09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 520/12756/25
адміністративне провадження № К/990/47515/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі №520/12756/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, у якому просив:
- визнати протиправною відмову Листом заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області - Світлани Подсохи №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14 травня 2025 року в задоволенні запиту на інформацію від 11 травня поточного року щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки дата набуття права: 14 квітня 2020 року загальна площа (м2): 9935 та дата набуття права: 14 квітня 2020 року загальна площа (м2): 54102 і дата набуття права: 11 грудня 2014 року загальна площа (м2): 7267 та дата набуття права: 23 травня 2017 року загальна площа (м2): 40195 і дата набуття права: 23 травня 2017 року загальна площа (м2): 23856 та дата набуття права: 04 травня 2017 року загальна площа (м2): 10791 і дата набуття права: 06 березня 2017 року загальна площа (м2): 88233 та дата набуття права: 13 березня 2017 року загальна площа (м2): 10447 і дата набуття права: 21 березня 2017 року загальна площа (м2): 63866 та дата набуття права: 23 лютого 2017 року загальна площа (м2): 63989 і дата набуття права: 23 лютого 2017 року загальна площа (м2): 64325 та дата набуття права: 03 лютого 2017 року загальна площа (м2): 100184 і дата набуття права: 18 січня 2017 року загальна площа (м2): 61551 та дата набуття права: 18 січня 2017 року загальна площа (м2): 71255 і дата набуття права: 10 січня 2017 року загальна площа (м2): 61464, а також дата набуття права: 25 грудня 2016 року вісімдесят сім земельних ділянок по загальна площа (м2): 207 кожна, а всього 18009 (м2): та дата набуття права: 20 листопада 2012 року загальна площа (м2): 996 і дата набуття права: 11 грудня 2014 року загальна площа (м2): 56026 та дата набуття права: 11 грудня 2014 року загальна площа (м2): 27785 і дата набуття права: 23 грудня 2002 року загальна площа (м2): 5989 та дата набуття права: 23 грудня 2002 року загальна площа (м2): 96093 і дата набуття права: 23 грудня 2002 року загальна площа (м2): 39983 та дата набуття права: 09 жовтня 2014 року загальна площа (м2): 1000 і дата набуття права: 26 грудня 2014 року загальна площа (м2): 63989 та дата набуття права: 02 грудня 2021 року загальна площа (м2): 5953 і дата набуття права: 02 грудня 2021 року загальна площа (м2): загальна площа (м2): 5070 та дата набуття права: 13 грудня 2021 року загальна площа (м2): 1046 інший вид майна: екскаватор дата набуття права: 07 травня 2008 року марка: ЄО-2621 модель: ЮМЗ-6 рік випуску: 1989 та інше інший вид об'єкта: нежиле приміщення дата набуття права: 05 грудня 2007 року загальна площа (м2): 143,8.
- зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області за запитом позивача від 11 травня 2025 року надати інформацію, долучивши копію відповідних платіжних документів, щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки дата набуття права: 14 квітня 2020 року загальна площа (м2): 9935 та дата набуття права: 14 квітня 2020 року загальна площа (м2): 54102 і дата набуття права: 11 грудня 2014 року загальна площа (м2): 7267 та дата набуття права: 23 травня 2017 року загальна площа (м2): 40195 і дата набуття права: 23 травня 2017 року загальна площа (м2): 23856 та дата набуття права: 04 травня 2017 року загальна площа (м2): 10791 і дата набуття права: 06 березня 2017 року загальна площа (м2): 88233 та дата набуття права: 13 березня 2017 року загальна площа (м2): 10447 і дата набуття права: 21 березня 2017 року загальна площа (м2): 63866 та дата набуття права: 23 лютого 2017 року загальна площа (м2): 63989 і дата набуття права: 23 лютого 2017 року загальна площа (м2): 64325 та дата набуття права: 03 лютого 2017 року загальна площа (м2): 100184 і дата набуття права: 18 січня 2017 року загальна площа (м2): 61551 та дата набуття права: 18 січня 2017 року загальна площа (м2): 71255 і дата набуття права: 10 січня 2017 року загальна площа (м2): 61464, а також дата набуття права: 25 грудня 2016 року вісімдесят сім земельних ділянок по загальна площа (м2): 207 кожна, а всього 18009 (м2): та дата набуття права: 20 листопада 2012 року загальна площа (м2): 996 і дата набуття права: 11 грудня 2014 року загальна площа (м2): 56026 та дата набуття права: 11 грудня 2014 року загальна площа (м2): 27785 і дата набуття права: 23 грудня 2002 року загальна площа (м2): 5989 та дата набуття права: 23 грудня 2002 року загальна площа (м2): 96093 і дата набуття права: 23 грудня 2002 року загальна площа (м2): 39983 та дата набуття права: 09 жовтня 2014 року загальна площа (м2): 1000 і дата набуття права: 26 грудня 2014 року загальна площа (м2): 63989 та дата набуття права: 02 грудня 2021 року загальна площа (м2): 5953 і дата набуття права: 02 грудня 2021 року загальна площа (м2): 63127 та дата набуття права: 27 листопада 2021 року загальна площа (м2 загальна площа (м2): 5070 та дата набуття права: 13 грудня 2021 року загальна площа (м2): 1046 інший вид майна: екскаватор дата набуття права: 07 травня 2008 року марка: ЄО-2621 модель: ЮМЗ-6 рік випуску: 1989 та інше інший вид об'єкта :нежиле приміщення дата набуття права: 05 грудня 2007 року загальна площа (м2): 143,8.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року. Ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у Харківській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
19 листопада 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі №520/12756/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник повторно зазначає пункти1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №990/11/24 щодо застосування статті 19 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VІ), від 08 вересня 2022 року у справі №9901/276/19 щодо застосування статті 7 Закону №2939-VІ, постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №826/8891/16 щодо застосування статті 6 Закону №2939-VІ, від 08 листопада 2018 року у справі №820/3145/16.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, у справі №990/11/24 розглядався позов до Президента України Зеленського В.О. про визнання протиправними дії Президента України Зеленського В.О., які полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію шляхом надання відповіді листом Офісу Президента України з порушенням пункту 4 частини першої статті 22, пункту 1 частини четвертої статті 22 і частини першої статті 20 Закону № 2939-VI та зобов'язання повторно розглянути запит на інформацію і надати наявну публічну інформацію, що становить суспільний інтерес, про яку він стверджував на підсумковій пресконференції від 19 грудня 2023 року, оприлюдненій у мережі «Інтернет» за адресою: https://www.youtube.com/live/6h_VI1zrA48, а саме інформацію про прізвища і посади « 5-6 менеджерів», про яких він [Президент України] згадував, зазначаючи: «Що стосується моєї команди, якщо я позбавляюсь своєї команди, у мене вона невелика: 5-6 менеджерів, то ми стаємо з вами слабкішими, буде менше ППО, буде менше допомоги». У цій справі суди відмовили у задоволенні позовних вимог позивача та зазначили про не порушення прав останнього у доступі до публічної інформації. Зокрема, судами зазначено, що позивач не конкретизував, яку саме інформацію він бажав отримати, не вказавши жодного реквізита, даних документа (який би мав існувати на час запиту) чи відомостей (інформація мала б бути у володінні розпорядника), що свідчить про невідповідність запиту на інформацію позивача вимогам, визначеним Законом №2939-VI, а саме пункту 2 частини п'ятої статті 19 цього Закону.
У справі №9901/276/19 розглядався позов про визнання протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) щодо непризначення позивача на посаду Голови Державної судової адміністрації України та зобов'язання ВРП на найближчому пленарному засіданні призначити позивача на посаду Голови Державної судової адміністрації України.
У справі №826/8891/16 розглядався позов Громадської організації «Самооборона Одеси» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі - «ТОВ «Інфокс») про зобов'язання відповідача надати позивачу відповідь на запит про отримання публічної інформації від 13 квітня 2016 року №21/04, в якій надати засвідчені копії рішень уповноважених органів (загальних зборів, виконавчого органу, тощо), які передбачають умови та порядок припинення водовідведення (тампонування) споживачів (громадян).
У справі №820/3145/16 розглядався позов до Управління інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними дії відповідача щодо видачі довідки серії РАХ №1391278, в якій не відображено дані щодо відсутності у позивача судимостей на території України та неперебування у розшуку та зобов'язання відповідача видати довідку. Слід також зазначити, що відповідач посилаючись на це рішення Верховного Суду не зазначив норму права, яку неправильно застосував суд апеляційної інстанції.
Суд, проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цьому касаційному провадженні, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому необхідно виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
На підставі наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, як підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, яка надає можливість отримання позивачем (запитувачем) інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків. При цьому, заявник викладає підпункт 17.1.9 пункту 17.1 статті 17, абзац 1 підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21, пункт 63.12 статті 63, пункти 70.2, 70.3, 70.15 статті 70 ПК України, частину 2 статті 10 Закону України «Про інформацію».
Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Суд, проаналізувавши зміст касаційної скарги, встановив, що доводи відповідача щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства (Закону України «Про інформацію», ПК України), переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів. Своєю чергою Суд зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання відповідача на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України (справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення), Суд зауважує, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі №520/12756/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак