09 грудня 2025 року
м. Київ
справа №500/332/23
адміністративне провадження №К/990/47427/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Білак М.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано накази Державної податкової служби України від 06 вересня 2022 року № 1440-О "Про звільнення ОСОБА_1 ", Головного управління ДПС у Тернопільській області від 20 грудня 2022 року № 368-о зі змінами, внесеними наказами Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21 грудня 2022 року № 369-о та від 02 січня 2023 року № 2-о;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області з 06 січня 2023 року;
- стягнуто з Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2023 року по 26 жовтня 2023 року у розмірі 150531,80 грн, з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 скасовано, справу №500/332/23 направлено на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року, позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано накази в.о. голови Державної податкової служби України №1440-о від 06 вересня 2022 року "Про звільнення ОСОБА_1 "; в.о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області №368-о від 20 грудня 2022 року "Про оголошення наказу Державної податкової служби України від 06 вересня 2022 року №1440-о", зі змінами внесеними наказами в.о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області №369-о від 21 грудня 2022 року та №2-о від 02 січня 2023 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області з 06 січня 2023 року;
- стягнуто з Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2023 року по 24 квітня 2025 року у розмірі 430 090,86 грн, з вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Ухвалами Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року, 17 листопада 2025 року касаційні скарги Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23 повернуто особі, яка їх подала на підставі
18 листопада 2025 року до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла повторна касаційна скарга Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху з таких підстав.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували пункт 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII «Про державну службу» без урахування висновків щодо його застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19, від 30 серпня 2024 року у справі №500/332/25.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми права.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми матеріального права всупереч висновкам викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, що, на переконання скаржника, вплинуло на правильний результат вирішення спору.
Водночас Суд звертає увагу, що судами попередніх інстанцій були застосовані висновки, на які скаржник посилається як на підставу для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, викладені у справі №640/18748/19 щодо необхідності встановлення волевиявлення особи на припинення публічної служби, навіть у випадку наявності недоліків форми і змісту заяви про звільнення за угодою сторін.
Також судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано висновки щодо застосування норм права, які регулюють порядок та умови звільнення за угодою сторін, які викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2024 року у справі № 380/7363/23, від 03 квітня 2019 року у справі № 803/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/1389/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16, від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17, від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а, від 03 квітня 2024 року у справі № 380/7136/23, від 19 лютого 2020 у справі № 815/4354/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 816/1391/16, від 26 листопада 2019 у справі № 815/6722/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 802/1341/17.
Скаржником не доведено, що зазначені висновки не підлягали застосуванню або застосовані неправильно. Зміст касаційної скарги зводиться виключно до незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, опису фактичних обставин справи, їхньої переоцінки, аналізу досліджених судами доказів, норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. При цьому скаржник абстрактно зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права.
Щодо доводів скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду цієї справи не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 серпня 2024 року у цій справі у частині обставин, які необхідно було встановити під час нового розгляду справи №500/332/23, то Суд зазначає, що невстановлення судом обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору може бути підставою касаційного оскарження виключно відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 та відповідним пунктом частини другої статті 353 КАС України.
Доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас у поданій касаційній скарзі посилання на порушення норм процесуального права під час встановлення обставин справи викладені без посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження та без зазначення виду порушення відповідно до норм другої статті 353 КАС України. Скаржник також не розкриває, як викладені порушення норм процесуального права співвідносяться з посиланнями на неврахування висновків Верховного Суду щодо неправильного застосування пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII "Про державну службу", викладених у постановІ Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19.
Підсумовуючи викладене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність належного обґрунтування касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Отже, у разі незазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), така касаційна скарга має бути залишена без руху.
Крім того, статтею 329 КАС України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
З оскаржуваної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду встановлено, що її було ухвалено у відкритому судовому засіданні від 15 вересня 2025 року та її повний текст складено у цей же день
За таких обставин останнім днем строку на її касаційне оскарження є 14 жовтня 2025 року.
Касаційну скаргу направлено скаржником до суду через підсистему «Електронний суд» 18 листопада 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
У касаційній скарзі скаржник просить поновити пропущений процесуальний строк, посилаючись на те, що вперше касаційну скаргу було подано в межах строку передбаченого статтею 329 КАС України. Проте вказана касаційна скарга та повторно подана були повернуті Верховним Судом скаржнику. Скаржник просить Суд урахувати, що повторно касаційні скарги подавалися в найкоротші строки, без суттєвих затримок та зайвих зволікань. Посилаючись на право повторного звернення з касаційною скаргою після її повернення, відповідач просить поновити строк на касаційне оскарження .
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
На підставі даних комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Судом установлено, що вперше касаційну скаргу направлено до Суду через підсистему «Електронний суд» 07 жовтня 2025 року, тобто в межах строку визначеного статтею 329 КАС України. Водночас ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року зазначену касаційну скаргу було повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Указана ухвала суду була отримана скаржником в його особистому кабінеті у підсистемі «Електронний суд» у цей же день о 20:30, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
29 жовтня 2025 року скаржник повторно звернувся до Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року зазначену касаційну скаргу було повернуто заявнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Зазначена ухвала суду про повернення касаційної скарги була отримана скаржником в його особистому кабінеті у підсистемі «Електронний суд» 19 листопада 2025 року о 03:10, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Приписами статті 44 КАС України встановлено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.
При цьому, Суд зауважує, що відповідно до приписів частини третьої статті 328 КАС України, підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.
Суд зауважує, що неодноразове повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Крім того, обставини, за яких суд касаційної інстанції вже повертав попередні касаційні скарги, були безпосередньо пов'язані з організаційною діяльністю заявника (неналежне оформлення).
Вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з урахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків, тривалість строку пропущеного строку та обставини пропуску строку звернення до суду.
Водночас, як встановлено Судом відповідач, вже два рази звертався з касаційною скаргою у цій справі, проте через відсутність належних обґрунтувань підстав касаційного оскарження Верховним Судом було повернуто відповідні касаційні скарги.
Отож, зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про його поновлення з наведених підстав не можна вважати обґрунтованим, оскільки неодноразове невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення її заявнику не є поважною причиною пропуску такого строку, адже є такою, що залежить виключно від волі особи, яка подає касаційну скаргу, а тому не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
З урахуванням наведеного Суд не вбачає підстав визнавати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, указані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без руху із установленням скаржнику строку для усунення її недоліку шляхом подання до суду касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав), з належним її обґрунтуванням; заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Керуючись статтями 44, 248, 332 КАС України, Суд
Визнати неповажними підстави пропуску строку Головним управлінням ДПС у Тернопільській області на касаційне оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23.
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23 залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що у разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, будуть визнані судом неповажними, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
У разі невиконання вимог ухвали в іншій частині в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська М.В. Білак М.І. Смокович