Номер провадження: 22-ц/813/1489/25
Справа № 497/132/23
Головуючий у першій інстанції Висоцький С.О.
Доповідач Погорєлова С. О.
25.11.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Вадовської Л.М.
за участю секретаря: Зейналової А.Ф.к.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Військової частини НОМЕР_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дитини з батьком, на рішення Болградського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Висоцького С.О. 03 березня 2023 року у м. Болград Одеської області, -
встановила:
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що спільне життя з ОСОБА_2 не склалося, сім'я розпалась у зв'язку з постійними конфліктами та суперечками, різними поглядами на сімейні взаємовідносини. Шлюбні відносини припинені, спільне господарство сторони не ведуть, проживають окремо, подальше спільне життя та збереження сім'ї, на думку позивача, неможливе, тому просив розірвати між ними шлюб.
Крім того, сторони від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому позивач просив вирішити питання про залишення проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 03.03.2023 року позов ОСОБА_1 було задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.04.2021 року у Болградському районному відділі реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 44.
Неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою його проживання: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі представник Військової частини НОМЕР_1 (який не приймав участі у розгляді справи в суді першої інстанції) просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визначення проживання дитини з батьком ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявність оскаржуваного судового рішення надала можливість позивачу - військовослужбовцю Військової частини НОМЕР_1 19.07.2023 року написати рапорт на звільнення на підставі положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Судове рішення про визначення місця проживання дитини постановлене на надуманих обставинах, спір по своїй суті фіктивний, направлений на послаблення боєздатності Збройних Сил України, складовою яких є Військова частина НОМЕР_1 .
Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі орган опіки та піклування, оскаржуване судове рішення не містить відомостей стосовно письмового висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Рішення суду в частині вимог позову про розірвання шлюбу до апеляційного суду не оскаржувалось, тому перегляду у цій частині в апеляційному порядку не підлягає.
Сторони про розгляд справи на 25.11.2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (ч. 2 ст. 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 18 ЦПК України, обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.01.2021 року у справі № 466/5766/13-ц.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони по справі зареєстрували шлюб 28.04.2021 року, що підтверджується свідоцтвами про шлюб серії НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , актовий запис № 44, складений Болградським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 9, 10).
В цьому шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).
Між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18.01.2023 року було укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, згідно якої батьки домовились про місце проживання дитини, порядок здійснення батьківських прав батька та матері, яка проживає окремо, Договором визначили місце проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , права та обов'язки сторін. Договір посвідчено приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І. (а.с. 13-14).
Відповідач позовні вимоги визнала у повному обсязі (а.с. 22).
Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з ним у зв'язку із тим, що мати дитини проживає окремо, крім того, сторони Договором визначили місце проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а також права та обов'язки сторін як батьків.
Згідно з ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 352/2324/17).
Ухвалюючи рішення у справі про визначення місця проживання спільної дитини сторін з позивачем, суд першої інстанції керувався виключно фактом визнання позову відповідачкою, не встановивши при цьому обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, та не надавши оцінку інтересам дитини, залишивши таким чином поза увагою мету поданого позову.
В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржила особа, яка не брала участі у розгляді справи, посилаючись на зловживання позивачем своїми процесуальними правами, штучний характер спору та вирішення питання, яке прямо вливає на права та обов'язки Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби, що під час дії особливого періоду належить до виключних повноважень посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 .
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Порядок звільнення з військової служби визначений ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
ОСОБА_1 на момент звернення до суду з позовом у цій справі ,був військовослужбовцем Збройних Сил України, зарахований до списків та призначений на посаду оператора комплексу радіоелектронної боротьби з БПЛА Військової частини НОМЕР_1 . Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини, а після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог пред'явив до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення. Виходячи з вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, а отже це стосується прав та обов'язків Військової частини НОМЕР_1 , у складі якої позивач проходив військову службу, а тому наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в частині визначення місця проживання дитини з батьком.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, від 02.11.2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб
Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків; не залучив до участі у справі орган опіки та піклування, який мав надати до суду висновок щодо сімейної ситуації (ч. 4-5 ст. 19 СК України).
Зважаючи на наведене, позов про визначення місця проживання малолітньої дитини у цій справі фактично пред'явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно, доведеним є той факт, що визначення місця проживання дитини з батьком переслідує мету, відмінну від мети захисту інтересів малолітньої дитини.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у частині, що переглядається, неправильно застосував норми матеріального права, не з'ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення у зв'язку із чим рішення Болградського районного суду Одеської області від 03.03.2023 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо судових витрат.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови у задоволенні позову - на позивача
Відтак, сума судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1611 грн., сплачена Військовою частиною НОМЕР_1 при подачі апеляційної скарги, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь апелянта.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 03 березня 2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення проживання дитини з батьком - скасувати.
В цій частині ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення проживання дитини з батьком - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1611,00 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 03 грудня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Л.М. Вадовська
О.М. Таварткіладзе