Справа № 182/1919/24
Провадження № 1-кп/0182/735/2025
Іменем України
02.09.2025 року м. Нікополь
Колегія суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.02.2024 року за № 12024041340000239 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України
за участю
прокурора ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ)
захисника ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ)
представника потерпілого ОСОБА_8 (в режимі ВКЗ)
обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ)
В провадженні колегії суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12024041340000239 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурор ОСОБА_6 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , оскільки ризики передбачені ст.177 КПК України продовжують існувати, а саме ризик переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків. За думкою прокурора ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу на теперішній час не минули та не зменшились.
Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив домашній арешт за адресою свого фактичного проживання. Зазначив, що ризики заявлені прокурором не обґрунтовані, він не має наміру переховуватись або чинити на будь-кого тиск.
Захисник ОСОБА_7 підтримав позицію підзахисного та заперечував проти клопотання прокурора.
Вислухавши сторони, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини, неодноразово, наприклад у рішенні від 20 травня 2010 року у справі "Москаленко проти України", зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду.
Відповідно до п. "с" ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Як вбачається з матеріалів, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,, за вчинення яких Кримінальним законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі. Таке суворе покарання може спонукати обвинуваченого переховуватись від суду.
Під час розгляду клопотання, суд враховує обставини, передбачені ст.178 КПК України, вік та стан здоров'я обвинуваченого, його соціальні зв'язки, тяжкість покарання, що загрожує в разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, стадію судового розгляду, репутацію обвинуваченого.
Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, ( наприклад рішення від 20 травня 2010 року у справі "Москаленко проти України"), що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду.
Як випливає із рішень ЄСПЛ від 27 червня 1968 р. «Вемгофф проти Німеччини», від 24 липня 2003 р. у справі «Смірнови проти Росії», особа, обвинувачена у правопорушенні, має перебувати на волі до початку судового розгляду її справи, якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою цієї особи. Тобто держава має довести необхідність тримання під вартою особи, а суди, виходячи із презумпції на користь свободи, вирішити, на основі принципу змагальності, чи є достатні підстави для тримання особи під вартою.
Оцінюючи доводи сторін кримінального провадження, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Даний висновок не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За думкою суду, запобігти наявним ризикам можливо лише при продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також колегія суддів вважає, що наявний заявлений стороною обвинувачення ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України /вчинення іншого кримінального правопорушення/, оскільки ОСОБА_5 в умовах воєнного стану, з метою уникнення покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення, фактично може самовільно залишити місце несення служби, що само по собі утворює склад іншого злочину за ч. 4 ст. 408 КК України.
Ці висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи («Харченко проти України» від 10.02.2011 та «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
При цьому, матеріали провадження не містять будь-яких переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування ОСОБА_5 під вартою й судом таких не встановлено та стороною захисту надано не було.
З огляду на зазначене суд вважає за необхідне продовжити дію раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Згідно вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченою покладених на неї обов'язків та не може бути завідомо непомірним для неї.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Відповідно до ч.5 ст. 182 КПК України встановлює, що особі, обвинуваченій у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Слідчий суддя вважає за необхідне визначити розмір застави, який зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, а саме 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 757 000 гривень, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
В разі внесення застави на обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 194 КПК України покладаються наступні обов'язки:
з'являтися по виклику суду, чи прокурора в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, а в разі неможливості з'явитися з поважної причини, своєчасно повідомляти про це орган який викликає;
не відлучатися з населеного пункту в якому він мешкає без згоди суду чи прокурора в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження;
повідомляти суд чи прокурора в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження про зміну місця проживання;
здати на зберігання у відповідний державний орган паспорт та інші документи, які дають право на виїзд за межі України, які будуть повернуті після скасування запобіжного заходу
Строк тримання під вартою рахувати з 02.09.2025 року по 31.10.2025 року.
Керуючись ст. 331 КПК України, колегія суддів
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити, в задоволенні клопотання обвинуваченого - відмовити.
Продовжити щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою не більш ніж на 60 днів, рахуючи з 02.09.2025 року до 31.10.2025 року включно.
Одночасно визначити обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави, який зможе забезпечити виконання ним покладених на нього обов'язків, а саме 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 757 000 гривень, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Обвинувачений або заставодавець має право у будь який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
В разі внесення застави на обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 194 КПК України покладаються наступні обов'язки:
з'являтися по виклику суду, чи прокурора в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, а в разі неможливості з'явитися з поважної причини, своєчасно повідомляти про це орган який викликає;
не відлучатися з населеного пункту в якому він мешкає без згоди суду чи прокурора в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження;
повідомляти суд чи прокурора в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження про зміну місця проживання;
здати на зберігання у відповідний державний орган паспорт та інші документи, які дають право на виїзд за межі України, які будуть повернуті після скасування запобіжного заходу
Ухвала підлягає негайному виконанню.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга на протязі п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_2
Суддя: ОСОБА_9