Номер провадження: 22-ц/813/2591/25
Справа № 947/8221/24
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Громік Р. Д.
12.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
З позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017 у розмірі 14299,40 гривень до суду звернувся ТОВ «ФК «Омега Фінанс».
Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що 30 січня 2020 року між АТ «Юнекс Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб на підставі Анкети Заяви на умовах, що зазначені у ній, та відповідно до публічної пропозиції ПАТ «Юнекс Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, що оприлюднені на офіційному сайті Банку за електронною адресою: www.unexbank.ua. Відповідно до умов Кредитного договору банк наддав відповідачу кредит в розмірі 20000,00 грн. зі сплатою12,00 % річних зі строком повернення коштів 12.12.2019. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, а також інші витрати згідно Умов.
31 березня 2021 року між АТ «Юнекс Банк» та ТОВ «ФК «Омега Фінанс» було укладено Договір факторингу № 31/03-2021, відповідно до умов якого Фактор зобов'язується за плату передати (сплатити) Клієнту Суму Фінансування, а Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права Вимоги за укладеними кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги. Права грошової вимоги вважається відступленими Фактору в день підписання Акту прийому передачі Прав Вимоги за умови отримання Клієнтом Суми Фінансування. Після переходу прав вимоги Фактору, останній стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває відповідні права вимоги у розмірі, зазначеному в Реєстрі Прав Вимог. Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу № 31/03-2021 Реєстру права вимоги, ТОВ «ФК «Омега Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 14299,40 грн, з яких: 6211,31 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту; 1420,23 грн прострочені проценти за користування кредитними коштами., 4186,00 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту, 2481,86 грн. - штраф, пені.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 31 березня 2021 року позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій. У зв'язку з цим, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від12.12.2017 № 10.62.1217.ФО-К у розмірі14299,40 грн., а також понесені позивачем судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс» заборгованість за кредитним договором №10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017 у розмірі 14299,40 гривень, з яких 6211,31 грн прострочена заборгованість по тілу кредиту, 1420,23 грн прострочені проценти за кредитом, 4186,00 грн прострочена комісія за обслуговування кредиту, 2481,86 грн штрафи, пені. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс» судові витрати у загальному розмірі 11772,40 гривень, з яких судовий збір у сумі 2422,40 гривень, витрати на професійну правову допомогу у сумі 9350,00 гривень.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що ОСОБА_1 належним чином виконував свої зобов'язання за Кредитним договором та сплачував щомісячний обов'язковий платіж, шляхом перерахування грошових коштів на картку банку за № НОМЕР_1 і поступово здійснював погашення заборгованості. Згідно з виписки №Р_ОДС1/ПРТ/1522 від 17.08.2023, виданої АТ «Юнекс Банк» вбачається, що вихідний залишок по Кредитному договору становить 0,00 грн. ОСОБА_1 здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором № 10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017 року, в тому числі, процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту, ще в червні 2019 року, в межах строку кредитування (до 12.12.2019 року). Більш того, згідно з виписки №Р_ОДС1/ПРТ/1522 від 17.08.2023 року, виданої АТ «Юнекс Банк» вбачається, що відповідач сплатив навіть більше, ніж потрібно було. Як встановлено судом першої інстанції та зазначено Позивачем у позовній заяві, всього сума платежів за кредитом протягом дії Договору складає 36 907,33 грн. У свою чергу, Апелянт сплатив за кредитним договором - 43 391,01 грн. Крім того, відсутність заборгованості ОСОБА_1 підтверджується також банківською випискою АТ «Юнекс Банк» від 23.04.2021 року за період з 12.12.2017 по 31.03.2021, наданою самим Позивачем разом з позовною заявою (сторінка 51-58 згрупованих виписок), з якої вбачається, що станом на 26.06.2019 року вихідний залишок по рахунку складає 0,00 грн. Отже, у ОСОБА_1 вже станом на червень 2019 року була відсутня заборгованість за Кредитним договором №10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017 року перед АТ «Юнекс Банк».
Короткий зміст відзиву ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс» на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс» зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що:
1) з 31 березня 2021 року Новим кредитором за кредитним договором №10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017, який було укладено між АТ «ЮНЕКС БАНК» (Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник/Клієнт) є - ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» (код за ЄДРПОУ - 42436323; 01042, м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 12, офіс 1007) відповідно до Договору факторингу № 31/03- 2021 від 31.03.2021. Всі права, які належали АТ «ЮНЕКС БАНК» стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) за кредитним договором № 10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017 перейшли до ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС», що підтверджується витягом з Реєстру прав вимоги, що є Додатком № 1 до Договору факторингу №31/03-2021 від 31.03.2021 року;
2) ОСОБА_1 надає копію виписки АТ «ЮНЕКС БАНК» №Р_ОДС1/ПРТ/152 від 17.08.2023 нібито на підтвердження повністю виконаних зобов'язань за договором, проте дана довідка не може бути взята Судом до уваги, адже не є належним доказом, оскільки, 31.03.2021 АТ «ЮНЕКС БАНК» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Омега Фінанс» за договором № 10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017 боржником, по якому є - ОСОБА_1 . Станом на 31 березня 2021 року згідно з Реєстру прав вимоги, що є Додатком № 1 до Договору факторингу № 31/03-2021 від 31.03.2021 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017 становить - 14 299 грн 40 коп. ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» в свою чергу сплатило суму фінансування АТ «ЮНЕКС БАНК» за відступлене право вимоги. Враховуючи викладене вище, ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» було погашено заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «ЮНЕКС БАНК», шляхом укладення Договору факторингу № 31/03-2021 від 31.03.2021 та відповідно до його умов отримало право вимоги за нею. АТ «ЮНЕКС БАНК» з 31.03.2023 перестало бути Первісним кредитором для ОСОБА_1 і договірні зобов'язання між ними припинилися на підставі Договору факторингу № 31/03-2021 від 31.03.2021.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 12 листопада 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Також колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, судом апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 09 грудня 2025 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що 12 грудня 2017 року між АТ «ЮНЕКС БАНК» та ОСОБА_1 шляхом підписання Анкети-Заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та підтвердив, що ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг. Згідно умов Договору, які були узгоджені сторонами у паспорті споживчого кредиту, відповідачу здійснено відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки у гривні та встановлено кредитний ліміт в розмірі 20000 грн, процентна ставка за користування кредитними коштами 12% річних, строком до 12 грудня 2019 року з можливістю продовження на новий строк до закінчення строку дії платіжної картки. Реальна річна процентна ставка, відсотків річних 94.4212%. Загальна вартість кредиту 36907,33 грн. Днем погашення кредиту, нарахованих відсотків та інших платежів за додаткові та супутні послуги є день надходження коштів на рахунок, відкритий у АТ "ЮНЕКС БАНК". Згідно з пунктів умов договору моментом виникнення несанкціонованої заборгованості (несанкціонованого овердрафту) є день виникнення негативного залишку по КР, який перевищує розмір витратного ліміту.
Відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту.
31 березня 2021 року між АТ «ЮНЕКС БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ОМЕГА ФІНАНС» укладено договір факторингу №31/03-2021, відповідно до якого ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які виявились боржниками АТ "ЮНЕКС БАНК" в тому числі і до ОСОБА_1 . Позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги і надано строк для погашення суми несанкціонованої заборгованості та суми заборгованості за кредитним договором, яке було повернуто з зазначенням причини повернення за закінченням терміну зберігання.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що відповідач після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов'язання відповідно до укладеного договору не виконує, істотно їх порушує, до погашення заборгованості заходів не вживав, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.
Водночас суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільногоз аконодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (що було чинним на час видачі кредиту), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).
З матеріалів справи вбачається, що у Виписці по рахунку ОСОБА_1 26 червня 2019 року вихідний залишок по рахунку складає 0,00 грн.
Для надання додаткових пояснення до суду апеляційної інстанції (щодо фактичного утворення заборгованості за тілом кредиту з урахуванням позиції сторони відповідача) викликався представник ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фінанс», однак у судове засідання на 12 листопада 2025 року не з'явився, хоча був належним чином сповіщений про виклик до судового засідання.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивачем належним чином не доведено і не обґрунтовано наявність заборгованості ОСОБА_1 у розмірі, який заявлений у позові, представник позивача до суду апеляційної інстанції для надання пояснень не з'явився, а тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити.
Щодо прострочених процентів за кредитом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, провадження № 14-318цс18.
З матеріалів справи вбачається, що у п. 1.1 Кредитного договору №10.62.1217.ФО_К від 12.12.2017, зокрема, встановлено, що банк на умовах цього Договору надає Позичальнику кредит у сумі 20 000 гривень терміном користування до 12 грудня 2019 року (день остаточного повернення кредиту).
Таким чином, кінцевим строком повернення кредиту було 12 грудня 2019 року.
Отже, після спливу вказаного строку банк не мав права нараховувати проценти за кредитним договором.
Водночас із виписки по рахунку вбачається, що банк продовжував нараховувати проценти після 12 грудня 2019 року, що не відповідає вимогам закону, а станом на 12 грудня 2019 року розмір прострочених процентів за кредитом становив 0 гривень.
Враховуючи наведене, у задоволенні позовних вимог про стягнення прострочених відсотків за кредитом також необхідно відмовити.
Щодо комісії за обслуговування кредиту.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.
Згідно з висновку Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 цього Закону.
Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду має бути врахований під час розгляду даної справи.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між ПАТ «Юнекс Банк» та ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачу у договорі та у графіку погашення заборгованості встановлено комісію за обслуговування кредиту. Водночас не зрозуміло, які саме послуги включаються до обслуговування кредиту, чи передбачені вони Законом України «Про споживче кредитування», а також не доведено належними і допустимими доказами про їх надання, відтак такі положення договору є нікчемними в силу частини 1,2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовної заяви.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн.
У задоволенні позовних вимог відмовлено, а тому позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 гривень.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2024 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 гривень.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева