Справа № 522/8930/23
Провадження №1-кп/522/1346/25
(повний текст)
04.12.2025 Місто Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
під час судового розгляду у кримінальному провадженні №22022020000000272 від 13.12.2022, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велетенське, Білозерського району Херсонської області, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, одруженого, має на утриманні 4 неповнолітніх дітей, інваліда ІІІ групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурор- ОСОБА_6
захисник - ОСОБА_7
обвинувачений - ОСОБА_5 ,
Приморським районним судом м. Одеси здійснюється судовий розгляд у кримінальному провадженні на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.111-2 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , посилаючись на те, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були враховані під час обрання запобіжного заходу раніше, продовжують існувати. Зокрема, існують наступні обґрунтовані ризики:
- у ОСОБА_5 , враховуючи тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, відсутність постійного заробітку, місця роботи наявні можливості переховуватись від органу досудового розслідування та суду на території Херсонської області за місцем своєї реєстрації, в тому числі, враховуючи свої зв'язки з представниками російських окупаційних військ, на тимчасово окупованій частині Херсонської області (п.1 ч.1 ст. 177 КПК України);
-знищити, сховати або спотворити речі або документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п.2 ч. 1 ст. 177 КПК України);
-незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які являються жителями с. Правдине Білозерського району Херсонської області, з якими він особисто знайомий та які відносяться до незахищених верств населення (п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України);
-наявні можливості у продовженні аналогічної протиправної діяльності на тимчасово окупованій території Херсонської області (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
З огляду на викладене, наявні реальні підстави вважати, що ОСОБА_5 можуть бути вчиненні дії, визначені п.п. 1, 2, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, що у свою чергу дає підстави для продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Наразі обставини та ризики зазначені у ст.177 КПК України, які стали підставою застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились та продовжують існувати.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 .. Враховуючи дані про особу обвинуваченого, незадовільний стан його здоров'я, захисник просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати більш м'який запобіжний захід. Крім того захисник посилався на практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу обвинуваченому та просив суд врахувати її при ухваленні рішення.
Обвинувачений підтримав заперечення захисника.
Суд, заслухавши думки учасників судового розгляду, приходить до висновку, що строк тримання обвинуваченого під вартою необхідно продовжити, виходячи з наступного.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п.80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»). Крім того, суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати як всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу так і обставини, які вказують на можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Фактично, суд повинен встановити, чи є запобіжний захід пропорційним для запобігання ризику або ризикам, на які вказує сторона обвинувачення, з метою захисту прав обвинуваченого та дотримання принципу верховенства права. Тримання під вартою вважається «позбавленням волі» в розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Метою цієї статті є захист від самовільного та необґрунтованого позбавлення волі. Тому, суд повинен всебічно оцінити обставини, на які посилаються сторона обвинувачення та сторона захисту.
Крім того, необхідно належним чином оцінити наявність ризиків, які виправдовують продовження тримання під вартою, та які можна обґрунтувати конкретними обставинами справи, а не абстрактними формулюваннями, надаючи належну оцінку індивідуальним обставинам. Наведення таких аргументів може виправдовувати тримання під вартою (Рішення Великої Палати у справі Buzadji проти Республіки Молдова від 5 липня 2016 року, заява № 23755/07, параграф 88). Такі аргументи не можуть використовувати формалістичну та абстрактну мову, також не дозволяється щоразу при розгляді питання про тримання під вартою використовувати ідентичні або стереотипні формулювання, автоматично продовжувати тримання під вартою (Рішення у справі Lisovskij проти Литви від 2 травня 2017 року, заява № 36249/14, параграф 77).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
При вирішенні заявленого клопотання прокурора суд повинен встановити, чи дотепер наявна обґрунтована підозра та ризики, які виправдовують подальше тримання під вартою (або у разі зміни запобіжного заходу - застосування іншого запобіжного заходу).
Обґрунтованість підозри має оцінюватися на кожному етапі - від початкового періоду після затримання особи, так і в подальшому, коли тримання під вартою продовжується. Збереження обґрунтованості підозри є необхідною умовою законності продовження тримання під вартою. Відповідно, хоча під час затримання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою повинна бути обґрунтована підозра; у випадках тривалого тримання під вартою також має бути доведено, що підозра зберігається та залишається обґрунтованою протягом усього періоду тримання під вартою. (Рішення у справі Ilgar Mammadov проти Азербайджану, заява № 15172/13 від 22 травня 2014 року, параграф 90).
У той же час обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і у сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, суд на даній стадії судового провадження не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Разом із цим, відповідно до п. 175 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук та Йонкало проти України», суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Враховуючи перелічені рішення ЄСПЛ, судом встановлено наступне.
ОСОБА_5 є громадянином України, офіційно не працевлаштований, з середньою освітою, одружений, має на утриманні неповнолітніх дітей, є інвалідом ІІІ групи, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні під час окупації частини Херсонської області особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки і оборони, який карається лише позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_5 може:
1. Переховуватися від суду, оскільки обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Так, позиція ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 полягає в тому, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
2.Вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити протиправну діяльність, чим може зашкодити виконанню покладених на нього процесуальних обов'язків. До такого висновку суд приходить, враховуючи характер інкримінованого обвинувачення, оскільки повномасштабна війна триває.
3. Незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які являються жителями с. Правдине Білозерського району Херсонської області, з якими він особисто знайомий, оскільки останні не допитані судом та у силу тяжкості покарання, що йому загрожує може впливати на зміст їх показань, що унеможливить об'єктивне з'ясування всіх обставин справи.
Зазначені обставини, відповідно до ст. 177 КПК України, є підставою для продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Стороною захисту в судовому засіданні не наведено додаткових та раніше не відомих обставин, які б зменшували наведені ризики та дозволяли б суду змінити ОСОБА_5 запобіжний захід на більш м'який.
Закінчити судовий розгляд наразі не має можливості, оскільки у справі вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження та виклику в судове засідання свідків, на безпосередньому допиті яких наполягає саме сторона захисту.
Щодо можливості запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів, то суд з урахуванням даних, що його характеризують, стану здоров'я, щодо якого на даний час у розпорядженні суду відсутні об'єктивні медичні дані про неможливість перебування вказаної особи під вартою, вважає недостатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання наявним ризикам, ступінь яких щодо зазначеної особи не зменшився.
При цьому обставини, на які посилається захисник у даному конкретному випадку, не є тими стримуючими факторами, які свідчать про те, що обвинуваченим не будуть чинитися перешкоди відправленню правосуддя, вчинятися кримінально-протиправні діяння, та недостатньо свідчать про належне виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, у разі обрання щодо нього більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі домашнього арешту, з урахуванням того, що такий вже обирався.
Все вищевикладене в сукупності свідчить, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 та обмеження його конституційних прав, у даному випадку, є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.
Враховуючи викладене, існування та вагомість доведених прокурором ризиків, характеристику кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , суд доходить висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, та саме тільки такий запобіжний захід зможе запобігти цим ризикам, оскільки вони продовжують існувати і на даний час, а ступінь їх не зменшився.
За таких обставин суд доходить висновку про доцільність продовження строку дії застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів.
Зазначені обставини щодо особи обвинуваченого, характер інкримінованого злочину, тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, поведінка під час інкримінованого злочину, дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду чи впливати на свідків, які ще судом не допитані.
Ризики, які біли враховані під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу, хоча поступово і зменшуються, утім продовжують існувати, оскільки судовий розгляд триває та досліджуються докази сторони обвинувачення.
Обвинувачений дійсно має незадовільний стан здоров'я, утім суду не надано відомостей, які б свідчили про неможливість його утримання в умовах слідчого ізолятора за станом здоров'я.
Застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів неможливе, зважаючи на вказані ризики, особу обвинуваченого та характер злочину, у якому він обвинувачується.
Крім того, згідно із сформованою практикою ЄСПЛ, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (справа «Летельє проти Франції»). При цьому, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Відповідно до положень ч.6 ст.176 КПКУ, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується лише запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.
Наведеним у повному обсязі спростовано усі доводи сторони захисту щодо необґрунтованості клопотання прокурора, а тому суд приходить до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого на два місяці, оскільки судовий розгляд по справі триває.
На підставі викладеного, суд, керуючись ст.ст.1-376 КПК України,-
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 01.02.2026 включно, без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу закінчується 01.02.2026.
Ухвала про продовження запобіжного заходу може бути оскаржена протягом п'яти днів до Одеського апеляційного суду.
Копію ухвали направити захиснику та обвинуваченому в «ДУ Одеський слідчий ізолятор»
Головуючий:
Суддя:
Суддя: