03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 160/31676/24
адміністративне провадження № К/990/32670/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,
за участі:
секретаря судових засідань: Бенчук О.О.,
представника Позивача: Гончарук А.М.,
представника Відповідача: Юзюки В.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року
(суддя Царікова О.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року (судді: Чепурнов Д.В., Сафронова С.В., Коршун А.О.)
у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Просперіті Файненшл» (далі також - Позивач, ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ") звернулось до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі також - Відповідач, ГУ ДПС) в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 7 березня 2024 року №00175150708 на загальну суму 1 626 254,00 грн;
- від 8 березня 2024 року №01764224025 на загальну суму 1 132 904,69 грн;
- від 8 березня 2024 року №01763824025 на загальну суму 13 594 856,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач покликався на безпідставність висновків податкового органу щодо віднесення договорів про відступлення права вимоги, укладених між Позивачем та фізичними особами, до договорів факторингу, оскільки основною метою укладання відповідних договорів було відступлення права вимоги та в них відсутні ознаки договорів факторингу.
Стверджував, що як первісне, так і наступне відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансової установи за обставин, коли первісний кредитор (банк) розпродує активи у процедурі ліквідації та позбавлений банківської ліцензії. А отже, ТОВ «Просперіті Файненшл», відступаючи права кредитора та іпотекодержателя, набуті на відкритих електронних торгах з продажу активів позбавленого банківської ліцензії та перебуваючого у процедурі ліквідації банку, не на користь фінансової установи, а фізичної особи, діяло правомірно.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року задоволено клопотання представника ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою та поновлено строк звернення до суду.
Наявність підстав для поновлення строку на звернення до суду суд першої інстанції обґрунтував наступним:
- наявна колізія між строками, передбаченими Податковим кодексом України (далі - ПК України), і строками, передбаченими КАС України. Так, визначений пунктом 56.19 статті 56 ПК України строк оскарження податкового повідомлення - рішення є меншим, ніж тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України);
- наразі існують фактично протилежні висновки, викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 та Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 та від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, щодо строку звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Врахування одного підходу щодо застосування норм права свідчитиме про відступлення від іншого підходу щодо застосування норм права у спосіб, що не передбачений правилами КАС України;
- з урахуванням положень пункту 56.21 статті 56 ПК України підлягає застосуванню підхід Великої Палати Верховного Суду у справах №140/1770/19 та №320/12137/20 щодо права платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення - рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56);
-Позивач реалізував своє право на повторне звернення до суду в стислі строки (28 листопада 2024 року).
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 30 грудня 2024 року позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС від 7 березня 2024 року №00175150708 (форми "Р"), від 8 березня 2024 року №01764224025 (форми "Д"), №01763824025 ( форми "Д").
Суд першої інстанції, пославшись на правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, від 8 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 8 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), та Верховним Судом в постанові від 25 січня 2023 року у справі №638/18879/18, дійшов висновку, що ТОВ «Фінанс Проперті Групп», відступаючи права кредитора та іпотекодержателя, набуті на відкритих електронних торгах з продажу активів позбавленого банківської ліцензії та перебуваючого у процедурі ліквідації банку на користь не фінансової установи, а фізичної особи, діяв правомірно з огляду на наступне:
- у договорах відступлення права вимоги, укладених ТОВ «Просперіті Файненшл» з фізичними особами, які були предметом податкової перевірки, відсутні ознаки договорів факторингу. Метою укладення договорів було відступлення права вимоги. Відповідачем не надано Суду доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги попередньому кредитору;
- за результатами торгів банки (первісні кредитори), які перебували у процедурі ліквідації, та фінансові компанії (нові кредитори) укладали договори про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за якими банки, які перебували у ліквідації, шляхом продажу відступали право вимоги за кредитними договорами, договорами поруки та іпотечними договорами за наявності. Натомість, ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» купувало право вимоги щодо позичальників у нових кредиторів за первісним договором про відступлення права вимоги, які, в свою чергу, набували права вимоги під час розпродажу активів банку;
- договори, укладені банками під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з своїми кредиторами у процедурі ліквідації, не можуть бути віднесені до договорів факторингу. А тому банки мали право продати право вимоги за кредитним договором не лише фінансовій установі. Відповідно таке право перейшло і до нового кредитора, а в подальшому і до ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ».
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 20 травня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС залишив без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року - без змін.
У постанові апеляційний суд підтримав висновки, що сформував суд першої інстанції.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення строку на звернення до суду апеляційний суд також врахував, що первісно Позивач звернувся до суду з цим позовом 28 червня 2024 року, тобто в межах строку, визначеного пунктом 56.18 статті 56 ПК України.
З приводу покликань Відповідача на зловживання Позивачем процесуальними правами колегія суддів апеляційного суду зазначила про те, що саме по собі послідовне подання Позивачем позовів після залишення попереднього позову без розгляду не є зловживанням процесуальними правами. Натомість таке зловживання має місце у разі, якщо позовні заяви подано не послідовно, а одночасно, тоді такі дії не направлені на захист прав та/або законних інтересів сторони, та є такими, що суперечать завданню адміністративного судочинства, визначеному статті 2 КАС України.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Підставами касаційного оскарження Відповідач визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду або відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій, поновлюючи Позивачу строк на звернення до суду застосували висновки викладені в постановах Великої Палатою Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 та від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, які є нерелевантними до спірних правовідносин. Водночас проігнорувавши правові висновки викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, від яких він не відступав та яких дотримується при ухваленні судових рішень (постанови від 4 березня 2025 року у справі № 560/5313/24, від 2 серпня 2022 року у справі № 200/4280/21, від 18 квітня 2022 року у справі № 500/4932/21). При цьому вказує, що правові висновки викладені Верховним Судом у справі № 500/2486/19 підтримано й Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24.
Звертає увагу на те, що клопотання про поновлення строку на звернення до суду було подано Позивачем не під час звернення до суду, а під час розгляду справи по суті після викладу ГУ ДПС позиції щодо пропуску ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» відповідного строку.
Вказує, що під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій наголошував на беззаперечних фактах зловживання ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» процесуальними правами, що виражалося у поданні трьох позовних заяв у різний період часу з одним і тим самим предметом, з тих же підстав та до тієї ж сторони. Проте судом першої інстанції відповідним доводам оцінки надано не було, а оцінка надана судом апеляційної інстанції є хибною та спростовується численною судовою практикою Верховного Суду. При цьому звертає увагу на те, що інтереси Позивача при первинному поданні позову щодо оскарження податкових повідомлень - рішень від 7 березня 2024 року №00175150708, від 8 березня 2024 року №01764224025, №01763824025, та в цій справі представляє один і той самий представник - Гончарук Аліна Миколаївна, вдруге та втретє позовну заяву також було подано одним і тим самим представником - адвокатом Головко Юрієм Анатолієвичем, а всі три подані позовні заяви є фактично ідентичними.
Щодо суті спірних правовідносин Відповідач вказує на те, що за результатами перевірки було встановлено, що ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» (Кредитор) укладались типові договори відступлення права вимоги з фізичними особами (новими кредиторами). Водночас, оскільки фізичні особи не є фінансовими установами згідно з законодавством, не зареєстровані в Державному реєстрі фінансових установ, не мають на дату здійснення зазначених операцій відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, а також не є банківськими установами відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», то вони не можуть бути кредиторами за зобов'язанням, що виникли у формі та на умовах банківського кредиту, а також не можуть проводити роботу з подальшого стягнення такої заборгованості. Відтак, на думку Відповідача, грошові кошти, отримані ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» від фізичних осіб - покупців прав вимоги за кредитними договорами вважаються безповоротною фінансовою допомогою.
Наголошує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та від 10 листопада 2020 року у справі №638/22396/14-ц та постанова Верховного суду від 23 березня 2023 року у справі № 640/4924/20), які не було враховано судами попередніх інстанцій, за загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або фінансова установа.
Відзначає, що про те, що укладені Позивачем з фізичними особами типові договори відступлення права вимоги за своєю юридичною природою є договорами факторингу свідчить те, що ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» уступив грошову вимогу до боржників в обмін на грошові кошти, які покупці прав вимоги (нові кредитори) зобов'язуються сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника). В свою чергу, укладаючи вказані договори фізичні особи набули право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні фізичними особами від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору.
Також Відповідач зазначає про те, що перевіркою встановлено що ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" здійснило продаж прав вимоги до фізичних осіб по кредитним договорам, за якими відповідні фізичні особи виступали боржниками. А отже, в результаті об'єднання в одній особі боржника та нового кредитору, зобов'язання по боргу припиняються з моменту набуття новим кредитором права вимоги. Зазначене, на думку Відповідача, свідчить про укладення відповідних договорів за відсутності розумних економічних причин (ділової мети), а отже і не в межах господарської діяльності. При цьому покликається на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку викладеного Верховним Судом в постанові 18 серпня 2023 року у справі №280/2580/20.
2.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
Позивач вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті відповідно до норм матеріального прав, із дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вважає, що дії Відповідача щодо неодноразового подання касаційної скарги без врахування приписів процесуального закону та вимог Верховного Суду є недобросовісною поведінкою учасника судового процесу, про що зазначає і сам Верховний Суд в своїх ухвалах про повернення касаційної скарги від 10 липня 2025 року та від 24 липня 2025 року.
Вказує, що вперше звернувся до суду щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, які є предметом розгляду в цій справі, 28 червня 2024 року, тобто в межах строку, визначеного пунктом 56.18 статті 56 ПК України. При цьому відзначає, що відповідно до положень підпункту 102.3.5 пункту 102.3 статті 102 ПК України після подання первинної позовної заяви строк позовної давності був зупинений. А отже, на думку Позивача, звертаючись до суду 28 листопада 2024 року без суттєвих затримок та зволікань після повернення попередньо поданої позовної заяви та після того, як було знайдено нового представника для підготовки правової позиції по справі, він пропустив строк на звернення до суду з поважних причин.
Стверджує, що суди попередніх інстанцій правильно застосували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 та від 13 квітня 2023 року у справі №320/12137/20, оскільки відповідно до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі №607/1662/21 висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів. При цьому відзначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24, на яку Відповідач покликається у касаційній скарзі, не може братися до уваги, адже вона була ухвалена після розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції.
Звертає увагу на те, що повторне звернення до суду після залишення позову без розгляду не є зловживанням процесуальними правами, натомість це є правом, яке передбачено положеннями частини четвертої статті 249 КАС України.
Вказує, що розглядаючи справи по суті суди попередніх інстанцій застосували актуальну практику Верховного Суду, а саме врахували правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, від 8 листопада 2023 року у справі №206/4841/20, від 8 серпня 2023 року у справі №910/8115/19, від 8 червня 2024 року у справі №346/1305/19 та в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №638/18879/18.
Наголошує, що Відповідач у касаційній скарзі покликається на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі №638/22396/14, від яких вона відступила, конкретизувавши, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ, а й на користь фізичних осіб за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Стверджує, що навіть якщо погодитись із безпідставною позицією Відповідача про неможливість Позивача здійснити відступлення спірних прав вимоги на користь фізичних осіб, то отримані Позивачем кошти внаслідок виконання недійсних договорів підлягають поверненню таким фізичним особам. А отже, оскільки кошти підлягають поверненню, то вони втрачають основну ознаку безповоротної фінансової допомоги, що вказує на безпідставність перекваліфікації Відповідачем отриманих Позивачем коштів.
Покликається на те, що Відповідач в порушення вимог пункту 86.10 статті 86 ПК України, перекваліфіковуючи отримані ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" кошти в безповоротну фінансову допомогу, не встановив факти завищення податкових зобов'язань у зв'язку із безпідставним (внаслідок перекваліфікації надходжень) відображенням доходів від відступлення прав вимоги.
2.3. Доводи Відповідача (викладені у додаткових поясненнях)
В додаткових поясненнях Відповідач дублює доводи наведені на обґрунтування допущення Позивачем зловживання процесуальними права.
Також зазначає, що зі змісту заяви про залишення позову без розгляду від 14 листопада 2024 року, яка подана від іменні директора ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" слідує, що така подана у зв'язку з відсутністю узгодженої правової позиції з представником, водночас подані Позивачем позовні заяви містять єдину правову позицію.
Стверджує, що відмінності, які містяться у позовних заявах, лише між першою та іншими, оскільки, друга та третя абсолютно ідентичні, жодним чином не можуть вказувати на неузгодженість позиції ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" та адвоката й тим більше, свідчити про зміну підстав та предмету позову, оскільки полягають в наступному:
- у першому позові Позивач додатково цитує три норми ЦК України (статті 512, 514, 516), що жодним чином не може вказувати на неузгодженість позиції ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" та адвоката й тим більше, жодним чином не свідчить про зміну підстав та предмету позову;
- подані вдруге та втретє позовні заяви додатково містять абзац, в якому цитується підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України та абзац, в якому Позивач підсумовує викладене.
Вказує, що Позивач жодним чином не пояснює причини, які зумовити відкликання другої позовної заяви, яка є абсолютно ідентичною з третьою, за якою відкрито провадження у цій справі.
Зазначає, що вперше подана позовна заява тривалий час перебувала на розгляді Дніпропетровського окружного адміністративного суду та Позивач не був позбавлений права змінити підстави позову у разі неузгодження позиції із адвокатом та/або подати додаткові пояснення із зазначенням тих чи інших обставин.
2.2. Доводи Позивача (викладені у додаткових поясненнях)
В додаткових поясненнях Позивач звертає увагу суду на те, що позовні заяви ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» про скасування податкових повідомлень-рішень не були подані одночасно, не є ідентичними, а тому дії щодо їх подання не підпадають під дію положень пункту 2 частини другої статті 45 КАС України. Зокрема зазначає, що до позовної заяви, що є предметом розгляду у цій справі, окрім іншого, додано додаткову підставу для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Вказує, що повторне звернення з позовом після залишення позову без розгляду не є зловживанням процесуальними правами, натомість це є його правом, яке передбачено частиною четвертою статті 249 КАС України.
Зазначає, що ГУ ДПС були проігноровані численні висновки Великої Палати Верховного Суду та висновки Верховного Суду, на які покликалось ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» щодо розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги, в результаті чого були винесені спірні податкові повідомлення- рішення.
3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ
ГУ ДПС проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 4 липня 2019 року по 31 грудня 2022 року, валютного - за період з 4 липня 2019 року по 31 грудня 2022 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування -за період з 4 липня 2019 року по 31 грудня 2022 року та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.
За результатом перевірки складено акт від 16 січня 2024 року №2633/ж5/26-15-07-08-02/43092744 (далі також - Акт перевірки), яким встановлено порушення:
- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 566 178,00 грн, в тому числі за 2019 рік на 11 031,00 грн, за 2020 рік на 705 146,00 грн, за 2021 рік на 620 728,00 грн, за 2022 рік на 229 273,00 грн;
- підпункту 69.8.3 пункту 69.8 статті 69 ПК України, у редакції, яка діяла на момент вчинення правопорушення, а саме не подано звіти про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2019-2022 роки;
- підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 з урахуванням підпункту 164.2.4 пункту 164.2 статті164, пункту 171.2 статті 171 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 13 330 336,03 грн, в тому числі за 2019 рік на 623 279,36 грн, за 2020 рік на 2 296 404,23 грн, 2021 рік на 9 975 850,92 грн, за 2022 рік на 43 4801,52 грн;
- підпункту 168.1.1 пункту168.1 статті168 з урахуванням підпунктів 1.5, 1.6 пункту 161 підрозділу розділу ХХ «Перехідні положення», підпунктів 164.2.4, 164.2.20 пункту 164.2 статті164, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору, в періоді що перевірявся, на загальну суму 1110861,34 грн, в тому числі за 2019 рік на 51 939,95 грн, за 2020 рік на 191 367,02 грн, за 2021 рік на 831 320,91 грн, за 2022 рік на 36 233,46 грн.
12 лютого 2024 року ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» направило на адресу ГУ ДПС заперечення на Акт перевірки, за результатами розгляду яких листом №3219/І/26-15-07-08-02-07 від 1 березня 2024 року повідомлено про те, що висновки Акта перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.
7 березня 2024 року ГУ ДПС на підставі Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №00175150708, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток фінансових установ, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, за винятком страхових компаній на загальну суму 1 626 254,00 грн, у тому числі за основним платежем на суму 1 566 178 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 60 076,00 грн;
- №00175140708, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штраф) у розмірі 1 250 000,00 грн.
8 березня 2024 року ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №01764224025, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з військового збору на загальну суму 1 132 904,69 грн, у тому числі за основним платежем на суму 1 110 861,34 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 22 043,35 грн;
- №01763824025, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму13 594 856,25 грн, у тому числі за основним платежем на суму 13 330 336,03 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 264 520,22 грн.
ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» подало до Державної податкової служби України скаргу на зазначені повідомлення-рішення. За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 24 травня 2024 року №15539/6/99-00-06-01-01-06, яким скаргу задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 7 березня 2024 року №00175140708, та залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 7 березня 2024 року №00175150708, від 8 березня 2024 року №01764224025, №01763824025.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, заслухавши представників Позивача та Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад адміністративного судочинства відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 КАС України є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Частиною першою статті 45 КАС України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 45 КАС України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Частиною третьою статті 45 КАС України встановлено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
За приписами частини четвертої статті 45 КАС України суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Аналогічні положення закріплено в статті 43 Господарського процесуального кодексу України та статті 44 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до правових висновків викладених Верховним Судом, зокрема, в постановах від 12 листопада 2025 року у справі № 580/3075/24, від 10 жовтня 2024 року у справі № 580/4217/24, від 7 листопада 2024 року у справі № 200/2262/23 під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованому перевантаженні роботи суду. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання правами віднесено до компетенції суду, що розглядає відповідну справу.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 7 квітня 2021 року у справі №9901/23/21 виклала правові висновки, відповідно до яких саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей, така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 45, частині восьмій статті 139, частині першій статті 144, пункті 5 частини першої статті 145, статті 149 КАС України.
В постанові від 6 липня 2023 року у справі № 640/11396/19, на яку покликається Відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив про те, що право на доступ до правосуддя не повинне використовуватись учасником справи всупереч завданню адміністративного судочинства. Зловживання процесуальними правами є несумісним з правом на доступ до суду і в разі встановлення таких зловживань відповідна заява підлягає залишенню без розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 3 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
В постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 922/4278/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив наступне: « 4.23 Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
4.24 При цьому Суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505 та від 28.04.2020 у справі №910/6245/19».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 20 квітня 2023 року у справі № 917/527/18 вказав наступне: « 7.51. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
7.52. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20).
7.53. Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).
7.54. Тож доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).»
За практикою Європейського суду з прав людини, при вирішенні суто процесуальних питань, поняття «зловживання», згідно з пунктом 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід розуміти у звичайному значенні, яке визнається загальною теорією права - тобто як шкідливе здійснення особою права для інших цілей, ніж ті, для яких його призначено. Таким чином, зловживанням є таке поводження позивача, яке явно суперечить цілям права на індивідуальне звернення і перешкоджає належній роботі суду або належному перебігу провадження (див. mutatis mutandis, рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (MIROПUBOVS AND OTHERS v. LATVIA), заява 798/05, § 62, 65).
Отже, суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами та надавати допуск до суду лише тим особам, дії яких не лише за формою, а й за змістом відповідають завданню адміністративного судочинства. Водночас при цьому притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд має застосовує до нього заходи, визначені положеннями КАС України.
З огляду на викладене, факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у предмет доказування у справ. При цьому оскільки право на доступ до правосуддя не повинне використовуватись учасником справи всупереч завданню адміністративного судочинства, а встановлення факту зловживання особою її процесуальними правами має своїм наслідок, у тому числі залишення позовної заяви без розгляду, його встановлення має першочергове значення та тільки після з'ясування зазначеного питання суд може перейти до розгляду справи по суті.
Відповідач, як в суді першої інстанції, так і в апеляцій та касаційній скаргах покликався на те, що Позивачем допущено зловживання процесуальними правам, яке полягає у поданні трьох позовних заяв у різний період часу з одним і тим самим предметом, з тих же підстав та до тієї ж сторони.
Так, Відповідач зазначав про те, що 28 червня 2024 року Позивач вперше звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 7 березня 2024 року №00175150708 та від 8 березня 2024 року № 01763824025, № 01764224025. Водночас 14 листопада 2024 року, тобто через п'ять місяців розгляду справи та проведення декількох судових засідань, від представника Позивача (адвоката Гончарука А. М.) надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтована відсутністю узгодженої правової позиції з представником.
Після залишення вперше поданої позовної заяви без розгляду ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року представником Позивача (адвокатом Головко Ю.А.) 19 листопада 2024 року була подана позовна заява до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування тих же податкових повідомлень-рішень.
Однак, вже 22 листопада 2024 року від представника Позивача - адвоката Кошеленко М.Г. надійшла заява про повернення позовної заяви до відкриття провадження у справі. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі №160/30893/24 заяву представника ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» задоволено та повернуто позовну заяву.
Втретє, а саме цей позов, до суду було подано представником Позивача - адвокатом Головко Ю.А. 28 листопада 2024 року.
Зазначені факти, як на те покликався Відповідач в судах першої та апеляційної інстанцій, враховуючи те, що позовні заяви є фактично ідентичними (тотожними) між собою, свідчать, на його думку, про наявність у Позивача умислу, направленого на втручання у право на справедливе, неупереджене судочинство, та очевидну спробу маніпулювання автоматизованою системою авторозподілу судових справ між суддями.
Судом першої інстанції належної оцінки викладеним вище доводам Відповідача надано не було.
Апеляційний суд визнав необґрунтованими зазначені вище твердження Відповідача лише виходячи з того, що саме по собі послідовне подання Позивачем позовів після залишення попереднього позову без розгляду не є зловживанням процесуальними правами.
Водночас зміст постанови суду апеляційної інстанції свідчить про те, що до відповідних висновків апеляційний суд дійшов виключно виходячи з положень процесуального законодавства не дослідивши при цьому обставин, на які покликався Відповідач, та не надавши їм правової оцінки. А отже, фактично судом апеляційної інстанції не було перевірено чи не було використано Позивачем його право на звернення до суду всупереч завданню адміністративного судочинства.
При цьому Судом не заперечується, що саме по собі послідовне подання позовів після залишення попереднього позову без розгляду не є зловживанням процесуальними правами, водночас відповідні дії не лише за формою, а й за змістом мають відповідати завданню адміністративного судочинства, не суперечити цілям права на судовий захист та бути спрямованими на реалізацію саме зазначеного права, а не на досягнення якихось сторонніх цілей.
Відтак, як судом першої, так і судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено та надано оцінку: доводам Відповідача про те, що цей, поданий в третє, позов є аналогічним з попередніми; позовним заявам, з якими Позивач звертався щодо оскарження податкових повідомлень - рішень від 7 березня 2024 року №00175150708, від 8 березня 2024 року №01764224025 та №01763824025 в сукупності в аспекті дослідження питання їх ідентичності; обставинам, які зумовили необхідність відкликання Позивачем вперше поданої позовної заяви після її тривалого розгляду судом першої інстанції та відкликання вдруге поданої позовної заяви одразу після її подання; меті та спрямованості дій Позивача щодо подання цієї позовної заяви, яка є поданою втретє, щодо оскарження одним і тих самих податкових повідомлень - рішень.
За правилами статті 244 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
При цьому обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов'язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
У постанові від 27 лютого 2019 року у справі №815/39/17 Верховний Суд виснував, що мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; разом з тим саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією. Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.
Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід судів до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі. Відповідно, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
В свою чергу, в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Зазначені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливлюють перехід до перевірки інших доводів заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Відповідно до частини п'ятої статті 353 КАС Україн висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
У цій справі порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, а тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 3, 344, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд.
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська
Судді: І.Л. Желтобрюх
М.М. Яковенко
Постанову складено у повному обсязі 8 грудня 2025 року/