Справа № 212/10564/25
2/212/5656/25
(З А О Ч Н Е)
03 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Пустовіт О.Г., за участі секретаря судового засідання Мєхтієвої А.Е., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, -
В вересні 2025 року позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останньої заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення) за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2017 по 04.08.2025 у розмірі 42 000,00 грн, суму індексу інфляції в розмірі 16 646,85 грн, 3% річних у розмірі 5019,09 грн, пеню у розмірі 297,50 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач є постачальником теплової енергії (централізованого опалення) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрована за вказаною адресою та є власником на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2023 року посвідченим державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В., не здійснює у повному обсязі оплату за отриману теплову енергію (централізоване опалення), у зв'язку із чим виникла заборгованість за період з 01.12.2017 по 04.08.2025. Оскільки відповідач не здійснює оплату за отримані послуги з централізованого опалення, позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 26 вересня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
06 жовтня 2025 року Відповідачем подано відзив на позовну заяву, зазначено що зобов'язання по сплаті вартості теплопостачання виникли раніше ніж за три роки до дати подання позову (тобто до 28 березня 2019 року), не підлягають стягненню через сплив строку позовної давності. Що ж стосується періоду з 28.03.2019 по 04.08.2025 року, то вимоги в цій частині споживачем визнано. ОСОБА_1 вказала, що після спливу позовної давності за основним зобов'язанням позивач втратив право і нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість за період з 01.12.2017 до 28.03.2019 рр. та в цій частині просила відмовити у задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ».
13 жовтня 2025 року позивач подав відповідь на відзив у якому зазначає, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину. Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Як вбачається з розрахунку заборгованості, в період з грудня 2017 року по серпнь 2025 року відповідачем по справі в опалювальні періоди частково здійснювалась оплата за надані послуги з теплової енергії, при цьому слід зауважити, що в травні 2021 року, липні 2021 року, квітні 2022 року, травні 2022 року, червні 2022 року, липні 2022 року, серпні 2022 року, жовтні 2023 року, квітні/липні та листопаді 2024 року, квітні та серпні 2025 року оплата за надані послуги з теплової енергії здійснювалась відповідачем тоді, коли позивачем не нараховувалась плата за надані послуги з теплової енергії, що свідчить про визнання відповідачем свого обов'язку щодо сплати наданих послуг. З урахуванням наведеного позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача Ющенко В.В. у судове засідання не з'явилась, в позовній заяві просив провести розгляд справи за її відсутності, наполягаючи при цьому на задоволенні позову.
Відповідач у поданому відзиві повідомила суд, що у зв'язку з дією воєнного стану в Україні просить розглянути справу за наявними у матеріалах справи доказами, без її особистої участі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 901 ЦК за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується надати послугу, яка споживається у процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а інша сторона зобов'язується сплатити виконавцю дану послугу, якщо інше не встановлено договором.
На підставі ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплову енергію та інші послуги) береться крім квартирної плати згідно затверджених у встановленому законом порядку тарифам.
Згідно із ст. 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції з 1 травня 2019 року) споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Ціни (тарифи) відповідно до закону встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції з 1 травня 2019 року) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
За ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції з 1 травня 2019 року) до комунальних послуг відносяться послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.
На підставі ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції з 1 травня 2019 року) ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції з 1 травня 2019 року) послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
За ст. 16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, належать розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання.
На підставі п. 2 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, опалювана площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу) - загальна площа (об'єм) квартири, а також будинку садибного типу без урахування площі лоджій, балконів, терас.
За п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначає, що плата за теплову енергію повинна вноситися щомісячно.
Згідно із особовим рахунком № НОМЕР_1 вбачається, що він відкритий за адресою: АДРЕСА_1 , опалювальна площа якої за розшифруваннями нарахування позивача 56,3 кв. м.
Як вбачається із розрахунків АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість споживача з наданої останньому теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2017 року по 04.08.2025 року становить 42 000,00 грн. та борг за абонентське обслуговування за період з 01.11.2021 року по 04.08.2025 року становить 0,00 грн.
Правильність нарахувань заборгованості з наданих відповідачам послуг з опалення та гарячого водопостачання підтверджується: Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 17 жовтня 2014 року та від 31 березня 2015 року, до якої були внесені зміни постановами від 11 червня 2015 року, від 9 червня 2016 року, 28 грудня 2017 року.
Таким чином в судовому засіданні було встановлено, що розмір несплачених відповідачем послуг з теплової енергії підтверджено відповідними тарифами та розрахунком позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Також суд зазначає, що за ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2018 року по справі № 210/5796/16-ц.
Так на підставі розрахунків представника позивача 3% річних та інфляційних витрат відповідно до ст. 625 ЦК за період прострочення погашення заборгованості споживача вбачається, що останній заборгував за спірний період позивачу з 3% річних в розмірі 5 019,09 грн., з інфляційних втрат у розмірі 16 646,85 грн., та з пенею в сумі 297,50 грн.
Суд при цьому зазначає, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2023 року, державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В., реєстровий № 2-2475. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 21 договору купівлі-продажу сторони погодили, що заборгованість за комунальні та інші належні платежі, нараховані станом до 01.11.2023 року, приймає на себе Покупець ( ОСОБА_1 ), тоді як Продавець зобов'язався звільнити квартиру від особистих речей до 02.12.2023 року та сплатити комунальні та інші платежі за листопад 2023 року.
Суд в цьому сенсі зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 319, ч. 1 ст. 322 ЦК власність зобов'язує, тому власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; а власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.
За ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Згідно із ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.
Суд вказує, що за ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; а індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, (або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Натомість, за ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Аналізуючи наведені норми загального цивільного законодавства та спеціального в сфері житлово-комунальних послуг, суд робить висновок, що саме власник нерухомості повинен нести відповідальність через несплату наданих житлово-комунальних послуг.
В той же час, положення ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) стосуються солідарної відповідальність осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі власника, за їх зобов'язаннями саме перед власником з оплати житлово-комунальних послуг.
Враховуючи викладене вмотивування, суд зазначає, що саме відповідач ОСОБА_2 повинен відповідати за пред'явленими до нього позовними вимогами, як власник квартири АДРЕСА_3
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.
При цьому Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Крім того на підставі п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції з 17 березня 2022 року, який діяв на момент звернення позивача до суду) вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Так у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Врахувавши наведені норми, суд дійшов переконання, що для заявлених позивачем вимог за період з 01.12.2017 року по 04.08.2025 року строки загальної позовної давності не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК щодо продовження строків за ст. 257 ЦК на час дії карантинних обмежень та на час введеного в Україні воєнного стану.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 1 грудня 2021 року по справі № 373/651/20.
Суд установив, що Законом України №4434-IX від 14.05.2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, поновлено перебіг строків позовної давності, зупинений на час дії карантину та воєнного стану. Період зупинення не включається до загального строку та підлягає врахуванню при визначенні моменту спливу позовної давності, при цьому не припиняючи свого існування.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач здійснював часткові оплати, які відповідно до ст. 264 ЦК України переривають перебіг позовної давності та зумовлюють її обчислення заново. З огляду на поновлення перебігу строків з 04.09.2025 року, а також факти переривання, суд дійшов висновку, що строк позовної давності у цій справі не сплив, а вимоги подано в межах установленого законом строку.
Крім того, суд зазначає, що у разі подання позову, наприклад, у жовтні 2025 року, межі періоду, охопленого позовною давністю, з огляду на поновлення строків, змістилися б на один місяць, і можливому стягненню підлягала б заборгованість не з квітня 2017 року, а з травня 2017 року. Це свідчить про те, що період зупинення строку позовної давності зберігається та враховується при визначенні тривалості позовної давності після 04.09.2025 року.
На підставі викладеного, суд дійшов переконання, що заявлені в судовому засіданні позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» підлягають задоволенню шляхом стягнення з останнього загальної заборгованості на суму 63963,44 грн.
На підставі ст. 141 ЦПК суд стягує з відповідача також витрати позивача з оплати судового збору в розмірі 3028 грн. на користь АТ «Криворізька теплоцентраль».
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, ЦПК, -
Позов Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за користування тепловою енергією в розмірі 42 000,00 грн, суму індексу інфляції в розмірі 16 646,85 грн, 3% річних у розмірі 5019,09 грн, пеню у розмірі 297,50 грн, а загалом - 63 963,44 (шістдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят три) грн. 44 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» витрати з оплати судового збору в сумі 3028 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи, якому повне рішення не були вручені у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках передбачених ч.2 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено та підписано 05 грудня 2025 року.
Позивач: Акціонерне товариства «Криворізька теплоцентраль», ЄДРПОУ 00130850, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Електрична 1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Повний текст рішення, складено та підписано без проголошення 08 грудня 2025 року.
Суддя: О. Г. Пустовіт