на загальну суму 1 139,50 гривень.

Заволодівши вказаним майном, ОСОБА_12 разом з ОСОБА_15 з місця події зникли, викраденим розпорядились на власний розсуд, чим завдали потерпілій ФОП ОСОБА_21 матеріальної шкоди на загальну суму 21 144 (двадцять одну тисячу сто сорок чотири) гривні 84 копійки.

Дії ОСОБА_12 та ОСОБА_15 вірно кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України.

Не оспорюючи кваліфікацію дій обвинувачених та доведеність їх обвинувачення прокурор Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури подала апеляційну скаргу із доповненнями, у якій просила суд апеляційної інстанції змінити вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у частині призначеного покарання через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , які на момент вчинення кримінальних правопорушень були неповнолітніми, неповно та однобічно оцінив обставини справи, а також неправильно застосував положення кримінального закону, що регулюють підстави та порядок призначення покарання неповнолітнім.

Зокрема, прокурор зазначає, що суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 65, 66, 69 КК України та міжнародним стандартам, не врахував у повному обсязі обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та позитивно характеризують неповнолітніх обвинувачених.

Крім того, прокурор наголошує, що суд безпідставно не прийняв до уваги дані про особу обвинувачених, їхній вік, соціальне становище, стан здоров'я, відсутність судимостей, щире каяття, а також той факт, що вони вперше вчинили кримінальні правопорушення, активно сприяли їх розкриттю, надали слідству правдиві показання та повністю відшкодували завдані збитки.

Прокурор вказує, що, всупереч вимогам ст. 69 КК України, суд не застосував можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті, хоча сукупність пом'якшуючих обставин дає підстави для застосування цього положення, у тому числі - покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Також, у апеляційній скарзі підкреслюється, що суд першої інстанції не врахував позицію потерпілого ОСОБА_7 , законного представника потерпілого ОСОБА_8 та представника потерпілого ОСОБА_9 , які в судовому засіданні просили призначити обвинуваченим більш м'яку міру покарання не пов'язану із позбавленням волі, а ще те, що обвинувачені є неповнолітніми, попросили пробачення у потерпілого, цивільний позов визнали у повній мірі, ОСОБА_15 більшу частину суми, заявленої у позовній заяві, відшкодував.

Рішення суду першої інстанції прямо суперечить вимогам ст. 37 Конвенції ООН про права дитини та рекомендаціям Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх («Пекінські правила»).

Окрім того, прокурор зауважує, що суд не взяв до уваги відсутність претензій з боку потерпілої ОСОБА_21 , яка жодних претензій до неповнолітніх не має, участі в судовому розгляді не приймала, написавши відповідну заяву.

На думку прокурора, призначене судом покарання є надмірно суворим, не відповідає ступеню тяжкості вчинених неповнолітніми кримінальних правопорушень та їх особам, суперечить засадам індивідуалізації покарання, а також не узгоджується зі ст. 50, 65, 69 КК України, що визначають мету, принципи та підстави призначення покарання.

У своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 , який діє в інтересах неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_12 , просить скасувати вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 06.10.2025 у частині призначення покарання, та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_12 покарання не пов'язання із позбавленням волі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно призначив ОСОБА_12 покарання у виді реального позбавлення волі, не врахувавши належним чином обставини, які пом'якшують покарання, а також дані про особу неповнолітнього обвинуваченого. На переконання захисника, ОСОБА_12 з моменту затримання дав правдиві показання, щиро каявся у вчинених діях, сприяв слідству у встановленні істини у справі, визнав повністю свою вину, хоче відшкодувати завдану потерпілим матеріальну шкоду.

Крім того, захисник наголошує, що суд першої інстанції неналежно оцінив можливість виправлення неповнолітнього без ізоляції від суспільства, хоча це прямо передбачено нормами кримінального та кримінального процесуального законодавства, а також вимогами міжнародних стандартів у сфері поводження з неповнолітніми. Захисник вказує, що суд не врахував тривалий позитивний досвід поведінки ОСОБА_12 до вчинення інкримінованих діянь, його вік, відсутність судимостей, соціальні зв'язки та рівень розвитку особи.

На думку захисника, призначене судом покарання є надмірно суворим, оскільки суперечить положенням ст. 69 КК України, які надають суду право при наявності декількох пом'якшуючих обставин призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією статті. Захисник зазначає, що, хоча суд першої інстанції формально і застосував положення ст. 69 КК України, однак фактично не надав належної оцінки всім наявним у справі підставам для більш м'якого покарання, зокрема щирому каяттю, активному сприянню розкриттю злочину, повному відшкодуванню завданої шкоди, неповнолітньому віку обвинуваченого. Унаслідок цього суд необґрунтовано обрав покарання у виді позбавлення волі, попри наявність комплексу пом'якшуючих обставин, які давали підстави для призначення покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.

У своїй апеляційній скарзі захисник підкреслює, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є неспівмірним з особою неповнолітнього обвинуваченого та не узгоджується з вимогами ст. 50, 65 КК України щодо мети, принципів і загальних засад призначення покарання.

Захисник ОСОБА_13 , який діє в інтересах неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_15 , у апеляційній скарзі просив змінити вирок суду першої інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим із наступних підстав.

Зокрема, як зазначає захисник, суд першої інстанції не в повній мірі врахував ті обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості діяння, а саме: щире каяття неповнолітнього, активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, відшкодування потерпілому моральної та матеріальної шкоди, а також позитивні характеристики особи ОСОБА_15 та його неповнолітній вік, що, на думку сторони захисту, свідчать про наявність підстав для призначення більш м'якого покарання.

Крім того, як убачається зі скарги, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про неможливість виправлення неповнолітнього без ізоляції від суспільства, адже реальні дані про особу ОСОБА_15 , його поведінку під час судового розгляду та відсутність обставин, що обтяжують покарання, навпаки свідчать про те, що його виправлення можливе в умовах, не пов'язаних із позбавленням волі.

Разом з тим, захисник наголошує, що призначене покарання фактично ігнорує вимоги статей 50, 65, 69 КК України, відповідно до яких покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та запобігання новим злочинам, а також індивідуалізованим з урахуванням конкретних даних про неповнолітнього правопорушника.

Натомість, на переконання захисника, суд міг і повинен був застосувати положення ст. 69 КК України, призначивши ОСОБА_15 покарання нижче від найнижчої межі санкції або обмежившись пробаційним наглядом, що повністю відповідало б інтересам неповнолітнього, завданням кримінального провадження та принципу гуманізму.

У розвиток цих доводів захисник також звертає увагу, що ОСОБА_15 на момент вчинення кримінальних правопорушень був учнем 9 класу, не мав постійного заробітку, перебував на утриманні батьків, а тому застосування покарання у виді позбавлення волі негативно вплине на умови його подальшої соціалізації та становлення як особистості.

Апеляційна скарга, крім іншого, містить посилання на те, що суд першої інстанції не врахував вимоги ст.ст. 101, 105, 59? КК України, які визначають особливості призначення покарання неповнолітнім та пріоритет заходів виховного впливу перед покараннями, пов'язаними з ізоляцією від суспільства.

У зв'язку з викладеним, як стверджує захисник, вирок підлягає зміні через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі неповнолітнього, а також через його очевидну суворість.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора, та не заперечувала щодо задоволення апеляційних скарг захисників, позицію сторони захисту, які підтримали свої апеляційні скарги та не заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурор, думки потерпілого та його законного представника, які не заперечували щодо задоволення апеляційних скарг, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене відповідно до вимог матеріального права з дотриманням норм кримінального процесуального закону.

Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Мотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні підстави та мотиви його ухвалення.

Даним вимогам вирок суду першої інстанції, у частині призначення покарання, не відповідає.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, дав належну юридичну оцінку їх діям і у відповідності з вимогами норм КК України правильно кваліфікував їх дії за ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України.

Проте при призначені покарання суд першої інстанції проявив надмірну жорстокість. Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_15 та ОСОБА_12 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, обмежився загальним посиланням на тяжкість вчинених злочинів та підвищену суспільну небезпечність розбійних посягань. При цьому суд не надав належної оцінки: неповнолітньому віку обвинувачених; фактичному відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди; позитивним висновкам досудових доповідей органу пробації; стану здоров'я ОСОБА_15 ; щирому каяттю обох обвинувачених.

Така однобічна оцінка обставин справи призвела до призначення покарання, яке є явно несправедливим через суворість.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з п. 10 Зауважень загального порядку №10 (2007) Комітету ООН з прав дитини «Права дітей у системі юстиції щодо дітей», прикладом якнайкращого забезпечення інтересів дитини є практика, коли традиційні цілі кримінального правосуддя, такі як покарання, поступаються місцем реабілітаційним та відновним цілям правосуддя у справах дітей - правопорушників.

У керівних принципах ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) від 14.12.1990 зазначено, що попередження злочинності серед неповнолітніх є найважливішим аспектом попередження злочинності у суспільстві. Беручи участь у законній, соціально корисній діяльності та виробляючи гуманістичний погляд на суспільство та життя, молодь може бути вихована на принципах, які не допускають злочинну діяльність.

Згідно п. 23.2. Рекомендацій CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про Європейські правила стосовно неповнолітніх правопорушників, щодо яких застосовуються санкції або заходи», перевагу необхідно надавати таким санкціям та заходам, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню збитків, завданих правопорушенням, яке вчинила неповнолітня особа.

Рекомендації №R (2008) 11 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи «Про Європейські правила по відношенню до неповнолітніх правопорушників, засуджених до покарань та заходів кримінально-правового характеру»: «на всіх стадіях кримінального судочинства необхідно застосовувати широкий спектр альтернативних покарань і заходів, які відповідають різним етапам розвитку неповнолітніх. Пріоритетними мають бути покарання і заходи, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню шкоди, заподіяної злочином, який вчинив неповнолітній» (правила 23.1, 23.2).

У Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні до неповнолітніх («Пекінські правила») від 29.11.1985 визначено, що «заходи впливу завжди повинні бути порівнянні не тільки з обставинами і тяжкістю правопорушення, але і зі становищем та потребами неповнолітнього, а також з потребами суспільства»; неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки його не визнано винним у вчиненні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи або в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності інших відповідних заходів впливу» (п. «а», «b», «с» правила 17.1).

У цьому конкретному кримінальному провадженні дані нормативно-правові акти вимагають від суду максимально використовувати виховні та відновні заходи, зокрема оцінити можливість призначення неповнолітнім покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

При призначенні покарання обвинуваченим, суд виходить із загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу кожного з винних, наявність пом'якшуючих покарання обставин. Крім того, враховуються умови життя і виховання кожного з обвинувачених, які скоїли даний злочин в неповнолітньому віці, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості їх особистості.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення кримінального покарання» від 24.10.2003 р. судам необхідно вирішувати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин у неповнолітньому віці, щиро розкаялися у скоєному, відшкодували заподіяну злочином шкоду.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх» звертається увага судів на те, що при призначенні покарання неповнолітнім необхідно строго дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, беручи до уваги, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання, соціальна реабілітація.

Беручи до уваги усі зазначені норми матеріального, процесуального та міжнародного права, а також виходячи з принципу індивідуалізації покарання, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання є надмірно суворим стосовно неповнолітніх обвинувачених.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги той факт, що неповнолітні обвинувачені мають намір відшкодувати завдану шкоду.

Колегією суддів встановлено, що потерпіла ОСОБА_21 жодних претензій до обвинувачених немає. Кримінальним правопорушенням їй було завдано шкоди на суму 21 144,84 грн, яка відшкодована під час досудового розслідування шляхом повернення викраденого майна власнику.

Представник потерпілого ОСОБА_9 зазначив, що законним представником неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , відшкодовано в рахунок шкоди, завданої злочином, 82 898 грн. моральної шкоди. Вказане потерпілий ОСОБА_7 та його законний представник підтвердили.

Зазначений факт відшкодування завданої шкоди підтверджується і розпискою від 12.08.2025, із якої слідує, що ОСОБА_8 , яка є законним представником потерпілого ОСОБА_7 , отримала від ОСОБА_14 , який є законним представником обвинуваченого ОСОБА_15 , грошові кошти в сумі 2 000 (дві тисячі) доларів США, що за курсом НБУ, на момент отримання коштів, становить 82 898 (вісімдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто вісім гривень), у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої кримінальними правопорушеннями.

Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_12 також визнав цивільний позов у повній мірі та висловив бажання самостійно його відшкодувати, проте через вік поки немає такої можливості.

Більше того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, неповнолітні ОСОБА_15 та ОСОБА_12 під час судового розгляду у суді першої інстанції повністю визнали пред'явлене їм обвинувачення, щиро розкаялися у вчиненому та висловили готовність виправити свою поведінку. Зазначені обставини, безперечно, свідчать про наявність у них позитивних зрушень та повинні враховуватися судом як такі, що істотно пом'якшують покарання.

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із усталеної судової практики (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к, провадження № 51-2607 км 18; постанова Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 243/3208/19, провадження № 51-765км21; постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду у справі № 520/16394/16-к від 27.04.2021, постанова Верховного Суду від 14.11.2022 у справі № 640/3693/15-к), щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.

У контексті зазначеного слід послатися й на роз'яснення, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 № 12, відповідно до яких щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Враховуючи наведене, обставини провадження, колегія суддів при призначенні покарання обвинуваченим враховує щире каяття, як обставину, яка пом'якшує покарання обвинувачених, оскільки останні визнали свою вину, детально розповіли усі обставини вчинених ними кримінальних правопорушень, а також висловили щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки.

Також, обвинувачені не лише не перешкоджали слідству, а й надали слідчому органу повну та достовірну інформацію про обставини кримінальних правопорушень, що значно спростило та прискорило їх розкриття. Таке сприяння однозначно є пом'якшуючою обставиною та свідчить про те, що особа не має злочинної налаштованості й розуміє негативні наслідки своїх дій.

Крім того, ОСОБА_12 та ОСОБА_15 не заперечували фактичних даних, викладених у матеріалах провадження, чим продемонстрували добросовісну поведінку, відсутність наміру ухилятися від відповідальності чи штучно затягувати процес. Така поведінка не тільки сприяє встановленню істини у справі, а й характеризує їх як осіб, що зробили для себе належні висновки. Це зменшує ступінь індивідуальної небезпеки, що є вагомим чинником при вирішенні питання про призначення ОСОБА_12 та ОСОБА_15 остаточного покарання.

Додатково встановлено, що обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_15 раніше не судимі: відомості про притягнення їх до кримінальної відповідальності чи наявність непогашених або незнятих судимостей відсутні. Така обставина свідчить, зокрема, про те, що до моменту вчинення інкримінованого діяння вони не проявляли стійкої протиправної поведінки.

У сукупності ці обставини мають виключний характер, оскільки не лише характеризують обвинувачених позитивно, але й свідчать про те, що їх суспільна небезпечність є істотно меншою, ніж це зазвичай притаманно кримінальним правопорушенням цього виду. Зазначені обставини демонструють, що їх поведінка після вчинення правопорушення не носила ухильного чи агресивного характеру, а навпаки - свідчила про внутрішнє переосмислення діяння, готовність співпрацювати з органами досудового розслідування та уникати подібних ситуацій у майбутньому.

Саме така сукупність пом'якшуючих обставин - за своєю природою й інтенсивністю - істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та ступінь суспільної небезпечності особи, що робить застосування стандартного покарання у виді позбавлення волі невиправдано суворим, а тому колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування ст. 69 КК України.

У постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 17.09.2019 у справі № 744/884/17 (провадження № 51-8413км18) зроблено висновок, що застосування ст. 69 КК можливе лише тоді, коли певні обставини або їх сукупність одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: по-перше, вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частини 1 або 2 ст. 66 КК, а по-друге, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Обставини чи їх сукупність, які відповідно до ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого характеру і сили, які за своїм змістом подібні до тих, що зумовили законодавця створити привілейовані склади злочинів.

Таку ж саму позицію Верховний суд виклав і у своїй постанові від 03.02.2021 (справа № 629/2739/18), де Суд звернув увагу на те, що ч. 1 ст. 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Верховний Суд 01.02.18 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначив поняття судової дискреції у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Тобто, під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.

Приписи ст. 69 КК України мають спеціальний характер, оскільки передбачають можливість відступу від меж основного покарання, визначених у санкції статті Особливої частини КК. Такий відступ допускається лише у виключних випадках, коли встановлені судом обставини не просто пом'якшують покарання, а мають настільки вагомий характер, що зменшують соціальну небезпечність діяння та особи винного у такій мірі, яка робить застосування стандартного покарання надмірним.

Тому для застосування ст. 69 КК України суд має встановити виключні обставини, характерні саме для цього кримінального провадження, які істотно впливають на оцінку ступеня тяжкості вчиненого правопорушення. При цьому закон вимагає не загальних міркувань про позитивну характеристику особи, а конкретного аналізу: як поведінка особи після вчинення злочину, її щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, молодий вік, відсутність судимостей, соціальні зв'язки, навчання чи працевлаштування впливають на реальне зниження суспільної небезпечності діяння.

У кожному випадку факт істотного зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися в межах індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження, з урахуванням як характеру діяння, так і особи винного.

Враховуючи, що кримінальне правопорушення, хоча й відноситься законом до категорії тяжких, не було пов'язане з завданням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, шкода від нього повністю відшкодована, а самі діяння носили імпульсивний характер без тривалого попереднього планування, суд вважає, що з урахуванням сукупності пом'якшуючих обставин ступінь тяжкості вчиненого злочину у цій справі є істотно нижчим порівняно з типовими випадками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України.

Суд також бере до уваги, що ОСОБА_12 та ОСОБА_15 є неповнолітніми.

Дана обставина має істотне значення для індивідуалізації покарання. На момент вчинення кримінального правопорушення вони перебували у періоді формування особистості, коли психіка, система цінностей та здатність до критичного мислення ще перебувають у процесі становлення. За відсутності кримінального минулого та при наявності стабільних соціальних зв'язків неповнолітні, як правило, легко піддаються виховному впливу пробаційних органів, а тому їх виправлення можливе без застосування покарання, пов'язаного з позбавленням волі. Ізоляція такої особи від суспільства, навпаки, може мати протилежний ефект - спричинити її криміналізацію, посилити психологічний тиск та сформувати стійку девіантну модель поведінки.

Покарання в кримінальному праві традиційно розглядають як відповідь держави на порушення правопорядку. Проте ця відповідь ніколи не є самоціллю. Право, на відміну від оголеного насильства, завжди прагне зберігати людську гідність і майбутній потенціал особи, навіть тоді, коли вона вчинила суспільно небезпечне діяння. Саме тому головна мета покарання - не приниження і не помста, а виправлення, ресоціалізація, а також запобігання новим правопорушенням.

Будь-яка цивілізована держава виходить з того, що людина здатна до змін. Особливо це стосується неповнолітніх правопорушників - тих, хто лише вступає у доросле життя, ще не має сталих поведінкових моделей, а тому легше піддається впливу зовнішнього середовища. У такому віці особа часто діє не стільки зі злочинного наміру, скільки з необдуманості, емоційної незрілості, тиску однолітків чи неспроможності оцінити довгострокові наслідки власного вчинку.

І саме тому держава повинна поводитися з нею не як із закоренілим злочинцем, а як із людиною, якій ще можна допомогти повернутися до правового поля.

Філософія покарання базується на простій, але фундаментальній істині: людину не можна змінити страхом, але можна зламати; не можна виправити насильством, але можна віддалити від можливості змінитися.

Поміщення неповнолітньої особи до місця позбавлення волі створює середовище, яке за своєю природою є криміногенним. У таких умовах на молоду людину впливають ті, хто вже довгий час перебуває у конфлікті з законом, хто має сформовані антисоціальні установки, і хто нерідко сприймає кримінальну субкультуру як єдино можливу модель поведінки.

Молодий вік неповнолітніх - це етап формування світогляду, моральних орієнтирів і соціальних навичок. І якщо цей етап проходить у середовищі, де закономірністю є не повага до права, а порушення норм поведінки, то ризик спотворення особистості є надзвичайно високим.

Таким чином, замість виправлення особа може отримати протилежний вплив: сформувати стійкі асоціальні установки; навчитися кримінальним моделям взаємодії; втратити віру у можливість легального й гідного життя; відчути себе частиною середовища, повернення з якого буде практично неможливим.

У результаті після відбуття покарання вона виходить не виправленою, а зламаною або кримінально адаптованою. Це породжує реальний ризик, що особа повторить аналогічний злочин, оскільки в умовах ізоляції не отримала ні соціальних навичок, ні позитивного прикладу, ні реальних шансів змінити власну життєву траєкторію.

Саме тому сучасна філософія кримінального права наполягає: жорсткі каральні заходи щодо молодої особи нерідко суперечать самій природі покарання. Покарання має бути не руйнівним, а коригувальним; не ізолювати людину від можливості стати кращою, а навпаки - створювати умови, щоб така можливість була реальною.

Якщо держава обирає шлях надмірної суворості до юного правопорушника, вона ризикує не лише зламати його особистість, а й зрадити власну мету: захищати суспільство. Адже суспільство безпечніше не тоді, коли молодих людей без розбору поміщають у місця позбавлення волі, а тоді, коли вони повертаються з покарання здатними жити за законом, а не всупереч йому.

Отже, застосовуючи покарання до молодої особи, держава має пам'ятати: кожне рішення - це не тільки юридичний акт, а й акт впливу на майбутнє людини та майбутнє суспільства. І цей вплив повинен не руйнувати, а виправляти. Не закривати шлях, а відкривати його.

Із змістовного аналізу рішення суду першої інстанції вбачається, що призначене покарання фактично зводиться лише до елементу кари, без урахування його інших цілей і функцій. Такий підхід суперечить сучасній концепції кримінальної політики України, адже наша держава є людиноорієнтованою та ґрунтується на визнанні гідності людини найвищою соціальною цінністю. Відповідно, реалізовуючи покарання, держава зобов'язана не тільки реагувати на вчинений злочин, а й забезпечити необхідні умови для виправлення особи, її ресоціалізації та попередження повторних правопорушень. Саме тому будь-яке покарання має бути не лише справедливим і пропорційним, а й таким, що реально сприяє поверненню особи до правослухняного способу життя, дозволяє уникнути криміналізації її свідомості та відповідає принципам гуманізму. Суд першої інстанції мав надати оцінку можливості досягнення мети покарання більш м'якими та альтернативними заходами, які б забезпечили як інтереси правосуддя, так і реальну перспективу виправлення особи.

З урахуванням викладеного застосування до неповнолітніх ОСОБА_15 та ОСОБА_12 реального позбавлення волі не відповідало б ані меті покарання, ані принципам гуманізму та превенції, натомість створювало б високі ризики їх подальшої криміналізації.

Також, колегія суддів бере до уваги досудові доповіді, які були складені на обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_12 .

Згідно з відомостями, викладеними у досудовій доповіді стосовно ОСОБА_12 , орган пробації зазначає, що обвинувачений повністю визнає свою вину та не заперечує встановлених органом досудового розслідування обставин. У своїх поясненнях він підкреслює, що вчинення кримінального правопорушення стало наслідком його необдуманої поведінки, імпульсивного рішення та нездатності передбачити можливі негативні наслідки своїх дій. ОСОБА_12 наголошує, що глибоко шкодує про скоєне та не має наміру в подальшому вступати у конфлікт із законом, що орган пробації розцінює як прояв критичного ставлення до своїх дій та готовність до позитивних змін.

У досудовій доповіді також наведено оцінку ризику повторного вчинення кримінального правопорушення, який визначено як середній, однак із урахуванням особи обвинуваченого, його віку, способу життя, поведінки після вчинення правопорушення та готовності до співпраці з органами пробації зроблено висновок, що його виправлення без застосування покарання, пов'язаного з позбавленням волі, є можливим та доцільним. Зокрема, вказується, що за умови належного контролю та корекційного впливу ризики рецидиву можуть бути мінімізовані, а обвинувачений має достатній потенціал для ресоціалізації у звичайних умовах життя.

Аналогічного характеру висновки містяться у досудовій доповіді щодо ОСОБА_15 .. Він, так само як і ОСОБА_12 , беззастережно визнає свою вину у вчиненому правопорушенні, наголошує на своїй необачності, яка призвела до ухвалення неправильного рішення, та підкреслює, що не бажає в подальшому перебувати у будь-яких правових конфліктах. Його пояснення свідчать про усвідомлення неправомірності своєї поведінки та щире розкаяння.

Орган пробації оцінює рівень ризику вчинення ОСОБА_15 нового кримінального правопорушення як середній, однак водночас відзначає низку чинників, що позитивно характеризують обвинуваченого та свідчать на користь застосування до нього альтернативних заходів впливу. У доповіді наголошується, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, сприятиме його подальшій соціальній адаптації та зниженню ризику рецидивної поведінки.

Сукупність викладених у досудових доповідях даних свідчить про наявність у кожного з обвинувачених позитивного потенціалу для виправлення в умовах, не пов'язаних із позбавленням волі, їх готовність до правослухняної поведінки, усвідомлення протиправності вчиненого та щирий намір не допускати подібних дій у майбутньому. Такі обставини є істотними для оцінки ступеня їхньої небезпечності для суспільства та визначення виду і міри покарання.

Оцінивши у сукупності наведені обставини та беручи до уваги особу обвинуваченого, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що щодо ОСОБА_12 наявні істотні пом'якшуючі покарання обставини. Зокрема, обвинувачений з самого початку кримінального провадження не заперечував фактичних обставин інкримінованого діяння, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та неодноразово висловлював щирий жаль з приводу вчиненого.

Крім того, його поведінка під час досудового розслідування та судового розгляду свідчить про активне сприяння встановленню істини у справі, адже він добровільно надав необхідні пояснення та не перешкоджав розкриттю злочину. Також суд ураховує, що ОСОБА_12 раніше не судимий, характеризується позитивно, а його неповнолітній вік об'єктивно зумовлює підвищений рівень вразливості та потребу в більш м'якому підході при призначенні покарання.

За таких умов наведені фактори у своїй сукупності свідчать про можливість визнання зазначених обставин такими, що істотно пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_12 , та про можливість застосування ст. 69 КК України.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_15 , то із матеріалів кримінального провадження встановлено, що останній має суттєві проблеми зі здоров'ям, які потребують безперервного та спеціалізованого лікування.

Так, відповідно до довідки № 01/1246 від 03.10.2025, у нього діагностовано синдром залежності від багатьох наркотичних речовин, у зв'язку з чим він вже тривалий час проходить відповідний курс медичної реабілітації.

На момент апеляційного розгляду обвинувачений перебував на лікуванні у КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради», що свідчить про реальність та актуальність потреби у постійному медичному контролі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ізоляція неповнолітнього у закладі позбавлення волі, безперечно, може призвести до переривання терапії та ускладнити процес його фізичного та психологічного відновлення.

Належне лікування та реабілітація, будучи визначальними для формування поведінки неповнолітнього й запобігання повторній злочинній активності, становлять вагомий фактор для оцінки індивідуальних особливостей особи та визначення справедливого і пропорційного покарання. Саме тому суд апеляційної інстанції враховує зазначені медичні дані як обставини, що істотно знижують ступінь необхідності суворої ізоляції обвинуваченого та обумовлюють доцільність застосування до нього покарання, альтернативного позбавленню волі.

Більше того, свідчення матері неповнолітнього ОСОБА_15 - ОСОБА_22 - дають підстави вважати, що обставини його раннього дитинства мають істотне значення для індивідуалізації покарання та його пом'якшення. Як убачається з показань, ще у віці близько двох років дитина пережила надзвичайно жорстоке поводження з боку осіб, з якими тоді проживала. Саме ці обставини зумовили необхідність його усиновлення з метою порятунку життя, забезпечення належних умов для існування та подальшого виховання.

Після усиновлення дитина тривалий час не брала їжу, що свідчить про глибокий рівень психологічної травматизації. Батьки докладали зусиль, аби оточити його турботою, увагою та любов'ю, однак наслідки пережитого насильства проявлялися у його поведінці й у старшому віці. З огляду на викладене, психологічна травма раннього дитинства є об'єктивним чинником, який вплинув на формування особистості неповнолітнього, його емоційно-вольової сфери та реакцій у конфліктних ситуаціях.

За таких умов покарання у виді позбавлення волі може стати для нього повторною травматичною подією, здатною спричинити суттєве та невідворотне погіршення його психічного стану, оскільки ізоляція та суворий режим установ виконання покарань є факторами високого стресу, несумісними з психологічною вразливістю неповнолітнього.

Водночас сам неповнолітній визнав свою вину, щиро розкаявся, що додатково свідчить про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Отже, сукупність наведених даних свідчить про наявність вагомих обставин, що пом'якшують покарання, та вказує на доцільність застосування до ОСОБА_15 більш м'якого заходу кримінально-правового впливу, який забезпечить як його виправлення, так і захист інтересів суспільства без завдання непоправної шкоди його психічному здоров'ю.

Оцінивши у сукупності наведені обставини та беручи до уваги особу обвинуваченого, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що щодо ОСОБА_15 наявні істотні пом'якшуючі покарання обставини. Зокрема, обвинувачений з самого початку кримінального провадження не заперечував фактичних обставин інкримінованого діяння, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, неодноразово висловлював щирий жаль з приводу вчиненого, перебуває на лікуванні, що свідчить про усвідомлення останнього про наслідки негативного способу життя.

Крім того, його поведінка під час досудового розслідування та судового розгляду свідчить про активне сприяння встановленню істини у справі, адже він добровільно надав необхідні пояснення та не перешкоджав розкриттю злочину. Також суд ураховує, що ОСОБА_15 раніше не судимий, а його неповнолітній вік об'єктивно зумовлює підвищений рівень вразливості та потребу в більш м'якому підході при призначенні покарання.

За таких умов наведені фактори у своїй сукупності свідчать про можливість визнання зазначених обставин такими, що істотно пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_15 , та про можливість застосування ст. 69 КК України.

Оцінивши сукупність пом'якшуючих обставин як виключну, апеляційний суд вважає можливим, на підставі ст. 69 КК України, вийти за межі мінімального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України, та замінити його більш м'яким видом покарання - пробаційним наглядом, передбаченим ст. 59-1, 98, 101 КК України.

Також, беручи до уваги дані про особу неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , встановлені вироком суду першої інстанції та підтверджені матеріалами кримінального провадження і досудовими доповідями, колегія суддів виходить із загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50 та 65 КК України, а також спеціальних положень розділу XV Загальної частини КК України щодо неповнолітніх.

Відповідно до ст. 59-1 КК України, покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні визначених законом прав і свобод засудженого із застосуванням до нього наглядових та соціально-виховних заходів, які здійснюються без ізоляції від суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КК України, пробаційний нагляд є одним із основних видів покарань, що можуть застосовуватися до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому ст. 101 КК України встановлює, що пробаційний нагляд щодо неповнолітніх застосовується саме як спеціальний вид покарання в межах строку від одного до двох років і здійснюється відповідно до вимог статті 59-1 цього Кодексу.

У досудових доповідях щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_12 зроблено висновок про те, що:

?вони визнають вину, розкаюються у вчиненому,

?мають потенціал для виправлення без позбавлення волі,

?ризик вчинення нового правопорушення оцінено як такий, що може бути контрольований за умови належного нагляду та соціально-виховної роботи.

Ці висновки узгоджуються з вимогами розділу КК України, спрямованого на забезпечення особливого, пом'якшеного режиму кримінально-правового реагування щодо неповнолітніх, для яких головною метою покарання є не ізоляція, а виховання та ресоціалізація.

Колегія суддів бере до уваги, що обидва обвинувачені: є раніше не судимими; у судовому засіданні повністю визнали вину та щиро розкаялися; мають сімейну підтримку та соціальне оточення, здатне забезпечити додатковий контроль та виховний вплив.

У сукупності із встановленими пом'якшуючими обставинами такі дані свідчать, що мета покарання, передбачена ст. 50 КК України, може бути повністю досягнута без застосування позбавлення волі, шляхом покладення на неповнолітніх обов'язків, пов'язаних з пробаційним наглядом, зокрема: періодичної реєстрації в уповноваженому органі з питань пробації, повідомлення про зміну місця проживання чи навчання, дотримання визначених судом обмежень тощо.

У такому контексті позбавлення волі як найсуворіший вид покарання для неповнолітніх, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 98 КК України, було б надмірно суворим, не відповідало б принципу індивідуалізації покарання та суперечило б завданню забезпечення належного розвитку і соціалізації неповнолітніх осіб.

Натомість призначення ОСОБА_15 та ОСОБА_12 покарання у виді пробаційного нагляду на строк у межах, визначених ст. 101 КК України, з покладенням передбачених законом обов'язків, є необхідним і достатнім заходом кримінально-правового впливу, який:

?забезпечує реальний контроль за їх поведінкою,

?створює умови для інтенсивної виховної та корекційної роботи,

?дозволяє зберегти їхні соціальні зв'язки, продовжити навчання та інтеграцію в суспільство,

?мінімізує ризики криміногенного впливу, притаманного середовищу установ виконання покарань.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що заміна покарання у виді позбавлення волі на покарання у виді пробаційного нагляду щодо неповнолітніх ОСОБА_15 та ОСОБА_12 повною мірою відповідає положенням статей 50, 65, 59-1, 98, 101 КК України, принципам кримінального законодавства щодо неповнолітніх та забезпечує досягнення мети покарання без їх ізоляції від суспільства.

Згідно з вимогами ст. 414 КПК України, у разі коли призначене покарання хоч і не виходить за межі санкції статті, однак є явно несправедливим через суворість, таке судове рішення підлягає зміні.

За наведеного, вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначення покарання через його надмірну суворість.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу із доповненнями прокурора Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_19 - задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 , який діє в інтересах неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_12 , - задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 , який діє в інтересах неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_15 , - задовольнити.

Вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 06.10.2025, яким ОСОБА_12 та ОСОБА_15 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України, у частині призначеного покарання - змінити.

Призначити покарання ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч. 4 ст. 185 КК України, із урахування ч. 1 ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_15 такі обов'язки:

-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;